Ухвала

від 21.09.2021 по справі 905/1834/18 (905/132/20)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

У Х В А Л А

21.09.2021 Справа № 905/1834/18 (905/132/20) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ , в особі арбітражного керуючого ліквідатора Пропадущего А.В.

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна

про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору поставки №3 від 03.06.2004

в межах справи №905/1834/18

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ

За участю представників сторін:

від заявника: арбітражний керуючий - Пропадущий А.В.

від відповідача: представник - адвокат Денисенко А.Ю. довіреність № б/н від 10.10.18; свідоцтво КВ №6327

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Предмет та підстави спору

На розгляд Господарського суду Донецької області 14.01.2020 надійшла заява №02-03/101 від 31.12.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ , в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Пропадущего А.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору поставки №3 від 03.06.2004; про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна повернути в ліквідаційну масу Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ кошти у розмірі 661952,77 грн.

Заява обґрунтована тим, що ліквідатором при дослідженні банківської виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум відкритого в Акціонерному товаристві Правекс-Банк встановлено, що 01.02.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум здійснило перерахунок коштів у розмірі 661 952, 77грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна із призначенням платежу: оплата винагороди за виконання економічних показників згідно умов додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору №3 від 03.06.2014 . Для з`ясування обставин пов`язаних з даною операцією, ліквідатором вжито заходи щодо отримання первинних документів, які стали підставою для перерахування коштів. За клопотанням ліквідатора, ухвалою суду було витребувані первинні бухгалтерські документи від Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна . Ліквідатором було виявлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна був підписаний договір поставки №3 від 03.06.2014, до якого додатковою угодою №6 від 25.01.2017 внесено зміни, та в якій сторони погодили перерахування боржником відповідачу коштів у розмірі 661952,77 грн за послуги з просування товару на ринку.

Разом з цим, ліквідатор звертає увагу на те, що згідно отриманих ним від Головного управління статистики міста Києва даних звітності Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Парфум , а саме балансів, звітів про фінансові результати вбачається, що за 2013-2016 рік підприємство включно по 2015 рік було прибутковим, а 2016 рік завершило із збитком у розмірі 2762,7 тис. грн. Виходячи з того, що сплата грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна відбулася 01.02.2017, а вже 15.02.2017 засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум прийнято рішення про припинення юридичної особи, фінансову операцію про перерахування боржником 01.02.2017 коштів Товариству з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна , ліквідатор розцінює як таку, що має сумнівний характер, здійснену у підозрілий період із завданням збитків боржнику та неможливості проведення розрахунку з кредиторами. Ліквідатор також зазначає, що відповідно до наявного у матеріалах справи складеного проміжного реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум , сума кредиторських вимог перед кредиторами становить понад 2,5млн. гривень, вимоги перед якими погасити неможливо у зв`язку з відсутністю майнових активів у банкрута, які по суті виведені керівництвом Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум на початку 2017 року до порушення справи про банкрутство.

У заяві ліквідатор посилається на положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, на ст. 20 Закону України Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом та на ст. 13, ст. 3 Цивільного кодексу України.

11.05.2021 ліквідатором подана заява про зміну підстав задоволення заяви про визнання недійсною додаткову угоду. У поданій заяві, ліквідатор викладає аналогічні обставини, які були викладені у раніше поданих заявах. Також додатково зазначає про те, що ним у 2020 році виготовлений звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника за 2014-2016 роки та встановлено, що на кінець аналізованого періоду, розмір зобов`язань боржника не набагато перевищував розмір його активів, боржник був в змозі погасити всю суму зобов`язань на 65%; розрахунковий коефіцієнт забезпечення зобов`язання боржника всіма його активами (0,4) вказує на відсутність неплатоспроможності боржника та свідчить про наявність ознак фіктивного банкрутства. За аналізом ліквідатора, досліджені ним факти свідчать про наявність ознак дій з доведення до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум . Підприємство перебувало на кінець 2016 року у стані поточної неплатоспроможності, а наявні на кінець 2016 року збитки у розмірі 2762,7 тис. грн та задоволення відповідних вимог кредиторів могло б відбутись у ліквідаційній процедурі з можливістю відновлення платоспроможності. Разом з тим, за наявності на кінець 2016 року збитків у боржника, укладення спірної додаткової угоди свідчить про те, що виконання боржником останньої призвело до неможливості виконання боржником зобов`язань перед кредиторами, що ставить під сумнів добросовісність сторін при укладенні спірної угоди. Окрім цього, ліквідатор зазначає про те, що у поданих боржником до податкового органу деклараціях з ПДВ за 1 та 2 місяці 2017 року відсутній постачальник - відповідач, що також ставить під сумнів добросовісність сторін, оскільки боржник не зареєстрував операцію з отримання від відповідача коштів. Також, ліквідатор вказує на наявність кредиторських вимог, які не заявлені до суду, проте інформація про них міститься в заяві про порушення справи про банкрутство та надає оцінку заявам боржника про порушення провадження у справі про банкрутства подам до заяви в межах цієї справи, а саме по справам № 905/2228/17, №905/996/18. Окрім цього, ліквідатором надаються пояснення щодо вжитих ним заходів для виявлення майна боржника та робиться висновок про відсутність майна боржника. При цьому, ліквідатор посилається на висновки Верховного суду, які містяться в постановах у справах №910/6179/17, №369/11268/16-ц, №646/3972/16-ц, 317/3272/16-ц та вказує на те, що спірна додаткова угода містить ознаки фраудаторного правочину.

Позиція учасників процесу

Відзив на заяву

Відповідач у поданому до суду відзиві просить суд відмовити у задоволенні заяви, оскільки боржником не доведено завдання спірним правочином збитків боржнику або кредитору та не доведений причинний зв`язок між взятим зобов`язанням та неплатоспроможністю або неможливістю виконання зобов`язань перед кредиторами.

