Постанова

від 25.01.2022 по справі 346/1164/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/1164/17

Провадження № 22-ц/4808/30/22

Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представника ТзОВ Фінансова компанія Інновація - Філатової О.С., представника відповідачів - Бойчука Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інновація до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інновація на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене головуючим суддею П`ятковським В.І. 11 жовтня 2021 року,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінанс Траст Груп , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ФК Інновація (надалі - ТзОВ ФК Інновація ) звернулося у суд із вказаним позовом, в обгрунтування якого посилалось на те, що 10 жовтня 2007 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПуАТ Фідобанк , та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/0321/44/05413, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США на строк до 09 жовтня 2017 року зі сплатою 12,5 відсотків річних.

17 червня 2008 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПуАТ Фідобанк , та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/0321/4/17928. Згідно із умовами вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 40 000 доларів США строком до 16 червня 2018 року зі сплатою 13,5 відсотків річних.

Позивач зазначав, що право вимоги за вказаними кредитними договорами спершу перейшло до ТОВ Фінансова компанія Вендор на підставі договору про відступлення права вимоги № 5 від 29 вересня 2014 року, а надалі до ТОВ Фінанс Траст Груп на підставі договорів про відступлення прав вимоги (факторингу) № 111, 112 від 18 травня 2015 року.

Виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0321/44/05413 забезпечено порукою відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договорів поруки від 01 лютого 2012 року, якими (п.7.2) передбачено застосування строку позовної давності тривалістю три роки з дня настання моменту виконання зобов`язання за кредитним договором, замість спеціальної позовної давності. Крім того, виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитними договорами забезпечено іпотекою відповідно до укладених із ОСОБА_4 договорів іпотеки, відповідно до яких в іпотеку передано належне останній нерухоме майно: нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 (далі також предмет іпотеки). Позивач вказував, що внаслідок порушення відповідачкою ОСОБА_1 зобов`язань за кредитними договорами у неї виникла заборгованість.

Посилаючись на зазначене, позивач просив:

1.Стягнути в солідарному порядку з боржника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року в сумі 70 431,59 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 03 жовтня 2016 року становить 1826776,61 грн.

2.Стягнути з боржника ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №014/0321/4/17928 від 17 червня 2008 року у розмірі 29 123,17 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 03 жовтня 2016 року становить 755364,54 грн.

3.В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року у вказаній сумі звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 014/0321/44/05413/01 від 10 жовтня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Ткачук Л.В. та зареєстрованим в реєстрі за № Д-1535, що належить ОСОБА_4 на праві власності нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом реалізації на прилюдних торгах.

4.Стягнути з відповідачів солідарно витрати на сплату судового збору.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позову ТОВ ФК Інновація до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором №014/0321/4/17928 від 17.06.2008, позивач ТОВ ФК Інновація подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення у вказаній частині.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції однією із підстав відмови у задоволенні позову вказав, що оскільки кредитор 07 липня 2009 року, пред`явивши вимогу про дострокове погашення кредиту в 30-ти денний строк, змінив строк кредитування, то з 31 дня, тобто з 07 серпня 2009 року, почав перебіг трирічний строк позовної давності; також 07 серпня 2009 року в кредитора припинилося право нарахування відсотків за кредитними договорами. Документів, які б свідчили про переривання строку позовної давності, суду не надано. Із такими висновками суду першої інстанції апелянт не погоджується, оскільки після направлення повідомлення про дострокове погашення боргу від 07 липня 2009 року позичальник ОСОБА_1 уклала з ПАТ Ерсте Банк додаткову угоду №1 від 04.01.2010 до кредитного договору №014/0321/4/17928 від 17.06.2008 та додаткову угоду №2 від 01.02.2012, якими сторони підтвердили свої зобов`язання за кредитним договором. Апелянт вважає, що укладенням вищевказаних угод ОСОБА_1 погодилась із умовами кредитного договору №014/0321/4/17928 від 17.06.2008, в тому числі щодо строку його дії до 16 червня 2018 року, що узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №1109/4420/12-ц. Тому вважає, що, уклавши додаткові угоди до кредитного договору, сторони змінили строк виконання основного зобов`язання до 16.06.2018, що законом не заборонено і є свободою договору.

