Постанова

від 19.10.2021 по справі 921/66/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 921/66/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючого, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська енергетична група"

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.09.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська енергетична група"

до Почаївської міської ради

про визнання недійсним та скасування рішення Почаївської міської ради від 24.05.2017 № 808; визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 24.05.2007.

У судове засідання представники сторін не з`явилися.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У квітні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Українська енергетична група" (далі - ПрАТ "Українська енергетична група") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Почаївської міської ради (далі - Міськрада) про визнання недійсним та скасування рішення Міськради від 24.05.2017 № 808 (далі - спірне рішення) та про визнання договору оренди землі від 24.05.2007 (далі - спірний договір) продовженим на тих самих умовах та на той самий строк до 24.05.2022, зобов`язання укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 24.05.2007 до 24.05.2022 на 5 років.

1.2. 01.08.2019 ПрАТ "Українська енергетична група" подало до місцевого господарського суду заяву про зміну предмета позову (від 01.08.2019 вх. № 13499), в якій просило позовні вимоги викласти у такій редакції: "…визнати нечинним та скасувати спірне рішення та визнати укладеною додаткову угоду до спірного договору, укладеного між Почаївською міською радою (Орендодавець) та ЗАТ "Українська енергетична група" (Орендар), зареєстрованого у Кременецькому районному відділі Тернопільської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.06.2007, всіх змін і доповнень, які були чинними до моменту поновлення договору, у редакції, наведеній у заяві про зміну предмета позову".

1.3. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він належним чином виконав передбачений договором обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити спірний договір, як це передбачено положеннями частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", адже більш ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору направив до Міськради разом із проектом відповідної додаткової угоди також протокол розбіжностей, тоді як Міськрада лише 07.06.2017 надіслала лист-повідомлення про прийняте рішення, що дало ПрАТ "Українська енергетична група" підстави розраховувати на можливість поновлення спірного договору з урахуванням змісту частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у судовому порядку шляхом визнання додаткової угоди укладеною.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.09.2019 (суддя Бурда Н. М.) у справі № 921/66/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 (Бонк Т. Б. - головуючий, судді Якімець Г. Г., Бойко С. М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення арґументовано тим, що для врегулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Суд установив, що позивач виявив бажання скористатися своїм переважним правом на поновлення дії спірного договору, надіславши 23.03.2017 Міськраді листа № 23/03-01 про продовження дії договору на 15 років. Крім цього, 04.04.2017 позивач направив Міськраді лист № 04-17/1 про продовження дії спірного договору, до якого додав підписану ним із застереженням додаткову угоду до договору оренди землі від 24.05.2007, а також протокол розбіжностей до цієї додаткової угоди. При цьому сторони не дійшли згоди щодо зміни умов спірного договору оренди землі в частині строку дії договору та орендної плати. Беручи до уваги вищенаведене, суди дійшли висновку, що у цьому спорі права позивача не були порушені з огляду на недосягнення між сторонами згоди щодо зміни умов договору оренди земельної ділянки в частині строку дії договору та орендної плати, оскільки за положеннями частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін, а у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Разом із цим доказів про долучення орендарем до вищезазначених листів саме проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі позивачем суду не надано, що дає підстави вважати, що ПрАТ "Українська енергетична група" не дотрималося вимог частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо надіслання проекту додаткової угоди орендодавцю у визначений законодавцем строк. Таким чином, суд констатував, що договір оренди землі від 24.05.2007 припинив свою дію 24.05.2017 за спливом строку, на який його було укладено (пункт 36 договору від 24.05.2007), з урахуванням додаткової угоди від 24.05.2012 № 1 до договору оренди землі від 24.05.2007, якою дія договору оренди землі від 24.05.2007 за згодою сторін була продовжена до 24.05.2017.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, беручи до уваги той факт, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ним усіх необхідних та достатніх дій, спрямованих на укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, та відсутності доказів, які б свідчили, що право позивача на укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є порушеним, суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 24.05.2007, у зв`язку з чим відмовили ПрАТ "Українська енергетична група" у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо посилань позивача на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" як правової підстави для визнання додаткової угоди до договору оренди землі від 24.05.2017 укладеною, то суд апеляційної інстанції не взяв їх до уваги, посилаючись на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, обов`язкової для застосування місцевими судами у випадку, якщо орендар, маючи на меті реалізацію свого переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, ініціював перед орендодавцем питання про таке поновлення, скориставшись правовим механізмом частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", то частина 6 зазначеної статті не може бути застосована до таких правовідносин, через те, шо: 1) не передбачає звернення орендаря до орендодавця; 2) переговори сторін щодо зміни (за необхідності) істотних умов не проводяться. Таким чином, виходячи з того, що частини 1- 5 та частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" містять дві окремі правові підстави для реалізації орендарем свого переважного права на поновлення договору оренди землі, вони не можуть бути застосовані одночасно, оскільки є різними за своєю правовою природою, механізмом застосування та правовими наслідками.

Щодо решти позовних вимог, то суди зауважили, що оскільки спірний договір оренди землі припинив свою дію 24.05.2017 за спливом строку, на який його було укладено, тобто станом на день прийняття оскаржуваного рішення правовідносини сторін з приводу оренди земельної ділянки фактично припинилися, а тому відсутні підстави вважати, що внаслідок прийняття такого рішення органом місцевого самоврядування будь-які цивільні права чи інтереси позивача є порушеними.

Також суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), наголосили, що оскільки позивач є власником майна - об`єкта незавершеного будівництва автостоянки з автосервісним комплексом, розташованого у м. Почаїв, на вул. Лосятинська, буд. 1а, він не позбавлений права у визначеному чинним законодавством порядку звернутися до Міськради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, з відповідним клопотанням про передачу йому земельної ділянки, на якій розміщені належне йому майно, в оренду шляхом укладення нового договору оренди землі.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ПрАТ "Українська енергетична група" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.09.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 921/66/19 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Міськрада просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3.3. 13.07.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання Міськради про розгляд справи без участі представника відповідача.

3.4. 19.10.2021 на адресу Верховного Суду надійшов лист Міськради, в якому остання повідомила про те, що земельна ділянка за кадастровим номером 6123410500:02:001:0380, площею 0,6650 га, яка є предметом спору, вже не існує, оскільки була відчужена згідно з договором купівлі-продажу та не належить до комунальної форми власності. За таких підстав Міськрада просить суд закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору.

3.5. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, відхиляє його як необґрунтоване, оскільки Міськрадою до клопотання не надано жодних доказів, які підтверджують обставини про які йдеться у клопотанні, а саме доказів відсутності предмета спору.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованого 25.01.2019 ПрАТ "Українська енергетична група", на підставі договору купівлі-продажу від 01.11.2001 право власності на об`єкт незавершеного будівництва автостоянки з автосервісним комплексом готовністю 25 %, розташованого за адресою: вул. Лосятинська, 1а у м. Почаїв, до складу якої входять: кам`яна будівля автостоянки з автосервісним комплексом 2000 року, асфальтобетонна автостоянка 2000 року, металева огорожа 2000 року, металеві ворота 2000 року та металева тимчасова споруда 2012 зареєстровано за позивачем, про що також свідчить витяг про державну реєстрацію права № 32715731, виданий Кременецьким РКБТІ 28.12.2011.

Рішенням Міськради від 22.09.2004 надано дозвіл ЗАТ "Українська енергетична група" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 0,665 га, в довгострокову оренду терміном на 49 років для завершення будівництва автостоянки з автосервісним комплексом за рахунок земель Закритого акціонерного товариства "Торговий дім Укрексімнафтородукт", на підставі якого останнім виготовлено вищезазначену технічну документацію.

