Постанова

від 20.01.2022 по справі 915/122/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року м. ОдесаСправа № 915/122/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Головея В.М. ,

Разюк Г.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА"

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 10 вересня 2021 року (повний текст складено 18.10.2021)

по справі № 915/122/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА"

до відповідача: Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг"

про: стягнення 120000,00 грн.,-

та

за зустрічним позовом Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг"

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА"

про: визнання недійсним договору оренди виробничої бази від 29.09.2009

суддя суду першої інстанції: Адаховська В.С.,

час та місце винесення рішення: 10 . 09.2021, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22 Господарський суд Миколаївської області

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) "Спеціалізована фірма "МИСФА" (позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Комунального підприємства (КП) "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" (відповідач, Управління) про стягнення з відповідача 120 000,00 грн. неустойки за користування майном.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач не повернув частину території виробничої бази після припинення договору оренди від 29.09.2009, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено .

Водночас, Комунальним підприємством «Експлуатаційне лінійне управління автодоріг» до суду було подано зустрічну позовну заяву про визнання договору оренди частини виробничої бази від 29.09.2009 недійсним, з посиланням на те, що у ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" були відсутні повноваження на передачу майна в оренду, оскільки власником відповідної земельної ділянки є громада міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Додатково КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" зазначило, що окремим фактом підтвердження недійсності договору є відсутність державної реєстрації останнього.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021 у справі №915/122/20 (суддя Адаховська В.С.) у задоволені первісного позову відмовлено. У задоволені зустрічного позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди, що, в свою чергу, виключає можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Щодо зустрічного позову, то місцевий господарський суд вказав, що спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди землі, а є договором оренди майна. Також судом першої інстанції було зазначено, що вказані обставини були встановлені у справі №915/1358/16, в якій розглядались позовні вимоги КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" до ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" про визнання недійсним договору оренди частини виробничої бази від 29.09.2009. Посилаючись на приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що вказані обставини повністю спростовують посилання позивача за зустрічним позовом на недійсність спірного правочину.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Спеціалізована фірма "МИСФА" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить (з урахуванням заяви від 23.11.2021 про зміну апеляційної скарги) рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021 у частині вирішення зустрічного позову залишити в силі, первісний позов задовольнити та стягнути із відповідача за первісним позовом 120 000,00 грн. неустойки за неповернення об`єкта оренди.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" зазначає, що судом першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

Посилаючись на ст. 785 Цивільного кодексу України, скаржник зазначає, що фактичне повернення об`єкта оренди має здійснюватися шляхом його звільнення орендарем у тому числі і від майна, яке належить орендареві, а також забезпечення того стану об`єкта оренди, який він мав при отримання його в оренду від орендодавця. Проте, за твердженням апелянта, зазначеного обов`язку відповідач не виконав, оскільки не звільнив об`єкт оренди від будівельних залишків демонтованих споруд та не забезпечив повернення об`єкта оренди разом із перекриттям із залізобетонних плит площею 2445,5 м.кв.

Апелянт вказує, що з огляду на наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі об`єкта оренди від 22.10.2018, відповідач повертає позивачеві об`єкт оренди без зазначення про повернення покриття із залізобетонних плит площею 2445 , 5 м.кв., однак, позивач наголошував на поверненні об`єкта оренди у повному обсязі, із залізобетонним покриттям. Саме враховуюче неналежне виконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення об`єкта оренди у повному обсязі, позивач не підписав надіслані відповідачем акти приймання-передачі.

Крім того, ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" звертає увагу на те, що на підтвердження звільнення об`єкта оренди від свого майна, відповідач посилається на акт комісійного огляду об`єкта оренди від 29.08.2019 та на договір про надання послуг із демонтажу від 31.08.2018. Однак, згідно з актом здачі-приймання робіт від 02.11.2018 за договором про надання послуг із демонтажу, вивезення демонтованих споруд у листопаді 2018 року з об`єкту оренди здійснено не було, що додатково було підтверджено представником КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" у судовому засіданні. Доказів того, коли саме таке вивезення здійнювалось і чи здійснювалось взагалі, матеріали справи не містять.

Щодо акту комісійного огляду, то апелянт зауважує, що у судовому засіданні позивач заперечував достовірність цього доказу, а також того, що керівник позивача приймав участь у його складанні. Про його існування позивач дізнався тільки з відзиву відповідача у грудні 2020 року, хоча з цього акту і вбачається, що він складений 29.08.2019. Апелянт наполягає на тому, що копія цього документа не скеровувалася позивачеві. Також , не було про нього жодної згадки у жодному документі, аж до дня подання цього документа до суду разом з відзивом.

Тому, на думку позивача, суд безпідставно вказав, що факт участі представника позивача у складанні цього документа підтверджено у судовому засіданні.

