Постанова

від 13.10.2021 по справі 756/7158/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 756/7158/17

провадження № 61-2981св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київська міська рада, Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація,

за об`єднаним позовом 1:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Губерська Наталія Леонідівна,

треті особи : товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київська міська рада,

за об`єднаним позовом 2:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт ,

відповідачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

за зустрічним об`єднаним позовом 2:

позивачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київська міська рада, Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація,

за об`єднаним позовом 3:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт ,

відповідач - ОСОБА_7 ,

за зустрічним об`єднаним позовом 3:

позивач - ОСОБА_7 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київська міська рада, Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 22 липня 2020 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агропрофіт до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київської міської ради, Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням, а також за об`єднаним позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Губерської Наталії Леонідівни, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київська міська рада, про визнання дій протиправними та скасування рішення; за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агропрофіт до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київської міської ради, Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням; за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агропрофіт до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київської міської ради, Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт (далі - ТОВ Агропрофіт ) звернулося до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну первісних позовних вимог у зв`язку з залученням співвідповідачів (а. с. 35-38, т. 4), просило усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири

АДРЕСА_1 без надання іншого житла зі звільненням квартири від особистих речей.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що житловий будинок АДРЕСА_2 за вищезазначеною адресою належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року. Водночас відповідачі самовільно вселилися у спірну квартиру АДРЕСА_3 без будь-яких правових підстав, хоча там не зареєстровані, у трудових правовідносинах із товариством ніхто із них не перебуває, житло позивачем надане не було, а тому відповідачі підлягають негайному виселенню.

У вересні 2017 ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою, де просить визнати за ним право користування спірною квартирою, зобов`язати товариство не чинити перешкоди у користуванні цим майном, а також зобов`язати Київську міську раду і Оболонську районну у м. Києві державну адміністрацію укласти з ним договір найму спірного житла (а. с. 51-56, т. 1).

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 разом із сім`єю 11 років відкрито користується спірною квартирою, за власні кошти ремонтував її і систематично сплачував комунальні послуги. Вселився до цього майна як працівник ЖЕКу з дозволу власника будинку - приватного підприємства Еріо (далі - ПП Еріо ).

У подальшому уклав із представником цього товариства договір оренди майна з подальшим його викупом. Сплатив за вказаним договором

10 000,00 євро за квартиру і продовжував платити щомісячні платежі у розмірі 2 500,00 грн, які згідно з умовами договору мав вносити протягом

10 років.

01 вересня 2009 року ОСОБА_1 уклав із ПП Еріо договір оренди, за яким мав право проживати у квартирі з сім`єю і сплачував щомісячно наймодавцю 510,00 грн. Оригінал попереднього договору оренди з правом викупу передав представнику ПП Еріо Ганюковій Л. С. для виготовлення, як йому повідомили, правовстановлюючих документів на житло. Після раптової смерті останньої почав процес оформлення права на фактично викуплену ним квартиру і дізнався, що на момент укладення зазначеного договору оренди з правом викупу з ПП Еріо і передачі коштів його представнику, власником цього будинку було вже ТОВ Агропрофіт , яке придбало будинок ще у 2003 році.

Цей будинок виводився з житлового фонду у нежитловий, проте таке рішення скасовувалося судами, багато разів змінювалися власники будинку, а тому вважав цей будинок із незрозумілим правовим статусом.

З наведених підстав вважав первісний позов безпідставним і необґрунтованим та просив задовольнити зустрічні позовні вимоги.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду позов до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Губерської Н. Л., треті особи: ТОВ Агропрофіт , Київська міська рада, про скасування державної реєстрації права власності, у якому просив визнати протиправними дії приватного нотаріуса при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (індексний номер 31207841 від 02 вересня 2016 року) та внесення записів за вказаним рішенням до ДРРПНМ, скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також скасувати реєстрацію права власності ТОВ Агропрофіт на житловий будинок АДРЕСА_2 (а. с. 99-103, т. 1).

Вказаний позов мотивовано тим, що спірний будинок є житловим і належить ПП Еріо , з яким позивач уклав договір оренди з правом викупу квартири АДРЕСА_3 у цьому будинку, а після передачі обумовленої суми коштів контрагенту 01 вересня 2011 року уклав із ним договір оренди цього ж майна.