Відповідач зазначає, що в договорі поставки №3 від 03.06.2004, сторонами погоджено, що боржник зобов`язуєтеся передавати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна парфумерно-косметичні засоби (товари), а останнє, в свою чергу, зобов`язується приймати та оплачувати товар шляхом перерахування коштів один раз в сім календарних днів після реалізації товару кінцевому споживачу. 25.01.2017 року між сторонами було укладено оскаржувану додаткову угоду №6 до договору поставки №3, в якій сторони погодили, що відповідач до 31 січня 2017 року здійснить повну оплату за поставлений, але не реалізований кінцевому споживачу товар у розмірі 12010800,29 грн, за що Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд-Парфум буде сплачено відповідачу винагороду за виконання економічних, показників - мотиваційну виплату(премію) в розмірі 661952,77 грн., в т.ч. ПДВ - 110 323,46 грн. На виконання умов додаткової угоди №6 від 25.01.2017, відповідач 31.07.2017 року платіжним дорученням №1269 перерахував на користь заявника кошти у розмірі 1210800,29 грн., в т.ч. ПДВ - 201800,05 грн. за поставлений товар. Отже, за результатами вказаних правочинів, боржник отримав прибуток, а не збиток. Окрім того, відповідач зазначає, що між сторонами існували давні, стабільні відносини щодо реалізації товару та щодо отримання винагороди за просування товару. На думку відповідача, спірна господарська операція має очевидну розумну ділову мету, укладена в інтересах обох сторін шляхом вчинення взаємних майнових прав.

Відповідь на відзив

У відповіді на відзив, ліквідатор заперечує проти доводів відповідача та додатково посилається на те, що з процесуальних документів у цій справі вбачається, що 28.12.2016 товариство боржника змінило місцезнаходження, змінило склад учасників товариства та вже 15.02.2017 органи управління товариством прийняли рішення про припинення юридичної особи, що на думку ліквідатора дає додаткові підстави для визнання недійсної додаткової угоди, оскільки кошти на її виконання були перераховані боржником відповідачу 01.02.2017, тобто за 2 тижня до прийняття рішення про припинення.

Додаткові пояснення боржника

У додаткових поясненнях ліквідатор посилається на висновки Верховного суду у справі № 904/7905/16 та вказує на те, що спірна додаткова угода укладена за 3 роки до набрання чинності Кодексу України з процедури банкрутства, що за визначенням закону є підозрілим періодом в розумінні ст. 42 Кодексу. На думку заявника, останнім належними та допустимими доказами доведено, що спірний правочин укладений за 1 рік та 10 місяців до порушення провадження у справі про банкрутство з метою ухилення від проведення розрахунків з кредиторами, а саме з Товариством з обмеженою відповідальністю Біоленд Одеса на суму 276550,00 грн та Фірмою Морріс на суму 122947,91 євро, що призвело до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Парфум .

Заперечення на додаткові пояснення боржника

Відповідач заперечує проти задоволення заяви боржника та вказує на те, що спірна додаткова угода укладена не в підозрілий період , оскільки до спірних відносин слід застосовувати норми чинного, на момент укладення угоди законодавства, а саме ст. 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , якою передбачено строк підозрілого періоду в 1 рік. Така позиція викладена в постанові Верховного суду у справі №904/7905/16. Також, відповідач заперечує проти наявності загальних підстав для визнання спірної додаткової угоди недійсною.

Хід розгляду справи та процесуальні дії

В провадженні Господарського суду Донецької області знаходиться справа №905/1834/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ на стадії ліквідаційної процедури.

14.01.2020 до Господарського суду Донецької області надійшла заява №02-03/101 від 31.12.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ , яка є предметом розгляду.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказана заява передана до провадження судді І.К. Чорненької в межах справи №905/1834/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум (код ЄДРПОУ 23384397) як позовна заява, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1834/18 (905/132/20).

Ухвалою суду від 17.02.2020 № 905/1834/18 (905/132/20) прийнято до розгляду позовну заяву №02-03/101 від 31.12.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ , в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Пропадущего А.В. до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору поставки №3 від 03.06.2004, та відкрито провадження у справі 905/1834/18 (905/132/20).

Ухвалою суду від 12.05.2020 позовну заяву №02-03/101 від 31.12.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ , в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Пропадущего А.В. до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору поставки №3 від 03.06.2004, залишено без розгляду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2020, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 25.11.2020 ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.05.2020 у справі №905/1834/18 (905/132/20) скасовано; справу №905/1834/18 (905/132/20) передано Господарському суду Донецької області для розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Парфум" в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Пропадущего А.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору поставки №3 від 03.06.2004 в межах справи №905/1834/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Парфум".

Слід зазначити, що зі змісту постанови Східного апеляційного господарського суду вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ до апеляційної скарги додані додаткові докази, а саме:

- заява про залишення без розгляду частини вимог вих.№02-03/13 від 24.03.2020, в якій ліквідатор просить залишити без розгляду вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" повернути у ліквідаційну масу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Парфум" грошові кошти у розмірі 661 952, 77грн з підстави відсутності коштів у ліквідатора на сплату судового збору;

- докази надсилання цієї заяви відповідачу;

- клопотання про виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 03.03.2020 вих.№02-03/14 від 24.03.2020, в якій повідомляє суд, що ним подано заяву про залишення частини вимог без розгляду, відтак, заява містить одну вимогу немайнового характеру;

- фотографічне зображення екрану монітору, на якому вбачається формування листа в електронній пошті Господарському суду Донецької області по цій справі;

- фотографічне зображення екрану монітору, на якому вбачається повідомлення про отримання електронного листа.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду не прийняла надані апелянтом додаткові докази і здійснила перегляд ухвали за наявними у справі і поданими суду першої інстанції доказами. Серед підстав для не прийняття документів, судом апеляційної інстанції зазначено про відсутність вказаних доказів до постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали та не надання належних і допустимих доказів надсилання суду першої інстанції заяви про залишення без розгляду частини вимог і клопотання про виконання вимог ухвали суду засобами електронного зв`язку з електронним цифровим підписом у відповідності до положень статті 91 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Судом при дослідження матеріалів справи, встановлено, що до апеляційної скарги на ухвалу суду від 12.05.2020, апелянтом подано копії заяви про залишення без розгляду частини вимог вих.№02-03/13 від 24.03.2020, в якій ліквідатор просить залишити без розгляду вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна повернути у ліквідаційну масу Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум грошові кошти у розмірі 661 952, 77грн з підстави відсутності коштів у ліквідатора на сплату судового збору; копію доказу надсилання цієї заяви відповідачу; копію клопотання про виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 03.03.2020 вих.№02-03/14 від 24.03.2020, в якій повідомляє суд, що ним подано заяву про залишення частини вимог без розгляду, відтак, заява містить одну вимогу немайнового характеру; копію фотографічного зображення екрану монітору, на якому вбачається формування листа в електронній пошті Господарському суду Донецької області по цій справі; копію фотографічного зображення екрану монітору, на якому вбачається повідомлення про отримання електронного листа.

Разом з тим, вказані документи в оригіналах не містяться в матеріалах справи. Судом перевірено реєстрацію даних документів в системі Діловодство господарського суду та встановлено відсутність реєстрації таких документів.

Отже, арбітражним керуючим - ліквідатором не подано до Господарського суду Донецької області письмової заяви про зменшення вимог, тому вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум розглядаються судом в межах визначених в заяві від 31.12.2019 №02-03/101.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Донецької області від 25.09.2020, у зв`язку з задоволенням самовідводу судді Чорненької І.К., приймаючи до уваги приписи ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, призначено повторний автоматичний розподіл справи №905/1834/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ .

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2020 справа №905/1834/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ передано на розгляд судді Огороднік Д.М.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2020 справа №905/1834/18 (905/132/20) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ передано на розгляд судді Огороднік Д.М.

Ухвалою від 01.10.2020 суддею Господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ , в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Пропадущего А.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору поставки №3 від 03.06.2004 до розгляду в межах справи №905/1834/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ ; залучено до розгляду заяви ліквідатора вих. №02-03/101 від 31.12.2019 про визнання недійсним правочину боржника, Товариство з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна ; судове засідання призначено на 04.11.2020 року. Судове засідання призначене на 04.11.2020 не відбулось у зв`язку витребуванням матеріалів справи Касаційним господарським судом Верховного суду.

Ухвала Господарського суду Донецької області від 12.05.2020 та постанова суду апеляційної інстанції від 17.09.2020 оскаржувались також у касаційному порядку. На виконання ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2020, матеріали справи були скеровані до Східного апеляційного господарського суду для подальшого направлення до суду вищої інстанції (супровідний лист №905/1834/18 від 27.10.2020).

Постановою від 25.11.2020 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постанову Східного апеляційного господарського суду залишено без змін.

12.01.2021 матеріали справи №905/1834/08 та 905/1834/20 (905/132/20) повернуті на адресу Господарського суду Донецької області.

Ухвалою суду від 18.01.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ , в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Пропадущего А.В. до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору поставки №3 від 03.06.2004 призначено до розгляду у судовому засіданні на 09.02.2021 року.

У судовому засіданні 09.02.2021 протокольними ухвалами оголошувались перерви до 23.02.2021, до 16.03.2021, до 06.04.2021, до 18.05.2021, до 22.06.2021.

Ухвалою суду від 22.06.2021 відкладено судове засідання на 26.07.2021 року.

У судовому засіданні 26.07.2021 протокольною ухвалою оголошено перерву у судовому засіданні до 21.09.2021 року. У судове засідання призначене на 21.09.2021 з`явились арбітражний керуючий - ліквідатор боржника та представник відповідача.

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами

Провадження у справі про банкрутство

До господарського суду Донецької області 02.10.2018 надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум про порушення справи про банкрутство на підставі ст.95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .Заява відправлена засобами поштового зв`язку 01.10.2018.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.10.2018 зазначену заяву прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 29.10.2018 відкрито провадження у справі №905/1834/18 за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Зі змісту ухвали суду від 29.10.2018 вбачається наступне.

Заява про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум прийнята до розгляду господарським судом Донецької області, подана боржником на підставі ст.95 Закону про банкрутство.

Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум (протокол №22 від 15.02.2017) прийняте рішення припинити діяльність підприємства у зв`язку з ліквідацією та призначити головою ліквідаційної комісії Кувшинову Анну Андріївну.

В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.02.2017 внесений запис про перебування Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум в стані припинення за рішенням засновників з визначеним строком для заявлення кредиторами своїх вимог - 26.04.2018.

Головою ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум також у відповідності до приписів п.7 ст.111 Цивільного кодексу України для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості були направлені запити до УВД ФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області, Маріупольського міського центру зайнятості, УПФ України в Жовтневому районі м. Маріуполя, Жовтнева ОДПІ у м. Маріуполі ГУ ДФС у Донецькій області, Маріупольської міської Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві, ФСС України, Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі в місті Києві, Київський МЦЗ в Печерському районі.

Також, головою ліквідаційної комісії ТОВ Гранд Парфум направленні первинні документи, реєстр бухгалтерського та податкового обліку, звітність за останній звітній період на адресу Маріупольського ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області, УПФ України в жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області, Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області.

Після опублікування відомостей про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум до голови ліквідаційної комісії звернулось з кредиторськими вимогами ТОВ Біоленд-Одеса за договором про надання маркетингових послуг №39/ДП від 03.11.2016 на суму 276550,00грн.

Відповідно до заяви про порушення справи про банкрутство, матеріалів інвентаризації боржника та проміжного ліквідаційного балансу станом на 27.04.2018 в касі підприємства наявні грошові кошти у розмірі 22000,00грн. Інші майнові активи у боржника відсутні.

Таким чином, у боржника недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів.

27.04.2018 загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум (протокол №23 від 27.04.2018) затверджено проміжний ліквідаційний баланс підприємства та на загальних зборах 28.04.2018 (протокол №24 від 28.04.2018) прийнято рішення звернутись до господарського суду Донецької області із заявою про порушення справи про банкрутство.

Приписи п.1 ст.95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом які, у цьому випадку, мають спеціальних характер перед нормами іншими законодавчих актів зобов`язують ліквідатора у випадку виявлення факту недостатності активів для задоволення вимог кредиторів припинити процедуру позасудової ліквідації та звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

З наданих документів вбачається недостатність активів Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум необхідних для погашення кредиторської заборгованості.

Враховуючи викладене, суд встановив наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, передбачених ст.ст.10, 16, 95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду від 12.11.2018, з урахуванням ухвали суду від 14.11.2018, визнано банкрутом боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ ; відкрито ліквідаційну процедуру строком на 6 місяців до 12.05.2019; призначено ліквідатором Товариство з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФЮМ арбітражного керуючого Пропадущего А.В.

В постанові суду від 12.11.2018 у справі №905/1834/18, судом, серед іншого, встановлено, що після опублікування відомостей про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум до голови ліквідаційної комісії звернулись з кредиторськими вимогами:

-ТОВ Біоленд-Одеса на суму 276550,00грн. за договором про надання маркетингових послуг №39/ДП від 03.11.2016.

-Фірма Морріс ОСОБА_5п.А. на суму 122947,91 Євро, (3560964,91грн. по курсу НБУ станом на 27.04.2017) за контрактом №21 від 22.01.2013, №22 від 28.01.2014, №23 від 01.06.2015.

Інші кредитори з вимогами до боржника у встановлений законодавством строк, до голови ліквідаційної комісії не заявлялися.

Відповідно до заяви про порушення справи про банкрутство, матеріалів інвентаризації боржника та проміжного ліквідаційного балансу станом на 27.04.2018 в касі підприємства наявні грошові кошти у розмірі 22000,00грн. Інші майнові активи у боржника відсутні.

Таким чином, у боржника недостатньо майна для задоволення вимог кредиторів.

За результатами розгляду справи, наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури строком на шість місяців та призначено ліквідатором Пропадущого А.В.

Повідомлення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 13.11.2018 за №55481.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.06.2019 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна надати ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум арбітражному керуючому Пропадущому Андрію Володимировичу: належним чином засвідчену копію договору №3 від 03.06.2004, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд парфум та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна ; належним чином засвідчену копію додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору №3 від 03.06.2004, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд парфум та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна ; належним чином засвідчену копію акту (актів) виконаних робіт, підписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд парфум та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна до додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору №3 від 03.06.2004.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.06.2019 зобов`язано Приватне підприємство СТР-Інвест надати ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум арбітражному керуючому Пропадущому Андрію Володимировичу:належним чином засвідчену копію договору №01716 від 01.07.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд парфум та Приватним підприємством СТР-Інвест ; належним чином засвідчену копію акту (актів) виконаних робіт, підписаних між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд парфум та Приватним підприємством СТР-Інвест по договору №01716 від 01.07.2016.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.10.2020 року Головне управління ДПС у Донецькій області було визнано конкурсним кредитором боржника Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФУМ у розмірі 19123,95 грн заборгованості (штрафні санкції) та 4 204,00 грн - витрати на сплату судового збору; зобов`язано ліквідатора внести до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФУМ грошові вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області у розмірі 19123,95 грн третя черга, 4 204,00 грн перша черга.

Ліквідатором в процедурі ліквідації вчинені заходи щодо виявлення майна боржника, а саме здійснені запити до відповідних контролюючих органів та отримані відповіді, з яких вбачається відсутність зареєстрованого у боржника майна.

Також, ліквідатор 27.03.2019 звернувся до Центрального відділу поліції Національної поліції у Донецькій області із заявою про кримінальне правопорушення та просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення Кувшиновою Анною Андріївною кримінального правопорушення передбаченого ст. ст. 357,382 Кримінального Кодексу України. Разом з тим, така заява ліквідатора була розглянута на підставі Закону України Про звернення громадян , оскільки у зверненні ліквідатора ознак кримінального порушення не виявлено.

Станом на теперішній час, процедура ліквідації боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАНД ПАРФУМ триває, єдиним кредитором, який звернувся до суду з вимогою про визнання грошових вимог є Головного управління ДПС у Донецькій області з кредиторськими вимогами у сумі 19123,95 грн заборгованості (штрафні санкції) та 4 204,00 грн - витрати на сплату судового збору. Окрім цього, зі змісту постанови суду від 12.11.2018 вбачається, що до голови ліквідаційної комісії звернулись з кредиторськими вимогами: ТОВ Біоленд-Одеса на суму 276550,00грн та -Фірма Морріс Профумі С.п.А. на суму 122947,91 Євро. Разом з тим, до суду вказані кредитори не звертались, згідно пояснень ліквідатора, будь які заяви від зазначених кредиторів до ліквідатора-арбітражного керуючого не надходили.

Провадження з розгляду заяви про визнання недійсною додаткової угоди

Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум при здійсненні ним повноважень в процедурі ліквідації останнього, було встановлено, що згідно з банківської виписки боржника по рахунку № НОМЕР_1 відкритого боржником в Акціонерному товаристві Правексбанк 01.02.2017 перераховано кошти у розмірі 661952,77 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард Україна з призначенням платежу: оплата винагороди за виконання економічних показників згідно умов додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору №3 від 03.06.2004 .

Як зазначено судом вище, за клопотанням ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум , ухвалою суду від 05.06.2019 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна надати ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум арбітражному керуючому Пропадущому Андрію Володимировичу: належним чином засвідчену копію договору №3 від 03.06.2004, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд парфум та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна ; належним чином засвідчену копію додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору №3 від 03.06.2004, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд парфум та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна ; належним чином засвідчену копію акту (актів) виконаних робіт, підписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд парфум та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна до додаткової угоди №6 від 25.01.2017 до договору №3 від 03.06.2004.

