Рішення

від 10.09.2021 по справі 915/122/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2021 року Справа № 915/122/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Гайдаржий А.В., за ордером

від відповідача: Шевченко В.В. - керівник; Коноваленко О.О., за довіреністю; Шатков В.П., за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА", 54007, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Казарського, 2-Г (код ЄДРПОУ 054730097 )

представник позивача - адвокат Гайдаржий А.В. (адреса ел. пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1)

до відповідача: Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг", 54003, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Гречишнікова, 54 (код ЄДРПОУ 03349499, адреса ел. пошти:office@elu.mk.gov.ua),

про: стягнення 120000,00 грн.

за зустрічним позовом: Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг", 54003, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Гречишнікова, 54 (код ЄДРПОУ 03349499, адреса ел. пошти:office@elu.mk.gov.ua)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА", 54007, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Казарського, 2-Г (код ЄДРПОУ 05473097, адреса ел. пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1)

про: визнання недійсним договору оренди виробничої бази від 29.09.2009

В С Т А Н О В И В:

05.02.2020 Приватне акціонерне товариство "Спеціалізована фірма "МИСФА" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 04.02.2020 б/н (вх. № 1548/20) про стягнення з Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" неустойки в сумі 120000,00 грн., нарахованої за неповернення останнім об`єкта оренди за договором оренди частини виробничої бази від 29.09.2009.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 915/122/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено Комунальному підприємству "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, для подання до суду відзиву на позов.

18.02.2020 Комунальне підприємство "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з зустрічною позовною заявою від 18.02.2020 (вх. № 2193/20) до Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА", в якій просить визнати недійсним договір оренди частини виробничої бази від 29.09.2009.

Ухвалою суду від 10.03.2020 прийнято зустрічну позовну заяву Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" судом перейдено до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.04.2020 об 11:00. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалою суду від 09.04.2020 відкладено підготовче засідання на 12.05.2020.

12.05.2020 від сторін надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з продовженням дії карантину.

Ухвалою суду від 12.05.2020 суд відклав підготовче засідання у справі без визначення дати судового засідання із проведенням розгляду справи поза межами встановлених ч. 3 ст. 177, ч. ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу "СOVID-19", запропоновано учасникам справи ініціювати розгляд справи без участі осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних документів.

14.05.2021 від позивача до суду надійшла заява про закриття провадження у справі щодо позовних вимог за зустрічним позовом, мотивована тим, що позивач за зустрічним позовом вже звертався до господарського суду з позовом до відповідача та просив визнати спірний договір недійсним, мотивуючи це тим, що даний договір оренди є договором оренди землі та укладений за відсутності повноважень на це орендодавця. За результатами розгляду вказаного позову рішенням суду від 27.02.2017 у справі № 915/1358/16, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, - у задоволенні позову було відмовлено. У зв`язку з чим, представник ПАТ "СФ "МИСФА" просить суд закрити провадження у справі за зустрічним позовом з огляду на те, що існує рішення між тими ж сторонами про той же предмет та з тих же підстав.

Ухвалою суду від 09.11.2020 учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі відбудеться 24.11.2020.

Ухвалою суду від 24.11.2020 учасників справи було повідомлено, що судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 21.12.2021.

18.12.2020 від відповідача до суду надійшли: клопотання про поновлення строків для надання заяви по суті справи; відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, зазначаючи, що неодноразово звертався до позивача з проханнями підписати акт приймання-передачі майна, переданого в оренду за договором оренди від 29.09.2009, однак ПАТ "СФ "МИСФА" відмовляється від прийняття орендованого комунальним підприємством "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" та підписання відповідного акту приймання-передачі з причин, невідомих відповідачу.

21.12.2020 від позивача до суду надійшла заява про проведення засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі.

Ухвалою суду від 21.12.2020, занесеною до протоколу судового засідання, поновлено відповідачу строк на подання відзиву на первісну позовну заяву, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2021.

24.12.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

28.01.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 16.02.2021 о 14:00.

16.02.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку тимчасовою непрацездатністю судді Адаховської В.С.

Ухвалою суду від 05.03.2021 було призначено судове засідання на 31.03.2021.

Судове засідання, призначене на 31.03.2021 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Адаховської В.С., про що сторонам було направлено відповідне повідомлення.

31.03.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання про витребування доказів, в якому він просив суд витребувати у ПАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" первинні документи, які підтверджують стан об`єкта оренди під час укладання договору оренди частини виробничої бази від 29.09.2009.

Ухвалою суду від 30.04.2021 судове засідання було призначено на 02.06.2021.

Судове засідання, призначене на 02.06.2021 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді про що сторонам було повідомлено відповідною телефонограмою (а.с.8 т.2).

28.05.2021 від відповідача до суду надійшли письмові пояснення по суті відзиву, в яких відповідач наполягає на відсутності підстав для задоволення первісного позову, оскільки ним вчинялись дії на повернення майна та навпаки, позивач не заявляє вимог, направлених на захист свого порушеного права та не вимагає повернути майно, а лише вимагає стягнення подвійної плати за використання відповідачем спірного майна.

19.08.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про прискорення розгляду справи.

Ухвалою суду від 20.08.2021 судове засідання було призначене на 09.09.2021.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити на такому:

Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені засобами електронного зв`язку, оскільки господарським судом тимчасово зупинено відправлення поштової кореспонденції.

В судовому засіданні судом було підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

29 вересня 2009 року між акціонерним товариством "Спеціалізована фірма "МИСФА", назву якого змінено на публічне акціонерне товариство "Спеціалізована фірма "МИСФА", як орендодавцем, та комунальним підприємством "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг", як орендарем, був укладений договір оренди частини виробничої бази, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався надати, а орендар - прийняти у строкове платне користування частину території виробничої бази орендодавця, яка знаходиться за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенськ, вул. Миру, 18.

Відповідно до умов п. 2 вказаного договору, в оренду передається частина території виробничої бази загальною площею 1,1 гектарів.

Пунктом 3 договору його учасники узгодили, що договір укладено з 29.09.09 по 28.09.10. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 5 договору, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 5000,00 грн. на місяць готівкою у касу підприємства або на розрахунковий рахунок підприємства.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві частину території виробничої бази у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (п. 11 договору).

Відповідно до умов п. 17 договору, його дія припиняється у разі: закінчення строку на який його було укладено; придбання орендарем частини території виробничої бази ділянки у власність; взаємної згоди сторін; на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої частини території виробничої бази, яке істотно перешкоджає її використанню, з попередженням другої сторони за 10 днів до строку припинення дії договору, а також з інших підстав, визначених законом; перехід права власності на орендовану частину території виробничої бази до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Умовами п. 18 даного договору його учасники визначили, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Об`єкт оренди був переданий орендарю 01 жовтня 2009 року, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі (а.с.7 т.1).

Позивач зазначає, що дія договору припинилась 29.09.2010 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, посилаючись на те, що факт припинення дії договору встановлений рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 у справі №915/1457/15.

Однак, за твердженням позивача об`єкт оренди на дату звернення до суду з даним позовом не передано йому відповідачем, у зв`язку з чим позивач на підставі норм ст. 785 Цивільного кодексу України нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку за користування відповідачем орендованим майном за період з 01.02.2019 по 01.02.2020 в сумі 120000,0 грн.

Також позивач зазначає, що аналогічним чином нараховані неустойки були стягнуті рішеннями Господарського суду Миколаївської області, а саме:

- за період з 05.07.2015 по 12.08.2015 в сумі 10000,0 грн. стягнуто рішенням суду від 27.10.2015 у справі №915/1457/15;

- за період з 01.12.2012 по 30.06.2015 та з 13.08.2015 по 30.11.2015 в сумі 345000,0 грн. було стягнуто рішенням суду від 15.06.2017 у справі №915/1998/15;

- за період з 01.12.2015 по 31.10.2017 в сумі 230000,0 грн. було стягнуто з відповідача рішенням суду від 16.03.2018 у справі №915/1271/17;

- за період з 01.11.2017 по 01.02.2019 в сумі 150000,0 грн. було стягнуто за рішенням суду від 18.04.2019 у справі №915/270/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з договору оренди, тому до них застосовуються норми, які регламентують інститут оренди.

Спір у даній справі виник у зв`язку із наявністю/відсутністю підстав для стягнення з відповідача - КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" на користь ПАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкту оренди - частини території виробничої бази загальною площею 1,1 га за період з 01.02.2019 по 01.02.2020.

За змістом статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Господарським судом враховано, що за сталою правовою позицією, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 19.02.2019 у справі № 925/297/19, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, внаслідок якого до боржника може бути застосовано, зокрема, неустойку.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, орендар - КП "ЕЛУ автодоріг" відповідно до умов договору оренди частини виробничої бази від 29.09.2009 отримав у строкове платне користування частину території виробничої бази з частковим покриттям з залізобетонних плит площею 2445,5 м 2 (а.с.7 т.1).

Дія договору оренди припинилась 28.09.2010, що було встановлено, в т.ч. господарським судом при розгляді справи №915/1457/15 (рішення від 27.10.2015), та з цього часу у відповідача виник обов`язок повернути позивачу орендоване майно.

Станом на дату розгляду даного спору об`єкт оренди фактично не повернутий, акт приймання-передачі повернення орендованого майна сторонами не підписаний.

Судом враховано, що з відповідача неодноразово стягувалась в судовому порядку нарахована позивачем неустойка відповідно до приписів ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за загальний період з 05.07.2015 по 01.02.2019.

При цьому, у матеріалах справи наявні листи відповідача, з яких вбачається, що відповідачем 29.10.2018 був направлений позивачу акт приймання-передачі спірного орендованого майна, підписаний відповідачем, та в подальшому направлялись листи-прохання розглянути його та підписати (а.с. 156-157 т.1).

Також відповідач листами від 14.08.2019 та від 28.08.2019 (а.с.158-159 т.1) звертався до позивача з проханням, по-перше, викласти перелік зауважень та пропозицій щодо врегулювання спору, а саме, перелік тих дій, котрі відповідач має вчинити задля подальшого підписання позивачем акту приймання-передачі повернення спірного орендованого майна, та по-друге, провести спільний огляд частини території виробничої бази, яка була передана відповідачу в оренду.

Позивач листом від 27.08.2019 (а.с.159 зворот. бік) погодився провести спільний огляд частини території виробничої бази, однак переліку вимог до відповідача для підписання акту приймання-передачі повернення орендованого майна не зазначив.

29 серпня 2019 року був проведений огляд об`єкту оренди - частини виробничої бази, за результатом чого був складений відповідний акт, копію якого відповідач надав до суду (а.с.149-155 т.1).

Даний акт підписаний лише представниками відповідача, підписи позивача відсутні.

В судовому засіданні відповідачем було зазначено та позивачем підтверджено, що його представники були присутні на спільному огляді, однак відмовились від підпису акту.

З даного акту вбачається, що представниками ПАТ "СФ "МИСФА" висловлювались зауваження про наявність на території спірного об`єкту будівельного сміття та відсутності частини плит, однак при огляді було встановлено фактичну відсутність сміття та наявність усіх плит у кількості, як і при підписанні договору.

Будь-яких інших заперечень або зауважень щодо стану переданого в оренду об`єкту представниками ПАТ "СФ "МИСФА" не висловлено.

В ході розгляду справи позивачем було зазначено суду, що він дійсно отримав у 2018 році від відповідача акт приймання-передачі, однак не підписав його у зв`язку із наявністю заперечень щодо стану орендованого майна.

В свою чергу матеріали справи не містять доказів щодо висловлювання позивачем відповідачу своїх заперечень щодо стану майна, переданого в оренду та вимог щодо їх усунення.

Також матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем будь-яких заходів по отриманню переданого в оренду майна, в т.ч. звернення до суду з позовами про повернення орендованого майна, зобов`язання його передати, вимог, направлених на адресу відповідача тощо.

Окрім цього, судом прийнято до уваги твердження відповідача, що ним додатково були вжиті заходи щодо звільнення орендованої території від свого майна, а саме 31.08.2018 відповідач, як замовник, уклав з ТОВ "НІКЗЕРТРАНС", як виконавцем, договір про надання послуг з демонтажу за №030/027/0818, за яким доручив виконавцю надати послуги з демонтажу металоконструкцій, розташованих у с. Воскресенське, вул. Миру, 18, та в подальшому замовником були прийняті роботи виконавця з такого демонтажу, про що свідчить копія акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000075 від 02.11.2018.

За таких обставин, враховуючи викладене та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази і пояснення сторін, суд приходить до висновку, що відповідач у 2018 році належним чином виконав свій обов`язок з передачі орендованого майна, однак така передача не відбулась внаслідок бездіяльності позивача та позивачем впродовж всього часу, в т.ч. після отримання акту приймання-передачі повернення спірного орендованого майна не вживалось жодних заходів по його поверненню, а лише нараховувалась неустойка на підставі ч. 2 ст.785 Цивільного кодексу України.

Таким чином, судом встановлено фактичне вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди, що, в свою чергу, виключає можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, правові підстави для задоволення первісного позову відсутні.

Стосовно заявленого зустрічного позову КП "ЕЛУ Автодоріг" до ПАТ "СФ "МИСФА" про визнання недійсним договору оренди частини виробничої бази від 29.09.2009.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої вимоги наступним.

29.09.2009 між ПАТ "СФ "МИСФА", як орендодавцем та КП "ЕЛУ автодоріг", як орендарем, був укладений договір оренди, за яким позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування частину виробничої бази ПАТ "СФ "МИСФА", яка знаходиться за адресою Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенське, вул. Миру, 18. Однак, позивач за зустрічним позовом зазначає, що вказане майно знаходиться у постійному користуванні відповідача на підставі державного акту на право постійного користування землею від 19.12.1993, а не у приватній власності та на момент підписання договору позивачу за зустрічним позовом не був відомий факт відсутності повноважень у відповідача за зустрічним позовом на передачу майна в оренду.

На підставі цього, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відсутність повноважень на передачу майна в оренду у орендодавця є нікчемною умовою господарського зобов`язання. КП "ЕЛУ автодоріг" зазначає, що оскаржуваний договір оренди був укладений орендодавцем, який не має права розпорядження земельною ділянкою, оскільки власником цієї земельної ділянки є громада міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Окрім цього, після придбання КП "ЕЛУ Автодоріг" 20/1000 частки нежитлового об`єкту, що складається з: лабораторії літ. Д загальною площею 15,6 кв.м, башти Рожновського, №13, басини №14, що розташований за адресою Миколаївська обл., Жовтневий район, смт. Воскресенське, вул. Миру, 18, до нього, як до власника нерухомого майна перейшло право власності або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього власника, а саме - позивач за зустрічним позовом вважає, що у нього виникли правовідносини стосовно використання земельної ділянки з Миколаївською міською радою як власником земельної ділянки.

Додатково позивач зазначає, що окремим фактом підтвердження недійсності договору є відсутність державної реєстрації зазначеного спірного договору, оскільки відповідно до ст.210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, та такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Відповідно до норм ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі", укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, що діяла на момент підписання спірного договору, державній реєстрації прав підлягають право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частини 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України визначають, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Позивач за зустрічним позовом зазначає про відсутність у відповідача, як орендодавця, необхідного обсягу повноважень на укладання спірного договору оренди, вважаючи цей договір договором оренди землі. З цих же підстав, позивач за зустрічним позовом вважає, що даний договір як договір оренди землі підлягав державній реєстрації.

Судом не приймаються вказані твердження позивача за зустрічним позовом, з огляду на наступне.

Проводячи аналіз умов укладеного між сторонами договору та фактичних правовідносин, що склались між сторонами за цим договором, судом взяті до уваги приписи чинного законодавства, які регулюють правовідносини сторін з оренди землі та оренди (найму) майна.

Так, згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні ( неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Згідно п.п. 1, 2 спірного договору, предметом цього договору є передача в строкове платне користування частини території виробничої бази , розташованої за адресою Миколаївська область, Жовтневий р-н, смт.Воскресенськ, вул.Миру, 18, яка є власністю позивача.

В подальшому, відповідно до акту приймання-передачі від 01.10.2009 відповідач надав, а позивач прийняв в строкове платне користування також частину території виробничої бази загальною площею 1,1 га з частковим покриттям із залізобетонних плит площиною 2445,5 кв.м. Слід зазначити, що відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України №127 від 24.05.2001, замощення - є господарською спорудою, автономною інвентаризаційною одиницею та вважається об`єктом нерухомості. Матеріали справи свідчать, що таке замощення є частиною виробничої бази, розташованої за адресою: смт. Воскресенське, Жовтневого району Миколаївської області по вул. Миру, 18.

Слід зазначити, що наведені у договорі та акті приймання-передачі від 01.10.2009 відомості про об`єкт оренди, не містять посилання на передання відповідачу у користування земельної ділянки із зазначенням її індивідуальних ознак, зокрема, кадастрового номеру.

Розділ Договору "Орендна плата" передбачає, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 5000,0 грн. на місяць готівкою у касу підприємства або на розрахунковий рахунок підприємства. Орендна плата вноситься попередньою оплатою до 5-го числа кожного місяця. Розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, у т.ч. внаслідок інфляції; інших випадків, передбачені законом.

Спірний договір у своєму тексті або додатках не містить розрахунку (методики розрахунку) орендної плати та її безпосередньої прив`язки до розміру земельного податку. Доказів здійснення перегляду орендної плати протягом строку користування майном, виходячи зі ставки земельного податку, суду не надано. Крім того, перегляд орендної плати у разі виникнення ряду обставин, які сторони передбачили у договорі та в порядку визначеному чинним законодавством, є правом наймодавця.

Зазначення у п. 19 договору, в якості невід`ємної частини договору плану або схеми земельної ділянки, взагалі не може свідчити про укладання сторонами договору оренди землі.

Зі змісту спірного договору та пояснень відповідача за зустрічним позовом вбачається, що при його укладені останній мав на меті передати в оренду саме частину території нежитлового об`єкту у вигляді господарських споруд, що належать йому на праві власності згідно Свідоцтва про право власності №7 від 07.05.2001, а не земельну ділянку, на якій об`єкт нерухомості розташований.

Крім того, дії сторін по виконанню спірного договору свідчать про те, що їх наміри відповідають меті договору про оренду майна, а не земельної ділянки. Доказів існування інших цивільно-правових відносин, крім тих, що випливають з договору оренди належного ПАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" майна, позивач за зустрічним позовом суду не навів.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи, враховуючи те, що умовами спірного договору не визначено істотних умов, встановлених законодавством, які є обов`язковими для договорів оренди землі, суд приходить до висновку, що спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди землі.

Судом також прийнято до уваги, що вказані обставини були встановлені господарським судом при розгляду позову КП "ЕЛУ автодоріг" до ПАТ "СФ "МИСФА" про визнання недійсним договору оренди частини виробничої бази від 29.09.2009, укладеного між ПАТ "СФ "МИСФА" та КП "ЕЛУ автодоріг" у справі №915/1358/16.

Рішенням суду у вказаній справі від 27.02.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2017, у задоволенні позову КП "ЕЛУ автодоріг" було відмовлено з огляду на те, що спірний договір оренди за своїм змістом не являється договором оренди землі.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені обставини, на думку суду, повністю спростовують посилання позивача за зустрічним позовом на недійсність спірного правочину.

Інших обставин, які б свідчили про недійсність спірного договору оренди та доказів на їх підтвердження позивач за зустрічним позовом не навів та суду не надав.

За таких обставин, правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

У судовому засіданні 10.09.2021 представник відповідача за зустрічним позовом заявив про застосування строків позовної давності та відмові у задоволенні позову через пропуск такого строку.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами від 10.07.2013 року за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 "Про судове рішення у цивільній справі", а також в судовій практиці (постанова ВГСУ від 26.04.2011 по справі № 15/256/10).

Враховуючи, що сплив строку позовної давності застосовується лише у випадку порушення прав позивача, суд дійшов висновку про відмову в позові саме з підстав недоведеності належними та допустимими доказами у справі позовних вимог та відсутності порушеного права.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовує наведених вище висновків.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, оцінивши відповідно до ст. 86 ГПК України надані докази, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 ГПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні первісного позову відмовити.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді повний текст рішення складений та підписаний 18.10.2021.

Суддя В.С. Адаховська