Зазначає, що суд відмовив у позові в тому числі з тих підстав, що були направлені листи-вимоги за кредитним договором, а отже змінено строк кредитування. Однак, апелянт не погоджується із таким висновком суду, оскільки суд не взяв до уваги, що останнє погашення заборгованості було 15.07.2014 та те, що були укладені додаткові угоди, чим сторони підтвердили попередній строк кредитування. Зобов`язання за кредитним договором №014/0321/4/17928/ від 17.06.2008 було забезпечено тільки іпотекою, останнє погашення заборгованості за вказаним кредитним договором відбулось 15.07.2014 у сумі 258,01 доларів США (тіло кредиту) та 341,99 доларів США (відсотки за користування кредитом). Строк позовної давності для звернення в суд із позовом про стягнення боргу за вищевказаним кредитним договором мав сплинути у серпні 2017 року, однак апелянт стверджує, що такий позов було подано у березні 2017 року, тобто у межах строку позовної давності.

Також апелянт вказує, що договорами купівлі-продажу половини предмету іпотеки, укладеними 04.05.2018, було передбачено, що предмет іпотеки відчужувався виключно на підставі договору іпотеки №014/0321/44/05413/01, а, отже, на думку апелянта, зобов`язання за цим договором є дійсно припиненими, так як відбулось звернення стягнення на предмет іпотеки, за рахунок якого було частково погашено заборгованість за вказаним договором. В той же час, стверджує, що заборгованість за кредитним договором №014/0321/4/17928 від 17.06.2008 за рахунок продажу предмету іпотеки не погашалась, тому вважає, що суд неправильно відмовив у позові про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Зважаючи на викладене, просить рішення суду скасувати в частині відмови у позовних вимогах про стягнення боргу за кредитним договором №014/0321/4/17928 від 17.06.2008 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги у вказаній частині задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 014/0321/4/17928 від 17 червня 2008 року у розмірі 29 123,17 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на 03 жовтня 2016 року становить 755 364,54 грн; здійснити розподіл судових витрат.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що у апеляційній скарзі апелянт стверджує, що суд першої інстанції однією із підстав відмови у задоволенні позову зазначив, що оскільки кредитор 07 липня 2009 року, пред`явивши вимогу про дострокове погашення кредиту в 30-ти денний строк, змінив строк кредитування, то з 31 дня, тобто з 07 серпня 2009 року, почав перебіг трирічний строк позовної давності; також 07 серпня 2009 року в кредитора припинилося право нарахування відсотків за кредитними договорами. Документів, які б свідчили про переривання строку позовної давності, суду не надано. Представник ОСОБА_1 вважає, що вказане твердження не відповідає дійсності, адже в оскарженому рішенні у мотивувальній частині такого ніде не зазначено, і вказаним висновком суд при ухваленні рішення не керувався, натомість у описовій частині рішення суд зазначив стислий виклад заперечень відповідача.

Також вважає помилковими твердження апелянта про те, що суд неправомірно застосував наслідки пропуску позовної давності, оскільки по кредитному договору останнє погашення відбулося 15.07.2014, а позов подано у березні 2017 року. Такі твердження апелянта вважає помилковими, оскільки ОСОБА_1 припинила погашення кредиту з початку 2009 року і позивач не надав доказів, які б підтверджували оплату кредиту позичальником, а можлива оплата коштів по кредитному договору з початку 2009 року третіми особами не є підставою переривання строку позовної давності та не свідчить про визнання позичальником боргу.

Також вважає, що суд правильно застосував положення ч.4 ст.36 Закону України Про іпотеку . Зазначення у договорах купівлі-продажу про те, що предмет іпотеки відчужено тільки по одному договору іпотеки, вважає правом позивача як продавця, однак ця обставина жодним чином не спростовує того факту, що предмет іпотеки забезпечував погашення заборгованості за кредитним договором №014/0321/17928 від 17 червня 2008 року.

Із зазначених підстав представник ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу.