Отримавши документи, ліквідатор звернувся до суду із заявою про визнання недійсною додаткової угоди №6 від 25.01.2017 та зобов`язання повернути кошти отримані за такою угодою.

Як вбачається з матеріалів заяви, 03.06.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум (постачальник, заявник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна (покупець, відповідач) підписаний договір поставки №3.

Відповідно до п.1 постачальник зобов`язаний передати у власність покупця парфумерно-косметичні вироби (товар), а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити товар на умовах визначених цим договором.

Згідно до пункту 5.1 договору (порядок розрахунків) покупець зобов`язаний перерахувати на розрахунковий рахунок постачальника суму реалізованого товару один раз в сім календарних днів.

На підтвердження виконання договору №3, відповідачем до матеріалів справи доданий реєстр видаткових накладних за період 2013-2016 роки. Копії самих видаткових накладних, відповідачем до матеріалів справи не додано. Разом з тим, між сторонами відсутній спір щодо виконання договору поставки №3 та ліквідатор не посилався не безтоварність операції.

Також, відповідачем доданий до матеріалів справи реєстр видаткових накладних, на підтвердження здійснення поставки боржником відповідачу товару на загальну суму 1210800,29 грн разом з реєстром, в якому відображена назва, вартість та кількість товарів, які були поставлені боржником відповідачу протягом 2013-2016 років на загальну суму 1210800,29 грн з ПДВ.

Окрім цього, арбітражним керуючим до матеріалів справи додана копія виписки з банківського рахунку боржника, з якої вбачається, що відповідач перерахував боржнику кошти за реалізовані товари на підставі договору №3.

25.01.2017 між сторонами була підписана додаткова угода №6 до договору поставки №3 від 03.06.2004 року (спірна угода).

Пунктом 1 спірної угоди, сторони погодили, що з метою просування на ринку продукції торгівельних марок постачальника, який поставляються по договору та збільшення обсягів їх продажу, сторони домовились про винагороду за виконання економічних показників - мотиваційних виплат (премія) за просування товару та збільшення реалізації продукції.

Відповідно до пункту 2 спірної угоди постачальник сплачує покупцю премію у розмірі 661952,77 грн., в т.ч. ПДВ - 110 323,46 грн.

Пунктом 3 спірної угоди встановлено, що премія буде виплачена покупцю за результатами фактичної повної оплати покупцем за товар поставлений за договором поставки, але не оплачений на дату підписання даної додаткової угоди, яку покупець зобов`язаний здійснити до 31.01.2017.

Відповідно до пункту 4 спірної угоди факт оплати премії підлягає затвердженню сторонами відповідним актом.

Премія повинна бути виплачена постачальником на поточний рахунок покупця не пізніше 10 банківських днів після надання рахунку (5 спірної угоди).

На виконання умов додаткової угоди №6 між сторонами підписаний акт надання послуг від 31.01.2017 №12 на загальну суму 661952,77 грн. Відповідачем додана копія податкової накладної складеної за результатами вказаної господарської операції від 31.01.2017 №101 з доказами її реєстрації.

Згідно наданої відповідачем копії платіжного доручення №1269 від 31.01.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна перераховано за парфумерно-косметичні вироби згідно договору поставки №3 від 03.06.2004 Товариству з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум кошти у розмірі 1210800,29 грн.

Згідно наявної в матеріалах справи копії банківської виписки в Акціонерному товаристві Правекс Банк по рахунку № НОМЕР_2 боржник 01.02.2017 перерахував відповідачу кошти у розмірі 661952,77 грн на виконання умов додаткової угоди №6 (оплата винагороди за виконання економічних показників).

За таких обставин, між боржником та відповідачем існували відносини щодо поставки боржником відповідачу товару відповідно до договору поставки №3 та відносини щодо надання відповідачем боржнику послуг з просування товару на ринку. Порядок виконання вказаних правочинів, згідно пояснень відповідача, сторони узгодили таким чином: відповідач викупає у боржника усю нереалізовану продукцію та сплачує повну її вартість, яка станом 25.01.2017 складала 1210800,29 грн, а боржник при цьому, сплачує винагороду за просування товару на ринку у розмірі 661952,77 грн. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаних домовленостей, 31.01.2017 відповідач перерахував боржнику кошти у розмірі 1210800,29 грн, і боржник 01.02.2017 перерахував відповідачу кошти у розмірі 661952,77 грн.

Як зазначає арбітражний керуючий боржника, решта коштів, які залишились від перерахованих 31.01.2017 боржнику Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна на виконання договору та спірної додаткової угоди, були 01.02.2017 перераховані боржником Приватному підприємству СТР Інвест . На підтвердження чого, ліквідатором подана до матеріалів справи, копія банківської виписки в Акціонерному товаристві Правекс Банк по рахунку НОМЕР_2 за період з 11.04.2012 по 22.05.2018, з якої вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум 01.02.2019 року перерахувало 547980,00 грн Приватному підприємству СТР Інвест з призначенням платежу: часткову оплату за послуги за договором №010716 від 01.07.2016 . Слід зазначити, що ліквідатор у своїх письмових поясненнях вказує на те, що Приватне підприємство СТР Інвест є фіктивним підприємством з посиланням на вирок Печерського районного суду міста Києва №757/502/19-к від 13.03.2019.

Отже, в результаті вказаних вище господарських операцій проведених боржником 01.02.2017, останній отримавши 31.01.2017 кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю Брокард-Україна у розмірі 1210800,29 грн перерахував їх 01.02.2017 боржнику у розмірі 661952,77 грн та Приватному підприємству СТР Інвест у розмірі 547980,00 грн.