Між Міськрадою (Орендодавець) та ЗАТ "Українська енергетична група (Орендар)" 24.05.2007 укладено спірний договір, предметом якого є земельна ділянка несільськогосподарського призначення, землі, що використовується в комерційних цілях, розташована на території Почаївської міської ради Кременецького району на вул. Лосятинській. В оренду передавалась земельна ділянка загальною площею 0,6650 га, у тому числі під будівлями - 0,0057 га, двір - 0,6593 га (пункт 2 спірного договору).

На земельній ділянці знаходиться об`єкт незавершеного будівництва автостоянки з автосервісним комплексом (пункт 3 спірного договору).

Відповідно до пункту 8 спірного договору його укладено на 5 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 9 спірного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 30 693,24 грн в рік та 2 557,77 грн в місяць.

Земельна ділянка передається в оренду для комерційного використання. Цільове призначення земельної ділянки несільськогосподарського призначення, землі, що використовуються в комерційних цілях. Умови збереження стану об`єкта оренди забороняється самовільна забудова земельної ділянки.

Пунктами 35, 36 спірного договору сторони передбачили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується в судовому порядку. Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викуп земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з додатковою угодою від 24.05.2012 № 1 до спірного договору, укладеною між Міськрадою та ЗАТ "Українська енергетична група", сторони погодились продовжити договір оренди землі від 24.05.2007 за згодою сторін з 24.05.2012 по 24.05.2017 на 5 років, на тих самих умовах, що передбачені в договорі.

Крім цього, як установлено судами попередніх інстанцій, рішенням сесії Міськради від 26.12.2014 № 2031 вирішено переглянути розмір орендної плати щодо земельної ділянки площею 0,6650 га для комерційного призначення в м. Почаєві, на вул. Лосятинській,1а, яка перебуває в оренді ЗАТ "Українська енергетична група", яким і встановлено орендну плату у розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

01.11.2016 між ФОП Антонюк О. Я. та ПрАТ "Українська енергетична група" укладено договір оренди асфальтованої площадки для розміщення МАФу, розташованої за адресою: м. Почаїв, вул. Лосятинська, 1а.

Згідно з розпорядженням міського голови від 24.11.2016 № 298 створено тимчасову комісію для обстеження земельної ділянки на вул. Лосятинській, 1а в м. Почаєві.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки на вул. Лосятинській, 1а в м. Почаєв від 01.12.2016 у ході обстеження цієї земельної ділянки тимчасовою комісією було виявлено, що частина земельної ділянки забудована, наявна бетонна основа розміром 10,2х6,4 м з перегородками. Дозволів та погоджень Міськрадою на забудову орендованої земельної ділянки на вул. Лосятинській, 1а надано не було. Висновком комісії встановлено неналежне виконання орендарем земельної ділянки умов спірного договору, що тягне за собою розірвання договору в судовому порядку.

Рішенням сесії Міськради від 02.12.2016 № 587 затверджено акт обстеження земельної ділянки на вул. Лосятинській, 1а в м. Почаєві та ініційовано питання щодо розірвання договору оренди землі від 24.05.2007 (зареєстрований у Кременецькому районному відділі Тернопільської регіональної філії Центру ДЗК 05.06.2007 за № 040765/01838).

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 25.01.2017 комісією встановлено, що будь-яке використання земельної ділянки відсутнє, що свідчить про неефективність та нераціональність використання цієї земельної ділянки. Земельна ділянка на вул. Лосятинській, 1а в м. Почаєві не використовується як така, а також на ній не проводиться жодна комерційна діяльність, яка б сприяла наповненню місцевого бюджету.

Судами також установлено, що згідно із супровідним листом від 04.01.2017 Міськрада на виконання рішення сесії від 26.12.2014 № 2031 надіслала ПрАТ "Українська енергетична група" проект додаткової угоди № 1 до договору оренди землі від 24.05.2007 щодо внесення змін у вказаний договір у частині розрахунку та розміру орендної плати (з розрахунком орендної плати) в трьох примірниках на 9 сторінках, а також копію рішення сесії від 26.12.2014 № 2031.

23.03.2017 позивачем направлено на адресу міськради лист про продовження дії договору від 24.05.2007 на 15 років.

У відповідь на зазначений лист Міськрада листом від 07.04.2017 № 444 повідомила орендаря, що, враховуючи відсутність досягнутих домовленостей між сторонами правочину щодо розміру орендної плати, визначеної із урахуванням рішення Міськради від 26.12.2014 № 2031, просить надіслати на адресу останньої підписану додаткову угоду № 1 до спірного договору, а також проінформувала, що його прохання про поновлення договору оренди землі від 24.05.2007 буде розглянуто черговою сесією Міськради.

04.04.2017 позивачем направлено відповідачу лист-повідомлення 04-17/1 про продовження дії договору від 24.05.2007 року на 15 років, до якого Орендарем було додано підписану ним додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 24.05.2007 (надіслану йому Орендодавцем згідно із супровідним листом від 04.01.2017), а також протокол розбіжностей до додаткової угоди № 1 до договору оренди землі від 24.05.2017, в якому пункт 4-1 спірного договору викладено у такій редакції: "Сторони погодили продовжити Договір оренди землі від 24.05.2007 року, укладений між Орендарем і Орендодавцем, за згодою Сторін з 24.05.2017 року до 24.05.2022 року на 5 років".

За результатами розгляду зазначеного листа Міськрадою було повідомлено ПрАТ "Українська енергетична група", що його прохання про поновлення договору оренди землі від 24.05.2007 буде розглянуто черговою сесією Міськради, про результати розгляду заявника буде проінформовано (лист № 467 від 18.04.2017).

24.05.2017 Міськрадою прийняте спірне рішення № 808 "Про відмову в поновлені договору оренди землі від 24.05.2007 року", в якому, керуючись пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ЗК України, статтею 25, пунктом 1 частини статті 31, статтею 33 Закону України "Про оренду землі", ураховуючи неналежне виконання умов договірного зобов`язання, яке полягає в укладені договору оренди асфальтованої площадки від 01.11.2016 з ФОП Антонюком О. Я. без погодження із власником земельної ділянки, а також несплату орендної плати згідно з рішенням Міськради, зокрема, вирішила:

1. Відмовити в поновленні договору оренди землі від 24.05.2007, укладеного між Міськрадою та ПрАТ "Українська енергетична група", об`єктом якого виступає земельна ділянка площею 0,6650 га за кадастровим номером 6123410500:01:002:0380 в м. Почаєві, на вул. Лосятинській, 1а, несільськогосподарського призначення (землі, що використовуються в комерційних цілях).

2. Припинити дію договору оренди землі від 24.05.2007 (реєстровий номер № 040765/01838), орендарем якої є ПрАТ "Українська енергетична група", на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі", у зв`язку з відсутністю намірів передачі в оренду земельної ділянки на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі" та не освоєнням земельної ділянки протягом строку дії додаткової угоди від 24.05.2007 № 1.

3. ПрАТ "Українська енергетична група" у двотижневий термін із моменту прийняття даного рішення Міською звільнити земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди землі від 24.05.2007.

30.05.2017 Міськрада листом за № 653 повідомила позивача, що за результатами розгляду надісланих ним листів про поновлення договору оренди землі від 24.05.2007 рішенням від 24.05.2017 № 808 йому було відмовлено в поновленні договору оренди землі з мотивів, наведених в мотивувальній частині даного рішення.

Прийняття Міськрадою зазначеного рішення № 808 стало підставою для звернення позивача до господарського суду із позовом у цій справі про скасування спірного рішення та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 24.05.2007, укладеного між Міськрадою (Орендодавець) та ЗАТ "Українська енергетична група" (Орендар), зареєстрованого у Кременецькому районному відділі Тернопільської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.06.2007 року, у редакції позивача (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

У поданій касаційній скарзі ПрАТ "Українська енергетична група" послалося на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14.

