Ухвала

від 16.04.2021 по справі 369/3119/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 369/3119/18

провадження № 61-4988ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, треті особи: ОСОБА_2 , Державна організація Координаційний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Державна організація Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про визнання незаконною бездіяльності, визнання незаконними наказів про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не реєстрації його заяви від 07 березня 2018 про надання відпустки, щодо не направлення йому повідомлення-нагадування для підтвердження узгодженого терміну щорічної відпустки в 2018 році, щодо ненадання книги відпусток за 2018 рік;

визнати незаконним наказ від 14 березня 2018 року № 01-25/6-к про його звільнення;

визнати незаконним наказ від 15 березня 2018 року про його поновлення;

визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо невидачі 27 червня 2018 року наказу про звільнення з посади у зв`язку з переведенням до ФОП ОСОБА_3 ;

стягнути з відповідача на його користь заробітну плату в розмірі 16 000 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 63 000 грн та моральну шкоду у зв`язку із незаконним звільненням у розмірі 250 000 грн.

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 04 вересня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу в сумі 19 059,56 грн та компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 2 000 грн. В решті позову відмовив.

Київський апеляційний суд постанвою від 24 лютого 2021 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

29 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у вищевказаній справі.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона подана з пропуском тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Як видно з оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року повний її текст складено 25 лютого 2021 року, отже останнім днем звернення до суду з касаційною скаргою було 27 березня 2021 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Зміст касаційної скарги свідчить про відсутність клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень із зазначенням поважних причин пропуску цього строку.

Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповноважними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.

Отже, заявнику слід подати до суду касаційної інстанції заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести підстави для його поновлення та надати відповідні докази, оскільки безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання касаційної скарги посилаючись на те, що на підставі пункт 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір він звільнений від сплати судового збору. Крім того, він має скрутний майновий стан, оскільки у 2020 році він доходів не отримував.

На підтвердження наведеного заявником надано відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 по 4 квартали 2020 року, з якої видно, що інформація про доходи ОСОБА_1 відсутня.

Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до статті 8 Закону України Про судовий збір , враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Доводи клопотання та додані до касаційної скарги матеріали дають підстави для його задоволення та звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору у зв`язку із його скрутним майновим станом.

Разом із цим, в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 узагальнено посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Враховуючи викладене, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено конкретну обов`язкову підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), та надати копії скарги відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Отже, касаційну скаргу слід залишити без руху з наданням заявнику можливості усунути вищевказані недоліки.

Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ю. Зайцев