Водночас, зміст вказаного акту жодним чином не підтверджує того факту, що об`єкт оренди звільнено від залишків демонтованих будівель, а всі плити залізобетонного перекриття у наявності.

Враховуючи наведене, апелянт зазначає, що об`єкт оренди не передано йому відповідачем, у зв`язку з чим позивач на підставі норм ст. 785 Цивільного кодексу України нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку в сумі 120 000,00 грн. за користування КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" орендованим майном у період з 01.02.2019 по 01.02.2020.

Судова колегія звертає увагу, що до апеляційної скарги ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" додано низку документів, серед міститься лист позивача від 20.11.2018 №36-18, який відсутній у матеріалах справи. Проте, апелянтом не заявлено клопотання щодо залучення наданих документів до матеріалів справи.

Незважаючи на відсутність відповідного клопотання, судова колегія вважає, що апелянт, надаючи додаткові документи до суду апеляційної інстанції, мав на увазі саме таку мету - долучити надані документи до справи для врахування останніх при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Проте, у відповідності до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, нові докази апеляційний суд може прийняти лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тобто обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на скаржника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність.

Апеляційна колегія звертає увагу, що апелянт жодним чином не наводить обґрунтування щодо неможливості подання листа від 20.11.2018 №36-18 до суду першої інстанції. Також, позивачем не вказано існування виняткових обставин для врахування цих документів господарським судом апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач, зокрема, викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, викладає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги з зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, правові підстави позову;

Стаття 164 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Тобто, в силу приписів ст.ст. 74, 162, 164 Господарського процесуального кодексу України позивач був зобов`язаний надати до позовної заяви усі документи, які підтверджують обставини справи та позовні вимоги .

Отже, подання скаржником додаткового документа, а саме: листа від 20.11.2018 №36-18 на підтвердження своїх вимог до суду апеляційної інстанції, без дотримання вимог щодо подання додаткових доказів, викладених у ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, визнається апеляційним господарським судом безпідставним, а надані докази не враховуються при розгляді даної справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021 у справі №915/122/20; Комунальному підприємству "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" встановлено строк для подання відзиву.

Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

01.12.2021 до суду апеляційної інстанції від КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач за первісним позовом не погоджується з доводами останньої та просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно зі ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги у заявлених межах, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.09.2009 року між АТ «Спеціалізована фірма «МИСФА» , назву якого змінено на ПАТ «Спеціалізована фірма «МИСФА» , як орендодавцем, та КП «Експлуатаційне лінійне управління автодоріг» , як орендарем, був укладений договір оренди частини виробничої бази (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався надати, а орендар - прийняти у строкове платне користування частину території виробничої бази орендодавця, яка знаходиться за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенськ, вул. Миру, 18 (т.1 а.с. 6, 43-44).

За умовами п. 2 наведеного Договору, в оренду передається частина території виробничої бази загальною площею 1,1 гектарів .

Відповідно до п. 3 Договору, він укладений з 29.09.09 по 28.09.10. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 5 Договору, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 5000,00 грн. на місяць готівкою у касу підприємства або на розрахунковий рахунок підприємства.

Після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві частину території виробничої бази у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (п. 11 Договору).

У п. 17 Договору сторони узгодили, що його дія припиняється у разі: закінчення строку на який його було укладено; придбання орендарем частини території виробничої бази ділянки у власність; взаємної згоди сторін; на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої частини території виробничої бази, яке істотно перешкоджає її використанню, з попередженням другої сторони за 10 днів до строку припинення дії Договору, а також з інших підстав, визначених законом; перехід права власності на орендовану частину території виробничої бази до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання Договору.

Пунктом 18 даного Договору його учасники визначили, що за невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього Договору.

Вказаний договір підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до Акту приймання-передачі від 01.10.2009 орендодавцем надано, а орендарем прийнято в строкове платне користування частину території виробничої бази з частковим покриттям з залізобетонних плит площиною 2445,5 кв. м. (т.1, а.с. 7).

Дія Договору припинилась 29.09.2010, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Факт припинення дії Договору встановлений рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 у справі №915/1457/15, яке набрало законної сили.

Проте, у матеріалах справи відсутній підписаний сторонами Акт приймання-передачі повернутого орендованого майна .

Водночас, у матеріалах справи наявні листи КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг", з яких вбачається, що відповідачем 29.10.2018 був направлений позивачу Акт приймання-передачі спірного орендованого майна, підписаний відповідачем, та в подальшому направлялись листи-прохання розглянути вказаний Акт та підписати його (т.1, а.с. 156-157).

