Постанова

від 20.10.2021 по справі 369/3119/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 369/3119/18

провадження № 61-4988св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державна організація Вишневський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги,

треті особи : ОСОБА_2 , державна організація Координаційний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, державна організація Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, треті особи: ОСОБА_2 , державна організація Координаційний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, державна організація Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про визнання бездіяльності щодо ненадання щорічної відпустки незаконною, поновлення на роботі, зобов`язання надати щорічну відпустку та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2020 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Гуля В. В., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо нереєстрації його заяви від 07 березня 2018 року про надання відпустки, ненаправлення йому повідомлення-нагадування для підтвердження узгодженого терміну щорічної відпустки в 2018 році, ненадання книги відпусток за 2018 рік; визнати незаконним наказ від 14 березня 2018 року № 01-25/6-к про його звільнення; визнати незаконним наказ від 15 березня 2018 року про його поновлення; визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо невидачі 27 червня 2018 року наказу про звільнення з посади у зв`язку з переведенням до ФОП ОСОБА_3 ; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату в розмірі 16 000,00 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 63 000,00 грн та моральну шкоду у зв`язку з незаконним звільненням у розмірі 250 000,00 грн.

На обґрунтування позову позивач зазначав, що 10 липня 2017 року його було прийнято на посаду головного спеціаліста відділу представництва державної організації Вишневський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - Вишневський МЦ).

07 і 13 березня 2018 року ОСОБА_1 звертався до керівництва Вишневського МЦ з метою отримання відпустки, однак був повідомлений, що його відпустка визначена в період з 01 до 14 квітня 2018 року, тому раніше відпустку йому не буде надано.

14 березня 2018 року позивач отримав лист відповідача від 03 березня 2018 року № 01-37/185 про надання пояснень причин відсутності на роботі з 01 березня 2018 року.

14 березня 2018 року о 18:05 через електронну пошту позивач отримав наказ відповідача від 14 березня 2018 року № 01-25/6-к про звільнення з роботи за прогули без поважних причин, хоча в період з 26 лютого до 14 березня 2018 року він перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності.

15 березня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про скасування наказу про звільнення, скасування запису в трудовій книжці та надав докази поважності причини відсутності його на роботі - листок непрацездатності. Проте наказ про скасування наказу про звільнення та поновлення на його роботі він не отримав, тому вважав, що знаходиться у вимушеному прогулі у зв`язку з незаконним звільненням, та здійснював підготовку позову щодо оскарження наказу про звільнення.

Однак у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області йому стало відомо, що наказом від 15 березня 2018 року його поновлено на роботі.

Перебуваючи в стані вимушеного прогулу, позивач знайшов роботу та звернувся до відповідача з проханням про звільнення за переведенням, однак 02 липня 2018 року його звільнено з роботи за прогули без поважних причин.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 04 вересня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з державної організації Вишневського МЦ на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу в сумі 19 059,56 грн та компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн. В решті позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адже з вини відповідача позивач знаходився у вимушеному прогулі з 15 березня 2018 року до 02 липня 2018 року, а також наявністю підстав для часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з порушенням трудового законодавства стосовно ОСОБА_1 . Решту позовних вимог позивач не довів.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд поставною від 24 лютого 2021 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Вишневського МЦ про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована недоведеністю заявлених вимог щодо порушення відповідачем трудового законодавства України відносно позивача та наявності підстав для відшкодування моральної шкоди за такі порушення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року та змінити рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2020 року, стягнувши з відповідача на користь позивача 464 000,00 грн заробітної плати, 19 059,56 грн компенсації за час вимушеного прогулу, компенсації за перебування у стані тимчасової непрацездатності, 250 000,00 грн моральної шкоди.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 695/984/16-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 195/1525/15-ц; справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; судове рішення ухвалено суддею, який не входив до складу колегії, що розглядала справу; суди не дослідили зібрані у справі докази; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що постанова апеляційного суду є необґрунтованою, помилковою та надуманою в цілому, прийнятою незаконним складом суду, оскільки автоматично визначеним суддею був Оніщук М. І. , якого незаконно за день до засідання з надуманих причин замінено на суддю Гуля В. В., який не входив до складу колегії.

Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 не надав доказів невиплати йому відповідних сум, однак це нісенітниця, оскільки в апеляційній скарзі він зазначав, що грошові кошти йому не виплачувалися і, що саме відповідач у трудових спорах мав довести факт виплати грошових коштів. Вишневський МЦ надав суду виготовлені заднім числом відомості про те, що заробітна плата позивачу нараховувалася, однак не надав доказів її виплати, а суд апеляційної інстанції переклав обов`язок такого доказування на позивача, який в суді першої інстанції заявляв про існування труднощів з отриманням таких доказів, тому суд і витребував у відповідача відповідні документи, які були надані лише частково.

Суди відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заробітної плати, зазначивши, що відповідач надав докази нарахування заробітної плати позивачу, компенсації за невикористану відпустку та оплати лікарняних, однак не надав доказів на підтвердження того, що ці суми позивачу виплачені, та не обґрунтував, чому заробітна плата нараховувалась нижче мінімального розміру заробітної плати в Україні. Саме тому в судовому порядку ОСОБА_1 і просив суд її стягнути з відповідача, оскільки в добровільному порядку цього не зроблено.

Оскільки порушені трудові права ОСОБА_1 , то відповідач мав би відшкодувати йому моральну шкоду.

13 липня 2021 року до Верховного Суду на касаційну скаргу надійшов відзив Вишневського МЦ , який мотивовано законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі рішень.

Вишневський МЦ на запит суду надав усі докази. Якщо ОСОБА_1 вважав, що цих доказів недостатньо, він мав можливість заявити клопотання про витребування таких доказів. Проте позивач не скористався своїм правом ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій. Таким чином, твердження ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не був обізнаний зі всіма документами справи або не хотів бути із ними обізнаним, є лише його суб`єктивною точкою зору.

Одразу ж після надання ОСОБА_1 листка непрацездатності він був поновлений на роботі наказом від 15 березня 2018 року № 01-25/7-к, яким був скасований наказ про звільнення від 14 березня 2018 року № 01-25/6-к.

На підставі наказу від 15 березня 2018 року № 01-25/7-к був здійснений перерахунок коштів, сплачених ОСОБА_1 , до трудової книжки позивача внесено запис, що запис про його звільнення від 14 березня 2018 року вважається недійсним, і його поновлено на посаді.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши та перевіривши всі наявні в матеріалах справи докази поновлення на роботі ОСОБА_1 , здійснення перерахунку коштів, сплачених ОСОБА_1 після його поновлення на роботі, дійшов абсолютно правильного і законного висновку, що ...такі дії державної організації Вишневського МЦ направлені на поновлення прав ОСОБА_1 , а отже, є правомірними .

Твердження ОСОБА_1 про те, що нібито Вишневський МЦ його на роботі не поновив, грошових коштів не сплатив, продовжуючи задавати йому моральної шкоди, є лише суб`єктивною думкою позивача і не підтверджено ніякими доказами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Вишневського МЦ від 06 липня 2017 року № 20-К ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу організації надання безоплатної вторинної правової допомоги та роботи з адвокатами Вишневського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги з посадовим окладом відповідно до штатного розпису та випробувальним терміном починаючи з 10 липня 2017 року.

07 вересня 2017 року наказом Вишневського МЦ З НБВПД № 28-К ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста відділу представництва з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Наказом Вишневського МЦ від 02 березня 2018 року № 01-25/3 призначено спеціальну комісію, яку уповноважено зафіксувати факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці шляхом складення відповідного акта.

14 березня 2018 року наказом Вишневського МЦ № 01-25/6-К ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу представництва відповідно до пункту 4 статті 4 КЗпП України за прогули без поважних причин. Підставами звільнення зазначений табель обліку робочого часу, акти про відсутність на роботі, доповідні записки начальника відділу представництва та головного спеціаліста відділу організаційної роботи, акт щодо ненадання пояснень.

15 березня 2018 року наказом Вишневського МЦ № 01-25/7-К скасовано наказ № 01-25/6-К про звільнення ОСОБА_1 , оскільки позивач надав листок непрацездатності за період з 26 лютого до 14 березня 2018 року, та доручено здійснити перерахунок коштів, сплачених ОСОБА_1 за розрахунково-платіжною відомістю за березень 2018 року. Доказів ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 15 березня 2018 року № 01-25/7-К немає.

До трудової книжки ОСОБА_1 внесені відомості про те, що запис про звільнення від 14 березня 2018 року є недійсним, і позивача поновлено на посаді.

Наказом Вишневського МЦ від 16 березня 2018 року № 01-25/4 призначено спеціальну комісію, яку уповноважено зафіксувати факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці шляхом складення відповідного акта.

05 квітня 2018 року Вишневське МЦ зверталося до Подільського УП ГУНП у м. Києві із заявою про безвісне зникнення ОСОБА_1 , оскільки він з 16 березня 2018 року не з`являється на роботі, на телефонні дзвінки та електронну пошту не відповідає, поштову кореспонденцію не отримує.

Листом від 25 квітня 2018 року № 14747/125/53/04-2018 Подільське УП ГУНП у м. Києві повідомило відповідача про те, що встановити місцезнаходження ОСОБА_1 не видалось за можливе, проводяться подальші заходи.

Листом від 04 травня 2018 року № 6453/125/53/04-2018 Подільське УП ГУНП у м. Києві повідомило відповідача, що в ході перевірки не встановлено ознак вчинення кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_1 , проводяться подальші заходи для встановлення його місцезнаходження.

Листами від 19 і 22 березня 2018 року відповідач звертався до ОСОБА_1 з проханням повідомити обставини своєї відсутності на роботі та виконання своїх посадових обов`язків та повідомив про час відпустки позивача, а також про вчинення дій, необхідних для її отримання.

20 квітня 2018 року відповідач звернувся до Департаменту охорони здоров`я КОДА з метою встановлення, чи перебуває позивач на стаціонарному лікуванні, чи звертався він за отриманням медичної допомоги, на що отримав відповідь від 04 травня 2018 року, що позивач до закладів охорони здоров`я Київської області не звертався.

27 червня 2018 року Вишневський МЦ від ФОП ОСОБА_3 отримав листа, в якому зазначено про прийняття ОСОБА_1 на роботу та прохання звільнити його у зв`язку з переводом згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП України, а також прохання видати на руки копії наказу про звільнення позивача та його трудову книжку, до якого додано заяву позивача з аналогічними вимогами.

02 липня 2018 року наказом Вишневського МЦ № 01-25/24-К ОСОБА_1 звільнено за прогули без поважних причин з 02 липня 2018 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні за період роботи з 10 липня 2017 року до 02 липня 2018 року. Підставою звільнення зазначено табелі обліку робочого часу за березень-липень 2018 року, акти відсутності на роботі позивача, доповідні начальника відділу представництва відповідача, доповідні головного спеціаліста відділу організаційної роботи, юридичного забезпечення діяльності та персоналу відповідача, акт від 02 липня 2018 року щодо не надання позивачем письмових пояснень про відсутність на роботі.

