Рішення

від 11.10.2021 по справі 346/1164/17

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/1164/17

Провадження № 2/346/13/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі:

головуючого судді: П`ятковського В.І.,

за участю секретаря: Матушевської Г.Д.

представника позивача Пінчук О.С.

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Інновація" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про солідарне стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінанс Траст Груп , правонаступником якого є

товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Інновація" звернувшись до суду із вказаним позовом посилається на те, що 10 жовтня 2007 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПуАТ Фідобанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/0321/44/05413, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США на строк до 09 жовтня 2017 року зі сплатою 12.5 відсотків річних.

17 червня 2008 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПуАТ Фідобанк та відповідачкою ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/0321/4/17928. Згідно із умовами вказаного договору Скільська отримала кредитні кошти у розмірі 40 000 доларів США строком до 16 червня 2018 року зі сплатою 13,5 відсотків річних.

Позивач зазначає, що право вимоги за вказаними кредитними договорами спершу перейшло до ТОВ Фінансова компанія Вендор на підставі договору про відступлення права вимоги № 5 від 29 вересня 2014 року, а надалі до ТОВ Фінанс Траст Груп на підставі договорів про відступлення прав вимоги (факторингу) № 111, 112 від 18 травня 2015 року.

Забезпечення виконання зобов`язань Скільською за кредитним договором № 014/0321/44/05413 забезпечено порукою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі укладених договорів поруки від 01 лютого 2012 року. Так відповідно до п. 7.2 договорів поруки укладених із вказаними поручителями передбачено застосування строку позовної давності тривалістю три роки з дня настання моменту виконання зобов`язання за кредитним договором, замість спеціальної позовної давності.

Крім того виконання зобов`язань Скільською за кредитними договорами забезпечено Іпотекою відповідно до укладених із ОСОБА_7 договорів іпотеки, відповідно до яких в іпотеку передано належне останній нерухоме майно: нежитлову будівлю.

Позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачкою Скільською зобов`язань за кредитними договорами у неї виникла заборгованість.

Тому представник позивача просить стягнути в солідарному порядку з боржника Скільської та поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , заборгованості за кредитним договором № 014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року в сумі 70 431,59 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 03 жовтня 2016 року становить 1826776,61 грн.

Стягнути з боржника Скільської заборгованість за кредитним договором № 014/0321/4/17928 від 17 червня 2008 року у розмірі 29 123,17 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на 03 жовтня 2016 року становить 755364,54 грн.

Також в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року у вказаній сумі, звернути стягнення на предмет іпотеки, за Іпотечним договором № 014/0321/44/05413/01 від 10 жовтня 2007 року посвідченим приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Ткачук Л.В. та зареєстрованим в реєстрі за № Д-1535, що належить ОСОБА_7 на праві власності нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом реалізації на прилюдних торгах. Стягнути з відповідачів солідарно витрати на сплату судового збору.

В судовому засіданні представник позивача позовну заяву із вказаних підстав підтримала.

Представник відповідачів адвокат Бойчук щодо позову заперечив мотивуючи свої заперечення наступним.

Відповідно до п. 5.2., кредитних договорів сторони встановили, що погашення кредиту та відсотків по ньому здійснюється щомісячно до 15 числа.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Відповідачем Скільською долучено копії повідомлень-вимог № 17.1.0/489 від 07 липня 2009 року та № 17.1.0/491 від 07 липня 2009 року, зі змісту яких встановлено, що тодішній кредитор ВАТ Ерсте Банк вимагав від Скільської у 30-ти денний погасити прострочену заборгованість по кредиту, відсотках та штрафних санкціях, а також достроково виконати зобов`язання за кредитним договором, погасити залишок заборгованості (основну суму кредиту) і відсотки за користування кредитом на момент його повного погашення.

Оскільки, кредитор 07 липня 2009 року пред`явивши вимогу про дострокове погашення кредиту в 30-ти денний строк, змінив строк кредитування, тому з 31 дня, тобто з 07 серпня 2009 року, почав перебіг трирічний строк позовної давності. Також з 07 серпня 2009 року в кредитора припинилося право нарахування відсотків за кредитними договорами. Документів, які б свідчили про переривання строку позовної давності суду не надано.

Тому представник просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову, оскільки Скільська припинила погашення кредиту з початку 2009 року. Згідно розрахунків заборгованості, які долучені до позову видно, що розрахунки по тілу кредиту та відсотках здійснено за період - з часу видачі кредиту по 03 жовтня 2016 року. Позов пред`явлено до суду 09 березня 2017 року, а отже заборгованість за відсотками та тілом кредиту могла б стягуватися в період з березня 2014 року, тобто за три останні роки, за умови не направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості.

Щодо позову в частині стягнення заборгованості з поручителів представник відповідачів зазначив, що згідно повідомлень-вимог № 17.1.0/489 від 07 липня 2009 року та № 17.1.0/491 від 07 липня 2009 року, тодішній кредитор ВАТ Ерсте Банк вимагав від Скільської у 30-ти денний погасити прострочену заборгованість по кредиту, відсотках та штрафних санкціях, а також достроково виконати зобов`язання за кредитним договором, погасити залишок заборгованості (основну суму кредиту) і відсотки за користування кредитом на момент його повного погашення.

Крім того, позивачем долучено до позову повідомлення-вимоги від 12 грудня 2014 року, адресовані відповідачам, в яких тодішній кредитор ТзОВ Фінансова компанія Вендор вимагало погасити заборгованість в повному обсязі: за відсотками основну суму кредиту в 30-ти денний строк. Тобто в зазначеній вимозі кредитор вимагав дострокового погашення кредиту.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання, передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

З позовом до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитними договорами позивач звернувся у березні 2017 року, тобто з попуском шестимісячного терміну на пред`явлення вимоги до поручителів.

Представник відповідачів зазначає, що своєму позові позивач просить суд, крім солідарного стягнення заборгованості із позичальника та фінансових поручителів, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року в сумі 70431,59 доларів США, звернути стягнення і на предмет іпотеки за іпотечним договором № 14/0321/44/05413/01 від 10 жовтня 2007 року посвідченим приватним нотаріусом Ткачук Л.В. та зареєстрованим в реєстрі за № Д-1535 (копія даного договору іпотеки знаходиться в матеріалах справи) Предметом вказаного договору іпотеки є нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності майновому поручителю ОСОБА_7 .

Однак, вказаний предмет іпотеки за договорами іпотеки, позивачем, а саме: ТзОВ Фінансова компанія Інновація реалізовано на підставі ст.ст. 36, 38 Закону України Про іпотеку , що підтверджується копіями договорів купівлі-продажу від 04 травня 2018 року, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М., зокрема: - за реєстраційним номером 303, згідно договору купівлі-продажу Ѕ частки нежитлової будівлі покупцем Ѕ частки є ОСОБА_8 ; - за реєстраційним номером 306, згідно договору купівлі-продажу Ѕ частки нежитлової будівлі покупцем Ѕ частки є ОСОБА_9 .

Таким чином, кредитор в позасудовому порядку на підставі ст.ст. 36, 38 Закону України Про іпотеку звернув стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки, які забезпечували виконання зобов`язань за кредитними договорами № 014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року та № 014/0321/4/17928 від 17 червня 2008 року.

Таким чином, на дату пред`явлення позову та станом на дату винесення судом рішення предмет іпотеки, не належав та не належить відповідачу майновому поручителю ОСОБА_7 , а отже суд відмовляє позивачу в задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, згідно свідоцтва про смерть, копія якого долучена до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, а в задоволенні клопотання представника позивача про залучення до участі в справі правонаступника судом відмовлено.

Також, редакцією частини 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку чинною на день звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому рядку, передбачено, що після завершення позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Зважаючи на вказані аргументи представник відповідачів просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши представників сторін по справі, їхні доводи та заперечення, вивчивши матеріли справи дійшов наступних висновків.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першої статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2007 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПуАТ Фідобанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/0321/44/05413, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США на строк до 09 жовтня 2017 року зі сплатою 12.5 відсотків річних (а.с. 25-29).

17 червня 2008 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПуАТ Фідобанк та відповідачкою ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/0321/4/17928. Згідно із умовами вказаного договору Скільська отримала кредитні кошти у розмірі 40 000 доларів США строком до 16 червня 2018 року зі сплатою 13,5 відсотків річних (а.с. 36-39).

В забезпечення виконання Скільською зобов`язань за кредитним договором № 014/0321/44/05413 між Публічним акціонерним товариством Ерсте Банк 01 лютого 2012 року укладено договори поруки: із ОСОБА_5 договір № 014/0321/44/05413/1, із ОСОБА_4 - 014/0321/44/05413/2, із ОСОБА_10 - 014/0321/44/05413/3 (а.с. 51-61).

Також в забезпечення вимог Іпотекодержателя, що витікають із кредитного договору 014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року між Публічним акціонерним товариством Ерсте Банк та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки № 014/0321/44/05413/01, відповідно до умов якого в іпотеку передано нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (а.с. 62-66).

В забезпечення виконання Скільською зобов`язань за кредитним договором № 014/0321/4/17928 між Публічним акціонерним товариством Ерсте Банк та ОСОБА_7 17 червня 2008 року укладено договір Іпотеки, відповідно до умов якого останньою передано в іпотеку нежитлову будівлю: в АДРЕСА_1 (а.с. 67-70).

Позивач вказує, що у зв`язку із неналежним виконанням Скільською зобов`язань за кредитними договорами виникла заборгованість. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідачки ОСОБА_3 за кредитним договором № 014/0321/44/05413 станом на 03 жовтня 2016 року становить 70 431,59 грн. доларів США, що по курсу НБУ станом на вказану дату становить - 1826776,61 грн., з яких: 63 114,98 доларів США - основного боргу за кредитом; 7 316,61 доларів США - заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках (а.с. 22-23).

Згідно розрахунку позивача заборгованість Скільської за кредитним договором 014/0321/4/17928, станом на 03 жовтня 2016 року становить 29 123,17 доларів США, що за курсом НБУ станом на вказану дату складає 755364,54 грн., з яких: 28031,76 доларів США - основного боргу за кредитом; 1091,41 доларів США - заборгованості по нарахованих та несплачених відсотках (а.с. 24).

Виконання зобов`язань Скільської за кредитними договорами забезпечена договорами поруки, у зв`язку із чим позивач просить солідарного стягнення заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин , яка на сьогодні є чинною, роз`яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Стаття 559 ЦК України в ч. 4 регулює правовідносини з припинення поруки, у зв`язку із закінченням строку її чинності та передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань, поняття пред`явлення вимоги поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки, слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Отже, виходячи з положень статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, якщо кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Вказані висновки зазначені у Постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у цивільній справі № 6-53цс14.

Матеріали справи вказують, що правонаступник ВАТ Ерсте Банк - ПуАТ Фідобанк 27 серпня 2014 року звернувся до поручителів із повідомленням-вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти днів ( а.с. 211, 219).

Таким чином у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання, передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.

З позовом до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитними договорами позивач звернувся в березні 2017 року, тобто з попуском шестимісячного терміну на пред`явлення вимоги до поручителів.

Тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення із Скільської заборгованості за кредитними договорами суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України Про іпотеку , одним зі способів захисту прав та інтересів іпотеко держателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною 3 статті 33 Закону України Про іпотеку , законом визначено такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Частиною 3 статті 36 Закону України Про іпотеку встановлено, що способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України Про іпотеку ); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України Про іпотеку ).

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України Про іпотеку , можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотеко держателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статті 38 Закону України Про іпотеку , є неналежним способом захисту.

Частина 2 статті 36 Закону України Про іпотеку , яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині 3 статті 36 Закону України Про іпотеку , способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України Про іпотеку ), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За змістом припису частини 2 статті 35 Закону України Про іпотеку , визначена у частині 1 цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України Про іпотеку ) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України Про іпотеку ) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону України Про іпотеку , не передбачили.

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

З аналізу положень статей 1, 36 Закону України Про іпотеку вбачається, що передача права власності іпотекодержателю на предмет іпотеки є одним із шляхів позасудового врегулювання на підставі договору. Після завершення позасудового врегулювання (після передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання або продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу) будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником (іпотекодавцем або іншою особою, відповідальною перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання є недійсними.

Ч. 1 ст. 598 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, з моменту завершення позасудового врегулювання (після передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання або продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу), забезпечене іпотекою основне зобов`язання за кредитним договором вважається припиненим внаслідок його належного виконання (статей 598, 599 ЦК України). Відповідно, правовим результатом припинення основного зобов`язання є припинення іпотеки відповідно до ст. 17 Закону України Про іпотеку .

Досліджене вказує, що спірний предмет договорів іпотеки - нежитлова будівля в АДРЕСА_1 , на підставі укладених 04 травня 2018 року та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М., за реєстраційним номером 303 та 306, договорів купівлі-продажу частини нежитлової будівлі між ТзОВ Фінансова компанія Інновація та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , перейшла у власність останніх по Ѕ частці (а.с. 47-48).

Той факт, що спірний предмет іпотеки не належить іпотекодавцю ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 червня 2019 року де зазначено, що вказана нежитлова будівля належить на праві спільної часткової власності у вказаних частках ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 49-51).

Статтею 17 Закону України Про іпотеку передбачено, що Іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 4 статті 36 вказаного Закону, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Отже, Законом було чітко передбачено, що у разі припинення Іпотечного договору, припиняються всі зобов`язання боржника за основним зобов`язанням, в даному випадку за кредитними договорами № 014/0321/44/05413 від 10 жовтня 10 жовтня 2007 року та № 014/0321/4/17928 від 17 червня 2008 року, оскільки спірним предметом іпотеки було забезпечено виконання зобов`язань за кожним із них.

Посилання представника позивача на те, що заходами досудової реалізації предмету договорів іпотеки не задоволено в повному обсязі вимог позивача як кредитора і вони підлягають стягненню із позичальника не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, зважаючи на наступне.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування , який введено в дію 04 лютого 2019 року, внесено зміни до ч. 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку .

В той же час, в пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування визначено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Оскільки іпотечні договори укладені до введення в дію вищевказаного Закону, тому після завершення позасудового врегулювання, а в даному випадку укладення представником позивача договорів купівлі-продажу предмету іпотеки та державної реєстрація прав власності на іпотечне майно за новим власником (покупцем), позивач не вправі пред`являти вимоги до відповідачів у даній справі щодо виконання ним основного зобов`язання тобто кредитних договорів. Таким чином пред`явлені вимоги позивачем до відповідачів у даній справі в розумінні ч. 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку , є недійсними та відповідно не підлягають до задоволення.

При цьому, частина 6 статті 36 Закону України Про іпотеку встановлює, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

За таких обставин, враховуючи, що вимоги позивача були задоволені саме за процедурою позасудового врегулювання - шляхом продажу від його імені предмету іпотеки іншій особі на підставі договору купівлі-продажу, які заявлені в даному провадженні, слід застосовувати положення ст. 36 Закону і вважати їх недійсними з огляду на фактичне повне виконання боржником своїх зобов`язань.

Посилання представника відповідача на те, що вартості предмета іпотеки, яка набута позивачем у власність в рахунок погашення позичальником заборгованості, недостатньо для її повного покриття, суд не сприймає, оскільки така позиція прямо суперечить положенням ч. 6 ст. 36 Закону України Про іпотеку .

Норми ж статті 47 Закону України Про іпотеку , на які посилається у відповіді на відзив позивач, стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів, і на відносини з позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки не поширюються.

На підставі наведеного та ст.ст. 252-256, 261, 526, 553, 554, 559, 611, 615, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 36, 38 Закону України Про іпотеку , керуючись ст. 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Інновація" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про солідарне стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2021 року.

Суддя П`ятковський В. І.