Крім того, згідно листів від 14.08.2019 та від 28.08.2019 відповідач звертався до орендодавця з проханням про викладення переліку зауважень та пропозицій щодо врегулювання спору, а саме: переліку тих дій, котрі відповідач має вчинити задля подальшого підписання позивачем Акту приймання-передачі повернення спірного орендованого майна. Також, орендар просив ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" провести спільний огляд частини території виробничої бази, яка була передана відповідачу в оренду (т.1, а.с.158-159) .

З огляду на матеріали справи, орендодавець погодився провести спільний огляд частини території виробничої бази, однак переліку вимог до відповідача для підписання Акту приймання-передачі повернення орендованого майна не зазначив, про що свідчить наявний у матеріалах справи лист ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" від 27.08.2019 (т.1, а.с.159 зв.ст.) .

29 серпня 2019 року був проведений огляд об`єкту оренди - частини виробничої бази, за результатом чого був складений відповідний Акт, копія якого міститься у матеріалах справи (т.1, а.с.149-155) .

З даного Акту вбачається, що представниками орендодавця висловлювались зауваження щодо наявності на території спірного об`єкту оренди будівельного сміття та відсутності частини залізобетонних плит, однак , при огляді було встановлено фактичну відсутність сміття та наявність усіх плит у кількості, як і при підписанні Договору.

Будь-яких інших заперечень або зауважень щодо стану переданого в оренду об`єкту представниками ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" не висловлено, проте, наведений Акт підписаний лише представниками відповідача, підписи позивача відсутні.

При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що представники ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" були присутні на спільному огляді, однак відмовились від підпису Акту.

Також, у матеріалах справи наявний договір про надання послуг з демонтажу від 31.08.2018 №030/027/0818, укладений між КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" (замовник) та ТОВ «НІКЗЕРТРАНС» (виконавець) , відповідно до якого відповідачем були вжиті заходи щодо звільнення орендованої території від свого майна, шляхом демонтажу металоконструкцій, розташованих у с. Воскресенське, вул. Миру, 18, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000075 від 02.11.2018, яким замовником були прийняті роботи виконавця з такого демонтажу (т.1, а.с. 162 зв.стор. - 167).

Проте, зазначаючи, що об`єкт оренди не передано орендарем орендодавцю, ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" звернулось до господарського суду з даним позовом про стягнення з КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" 120 000,00 грн., нарахованих на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України за користування відповідачем орендованим майном за період з 01.02.2019 по 01.02.2020 .

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

З огляду на доводи та вимоги апеляційної скарги ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА", які зводяться до необґрунтованості висновку суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021 у справі №915/122/20 лише в частині стягнення з КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" 120 000,00 грн. неустойки за неповернення об`єкту оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Тобто, неустойка є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч . 2 ст . 785 Цивільного кодексу України обов`язковим є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 24.10.2019у справі №904/3315/18, від 13.12.2019у справі№910/20370/17 тощо.

Обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна.

До такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові 10.04.2018 у справі №910/9328/17 та постанові 28.08.2018 у справі №913/155/17.

Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст . 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Таким чином, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду України у постанові 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі №914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі №910/16362/18.

Судова колегія звертає увагу, що фактично, доводи апеляційної скарги зводяться до того, що орендар не звільнив об`єкт оренди від будівельних залишків демонтованих споруд та не забезпечив повернення об`єкта оренди разом із перекриттям із залізобетонних плит площею 2445,5 м.кв., що унеможливлює прийняття ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" спірного об`єкту оренди від КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" та підписання відповідного Акту приймання-передачі повернення орендованого майна з боку орендаря .

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ст. 283 Господарського кодексу України).

Частиною 2 ст. 795 Цивільного кодексу України встановлено, зокрема, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційною колегією, дія Договору оренди частини виробничої бази припинилась 29.09.2010, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Факт припинення дії Договору встановлений рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 у справі №915/1457/15, яке набрало законної сили і є преюдиціальними для розгляду даної справи №915/122/20, а тому не доказується при її розгляді і має обов`язкову силу.

Приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 11 Договору оренди передбачено, що після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві частину території виробничої бази у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (п. 11 Договору).

Судова колегія критично оцінює доводи апелянта щодо наявності на території спірного об`єкту оренди будівельного сміття та відсутності частини залізобетонних плит, оскільки матеріалами справи спростовується вказане твердження.

Так, за результатом спільного огляду представниками сторін частини території виробничої бази, яка була передана відповідачу в оренду було складено відповідний Акт, згідно з яким при огляді було встановлено фактичну відсутність сміття та наявність усіх плит у кількості, як і при підписанні Договору.

Додатково вказане підтверджується і існуючим у матеріалах справи договором про надання послуг з демонтажу від 31.08.2018 №030/027/0818, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000075 від 02.11.2018, яким КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" були прийняті роботи ТОВ «НІКЗЕРТРАНС» з демонтажу металоконструкцій, розташованих у с. Воскресенське, вул. Миру, 18 та подальшою оплатою прийнятих робіт відповідно до платіжного доручення від 28.11.2018 №791 (т.1 а.с. 167).

При цьому, апеляційний суд не бере до уваги посилання позивача на те, що у нього не було жодної згадки про вищенаведений Акт комісійного огляду, а керівник позивача не приймав участь у його складанні, що надає підстави заперечувати про достовірність цього доказу, оскільки листом від 27.08.2019 за підписом Генерального директора ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" позивач особисто погодився провести спільний огляд частини території виробничої бази (т.1 а.с. 159 зв. стор.).

Також, крім спірного Акту у матеріалах справи наявні листи відповідача, якими останній неодноразово (№654/18 від 29.10.2018, №88/19 від 08.02.2019, №826-01/19 від 28.08.2019, №786/19 від 14.08.2019) пропонував орендодавцю підписати Акт щодо повернення об`єкту оренди та викласти перелік дій, котрі відповідач має вчинити задля подальшого підписання позивачем Акту приймання-передачі повернення спірного орендованого майна.

Проте, як правильно зазначив місцевий господарський суд, у матеріалах справи відсутні докази щодо відповідного реагування ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" на зазначені листи.

Доказів щодо користування та утримання відповідачем об`єкту оренди, відсутності вільного доступу до нього, матеріали справи також не містять. Доказів того, що орендована територія виробничої бази не звільнена від майна орендаря позивачем не надано.

Також , матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем будь-яких заходів по отриманню переданого в оренду майна, в т.ч. звернення до суду з позовами про повернення орендованого майна, зобов`язання його передати, претензій, вимог, направлених на адресу відповідача тощо.

Таким чином, з огляду на наявні у матеріалах справи докази, відповідач не ухиляється від обов`язку щодо повернення об`єкту оренди орендодавцю. Навпаки, матеріали справи свідчать про фактичне вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди.

Натомість передача орендованого майна не відбувається внаслідок бездіяльності саме позивача, що в свою чергу позбавляє відповідача можливості виконати своє зобов`язання з повернення об`єкту оренди в передбаченому порядку.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що звертаючись до суду першої інстанції з вимогою про стягнення неустойки з відповідача ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" не заявляє вимог, направлених на захист свого права володіння та користування орендованим майном. Позивач не вимагає повернути майно, тобто захистити відповідне право, а вимагає лише сплатити подвійну плату за його користування.

При цьому, апеляційною колегією встановлено, що Господарським судом Миколаївської області постійно розглядаються аналогічні вимоги позивача до КП "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг". Так, нараховані неустойки були стягнуті судовими рішеннями: від 27.10.2015 у справі №915/1457/15 (за період з 05.07.2015 по 12.08.2015 в сумі 10 000,00 грн.), від 15.06.2017 у справі №915/1998/15 (за період з 01.12.2012 по 30.06.2015 та з 13.08.2015 по 30.11.2015 в сумі 345 000,00 грн.), від 16.03.2018 у справі №915/1271/17 (за період з 01.12.2015 по 31.10.2017 в сумі 230 000,00 грн.), від 18.04.2019 у справі №915/270/19 (за період з 01.11.2017 по 01.02.2019 в сумі 150 000,00 грн.). Тобто, позивач, постійно (з 2015 року) вимагає сплати від відповідача подвійної оплати за об`єкт оренди без вимог щодо повернення орендованого майна.

Крім того, відповідно до умов п.11 Договору орендар повертає орендодавцеві частину території виробничої бази у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої частини, пов`язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами.

Отже з цього слідує, що у разі дійсного встановлення факту погіршення корисних властивостей орендованої частини (пов`язаних зі зміною її стану) та належним чином доведеності таких обставин ПрАТ "Спеціалізована фірма "МИСФА" не позбавлено можливості скористатись своїм правом на відповідне відшкодування.

Проте, позивач не висуває і такої вимоги відповідачу.

Апеляційна колегія зауважує, що до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч . 2 ст . 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч . 2 ст . 785 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Така позиці викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц).

Відповідно до ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, зокрема, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, судова колегія вважає позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА" до Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автодоріг" про стягнення 120 000,00 грн. неустойки безпідставними.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів доходить висновку, що судом попередньої інстанції було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 10 . 09.2021 у справі №915/122/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спеціалізована фірма "МИСФА" - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021 у справі №915/122/20 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Головей В.М.

Суддя Разюк Г.П.

Враховуючи припинення відправлення поштової кореспонденції Південно-західним апеляційним господарським судом, надіслати копію цієї постанови від 20.01.2022 у справі №915/122/20 на електронні адреси, зазначені учасниками справи (згідно з наявної в матеріалах справи інформації).