Вишневський МЦ листом від 02 липня 2018 року № 01-37/613 повідомив ФОП ОСОБА_3 , що ОСОБА_1 з 02 липня 2018 року звільнено з посади головного спеціаліста Вишневського МЦ. Роз`яснено, що процедура переведення здійснюється за погодженням між керівниками підприємств, а ФОП ОСОБА_3 повідомив про те, що вже позивач прийнятий на роботу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року у справі № 369/9301/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано наказ директора Вишневського МЦ від 02 липня 2018 року № 01-25/24-К про звільнення з посади головного спеціаліста відділу Вишневського МЦ ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва державної організації Вишневського МЦ З НБВПД, починаючи з 02 липня 2018 року. Стягнено з державної організації Вишневського МЦ на користь ОСОБА_1 18 400,00 грн компенсації за час вимушеного прогулу. Стягнено з державної організації Вишневського МЦ на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн компенсації за завдану моральну шкоду. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року змінено в частині стягнення з державної організації Вишневського МЦ на користь ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, збільшивши його з 18 400,00 грн до 31 679,88 грн. Рішення в частині стягнення з державної організації Вишневського МЦ на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн моральної шкоди залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Отже, звільнення працівника в період, коли він був непрацездатним, є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

Разом із цим трудове законодавство України не забороняє особі, яка незаконно звільнила працівника з посади, самостійно поновити його на посаді, у тому числі скасувавши акт про його звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що наказом відповідача від 14 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, однак у зв`язку з наданням позивачем листка непрацездатності відповідач своїм наказом від 15 березня 2018 року скасував наказ від 14 березня 2018 року про звільнення за прогул без поважних причин, який було видано у період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , про що здійснив відповідний запис до трудової книжки, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним наказу від 14 березня 2018 року № 01-25/6-к про звільнення позивача; визнання незаконним наказу від 15 березня 2018 року про його поновлення.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні), до моменту поновлення таких прав.

Ураховуючи, що порушені права позивача були відновлені на наступний день після звільнення, і вчинення роботодавцем таких дій трудове законодавство України не забороняє, немає правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги є обґрунтованим.

Також правильним є висновок судів про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо нереєстрації заяви позивача від 07 березня 2018 року про надання відпустки, щодо ненаправлення ОСОБА_1 повідомлення-нагадування для підтвердження узгодженого терміну щорічної відпустки в 2018 році, щодо ненадання книги відпусток за 2018 рік, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача з відповідними заявами, проте вони залишені без розгляду, адже рішення суду не може гуртуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтованим є висновок судів про відмову у визнанні незаконною бездіяльності відповідача щодо невидачі 27 червня 2018 року наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади у зв`язку з переведенням до ФОП ОСОБА_3 , адже чинне законодавство України не зобов`язує видавати такий наказ у разі надходження від іншого роботодавця пропозиції щодо звільнення робітника шляхом переведення.

Аргументи касаційної скарги таких висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), а також до трактування норм права на власний розсуд.

Не є обов`язковою підставою для скасування постанови апеляційного суду в указаній частині і доводи касаційної скарги про розгляд справи неуповноваженим складом суду, адже згідно з протоколом автоматизованої зміни складу колегії суддів від 22 лютого 2021 року здійснено заміну судді Оніщука М. І. на суддю Гуль В. В. у зв`язку із запланованою суддею Оніщуком М. І. відпусткою на дату призначення справи.

Разом із тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, з підстав наявності розрахунково-платіжних відомостей за липень 2017 року - липень 2018 року, адже апеляційний суд не спростував доводів заявника, викладених в апеляційній скарзі, щодо відсутності доказів саме виплати нарахованої позивачу заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, лікарняних, а також не перевірив та не спростував доводів щодо нарахування позивачу заробітної плати в розмірі, нижчому за розмір мінімальної заробітної плати в Україні в певний період.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (стаття 237-1 КЗпП України).

Ураховуючи наведене, передчасним є і рішення апеляційного суду про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, адже саме по собі усунення допущеного відповідачем порушення не свідчить про не завдання такими діями позивачу моральної шкоди.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 83-84, 87, 89, 228-229, 263 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Усупереч вимогам процесуального законодавства апеляційний суд, переглядаючи справу в зазначеній частині, не надав правової оцінки доводам позивача та наданим ним доказам в частині цих вимог.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вишення позовних вимог про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов