Ухвала

від 06.10.2021 по справі 910/15057/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/15057/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

прокуратури - Гребеник І. А.,

позивача - Пилипчук І. І. (самопредставництво),

відповідача - Кучирка Ю. В. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (судді: Чорногуз М. Г. - головуючий, Агрикова О. В., Мальченко А. О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 (суддя Нечай О. В.)

за позовом першого заступника керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади"

про розірвання договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку та визнання припиненим права,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада, Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" (далі - ТОВ "Українські будівельні склади", Відповідач), в якій просив:

- розірвати договір оренди земельної ділянки, яка розташована на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного Шосе у Голосіївському районі м.Києва площею 1,3539 га, в тому числі 0,3455 га в межах санітарно-захисної зони автозаправної станції (кадастровий номер 8000000000:90:12:0204), укладений між Київською міською радою та ТОВ "Українські будівельні склади", посвідчений 25.10.2004 державним нотаріусом Першої Київської держаної нотаріальної контори Василевською О. П. (реєстровий № 7-832), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.11.2004 за №79-6-00262, в редакції договору про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки;

- зобов`язати ТОВ "Українські будівельні склади" повернути Київській міській раді вказану земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання;

- визнати припиненим право ТОВ "Українські будівельні склади" користування для забудови вище зазначеною земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем своїх зобов`язань із здійснення забудови протягом 3 років з дня державної реєстрації спірного договору.

Водночас, підставою для звернення Прокурором до суду з цим позовом стало невжиття Київською міською радою протягом тривалого часу достатніх заходів щодо розірвання спірного договору оренди земельної ділянки, що, на думку Прокурора, свідчить про неналежне здійснення Позивачем, як уповноваженим органом, своїх повноважень із захисту державних інтересів. У свою чергу, порушення інтересів держави полягає у невиконанні Відповідачем вимог законодавства та умов вказаного договору у зв`язку з чим територіальна громада міста Києва позбавлена можливості ефективно розпоряджатися землями міста, регулювати земельні відносини з метою створення умов для раціонального використання і охорони земель.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Так, за результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано зміною фактичних обставин після закінчення підготовчого засідання та направлення справи на новий розгляд, а саме закінченням строку дії спірного договору оренди земельної ділянки, що виключає можливість задоволення вимоги про його розірвання. При цьому судами враховано, що Прокурор протягом підготовчого провадження під час нового розгляду справи із заявою про зміну предмета або підстав позову до суду не звертався. Крім того, виходячи зі змісту поданої Прокурором позовної заяви, суди дійшли висновку, що вимоги про повернення Київській міській раді вищезазначеної земельної ділянки та визнання припиненим права Відповідача на користування нею є похідними від вимоги про розірвання спірного договору оренди, а відтак вони також не підлягають задоволенню. Водночас, матеріали справи не містять доказів перебування земельної ділянки в користуванні Відповідача після закінчення строку дії вказаного договору.

У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 116, 124 Земельного кодексу України, статті 33, 34 Закону України "Про оренду землі", викладених в постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 909/1190/17, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 05.03.2020 у справі № 908/31/19, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, в аналогічних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті з правильним застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони та представників інших учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у справі №910/15057/18 підлягає закриттю з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 909/1190/17 розглядались позовні вимоги про розірвання договору оренди землі; зобов`язання відповідача у вказаній справі у трьохмісячний строк звільнити орендовану земельну ділянку від будівельних матеріалів та повернути її позивачу у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що відповідачем у зазначеній справі не надано документів, які б спростовували факт тривалого (більше десяти років) невикористання ним земельної ділянки за цільовим призначенням, що є порушенням умов договору оренди землі та достатньою підставою для його дострокового розірвання згідно зі статтею 143 Земельного кодексу України та статтею 32 Закону України "Про оренду землі". Крім того, позивач зазначав, що в договорі, крім істотних умов, визначених частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі", сторони визначили також умову, які впливають на припинення його дії - невикористання земельної ділянки протягом трьох років підряд для здійснення будівництва торгово-офісного приміщення.

При цьому, закриваючи провадження у справі № 909/1190/17 в частині позовних вимог про розірвання спірного договору оренди землі та задовольняючи інші вимоги щодо зобов`язання звільнити орендовану земельну ділянку, господарські суди виходили з того, що вказаний договір, який, на думку відповідача, є підставою наявності у нього права користування земельною ділянкою та переважного права на поновлення, є нечинним у зв`язку з непроведенням державної реєстрації.

У такий спосіб, господарські суди у вказаній справі дійшли висновку про необхідність звільнення спірної земельної ділянки з урахуванням встановлення фактичних обставин, зокрема, відсутності відповідної правової підстави користування нею та її фактичного використання Відповідачем.

У справі № 910/1335/17 розглядались позовні вимоги (в межах справи про банкрутство № 910/16467/15) про зобов`язання відповідача (боржника) повернути орендовану за договором земельну ділянку позивачу з огляду на закінчення строку оренди та невиконання умов вказаного договору.

Указані вимоги було обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач у зазначеній справі не дотримався взятих на себе зобов`язань та не передав об`єкт оренди позивачу в установленому порядку.

При цьому при розгляді вказаної справи судами було встановлено, що згідно з актом обстеження земельної ділянки, спірна земельна ділянка огороджена спільним парканом із сусідньою земельною ділянкою та охороняється. На ділянці знаходиться пункт охорони, металеві контейнери та припарковано кілька автомобілів, тобто спірна ділянка фактично використовується.

Враховуючи викладене, а також встановивши, що радою не приймалось рішення про продовження дії спірного договору оренди землі, додаткова угода до договору не укладалася, суди дійшли висновку про те, що вказаний договір оренди припинився, у зв`язку з чим земельна ділянка підлягає поверненню міській раді.

У справі № 908/31/19 розглядались позовні вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку.

Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що після припинення договору оренди земельної ділянки відповідач за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування та відповідного договору продовжує фактично використовувати земельну ділянку, що є порушенням чинного земельного законодавства.

Водночас, судами під час розгляду зазначеної справи було встановлено, що відповідно до акта обстеження земельної ділянки представником управління з питань земельних відносин міської ради та прокурором місцевої прокуратури проведено обстеження спірної земельної ділянки та встановлено відсутність правовстановлюючих документів на землю, що посвідчують право користування. Крім того встановлено, що земельна ділянка, розташована на землях, що перебували в оренді відповідача, згідно з рішенням міської ради та договору оренди землі, строк дії якого сплинув. Рішення щодо поновлення договору оренди землі не приймалось. Під час візуального огляду земельної ділянки було встановлено, що, на момент обстеження, на земельній ділянці розташована автостоянка, яка функціонує; по периметру території наявна залізна огорожа із колючим дротом по зовнішньому краю огорожі; наявна будівля (споруда) сторожка та шлагбаум для регулювання виїзду заїзду автотранспорту; вся внутрішня територія має план-схему для виїзду/заїзду та розмітку для розташування автотранспорту.

Крім того, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельна ділянка представниками управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області встановлено, що у діях відповідача вбачаються ознаки правопорушення, яке кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки.

З огляду на викладене, а також враховуючи фактичне використання відповідачем у справі № 908/31/19 спірної земельної ділянки, апеляційний господарський суд, з висновками якого погодився Верховний Суд, позовні вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнив, оскільки договір оренди припинився після закінчення строку, на який його було укладено.

У справі № 903/129/18 розглядались позовні вимоги про зобов`язання відповідача у вказаній справі повернути земельну ділянку водного фонду за актом приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання.

Указані вимоги було обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору оренди водних об`єктів та земель водного фонду щодо повернення спірної земельної ділянки у зв`язку з припиненням дії договору.

При цьому, підставою для задоволення зазначених позовних вимог господарськими судами стало те, що укладений між сторонами договір оренди землі не було поновлено, у зв`язку із чим вказаний договір припинив свою, а отже, у відповідача виник обов`язок повернути земельну ділянку з огляду на відсутність підстав для її використання.

Натомість, у справі, що розглядається, суди дійшли висновку про те, що Позивач не довів, а матеріалами справи не підтверджується використання спірної земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди.

Отже, постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник та викладена у них правова позиція не могли бути взята до уваги господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, оскільки вони хоча і прийняті частково за подібного правового регулювання, але за інших фактичних обставин, встановлених судами, з урахуванням інших поданих сторонами доказів, у залежності від оцінки яких вони і були прийняті.

Узагальнюючи доводи скаржника з урахуванням наведеного аналізу зазначених правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 909/1190/17, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 05.03.2020 у справі № 908/31/19, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, колегія суддів дійшла висновку про неподібність правовідносин у вказаних справах та у справі, що переглядається.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 у справі №910/15057/18.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за касаційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді І. С. Берднік

І. С. Міщенко