Згідно наявного в матеріалах справи звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства, - Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум від 28.02.2020, здійсненого арбітражним керуючим Пропадущим А.В., Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум отримувало прибуток протягом 2015-2016 років, а в 2016 році отримало чистий збиток в розмірі 2762,7,0 тис. грн. За аналізом арбітражного керуючого, підприємство могло задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, за наявності у нього на це можливості, на момент звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, що вказує на ознаки фіктивного банкрутства, а також на наявність ознак дій доведення до банкрутства.

Арбітражним керуючим, також до матеріалів справи надані копії декларацій з податку на додану вартість боржника за січень- лютий 2017 року, разом з додатками №5 до них. Судом досліджені вказані документи та встановлено, що боржником не відображено в декларації з ПДВ за січень 2017 року операцію з отримання коштів від відповідача від 31.01.2017. З декларації з ПДВ за лютий 2017 року та додатку №5 до неї вбачається, що до складу податкових зобов`язань віднесено суму у розмірі 150532,00 грн, обсяг постачання складає 752660,00 грн.

За таких обставин, арбітражний керуючий Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум вважає, що додаткова угода №6 від 25.01.2017 до договору поставки №3 від 03.06.2004 була підписана сторонами у підозрілий період з метою завдання збитків боржнику, доведення боржника до неплатоспроможності та не здійснення розрахунку з кредиторами боржника.

Під час проведення судових засідань, судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи, разом з тим, відповідач не погоджується з висновками ліквідатора боржника щодо мети та наслідків спірної угоди та в оцінці добросовісності поведінки учасників спірної угоди. Отже, саме такі обставини підлягають встановленню судом та оцінці відповідності останніх нормам чинного законодавства.

Отже, предметом судового розгляду є заява арбітражного керуючого боржника про визнання недійсним додаткової угоди до договору, укладеної між боржником та відповідачем, на підставі положень статей 3, 13, 215 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

За частиною першою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини шостої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, спрямованого на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство.

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство) в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства є спеціальною щодо загальних, установлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства).

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Тлумачення положень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм Кодексу України з процедур банкрутства, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію Кодексу України з процедур банкрутства, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

У справі, що переглядається, спірна додаткова угода була підписана 25.01.2017, провадження у справі порушено 29.10.2018, тобто у період дії Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019.

Заява ліквідатора боржника про визнання недійсним зазначеного правочину підписана 31.12.2019 та подана до суду в грудні 2019 року.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що приписи статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, тобто до 21.10.2019, до правовідносин, що склалися до 21.10.2019 підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

За змістом частини першої статті 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов`язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, однорічний строк, встановлений у статті 20 Закону про банкрутство, становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Як було встановлено вище, спірна додаткова угода №6 укладена 25.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм та Товариством з обмеженою відповідальністю Брокард України, тоді як провадження у справі №905/1834/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм порушено ухвалою Господарського суду Донецької області 29.10.2018.

Отже, арбітражним керуючим Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм здійснюється оскарження дійсності правочину, укладеного поза межами підозрілого періоду у розумінні положень статті 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Суд зазначає, що укладення договору боржником поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , та відсутність підстав для застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію Кодексу України з процедур банкрутства, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтю 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зі змісту частини першої статті 216 Цивільного кодексу України вбачається, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За загальним правилом визнання правочину недійсним пов`язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Таким чином, інститут визнання правочинів недійсними за Цивільним кодексом України спрямований на знищення як самої юридичної сили правочину, так і її результату шляхом повернення сторін у первісний стан, в якому сторони перебували до укладення правочину (реституції).

Системний аналіз положень статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

2) наявність підстав для оспорення правочину;

3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Як встановлено судом вище, між боржником та відповідачем існували господарські відносини щодо поставки боржником відповідачу товару на підставі договору поставки №3 від 03.06.2004. Правовідносини щодо поставки регулюються нормами ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи зі змісту домовленостей між сторонами (п. 5.1. договору поставки №3), судом встановлено, що відповідач повинен був здійснювати оплату вартості отриманого від боржника товару тільки після його реалізації з періодичністю 1 раз у сім днів. На таких умовах, правовідносини між сторонами існувала з 03 липня 2004 року.

Договір поставки підписаний уповноваженими особами - директорами підприємств та скріплений печатками підприємств.

В матеріалах справи відсутні первинні документи, на підтвердження здійснення боржником поставки товару. Разом з тим, в матеріалах справи міститься виписка з банківського рахунку боржника, з якої вбачається, що відповідачем постійно перераховувались боржнику кошти за реалізований товар за договором №3. Окрім того, спору щодо виконання договору №3 між сторонами не має.

В подальшому, 25.01.2017 між боржником та відповідачем підписана додаткова угода №6 до договору поставки, якою передбачена премія за просування товару на ринку у розмірі 661952,77 грн. При цьому, сторонами погоджено, що премія буде виплачена тільки за результатами фактичної повної оплати відповідачем вартості товару, що поставлений по договору та не оплачений на дату підписання цієї додаткової угоди, яку відповідач повинен здійснити до 31.01.2017, а премія буде перерахована боржником на рахунок відповідача не пізніше 10 банківських днів після надання відповідачем рахунку. Також, додатковою угодою сторони передбачили, що винагорода сплачується за виконання відповідачем економічних показників за просування товару та збільшення об`єму збиту товару, надання яких відповідачем та прийняття їх боржником підтверджується актом наданих послуг №12 від 31.01.2017.

Отже, вказаною додатковою угодою сторони змінили умови договору поставки №3 щодо порядку розрахунку за товар та добавили умови щодо виконання відповідачем певних послуг.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Виконання додаткової угоди №6 до договору підтверджується актом наданих послуг №12 від 31.01.2017 на суму 661952,77, який підписаний уповноваженими особами боржника та відповідача та скріплений печатками підприємств та копією виписки з банківського рахунку боржника про перерахування боржником відповідачу кошти у розмірі 661952,77 грн та платіжним дорученням від 31.01.2017 №1269 про перерахування відповідачем боржнику 1210800,29 грн.