Разом із тим, позивачу стало відомо, що з 17 січня 2003 року власником спірного будинку є ТОВ Агропрофіт і цей будинок було придбано останнім саме як нежитловий. Так, рішенням виконкому Київської міської ради

від 26 лютого 1990 року № 210 вказаний будинок переведено до нежитлового фонду та прийнято рішення про відселення мешканців. Однак рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2004 року вказане рішення виконкому скасовано в частині переведення будинку

з жилого в нежилий. ТОВ Агропрофіт як власник майна не було стороною

у вищезазначеній судовій справі, не оскаржувало відповідне рішення суду.

Крім того, у 2010 році рішенням Київської міської ради затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва, куди ввійшов спірний будинок, який у подальшому передано у господарське відання КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва , що свідчить про належність спірного майна громаді міста. У свою чергу, 02 вересня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Губерська Н. Л. зареєструвала за ТОВ Агропрофіт право власності на спірний будинок саме як на житловий, хоча ще у 2003 році ТОВ Агропрофіт зареєструвало своє право колективної власності на цей же будинок як на нежитловий. Таким чином,

ТОВ Агропрофіт стало власником одного і того ж будинку як житлового і як нежитлового, що є порушенням закону. Посилався також на те, що саме теперішній директор ТОВ Агропрофіт ОСОБА_9 спонукав його придбати квартиру у цьому будинку вищезазначеним способом, оскільки на той час (кінець 2006-початок 2007 років) він був юристом ПП Еріо .

У травні 2017 року ТОВ Агропрофіт звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у якому просило усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житла зі звільненням від особистих речей, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з 17 січня 2003 року товариство є власником нежитлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого у реєстрі за № 10-197, що був укладений між ТОВ Агропрофіт та ПП Еріо . Пізніше цей будинок набув статусу житлового. Водночас у квартирі АДРЕСА_5 без реєстрації і будь-яких правових підстав проживають відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підлягають виселенню без надання іншого житла (а. с. 2-3, т. 2).

У липні 2017 року у судовому засіданні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали зустрічну позовну заяву про визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою, у якій, із урахуванням уточненої редакції, просили суд визнати за ними право користування спірною квартирою

АДРЕСА_4 , зобов`язати товариство не чинити їм перешкод у користуванні цим майном, а також зобов`язати Київську міську раду та Оболонську районну у м. Києві державну адміністрацію укласти з ОСОБА_5 договір найму спірного житла (а. с. 82-86, т. 2).

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_5 і її дочка ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю з дитинства, вселилися до спірної квартири у

2006 році, яка перебувала у занедбаному стані. Згодом від директора

ПП Еріо ОСОБА_10 дізналися про можливість придбати це майно за ціною, значно нижче ринкової, і у розстрочку. Уклали відповідний договір оренди майна з правом викупу з представником підприємства

Ганюковою Л. С. , проживали там, здійснювали ремонт цього житла. Приблизно у 2011-2012 роках ОСОБА_5 передала Ганюковій Л. С. кошти за квартиру у розмірі 15 000,00 євро, а також оригінал вказаного договору для оформлення, як вважала, правовстановлюючих документів на цю квартиру. При цьому продовжувала сплачувати наймодавцю орендну плату за житло у розмірі 500,00 грн щомісячно. Після смерті Ганюкової Л. С. ОСОБА_5 дізналася про те, що на момент придбання спірної квартири власником будинку АДРЕСА_2 було

ТОВ Агропрофіт . З метою захисту своїх законних прав 01 березня

2013 року ОСОБА_5 уклала договір правової допомоги з юристом ОСОБА_9 (теперішнім директором ТОВ Агропрофіт ), однак той затягував час із метою подальшого заволодіння її майном.

ТОВ Агропрофіт є неналежним власником будинку, оскільки з 1954 року цей будинок був заселений людьми, що виключає правову підставу набуття на нього права власності юридичною особою.

Зміна статусу цього будинку (житловий-нежитловий-житловий), неодноразова зміна власників призвели до ситуації, в якій незрозумілим є статус будинку на момент подачі позову у цій справі. Крім того, вказували на відсутність у ТОВ Агропрофіт доказів щодо незаконності їх вселення до квартири, оскільки користуються відкрито нею близько 11 років, з представниками Київської міської ради вели постійну переписку щодо визнання за ними права користування квартирою, сплачували комунальні платежі та орендну плату на підставі укладання відповідних договорів найму кожного року.

У травні 2017 року ТОВ Агропрофіт звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 , у якому просило усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відповідача з квартири АДРЕСА_6 без надання іншого житла зі звільненням від особистих речей, посилаючись при цьому на факт проживання у спірній квартирі відповідача без будь-яких правових підстав (а. с. 2-3, т. 3).

У липні 2017 року ОСОБА_7 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою, у якій, із урахуванням уточненої редакції, просив визнати за ним право користування спірною квартирою, зобов`язати товариство не чинити перешкод у користуванні цим майном, а також зобов`язати Київську міську раду та Оболонську районну у м. Києві адміністрацію укласти з ним договір найму спірного житла (а. с. 60-64, т. 3).

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2006 року ОСОБА_7 зі своєю дружиною ОСОБА_11 проживають у спірній квартирі. Їм було повідомлено про можливість проживання у цій квартирі з подальшим правом викупу. Його дружиною було укладено договір оренди майна з правом викупу. На момент заселення у спірне майно квартира була непридатною для проживання. ОСОБА_7 із дружиною виконали ремонтні роботи та постійно сплачували платежі за обслуговування квартири, а також платежі представнику ПП Еріо Ганюковій Л. С. у рахунок договору оренди. Приблизно в 2011-2012 році дружина відповідача передала Ганюковій Л. С. грошові кошти у розмірі 15 000,00 євро, а також передала документи, в тому числі, оригінал договору оренди для виготовлення правовстановлюючих документів. Після цього щомісячно вони сплачували по 500,00 грн Ганюковій Л. С . Після смерті останньої вони почали процес оформлення прав на фактично викуплену ними квартиру і дізналися, що на момент укладення зазначеного договору оренди з правом викупу з ПП Еріо і передачі коштів його представнику, власником цього будинку було вже ТОВ Агропрофіт , яке придбало будинок у ще у 2003 році. Майже

11 років вони відкрито користувалися спірною квартирою, зробили там ремонт, сплачували комунальні платежі, що свідчить про фактичне укладання між ними та відповідачами договору найму житлового приміщення.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 14 лютого 2019 року всі вищеперераховані позови об`єднано в одне провадження (а. с. 21-22, т. 4).

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, позовні вимоги ТОВ Агропрофіт до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення задоволено.

Усунуто перешкоди ТОВ Агропрофіт у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 з квартири

АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення зі звільненням від особистих речей.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до

ТОВ Агропрофіт , Київської міської ради, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Губерської Н. Л., треті особи: ТОВ Агропрофіт , Київська міська рада, про визнання дій протиправними та скасування рішення відмовлено.

Позовні вимоги ТОВ Агропрофіт до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення задоволено.

Усунуто перешкоди ТОВ Агропрофіт у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення зі звільненням від особистих речей.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до

ТОВ Агропрофіт , Київської міської ради, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено.

Позовні вимоги ТОВ Агропрофіт до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення задоволено.

Усунуто перешкоди ТОВ Агропрофіт у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_6 без надання іншого житлового приміщення зі звільненням від особистих речей.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 до

ТОВ Агропрофіт , Київської міської ради, Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісні позови ТОВ Агропрофіт про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачем доведено те, що він є законним власником на час розгляду справи, а відповідачі, проживаючи, користуючись та не допускаючи представників позивача до квартири, чинять у такий спосіб позивачу перешкоди у користуванні власністю.

Вважаючи, що будь-які правові підстави вселення та користування квартирами АДРЕСА_7 , АДРЕСА_3 ,

АДРЕСА_4 у позивачів за зустрічними позовами відсутні, суди дійшли висновку про виселення відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що надані в обґрунтування позовних вимог договори оренди не є належними доказами у справі, оскільки вони надані в копіях та не є нотаріально посвідченими.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Губерської Н. Л., треті особи: ТОВ Агропрофіт , Київська міська рада, про визнання дій протиправними та скасування рішення, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що дії державного реєстратора не були протиправними, оскільки зміна статусу нерухомого майна не позбавляє власника прав власності на нього та не може бути підставою для відмови в реєстрації.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення прав малолітніх дітей, оскільки ні

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ні їх малолітні діти не мають законних підстав для проживання в спірному житловому приміщенні, а тому відповідачі підлягають виселенню з усіма проживаючими з ними особами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_12 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ТОВ Агропрофіт до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ Аргропрофіт відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Зупинено виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 22 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду

від 21 січня 2021 року.

У травні 2021 року справу № 756/7158/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржники посилаються на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із порушенням норм матеріального права, зокрема, частини четвертої статті 19 Сімейного кодексу України (СК України) та без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 листопада

2018 року у справі № 592/151/17 та від 20 грудня 2020 року у справі

№ 206/4028/18.

Так, у постанові від 20 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутній такий висновок, а справу розглянуто за відсутності представника органу опіки та піклування, незважаючи на те, що судами вирішувалося питання про виселення малолітнього ОСОБА_4 . Крім того, у період розгляду справи в подружжя ОСОБА_13 народився син ОСОБА_14 , свідоцтво про народження якого приєднано до матеріалів справи судом першої інстанції . Таким чином, оскаржувані судові рішення свідчать про порушення прав малолітніх дітей.

Судами порушено норми процесуального права в частині вивчення доказів у справі, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях містяться посилання на докази, які відсутні у справі, а тому не могли бути предметом аналізу судами, зокрема, договір купівлі-продажу від 12 грудня 1994 року, укладений між Фондом комунального майна Мінського району м. Києва та концерном Ралекс , рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2004 року.

Судам не звернуто уваги на те, що предметом договору купівлі-продажу

від 17 січня 2003 року, на підставі якого право власності зареєстровано за ТОВ Агропрофіт , є саме нежитлове приміщення, а не житловий будинок із квартирами.

Також скаржники посилаються на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо законності реєстрації права власності на багатоквартирний житловий будинок як окремий об`єкт права власності, з урахуванням того, що такий будинок не міг стати власністю юридичної особи, оскільки право набуття права власності на об`єкти державного житлового фонду надано лише громадянам України, тобто фізичних особам. Судами не досліджено того факту, що спірний будинок із 1954 року був заселений та перебував у комунальній власності Мінського (у подальшому - Оболонського) району м. Києва.

Судами не досліджено докази у справі та не звернуто увагу на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2004 року у справі № 2-216/04 рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 26 лютого 1990 року № 210 було визнано недійсним та скасоване в частині переведення спірного будинку з житлового у нежитловий. Таким чином, будинок отримав статус житлового і був повернутий до державного житлового фонду. Після вказаного було прийнято рішення Оболонської районної ради у м. Києві від 30 червня 2005 року № 30/16 та відповідно до акта прийому-передачі будинок передано на баланс КП Житлосервіс Куренівка , а розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 25 лютого 2011 року № 95 був закріплений на праві господарського відання. Вказані обставини встановлені в рішенні Господарського суду Київської області від 05 серпня 2014 року у справі

№ 910/6225/14. Крім того, рішенням Київської міської ради від 02 жовтня 2010 року № 284/5096 визначено, що спірний будинок є об`єктом права комунальної власності територіальної громади м. Києва, а розпорядженням виконавчого комітету Київської міської ради від 10 грудня 2010 року № 1112 будинок передано до сфери управління Оболонської РДА. Зазначені рішення та розпорядження є чинними, а тому спірний будинок є об`єктом комунальної власності.

Крім того, судами не надано оцінки договорам найму квартир, укладеним між ПП Еріо та відповідачами (позивачами за зустрічними позовними вимогами), один із оригіналів якого безпосередньо досліджувався у судовому засіданні. Відсутність оригіналів у самих відповідачів не свідчить про їх відсутність взагалі.

