Ухвала

від 11.10.2021 по справі 487/4035/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

11 жовтня2021року

м. Київ

справа № 487/4035/18-ц

провадження № 61-8342св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2020 року у складі судді Карташевої Т. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 04 вересня 2009 року рішенням Миколаївської міської ради № 36/61 затверджений проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 901 кв. м за рахунок земель, раніше відведених ТОВ Миколаївбудпроект , з одночасним віднесення її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

29 жовтня 2009 року ОСОБА_1 отримано державний акт на право власності на цю земельну ділянку, та 14 травня 2010 року укладений договір купівлі-продажу з ОСОБА_5 з відчуження спірної земельної ділянки, яку вже 12 вересня 2014 року відчужено ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року в справі № 487/10111/14-ц визнано незаконними окремі пункти рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 у частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 901 кв. м у власність. Вказане рішення мотивовано тим, що спірна ділянка знаходиться у межах законодавчо визначеної пляжної зони прибережної захисної смуги Бузького лиману, а саме на відстані 9 метрів від урізу води та, відповідно до вимог статей 59, 83, 84 ЗК України не може надаватись у приватну власність для будівництва індивідуальних житлових будинків.

Оскільки рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, визнано незаконним, є усі підстави для визнання такого державного акта, як правовстановлюючого документа, недійсним з його скасуванням.

Визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, яке відбулося внаслідок недійсного правочину, не вимагається, так як у такому випадку, майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову. У зв`язку з чим, належним способом захисту порушеного права власності держави, є витребування та повернення земельної ділянки від її нинішнього власника ОСОБА_2 , оскільки ця земельна ділянка за будь-яких підстав не могла вибувати із власності держави.

На підставі наведеного, прокурор вимушений звернутися з цим позовом до суду в інтересах міської ради, як власника (розпорядника) майна, оскільки Миколаївською міською радою самостійно позов до суду не пред`явлено.

Посилаючись на викладене, прокурор просив визнати недійсним та скасувати виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯИ № 150134 від 27 листопада 2009 року про право власності на земельну ділянку, площею 901 кв. м, кадастровий номер: 4810136300:12:001:0010, на АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку, площею 901 кв. м, вартістю 384 844,13 грн, кадастровий номер: 4810136300:12:001:0010, на АДРЕСА_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯИ № 140134 від 27 листопада 2009 року, виданий ОСОБА_1 про право власності на земельну ділянку, площею 901 кв. м, кадастровий номер: 4810136300:12:001:0010, на АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку, площею 901 кв. м, вартістю 384 844,13 грн, кадастровий номер: 4810136300:12:001:0010, на АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , розташована у межах законодавчо визначеної пляжної зони прибережної захисної смуги Бузького лиману, але надана для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, що суперечить вимогам земельного, водного та містобудівного законодавства. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані юридичні норми немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. До того ж, конфліктність ситуації з передачею земель під забудову в мікрорайоні Леваневців та протидія мешканців цього району діям нових власників щодо вирубки зелених насаджень, забруднення території та зведення житлових споруд тривало протягом декількох років.

Повноваження з розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції Миколаївської міської ради, Миколаївською міською радою як власником (розпорядником) до цього часу самостійно не пред`явлено позов до суду про визнання недійсним та скасування державного акта та витребування спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим неналежним чином здійснюється захист інтересів держави саме прокурором.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 31 березня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта та його скасування - скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги прокурора залишено без задоволення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у пункті 5.10 постанови від 22 серпня 2018 року при розгляді справи № 925/1265/16, роз`яснено, що державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути невирішеним. Визнання недійсним державного акта, після визнання незаконним та скасування відповідного пункту рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого такий державний акт незаконно видано, не є необхідним для вирішення питання про те, що земельна ділянка належить територіальній громаді міста Миколаєва, та її подальшого повернення на користь Миколаївської міської ради. Отже, за наявності судового рішення про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, на підставі якого ОСОБА_1 набуто право власності на земельну ділянку, прокурором у поданому позові зайве пред`явлені позовні вимоги про додаткове визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, а судом помилково задоволено такі вимоги.

Крім того, прокурор звертаючись до суду з цим позовом обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу, так як звернувшись до Миколаївської міської ради, як до компетентного органу, до подання цього позову в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку, після того як цьому органу стало відомо про можливе порушення інтересів держави, чи територіальної громади, може кваліфікуватись як бездіяльність відповідного органу.

Суд першої інстанції в частині вимог про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади правильно встановив обставини справи, визначився з характером правовідносин, які склалися між сторонами, та застосував саме ті норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у тому числі статтю 391 ЦК України, та обґрунтовано задовольнив у цій частині позов прокурора, пред`явлений ним на захист інтересів держави, а саме в інтересах представницького органу територіальної громади - Миколаївської міської ради.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 619/4197/14-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 483/1013/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 483/1015/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 487/10134/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 0427/1871/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 483/825/18, від 16 січня 2020 року у справі № 488/2718/14-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 490/9612/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 619/4198/14-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 488/2517/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 183/2537/16, від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 710/360/2012, від 03 березня 2021 року у справі № 546/110/18, від 17 березня 2021 року у справі № 302/169/19, постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13, від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 11 липня 2015 року у справі № 6-319цс15.

Також, у касаційній скарзі заявник вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 310/8107/15-ц, 25 березня 2019 року у справі № 469/580/16-ц, постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14.

Крім того, у касаційній скарзі заявник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних відносинах статей 204, 317, частини четвертої статті 12, 20, 122, 186 ЗК України, частини сьомої статті 87 ВК України, статей 19, 20, 22, 25, 26, 30, 47 Закону України Про землеустрій , статей 1, 2, 5, 12, 25, 26, 27, Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , статей 13, 14, 20, 21, 36 Закону України Про державний земельний кадастр .

У червні 2021 року Миколаївська обласна прокуратура подала до суду відзив на касаційну скаргу згідно з яким, позов пред`явлено прокурором у 2014 році, судами справа переглядалась неодноразово, а судова практика змінювалась. У цій справі, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, земель рекреаційного призначення та їх передання у власність з метою житлового будівництва. Норми законодавства, які забороняли передачу земель водного фонду у приватну власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд були чіткими, зрозумілими та доступними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

23 червня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини п`ятої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Виходячи з викладеного, зважаючи на те, що під час проведення попереднього розгляду справи не встановлено обставин, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України, суд вважає за необхідне призначити справу до судового розгляду.

Керуючись статтями 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки , за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 31 березня 2021року призначити до судового розгляду на 27 жовтня 2021 року колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик