Рішення

від 31.03.2021 по справі 910/15057/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.03.2021Справа № 910/15057/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/15057/18

за позовом Першого заступника керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва (Україна, 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 107) в інтересах держави

в особі Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" (Україна, 03037, м. Київ, вул. Зеленогірська, буд. 8; ідентифікаційний код: 31283866)

про розірвання договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку та визнання припиненим права

Представники учасників справи :

від прокуратури: Колодчина Р.В., посвідчення № 058170 від 01.12.2020;

від позивача: Пилипчук І.І. (в порядку самопредставництва);

від відповідача: Кучирка Ю.В., довіреність від 16.11.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2018 року Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури №1 (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" (далі - відповідач), в якій просив суд:

- розірвати Договір оренди земельної ділянки, що розташована на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного Шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 1,3539 га, в тому числі 0,3455 га в межах санітарно-захисної зони автозаправної станції (кадастровий номер 8000000000:90:12:0204), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади", посвідчений 25.10.2004 державним нотаріусом Першої київської держаної нотаріальної контори Василевською О.П. (реєстровий № 7-832), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.11.2004 за № 79-6-00262, в редакції Договору про поновлення та внесення змін до Договору оренди земельної ділянки;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" повернути Київській міській раді земельну ділянку, площею 1,3539 га, в тому числі 0,3455 га в межах санітарно-захисної зони автозаправної станції (кадастровий номер 8000000000:90:12:0204), яка розташована на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного Шосе у Голосіївському районі м. Києва у стані, придатному для її подальшого використання;

- визнати припиненим право Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" користування для забудови земельною ділянкою, площею 1,3539 га, в тому числі 0,3455 га в межах санітарно-захисної зони автозаправної станції (кадастровий номер 8000000000:90:12:0204), яка розташована на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного Шосе у Голосіївському районі м. Києва.

Позовні вимоги мотивовані наявністю, на думку прокурора, правових підстав для дострокового розірвання Договору оренди земельної ділянки, зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку та визнання припиненим права відповідача користування земельною ділянкою, з огляду на порушення ним зобов`язання зі здійснення забудови земельної ділянки протягом трьох років з моменту державної реєстрації вказаного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі № 910/15057/18, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, у задоволенні позову Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 у справі № 910/15057/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2020 справу № 910/15057/18 передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 прийнято справу №910/15057/18 до свого провадження, підготовче засідання призначено на 03.02.2021.

01.02.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли пояснення, з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 910/15057/18, відповідно до яких прокурор зазначає, що відповідач протягом 15 років не вчиняє жодних дій, які б свідчили про його належне та добросовісне ставлення до свого зобов`язання приступити до забудови земельної ділянки, відтак прокурор вказує на наявність правових підстав для дострокового розірвання Договору оренди земельної ділянки.

Підготовче засідання, призначене на 03.02.2021, не відбулось у зв`язку з направленням судді Нечая О.В. на навчання до Національної школи суддів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/15057/18 призначено на 03.03.2021.

У підготовче засідання 03.03.2021 з`явились представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 03.03.2021 судом було прийнято до розгляду пояснення прокуратури.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 31.03.2021.

26.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло пояснення, в якому зазначено, що Київську місцеву прокуратуру № 1 було перейменовано на Голосіївську окружну прокуратуру міста Києва.

У судове засідання 31.03.2021 з`явились представники учасників справи.

У судовому засіданні 31.03.2021 судом було здійснено зміну найменування Київської місцевої прокуратури № 1 на Голосіївську окружну прокуратуру міста Києва.

Представники прокуратури та позивача надали суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечувала.

У судовому засіданні 31.03.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2004 між Київською міською радою (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські будівельні склади" (далі - орендар, відповідач), на підставі пункту 43 рішення Київської міської ради № 419/1829 від 15.07.2004, було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений 25.10.2004 державним нотаріусом Першої київської держаної нотаріальної контори Василевською О.П. (реєстровий №7-832), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.11.2004 за №79-6-00262 (далі - Договір оренди земельної ділянки), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки об`єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - перетин вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва; розмір - 1,3539 га, в тому числі 0,3455 га в межах санітарно-захисної зони автозаправної станції; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу; кадастровий номер - 8000000000:90:121:0204.

За умовами пункту 2.3 Договору оренди земельної ділянки земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Договір укладено на 5 років (п. 3.1 Договору оренди земельної ділянки).

У пункті 8.4 Договору оренди земельної ділянки орендар взяв на себе зобов`язання, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації Договору.

06.10.2010 між позивачем та відповідачем, на підставі рішення Київської міської ради №1003/3072 від 24.12.2009 та рішення Київської міської ради № 392/3830 від 26.02.2010, було укладено Угоду про поновлення та внесення змін та доповнень до Договору оренди земельної ділянки, яка посвідчена Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. (реєстровий № 805), зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07.02.2012 за №79-6-00831 (далі - Угода про поновлення), згідно з пунктом 1 якої поновлено до 27.11.2019 Договір оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчився.

Листом від 13.07.2018 № 10/26-6/1307/09 Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, у відповідь на запит прокуратури, повідомив, що в Департаменті відсутня інформація щодо наявності у відповідача документів, що надають йому право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного Шосе в Голосіївському районі м. Києва.

Листом від 11.09.2018 № 073-8595 Департамент з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у відповідь на запит прокуратури, повідомив, що Департамент, станом на дату відповіді, відповідачу не видавав, не реєстрував документів, що дають йому право на виконання підготовчих, будівельних робіт для будівництва, експлуатації торговельного комплексу за вказаною вище адресою.

З матеріалів справи вбачається, що 21.09.2018 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було складено Акт обстеження земельної ділянки № 18-1289-01 (далі - Акт обстеження), яким встановлено, що орендована відповідачем за Договором оренди земельної ділянки земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:90:121:0204) не огороджена парканом, на ній ростуть зелені насадження та частково захаращена сміттям, вільна від забудови, будівництво не ведеться. На підтвердження вказаних обставин у додатках до Акту обстеження містяться фотоматеріали на 3-х аркушах.

Листом від 10.10.2018 № 064-7601 Департамент міського благоустрою Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у відповідь на запит прокуратури, повідомив, що, станом на теперішній час, ТОВ "Українські будівельні склади" контрольна картка на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного Шосе (кадастровий номер 8000000000:90:121:0204) в Голосіївському районі м. Києва не видавалася.

06.11.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №666ДК/617/АП/09/01/-18 (далі - Акт перевірки), яким встановлено, що на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:121:0204) розміщується лісиста (дерева різних порід) чагарникова рослинність та звалище будівельного сміття; на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомості, будівництво не ведеться; територія не огороджена та не охороняється, доступ на земельну ділянку вільний, ділянка не використовується, відтак вбачається порушення орендарем умов Договору оренди земельної ділянки.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що прокурор, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України та пункту 11.5 Договору оренди земельної ділянки, вбачає наявність правових підстав для дострокового розірвання вказаного договору та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку і визнати припиненим право відповідача користування земельною ділянкою, з огляду на порушення відповідачем своїх зобов`язань із здійснення її забудови протягом 3 років з дня державної реєстрації Договору оренди земельної ділянки.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Прокурор, у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив позивача про звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради. Крім того, прокурором неодноразово направлялись запити до вищевказаних департаментів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо законності використання орендованої відповідачем земельної ділянки.

Як зазначає прокурор, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що Київською міською радою тривалий час не вжито достатніх заходів щодо розірвання Договору оренди земельної ділянки, що, на думку прокурора, свідчить про неналежне здійснення позивачем, як уповноваженим органом, своїх повноважень по захисту державних інтересів. Порушення інтересів держави, як зазначає прокурор, полягає у невиконанні відповідачем вимог законодавства та умов Договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим територіальна громада міста Києва позбавлена можливості ефективно розпоряджатися землями міста Києва, регулювати земельні відносини з метою створення умов для раціонального використання і охорони земель.

Суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача.

Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, у постанові від 24.11.2020 вказав, що:

- суди не взяли до уваги підставу, на якій прокурор звернувся із позовними вимогами, та фактично надаючи оцінку обставинам справи досліджували спірні відносини на предмет істотності порушень. Однак у цій справі, суди попередніх інстанцій мали дослідити чи дійсно відповідачем не було дотримано вимог, передбачених пунктом 8.4 Договору оренди земельної ділянки, а також співставити встановлені обставини із можливістю розірвати цей договір, на підставі пункту 11.5 вказаного договору, на яку посилався прокурор;

- суди попередніх інстанцій здійснили розгляд справи без урахування приписів частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України щодо можливості розірвати договір внаслідок узгодження сторонами у договорі випадку для такого розірвання.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди визначені Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

За приписами частин 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Аналогічні положення закріплені в статтях 1, 5 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою статті 792 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було вказано вище, за умовами пункту 8.4 Договору оренди земельної ділянки відповідач, як орендар, зобов`язався завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації цього Договору.

З матеріалів справи вбачається, що Договір оренди земельної ділянки було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 26.11.2004 за №79-6-00262.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За доводами прокурора, відповідач протягом 15 років не вчиняє жодних дій, які б свідчили про його належне та добросовісне ставлення до свого зобов`язання приступити до забудови земельної ділянки, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актом обстеження та Актом перевірки, про які було зазначено вище.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

За змістом частин першої та другої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17, від 26.05.2020 у справі №908/299/18 та від 08.09.2020 у справі №920/418/19.

За змістом статей 30 та 31 Закону України "Про оренду землі" зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір оренди землі припиняється з підстав, наведених у частині першій статті 31 Закону України "Про оренду землі", а також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Разом з тим, частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 вказаного Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

У пункті 11.4 Договору оренди земельної ділянки сторони погодили, що Договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця із звільненням орендодавця від відповідальності, зокрема, в разі порушення орендарем строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених в п. 8.4 цього Договору.

За умовами пункту 11.5 Договір оренди земельної ділянки може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Отже, за змістом статей 631, 651, 652 Цивільного кодексу України розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18.

Суд встановив, про що також зазначає прокурор у поданій до суду позовній заяві, що відповідно до укладеної сторонами 06.10.2010 Угоди про поновлення та внесення змін та доповнень Договір оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчився, поновлено до 27.11.2019.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження поновлення Договору оренди земельної ділянки після 27.11.2019 в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами 3, 4 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Судом встановлено, що фактичні обставини справи після закінчення підготовчого засідання та направлення справи на новий розгляд змінились, а саме строк дії Договору оренди земельної ділянки закінчився, втім прокурор протягом підготовчого провадження під час нового розгляду справи із заявою про зміну предмета або підстав позову до суду не звертався.

Згідно з п. 11.3 Договір оренди земельної ділянки припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що вимога прокурора про розірвання Договору оренди земельної ділянки не підлягає задоволенню, оскільки станом на поточну дату, строк його дії закінчився.

Відповідно до п. 7.1 Договору оренди земельної ділянки після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

У пункті 8.4 Договору оренди земельної ділянки відповідач зобов`язався повернути земельну ділянку позивачу у стані, придатному для її подальшого використання, після припинення дії цього Договору.

За змістом пункту 11.8 Договору оренди земельної ділянки в разі припинення або розірвання цього Договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку, на умовах, визначених цим Договором.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на прокурора покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Виходячи зі змісту поданої прокурором позовної заяви, вимоги про повернення Київській міській раді вищевказаної земельної ділянки та визнання припиненим права відповідача користування нею є похідними від вимоги про розірвання Договору оренди земельної ділянки, відтак вони також не підлягають задоволенню.

Більше того, матеріали справи не містять доказів перебування земельної ділянки в користуванні відповідача після закінчення строку дії Договору оренди земельної ділянки.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування учасників справи судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених прокурором вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Понесені прокурором судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокурора, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг покласти на Київську міську прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 16.04.2021

Суддя О.В. Нечай