Апелянт подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що посилання про те, що ОСОБА_1 не сплачувала заборгованість з 2009 року є непідтвердженим, сплата 15.07.2014 підтверджується розрахунком і наданими виписками із рахунків ОСОБА_1 , які є належними та допустимими доказами. Заборгованість за договором №014/0321/17928 від 17.06.2008 не погашалась за рахунок продажу предмету іпотеки, що зазначено у договорах купівлі-продажу, а також це була наступна іпотека, і коштів від реалізації предмету іпотеки не вистачило на погашення заборгованості за першим кредитним договором. Просить апеляційну скаргу задовольнити.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача доводи апеляційної скарг заперечив з мотивів, викладених у відзиві. Крім того, зауважив, що предмет іпотеки (готель) іпотекодержателем було реалізовано орієнтовно за ціною, яка у вісім разів є меншою реальної ринкової ціни. Тому вважає, що за рахунок цього об`єкту було погашено кредитну заборгованість по обох договорах у повному об`ємі. Також представник відповідача вказав, що позивач не зміг документально підтвердити ту обставину, що ОСОБА_1 у 2014 році здійснила разове внесення коштів на погашення кредитної заборгованості. Тобто ні платівки, ні квитанції не надано.

Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ФК Інновація про стягнення в солідарному порядку з боржника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року в сумі 70 431,59 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 03 жовтня 2016 року становить 1826776,61 грн та звернення стягнення на предмет іпотеки, за Іпотечним договором №014/0321/44/05413/01 від 10 жовтня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Ткачук Л.В. та зареєстрованим в реєстрі за № Д-1535, що належить ОСОБА_4 на праві власності нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом реалізації на прилюдних торгах в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року не оскаржується, а тому в силу частини 1 статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний предмет договорів іпотеки - нежитлова будівля в АДРЕСА_1 , на підставі укладених 04 травня 2018 року та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М., за реєстраційним номером 303 та 306, договорів купівлі-продажу частини нежитлової будівлі між ТзОВ Фінансова компанія Інновація та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , перейшла у власність останніх по Ѕ частці (а.с. 47-48). При цьому, місцевий суд застосував положення ч.6 ст.36 Закону України Про іпотеку , якою передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Тому враховуючи, що вимоги позивача були задоволені саме за процедурою позасудового врегулювання - шляхом продажу від його імені предмету іпотеки іншій особі на підставі договору купівлі-продажу, які заявлені в даному провадженні, суд першої інстанції вважав їх (позовні вимоги позивача) недійсними з огляду на фактичне повне виконання боржником своїх зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2007 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПуАТ Фідобанк та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/0321/44/05413, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США на строк до 09 жовтня 2017 року зі сплатою 12.5 відсотків річних (т.1 а.с. 25-29).

17 червня 2008 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПуАТ Фідобанк та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/0321/4/17928. Згідно із умовами вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 40 000 доларів США строком до 16 червня 2018 року зі сплатою 13,5 відсотків річних (т.1 а.с. 36-39).

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №014/0321/44/05413 ПАТ Ерсте Банк 01 лютого 2012 року укладено договори поруки: із відповідачем ОСОБА_3 договір №014/0321/44/05413/1, із ОСОБА_2 - №3014/0321/44/05413/2, із ОСОБА_8 - №014/0321/44/05413/3 (т.1 а.с.51-61).

Також в забезпечення вимог Іпотекодержателя, що витікають із кредитного договору №014/0321/44/05413 від 10 жовтня 2007 року між ВАТ Ерсте Банк та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 014/0321/44/05413/01, відповідно до умов якого в іпотеку передано нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 62-66).

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №014/0321/4/17928 між ВАТ Ерсте Банк та ОСОБА_4 17 червня 2008 року укладено договір Іпотеки, відповідно до умов якого останньою передано в іпотеку нежитлову будівлю: в АДРЕСА_1 (а.с. 67-70 т.1).

Позивач вказує, що у зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитними договорами виникла заборгованість. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0321/44/05413 станом на 03 жовтня 2016 року становить 70 431,59 грн. доларів США, що по курсу НБУ станом на вказану дату становить - 1 826 776,61 грн, з яких: 63 114,98 доларів США - основного боргу за кредитом; 7 316,61 доларів США - заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках (т.1 а.с. 22-23).

Згідно розрахунку позивача заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0321/4/17928 станом на 03 жовтня 2016 року становить 29 123,17 доларів США, що за курсом НБУ станом на вказану дату складає 755 364,54 грн, з яких: 28031,76 доларів США - основного боргу за кредитом; 1091,41 доларів США - заборгованості по нарахованих та несплачених відсотках (т.1 а.с. 24).

Виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитними договорами забезпечено договорами поруки, у зв`язку із чим позивач просив про солідарне стягнення заборгованості.

Правонаступник ВАТ Ерсте Банк - ПуАТ Фідобанк 27 серпня 2014 року звернувся до поручителів із повідомленням-вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти днів (т.1 а.с. 211, 219).

З позовом до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитними договорами позивач звернувся в березні 2017 року, тобто з попуском шестимісячного терміну на пред`явлення вимоги до поручителів.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

У вказаній частині рішення суду не оскаржується, також рішення суду не оскаржується в частині відмови у стягненні з позичальника заборгованості за першим кредитним договором.

В частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами місцевий суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що спірний предмет договорів іпотеки - нежитлова будівля в АДРЕСА_1 , на підставі укладених 04 травня 2018 року та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М., за реєстраційним номером 303 та 306, договорів купівлі-продажу частини нежитлової будівлі між ТзОВ Фінансова компанія Інновація та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , перейшла у власність останніх по Ѕ частці (т.3 а.с. 47-48).

Вказане підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 червня 2019 року, де зазначено, що вказана нежитлова будівля належить на праві спільної часткової власності у вказаних частках ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т.3 а.с. 49-51).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про іпотеку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) зазначено, що згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України Про іпотеку після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Наведена вище норма прав передбачає спеціальні підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором.

Статтею 17 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Отже, Законом було чітко передбачено, що у разі припинення Іпотечного договору, припиняються всі зобов`язання боржника за основним зобов`язанням, в даному випадку за кредитними договорами №014/0321/44/05413 від 10 жовтня 10 жовтня 2007 року та №014/0321/4/17928 від 17 червня 2008 року, оскільки спірним предметом іпотеки було забезпечено виконання зобов`язань за кожним із них.

Посилання представника позивача на те, що заходами досудової реалізації предмету договорів іпотеки не задоволено в повному обсязі вимог позивача як кредитора і вони підлягають стягненню із позичальника, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, зважаючи на наступне.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування , який введено в дію 04 лютого 2019 року, внесено зміни до ч. 4 ст.36 Закону України Про іпотеку .

В той же час, в пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування визначено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Оскільки іпотечні договори укладені до введення в дію вищевказаного Закону, то після завершення позасудового врегулювання, а в даному випадку укладення представником позивача договорів купівлі-продажу предмету іпотеки та державної реєстрація прав власності на іпотечне майно за новим власником (покупцем), позивач не вправі пред`являти вимоги до відповідачів у даній справі щодо виконання ним основного зобов`язання, тобто кредитних договорів. Таким чином, пред`явлені вимоги позивачем до відповідачів у даній справі в розумінні ч. 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку , є недійсними та відповідно не підлягають до задоволення.

При цьому, частина 6 статті 36 Закону України Про іпотеку встановлює, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

За таких обставин, враховуючи, що вимоги позивача були задоволені саме за процедурою позасудового врегулювання - шляхом продажу від його імені предмету іпотеки іншій особі на підставі договору купівлі-продажу, які заявлені в даному провадженні, слід застосовувати положення ст. 36 Закону і вважати їх недійсними з огляду на фактичне повне виконання боржником своїх зобов`язань.

Посилання представника відповідача на те, що вартості предмета іпотеки, яка набута позивачем у власність в рахунок погашення позичальником заборгованості, недостатньо для її повного покриття, апеляційний суд не сприймає, оскільки така позиція прямо суперечить положенням ч. 6 ст. 36 Закону України Про іпотеку .

Норми ж статті 47 Закону України Про іпотеку , на які посилається позивач у відповіді на відзив, стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів, і на відносини з позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки не поширюються.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження, й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права. Тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інновація залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.Д. Фединяк

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 31 січня 2022 року