Скаржник наголосив, що належним чином виконав передбачений договором обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити спірний договір оренди землі. Натомість лист-повідомлення про відмову позивачеві у поновленні договору оренди Міськрада направила лише 07.06.2017, тобто із порушенням місячного терміну для повідомлення орендаря про прийняте рішення, що дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди з урахуванням змісту частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у судовому порядку.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання щодо права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Верховний Суд зауважує, що у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, міститься загальний правовий висновок щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме: "Виходячи з приписів статей 319, 626 ЦК України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. Таким чином, згідно із частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Частинами восьмою, дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов`язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди:

- з новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;

- у разі недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах і укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;

- укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю в поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб".

Суди, розглядаючи справу № 6-219цс14, виходячи з положень статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 2 та частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", дійшли висновку про те, що направлення відповідачкою до закінчення строку дії договору оренди, укладеного з Приватним підприємством "Таврія" (далі - ПП "Таврія"), заяви з проханням не використовувати належну їй земельну ділянку після збирання врожаю 2011 року не створює будь-яких прав та обов`язків для сторін у розумінні статті 33 Закону України "Про оренду землі". Таким чином, установивши факт належного виконання ПП "Таврія" умов договору оренди; дотримання ним строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, ненадіслання орендодавцем у встановлений законом строк відмови в поновленні договору на новий строк, укладення орендодавцем договору оренди з іншим орендодавцем на таких самих умовах, які запропоновані ПП "Таврія" та продовження використання ПП "Таврія" земельної ділянки, суди на підставі положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" дійшли висновку про наявність у підприємства переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк та порушення цього права у зв`язку з укладенням орендодавцем договору оренди від 16.06.2012 з іншим орендарем - Фермерським господарством "Скорук М. А." Установивши факт укладення договору оренди земельної ділянки від 16.06.2012 з порушенням положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" і прав позивача, суди на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України дійшли висновку про його недійсність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, висновками в якій ПрАТ "Українська енергетична група" також обґрунтувало наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, міститься такий загальний висновок, зокрема, щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі": "Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору".

При цьому суди, розглядаючи справу № 594/376/17-ц та відмовляючи в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія центр" виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

У справі № 921/66/19, яка розглядається, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, зокрема виходив із того, що доказів про долучення орендарем до листів саме проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі позивачем суду не надано, а тому ПрАТ "Українська енергетична група" не дотрималося вимог частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо надіслання проекту додаткової угоди орендодавцю у визначений законодавцем строк. Крім цього, суди зазначили, що для врегулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому суди установили, що позивач виявив бажання скористатися своїм переважним правом на поновлення дії спірного договору, надіславши 23.03.2017 Міськраді листа № 23/03-01 про продовження дії договору на новий строк 15 років. Суди також установили, що 04.04.2017 позивач направив Міськраді лист № 04-17/1 про продовження дії спірного договору, до якого додав підписану ним із застереженням додаткову угоду до договору оренди землі від 24.05.2007, а також протокол розбіжностей до цієї додаткової угоди. Проте сторони не дійшли згоди щодо зміни умов спірного договору оренди землі в частині строку дії договору та орендної плати. Беручи до уваги вищенаведене, суди дійшли висновку, що у цьому спорі права позивача не були порушені з огляду на недосягнення між сторонами згоди щодо зміни умов договору оренди земельної ділянки в частині строку дії договору та орендної плати, оскільки за положеннями частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін, а у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, беручи до уваги той факт, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ним усіх необхідних та достатніх дій, спрямованих на укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, та відсутності доказів, які б свідчили, що право позивача на укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є порушеним, суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 24.05.2007, у зв`язку з чим відмовили ПрАТ "Українська енергетична група" у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 921/66/19, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного перегляду справи.

При цьому, Верховний Суд зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій стосовно того, що передбачені у частинах 1- 5 та частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" підстави для поновлення договору оренди землі не пов`язані між собою, оскільки єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті. Аналогічну правову позицію викладно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Проте такі помилкові висновки не є такими, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не призвели до прийняття неправильного по суті судового рішення, тому не можуть бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська енергетична група" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.09.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 921/66/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