Судами не враховано також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, відповідно до якого державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить спосіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно. Разом із тим, ТОВ Агропрофіт не надало державному реєстратору жодних правовстановлюючих документів на житловий будинок та квартири як самостійний об`єкт права власності, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року товариство придбало нежитловий будинок площею 946,4 кв. м. Державний реєстратор неправомірно вказав підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2004 року, оскільки в указаному рішенні не підтверджено виникнення чи перехід права власності ТОВ Агропрофіт .

Судами порушено вимоги статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2016 року у справі № 644/2494/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі

№ 755/5072/17, у яких, зокрема, вказано про те, що наявність у реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято. Разом із тим, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2003 року було накладено арешт на будинок

АДРЕСА_2 , який на момент вчення реєстраційних дій (02 вересня 2016 року) не було знято. Також при проведенні реєстрації нотаріус не звернув увагу на те, що право власності за ТОВ Агропрофіт вже було зареєстровано в БТІ 10 лютого 2003 року, що призвело до одночасного існування подвійної державної реєстрації.

Оскаржувані судові рішення суперечать сталій практиці ЄСПЛ, у численних рішеннях якого вказано про те, що втручання у право мирного користування майном свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлено справедливий баланс між інтересами суспільства та інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Також не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові

від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, касаційна скарга містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав виключної правової проблеми, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, оскільки чинне законодавство не передбачає реєстрацію права власності на багатоквартирний житловий будинок як на об`єкт нерухомості в цілому.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради № 210 від 26 лютого 1990 року будинки АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 переведено в нежитлові та передано їх для розміщення об`єктів соціально-побутового призначення Мінського

(на теперішній час - Оболонського) району. Зобов`язано виконавчий комітет Мінської районної ради народних депутатів відселити громадян із будинків на АДРЕСА_15 , зокрема: у 1991 році будинки АДРЕСА_8 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_12 в кількості 71 родин (178 осіб). Відселення провести за рахунок житлової площі поточного звільнення.

12 грудня 1994 року Фонд комунального майна Мінського району м. Києва (продавець) та концерн Ралекс (покупець) уклали договір купівлі-продажу державного майна, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав державне комунальне майно - нежитловий будинок

АДРЕСА_15 . Пункт 5.1. вказаного договору містив умову про зобов`язання покупця відселити мешканців будинку, надавши їм за власний рахунок квартири не меншої площі ніж ті, які вони займають у будинку.

23 червня 1997 року концерн Ралекс на підставі договору купівлі-продажу продав будинок АДРЕСА_15 товарній біржі Українська біржа нерухомості .

09 січня 2002 року ліквідаційна комісія товарної біржі Українська біржа нерухомості продала ПП Еріо будинок АДРЕСА_15 , за пунктом 8 якого покупець зобов`язаний здійснити відселення мешканців.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року ПП Еріо продало належний йому на праві власності, а ТОВ Агропрофіт купило нежитловий будинок АДРЕСА_15 . Відповідно до п. 10 договору продавець зобов`язується звільнити нежитловий будинок та відселити мешканців до 23 вересня 2003 року (а. с. 5, т. 1).

Реєстраційним посвідченням № 001669 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано право власності на будинок

АДРЕСА_15 за ТОВ Агропрофіт (а. с. 6, т. 1).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2004 року у справі № 2-216/04, зокрема, визнано недійсним рішення виконавчого комітету Київської міської ради № 210 від 26 лютого 1990 року в частині переведення будинку АДРЕСА_16 жилого фонду в нежилий фонд (а. с. 9, т. 1). Вказане рішення набрало законної сили.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2004 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-1400/2003 визнано недійсним підпункт ж п. 5.2. договору від 12 грудня 1994 року купівлі-продажу будинку

АДРЕСА_15 , укладеного між Фондом майна Мінського району м. Києва та концерном Ралекс , яким покупець зобов`язаний відселити мешканців будинку, надавши їм за власний рахунок квартири не меншої площі ніж ті, які вони займають у будинку. Визнано недійсним пункт 16 договору від 23 червня 1997 року купівлі-продажу будинку

АДРЕСА_15 , укладеного між концерном Ралекс та товарною біржею Українська біржа нерухомості в частині зобов`язання покупця відселити мешканців будинку, надавши їм за власний рахунок квартири. Визнано недійсним пункт 8 договору від 09 січня 2002 року купівлі-продажу будинку АДРЕСА_15 , укладеного між ліквідаційною комісією товарної біржі Українська біржа нерухомості та

ПП Еріо , згідно з яким покупець зобов`язаний відселити мешканців будинку, надавши їм за власний рахунок квартири не меншої площі ніж ті, які вони займають у будинку мешканців. У задоволенні позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними в повному обсязі відмовлено. У частині відмови у задоволенні позовних вимог про надання житлового приміщення передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 43, т. 4).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2006 року

(а. с. 45-46, т. 4), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 16 березня 2010 року (а. с. 28-34, т. 5), відмовлено у задоволенні позовних вимог про надання житлового приміщення у зв`язку з тим, що позивачі просили покласти цей обов`язок на Оболонську районну адміністрацію, проте вказаний обов`язок забезпечити позивачів житлом може бути покладений на ПП Еріо .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Щодо первісних позовних вимог ТОВ Агропрофіт до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення

У справі, що переглядається, звертаючись до суду з вимогами про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири

АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 з квартири

АДРЕСА_6 , ТОВ Агропрофіт зазначало, що вказаний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року належить товариству на праві власності. Відповідачі самовільно займають вищевказані житлові приміщення, з яких підлягають безумовному виселенню.

Житлові права громадян охороняються законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом.

Вирішуючи питання про виселення без надання іншого жилого приміщення, суд має враховувати статтю 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), якою визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно були зазначено в рішенні суду або постанові прокурора.

Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, законодавцем імперативно встановлено необхідність з`ясування підстав вселення особи у спірне житлове приміщення, оскільки виселенню без надання іншого житлового приміщення підлягає особа лише у випадку встановлення самовільного зайняття житлового приміщення.

Крім того, навіть встановлення факту самовільного зайняття житлового приміщення не є безумовною підставою для виселення особи, оскільки формальне розуміння закону не може бути вищим за ідею справедливості,

а тому в такому випадку підлягає застосуванню принцип пропорційності між застосованими методами та правами особи на житло.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності , натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі Садов`як проти України зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом , не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві . Вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу Кривіцька та Кривіцький проти України (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті

8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Таким чином, законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, безумовно має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Задовольняючи позовні вимоги про виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем доведено те, що він є законним власником на час розгляду справи, а відповідачі, проживаючи, користуючись та не допускаючи представників позивача до квартири, чинять у такий спосіб позивачу перешкоди у користуванні власністю.

Вважаючи, що будь-які правові підстави вселення та користування квартирами АДРЕСА_7 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4

у позивачів за зустрічними позовами відсутні, суди дійшли висновку про виселення відповідачів.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій та вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

Так, у справі встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу

від 17 січня 2003 року ПП Еріо продало належний йому на праві власності, а ТОВ Агропрофіт купило нежитловий будинок

АДРЕСА_15 .

Відповідно до п. 10 договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року, укладеного між ПП Еріо та позивачем у справі ТОВ Агропрофіт , продавець зобов`язується звільнити нежитловий будинок та відселити мешканців до 23 вересня 2003 року.

Судами не встановлено, чи проживали відповідачі за первісними позовними вимогами у спірних квартирах на момент укладання вказаного договору та чи підлягали вони відселенню, чи виконало ПП Еріо свій обов`язок за договором, встановлений п. 10 правочину, а тому висновок судів про самовільне займання спірних квартир відповідачами є передчасним.

Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що оскільки рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2004 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-1400/2003 визнано недійсним пп. ж п. 5.2. договору купівлі-продажу від 12 грудня 1994 року будинку АДРЕСА_15 , укладеного між Фондом майна Мінського району м. Києва та Концерном Ралекс , яким покупець зобов`язаний відселити мешканців будинку, надавши їм за власний рахунок квартири не меншої площі ніж ті, які вони займають у будинку, то вказана умова є недійсною і для

ТОВ Агропрофіт , оскільки застосування аналогії в контексті цієї справи не може вважатися законним та обґрунтованим. Крім того, відповідно до умов договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року, укладеного між ПП Еріо та ТОВ Агропрофіт , саме на продавця (тобто на ПП Еріо ) було покладено обов`язок відселити мешканців до 23 вересня 2003 року.

Вказане також підтверджується ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 16 березня 2010 року, у справі, на яку посилається суд апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору від 17 січня 2003 року, укладеного між ПП Еріо та

ТОВ Агропрофіт , та зазначено про те, що обов`язок відселення мешканців будинку та забезпечення їх житлом покладений саме на ПП Еріо .

Таким чином, при вирішенні спору, що стосується житлових прав осіб, судами повно та всебічно не досліджено момент та правову підставу вселення відповідачів до спірних квартир, а тому висновок судів про самовільне зайняття є передчасним. Крім того, при вирішенні питання про виселення, судами взагалі не вирішувалося питання дотримання принципу пропорційності, не встановлено, чи є спірне житло єдиним і постійним для поживання відповідачів, чи зберігають вони право користування в іншому житловому приміщенні, що свідчить про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо порушення прав малолітніх дітей

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно з вимогами, установленими статтею 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо виселення дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

З урахуванням зазначених норм права, у випадку якщо спір безпосередньо стосується права малолітньої/неповнолітньої на користування житлом, виселення малолітньої/неповнолітньої особи, участь органу опіки та піклування у розгляді такої справи є обов`язковою.

Схожий за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 2-1741/11, від 24 березня 2021 року у справі № 595/524/18.

Судами залишено поза увагою те, що цей спір безпосередньо стосується права малолітніх дітей на користування житлом, а тому відповідно до статті 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді такої справи є обов`язковою.

Так, відповідно до клопотання від 07 травня 2018 року ТОВ Агропрофіт просило суд, зокрема, залучити до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів Службу у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до протокольної ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року представник відповідачів ОСОБА_12 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неявкою представника Служби у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації. У задоволенні вказаного клопотання відмовлено

(а. с. 113-114, т. 4).

Відповідно до протокольної ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року представник Служби у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації Кузьменко М. І. заявив клопотання про розгляд справи без його участі. Вказане клопотання задоволено судом та вирішено розглядати справу за відсутності представника третьої особи - Служби у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації (а. с. 195-196, т. 4).

16 вересня 2019 року Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації подала заяву про розгляд справи за відсутності представника (а. с. 210, т. 1). Аналогічна заява подана 21 січня 2020 року (а. с. 22, т. 5).

Таким чином, встановивши, що спір безпосередньо стосується права малолітнього ОСОБА_4 , а також ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження якого долучено судом до матеріалів справи), суди не звернули уваги на обов`язковість участі органу опіки та піклування у цій справі, не вжили заходів на витребування висновку органу опіки та піклування, що свідчить про порушення судами норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неповного встановлення обставин справи.

Щодо правового статусу спірного будинку

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що спірний будинок належить до комунальної власності, апеляційний суд, зважаючи на презумпцію правомірності набуття права власності ТОВ Агропрофіт нежитлового будинку АДРЕСА_15 , вважав рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року за № 284/5096 про віднесення указаного будинку до об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва нікчемним, оскільки, не встановивши незаконність набуття ТОВ Агропрофіт права власності на спірний будинок у судовому порядку, Київська міська рада не мала законного права відносити будинок до об`єктів права комунальної власності.

Разом із тим, рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року за

№ 284/5096 про віднесення указаного будинку до об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва не є предметом спору у цій справі.

Крім того, судами не надано правової оцінки інформації Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 липня 2017 року

№ 109-5676 (а. с. 116-117, т. 1), де зазначено, що враховуючи те, що питання про відселення мешканців будинку АДРЕСА_15 остаточно не вирішено, рішенням Київської міської ради від 28 жовтня

2010 року № 183/4995 Про окремі питання організації управління районами у м. Києві та п. 1 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10 грудня 2010 року № 1112 Про питання організації управління районами у м. Києві затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних у м. Києві державних адміністрацій згідно з додатками. На підставі додатку 5 до вказаного розпорядження до сфери управління Оболонської районної в

м. Києві державної адміністрації. Відповідно до розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 31 січня 2015 року № 41 Про деякі питання комунального майна територіальної громади м. Києва, що віднесене до сфери управління Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації зі змінами, внесеними розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 08 липня 2015 року № 349 за КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва закріплено на праві господарського відання без права розпоряджання майно, що передано до сфери управління Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації.