За результатами укладення додаткової угоди №6 до договору №3 сторони, як встановлено судом вище, вчинили наступні дії: відповідач перерахував 31.01.2017 на рахунок боржника кошти у розмірі 1210800,29 грн, які є вартістю товару, що був поставлений боржником відповідачу по договору №3 та станом на момент укладення додаткової угоди, залишився не реалізованим відповідачем, а боржник перерахував наступного дня відповідачу кошти у розмірі 661952,77 грн в якості винагороди (премії) за виконані послуги з просування товару на ринку.

Як судом відзначалося вище, в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження здійснення поставки товару на суму 1210800,29 грн. Проте, обставини пов`язані з поставкою товару на суму 1210800,29 грн жодною із сторін не ставляться під сумнів, тому судом визнається достатнім надання відповідачем зведених таблиць, в яких відображені видаткові накладні за період з 2013 по 2016 роки, відображені поставки та оплати вартості товару із зазначенням залишків товару у відповідача станом на 09.01.2017 року. Вказані таблиці з боку відповідача підписані директором та скріплені печаткою відповідача. Арбітражний керуючий не спростовував обставини відображені в таблицях доданих відповідачем до матеріалів справи та не надавав доказів не здійснення поставки боржником відповідачу товару на суму 1210800,29 грн.

За таких обставин, матеріали справи не спростовують того, що відповідач перерахував боржнику кошти у розмірі 1210800,29 грн за товар, що був раніше поставлений боржником та не спростовують того, що договір поставки №3 виконувався сторонами, боржник здійснював поставку товарів, а відповідач приймав та оплачував їх вартість.

Слід зазначити, що практика оплати боржником відповідачу маркетингових послуг існувала між боржником та відповідачем, не тільки на підставі додаткової угоди №6, а також і на підставі договору про надання маркетингових послуг №24-04/М14 від 27.04.2014. Отже, надання відповідачем боржнику послуг з просування товару на ринку не була поодинокою та разовою та може бути розцінена як звичайна ділова практика, що склалась між сторонами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що перерахування боржником відповідачу коштів на виконання спірної додаткової угоди є результатом зміни умов договору щодо оплати вартості товару, здійсненням відповідачем повної оплати вартості поставленого, але ще не реалізованого товару, що в свою чергу, може також стати наслідком і інших змін, які сторони погодили на власний розсуд керуючись принципом вільного волевиявлення, зокрема погодження умов щодо винагороди за послуги.

Верховний Суд при розгляді справи №387/554/18 зазначив, що правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Судом при розгляді заяви не встановлено обставин та сторонами таких не повідомлено, пов`язаних з відсутністю волі та волевиявлення на укладення додаткової угоди №6 саме на тих умовах, на яких вона підписана. Судом також не встановлено, відсутність у осіб, які підписали спірну додаткову угоду необхідного обсягу дієздатності та суперечність змісту угоди нормам чинного законодавства.

Разом з тим, з урахування того, що 15.02.2017 засновниками боржника внесено до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відомості щодо припинення юридичної особи та в подальшому порушення 29.10.2018 провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм , оспорювана додаткова угода від 25.01.2017 підлягає оцінці судом також з огляду на мету, на досягнення якої вона була укладена та наслідки, що стались в результаті її виконання.

Правочини, презумпція правомірності яких встановлена ст. 204 Цивільного кодексу, є діями, що мають породжувати нормальні для цивільного обороту правові наслідки.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Наведений висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Таким чином, особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.

Обов`язковою умовою визнання правочинів недійсними є наявність завдання збитків боржнику або кредиторам.

Згідно з частинами першою, другою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрату або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 Господарського кодексу України).

Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При цьому згідно з вимогами частини другої статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним заявником.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною умовою є наявність усіх чотирьох складових правопорушення, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При доведенні збитків потрібно також брати до увагу статтю 74 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, у цьому випадку при доказуванні збитків для визнання недійсними правочинів боржника має бути доведено: те, що дії щодо укладення правочину суперечать інтересам боржника чи кредиторів; визначений конкретний розмір збитків, яких зазнав боржник або кредитор; те, що розмір збитків пов`язаний з укладенням оспорюваного правочину; наявність вини сторін правочину у збитках.

З урахуванням викладеного, при дослідженні спірної додаткової угоди через засади добросовісності поведінки учасників цивільних правовідносин та через досягнення цілей процедури неплатоспроможності, а саме задоволення вимог кредиторів, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом вище, як договір поставки №3 так і додаткова угода до нього №6 сторонами були виконані (товар поставлений, послуги надані, товар та послуги оплачені).

За результатами додаткової угоди боржник отримав кошти за свій товар, який як пояснювала представниця відповідача був викуплений по ціні, по якій цей товар був отриманий з певним ризиком для відповідача, оскільки обіг такого товару міг бути обмежений як строком давності так і попитом на нього. Проте, при цьому боржник також взяв на себе певні витрати по оплаті послуг відповідача по просуванню товарів на ринку. Слід відмітити, що ведення господарської діяльності на таких умовах, тобто з наданням покупцем послуг з просування товару на ринку та оплатою постачальником таких послуг, є звичайною діловою практикою між постачальником та покупцем, що здійснюють свою діяльність у роздрібній торгівлі, особливо такого товару, як парфюмерно-косметичні засоби, реалізація яких значною мірою залежить від здійснення маркетингових послуг. Що стосується розміру витрат на оплату послуг по просуванні продукції на ринку, то судом відзначається, що такий розмір погоджений сторонами на підставі вільного волевиявлення. Ліквідатором не надано жодних доказів на підтвердження того, що розмір витрат на маркетингові послуги є таким, що не відповідає ринковим умовам; таким, що погоджений сторонами за умисною домовленістю на досягнення певної протиправної мети, а судом таких обставин не встановлено.

Судом враховується те, що провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм було відкрито за заявою боржника у зв`язку з відсутністю у нього майна необхідного для погашення кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Біоленд -Одеса на суму 276550,00 грн. У постанові про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм від 12.11.2018 встановлено, що до голови ліквідаційної комісії боржника з кредиторськими вимогами звернулись кредитори: Товариство з обмеженою відповідальністю Біоленд -Одеса на суму 276550,00 грн та Фірма Моріс Профумі С.п.А. на суму 122947,91 Євро і саме не можливість розрахунку з цими кредиторами була визнана судом підставою для визнання боржника банкрутом. Разом з тим, вказані кредитори не приймають участь у зборах кредиторів, не звертались з вимогами до ліквідатора та до суду.

Судом не встановлено та арбітражним керуючим не доведено наявність причино - наслідкового зв`язку між укладеною спірною угодою та неможливістю боржника задовольнити вимоги кредитора,- Товариства з обмеженою відповідальністю Біоленд -Одеса на суму 276550,00 грн, оскільки після виконання додаткової угоди у боржника залишились ще кошти у розмірі 548847,52 грн, яких було достатньо для погашення вимог кредитора, але керівництво та засновники боржника не здійснило цього. Проте, суд не вбачає підстав для покладання відповідальності за дії керівництва Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм на Товариство з обмеженою відповідальністю Брокард України . Подальше перерахування керівництвом Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм коштів у розмірі 548847,52 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТР Інвести не оцінюється судом, оскільки не є предметом розгляду цієї справи. Ліквідатором при здійсненні аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, зроблений висновок про те, що банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфюм містить ознаки фіктивного та ознаки дій доведення до неплатоспроможності. Однак, ліквідатором не встановлено, що боржник був доведений до неплатоспроможності в результаті саме цієї оспорюваної угоди, фінансові показники боржника за 2016 рік свідчать про отримання в результаті господарської діяльності, останній збитки. Проте, наявність у боржника збитків від здійснення господарської діяльності не свідчить про те, що угоди укладені в такий період є такими, що направлені до доведення боржника до банкрутства. Судом відзначається, що в матеріалах справи недостатньо первинних документів необхідних як для оцінки кредиторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Біоленд -Одеса на суму 276550,00 грн та Фірма Моріс Профумі С.п.А. на суму 122947,91 Євро так і для оцінки інших господарських операцій для повного аналізу стану фінансово-господарської діяльності боржника.

За таких обставин, судом не встановлено наявність в діях відповідача протиправної поведінки. Протиправність поведінки сторони повинна бути доведена належними та допустимими доказами, а такі в матеріалах справи відсутні. Таким чином, заявником не доведено того, що дії боржника та відповідача щодо укладення правочину суперечать інтересам як самого боржника так і його кредиторів.

Також, заявником не доведено належними та допустимим доказами наявність самих збитків, як то реальних або ймовірних втрат (упущена вигода) боржника або його кредиторів від виконання оспорюваної угоди. Суд не погоджується з позицією ліквідатора, що розмір збитків, які зазнав боржник в результаті укладення спірної угоди визначається тим розміром коштів, які боржником були перераховані відповідачу, оскільки такий розрахунок не відповідає положенням чинного законодавства про збитки. Суд також, з наявних матеріалів справи, не вбачає завдання збитків кредиторам від ос пореної угоди.

Судом враховуються пояснення ліквідатора про те, що спірна угода є сумнівною, оскільки через 2 тижні після її укладення, засновники боржника прийняли рішення про припинення боржника. Разом з цим, за недоведеності вищевказаних обставин, суд вважає, що наявність тільки однієї обставини, за відсутності інших не є достатньою для висновку про укладення угоди з метою завдання шкоди боржнику та кредиторам.

Окрім цього, судом також приймаються до уваги пояснення ліквідатора щодо не відображення в податковому обліку боржника операції з виконання спірної угоди та податкова накладна відповідача про відображення у податковому обліку перерахування на рахунок боржника коштів у розмірі 1210800,29 грн. Однак, судом відмічається, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення контролюючим органом за справлянням податків відповідної перевірки податкової звітності боржника, за результатами якої було б встановлено ухилення від сплати податків саме по спірній угоді, а у суду відсутня можливість перевірити такі обставини у зв`язку з відсутністю усього пакету документів за період 2017 -2018 років.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про відсутність в матеріалах справи переконливих, достатніх, достовірних та належних доказів, на підтвердження наявності обставин пов`язаних з завданням кредиторам, боржнику збитків (шкоди) в результаті укладення та виконання спірної угоди, з доведенням боржника до банкрутства та інших обставин, які б свідчили про виконання спірної угоди.

За таких обставини, матеріалами справи не доведено того, що дії сторін спірної угоди є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживанням правом.

Таким чином, судом не встановлено законних та фактичних підстав для визнання додаткової угоди № 6 до договору №3 недійсною. Тому, у задоволенні вимог про визнання угоди №6 від 25.01.2017 слід відмовити.

Наостанок, судом зауважуються на тому, що при визнанні угоди недійсною на загальних підставах Цивільного кодексу України, до наслідків таких угод застосовується двостороння реституція передбачена ст. 215 Цивільного кодексу України та (або) ст. 208 Господарського кодексу України. Отже, вимоги ліквідатора про повернення отриманих відповідачем коштів від боржника по спірній угоді є такими, що можуть призвести до порушення балансу інтересів сторін, оскільки ліквідатор вимагає покласти надмірний тягар на відповідача без відшкодування останньому жодних витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог про визнання недійсною додаткової угоди підлягають відмові вимоги про зобов`язання відповідача повернути у ліквідаційну масу боржника кошти у розмірі 661952,77 грн.

Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум у задоволенні заяви повністю.

Судові витрати.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 2,7,9,42,60 Кодексу України з процедур банкрутства, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" статтями 129, 130, 234-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у повному обсязі у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Парфум в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Пропадущого А.В..

Ухвала набирає законної силу у порядок та строки передбачені ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвала може бути оскаржена в строк, визначений ч. 1 ст 256 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду у строки передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 21.09.2021 оголошено та підписано вступна та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали складений та підписаний 21.10.2021.

Суддя Д.М. Огороднік