Колегія суддів враховує презумпцію правомірності правочину, проте вважає, що правовий статус спірного житлового будинку на момент розгляду справи судами у повній мірі не встановлено.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою

Відмовляючи в задоволенні вказаних зустрічних позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачами за зустрічними позовами не надано доказів на підтвердження правомірності їх вселення, а здійснення ремонтних робіт, оплата житлово-комунальних послуг не можуть бути підставою для визнання за ними права користування житловим приміщенням у будинку, що належить ТОВ Агропрофіт з

2003 року.

У зв`язку з тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про самовільне зайняття ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 спірних житлових приміщень колегією суддів визнано передчасним із підстав, наведених вище у цій постанові, а тому оскаржувані рішенні в цій частині також підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд для повного та всебічного встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.

Щодо позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Губерської Н. Л., треті особи: ТОВ Агропрофіт , Київська міська рада, про скасування державної реєстрації права власності

Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Губерської Н. Л. по проведенню державної реєстрації права власності ТОВ Агропрофіт на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_15 не були протиправними.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів не погоджується з огляду на наступне.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості

позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У цій справі позивач заявив вимогу про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до приватного нотаріуса. Суди вважали останнього належним відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зроблено висновок про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

У цій справі зміст і характер правовідносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з ТОВ Агропрофіт щодо права власності на житловий будинок та щодо реєстрації за товариством такого права. Разом із тим, ТОВ Агропрофіт за вказаними позовними вимогами не є відповідачем у справі, а має статус третьої особи.

Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив відповідачем.

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 369/14294/17.

З огляду на зазначене, суди правильно вважали за необхідне відмовити в задоволенні вказаного позову, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, у зв`язку з чим колегія суддів робить висновок про зміну оскаржуваних судових рішень у частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Губерської Н. Л., треті особи: ТОВ Агропрофіт , Київська міська рада, про визнання дій протиправними та скасування рішення, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції із метою дотримання принципів справедливості, добросовісності тарозумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надати належну оцінку доказам: кожному доказу окремо, а також взаємному зв`язку доказів у їх сукупності, зокрема, дослідити правовий статус спірного будинку, встановити момент та правову підставу вселення фізичних осіб до спірних квартир, чи проживали відповідачі за первісними позовними вимогами у спірних квартирах на момент укладання договору, на підставі якого спірний будинок перейшов на праві власності до позивача, чи підлягали вони відселенню, чи виконало

ПП Еріо свій обов`язок за договором, встановлений п. 10 правочину, дослідити висновок органу опіки та піклування та ухвалити справедливе та законне рішення по суті спору. Суду слід також здійснити належним чином оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу як невід`ємної складової верховенства права у питанні захисту права власності особи (власника майна) та приватних осіб із точки зору розв`язання проблеми їх виселення з майна власника, встановити, чи є спірне житло для кожного із відповідачів єдиним і постійним для проживання та чи не зберігають вони право на користування в іншому житловому приміщенні, оцінити виселення на предмет співмірності та легітимності.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувані судові рішення у частині позову

ТОВ Агропрофіт до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення, а також у частині зустрічних позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ТОВ Агропрофіт , Київської міської ради, Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою, підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції за статтею 411 ЦПК України для повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті спору.

Оскаржувані судові рішення у частині позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Губерської Н. Л., треті особи: ТОВ Агропрофіт , Київська міська рада, про скасування державної реєстрації права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, у порядку статті 412 ЦПК України.

Щодо вирішення питання про поновлення виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року зупинено виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 рокута направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відсутні правові підстави для поновлення виконання судових рішень.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Губерської Наталії Леонідівни, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Агропрофіт , Київська міська рада, про визнання дій протиправними та скасування рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук