Постанова

від 18.10.2021 по справі 914/2055/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2021 р. Справа № 914/2055/18

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бонк Т.Б., Матущак О.І.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від позивача (скаржника) та третьої особи на стороні позивача - Лука Т.М.

від відповідача - не з`явився

від третьої особи на стороні відповідача - Оприско М.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вертлюг» , б/н від 15 березня 2021 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2021 року (підписане 18.02.2021), суддя Мазовіта А.Б.

у справі №914/2055/18

за позовом Приватного підприємства «Вертлюг» , м. Львів

до відповідача Львівської міської ради, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Санметал» , с. Петропавлівська Борщагівка, Київська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Захист-пром» , м. Львів

про зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

05 листопада 2018 року Приватне підприємство «Вертлюг» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Львівської міської ради про: зобов`язання відповідача розглянути на найближчій сесії по суті заяву ПП Вертлюг від 08.10.2018 про облаштування безперешкодного як з вул. Богданівська так і з вул. Пластова, проїзду, доїзду, виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та належного йому приміщення, а також у зв`язку із виробничими потребами заїзду та виїзду у власне виробниче приміщення, розміщене на орендованій земельній ділянці у м. Львові по вул. Богданівській, 42/14, площею 0,1354 га, кадастровий №4610137200:08:012:0039, шляхом вилучення із земельної ділянки, що належить Львівській міській раді кадастровий №4610137200:08:012:0042 площею 0,5834 га за адресою м. Львів, вул. Богданівська, 42/1, частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду як з вул. Богданівська так і з вул. Пластова в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки та встановлення земельного сервітуту в тій частині міжквартальних проїздів відповідно до вимог закону, в якій червоні лінії неможливі та зобов`язання відповідача прийняти рішення про вилучення із земельної ділянки кадастровий №4610137200:08:012:0042 частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення чи встановленням земельного сервітуту (з урахуванням заяви позивача від 12.08.2020, арк. справи 32-50 том VI ).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2021 року у справі №914/2055/18 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що земельна ділянка із кадастровим №4610137200:08:012:0042, загальною площею 0,5834 га за адресою м. Львів, вул. Богданівська, 42/1 перебуває у власності Львівської міської ради та передана у користування (оренду) згідно договору оренди землі від 15.11.2012, який укладений на 10 років терміном до 20.09.2022 та станом на час розгляду справи є чинним, при цьому, позивачем не наведено жодних підстав, передбачених ст.143 ЗК України, для припинення прав на вказану земельну ділянку, а також не долучено доказів на підтвердження існування таких підстав. Суд у рішенні також зазначив, що останній не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вилучення із земельної ділянки частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення, а саме поділу такої ділянки, до компетенції суду віднесено розгляд вимоги виключно про спонукання розглянути подану зацікавленою особою заяву без визначення змісту самого рішення. Щодо встановлення земельного сервітуту, суд зазначає, що укладенню договору сервітуту передує виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту, яке включає в себе погодження усіх зацікавлених осіб. Судом встановлено, що позивач у заяві від 08.10.2018 лише зазначив про право на сервітут та просив відповідача встановити такий, проте, у вказаній заяві не зазначено інформації про розмір частини земельної ділянки, на яку підлягав встановленню сервітут, меж такої ділянки, не долучено графічних документів, планів земельної ділянки, не заявлено вимог про надання дозволу на розробку технічної документації, тощо. Суд першої інстанції також звернув увагу, що належним способом захисту в разі наявності права сервітуту за умови відповідного звернення до власника (землекористувача) земельної ділянки з дотриманням усіх вимог земельного (землевпорядного) законодавства та за умови відмови у задоволенні такої заяви чи ухилення від розгляду такої заяви, є вимога про визнання договору сервітуту укладеним, а не про встановлення сервітуту.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач - Приватне підприємство «Вертлюг» звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2021 року у справі №914/2055/18 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Зокрема, зазначає, що в цьому випадку відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки поведінка відповідача суперечить вимогам закону, на думку скаржника ним обрано належний спосіб захисту свого порушеного права. Зокрема, апелянт посилається на висновки експертів, з яких вбачається, що ПП Вертлюг не забезпечене належним заїздом до належних йому на праві власності приміщень, а такий проїзд можливий через земельну ділянку, що належить міській ради та яка надана в оренду третій особі. Скаржник наголошує, що внаслідок зміни власника будівлі, яка межує з будівлею та орендованою ділянкою позивача, та огородження земельної ділянки третьої особи (нового власника), у позивача відсутня можливість під`їзду до свого підприємства та безперешкодного здійснення ним господарської діяльності. Апелянт зазначає, що його неодноразові звернення до Львівської міської ради не вирішили спірного питання.

Поряд з тим, апелянт звернувся до апеляційного суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом справи №914/721/19 за позовом ПП Вертлюг до Львівської міської ради про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради №1777 від 20 вересня 2012 року та №2879 від 211 листопада 2013 року.

Разом з тим, судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №914/721/19 закрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПП "Вертлюг" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Касаційну скаргу ПП "Вертлюг" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, залишено без задоволення, постанову Західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2021 року та рішення Господарського суду Львівської області від 11 березня 2020 року у справі № 914/721/19 залишено без змін ( http://www.reestr.court.gov.ua/Review/98788955 ).

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа на стороні позивача підтримала вимоги апеляційної скарги, просила такі задоволити: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2021 року у справі №914/2055/18 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

13 вересня 2021 року від скаржника до суду надійшло клопотання, в якому апелянт повідомив, що між учасниками справи вживаються заходи з метою врегулювання спору та укладення мирової угоди.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2021 року у справі №914/2055/18 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити, з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Представник третьої особи на стороні відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників позивача (скаржника) та третіх осіб, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство Вертлюг є власником нерухомого майна загальною площею 667,4 кв.м, що знаходиться у м. Львові, по вул. Богданівська, 42/14, що підтверджується свідоцтвом про право власності №ЛР0773 від 13.09.2007 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16069525 від 26.09.2007.

07 травня 2010 року між Приватним підприємством Вертлюг та Львівською міською радою укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ПП Вертлюг передано в оренду земельну ділянку площею 0,1354 га, кадастровий №4610137200:08:012:0039 за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/14, для обслуговування вищевказаного нерухомого майна.

Поряд з тим, судом встановлено, що за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1 знаходиться нерухоме майно (цех) загальною площею 1 264 кв.м, яке перебувало у власності ТзОВ Сантехмонтаж-539 та для обслуговування якого, останнє орендувало у Львівської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,5834 га, з яких 1 989,88 кв.м перебувало в користуванні ПП Вертлюг відповідно до укладеного 01.02.2016 між останнім та ТзОВ Сантехмонтаж-539 договору №13 про спільне користування земельною ділянкою, в тому числі 300,8 кв.м у спільному користуванні як під`їзні шляхи.

В подальшому ТзОВ Сантехмонтаж-539 передало належне йому нежитлове приміщення площею 1 264 кв.м за адресою м. Львів вул. Богданівська, 42/1 в статутний капітал ТзОВ Санметал та продало корпоративні права у ТзОВ Санметал третій особі.

ТзОВ Санметал звернулося до Львівської міської ради із заявою від 12.06.2018 про надання земельної ділянки площею 0,5834 га кадастровий №4610137200:08:012:0042 за адресою м. Львів вул. Богданівська, 42/1 в оренду. Окрім того, новий власник ТзОВ Санметал повідомив позивача, що вказана земельна ділянка буде огороджена.

Приватне підприємство Вертлюг зверталося до Львівської міської ради із заявами про облаштування спільного проїзду, шляхом викупу земельної ділянки під заїзди чи шляхом встановлення земельного сервітуту, зокрема, 10.05.2018 за вих.№2-13138-2403, 06.06.2018 за вих.№2-15994-2403, 09.07.2018 за вих.№2-19274-2403, які на розгляд сесії Львівської міської ради не виносилися.

08 жовтня 2018 року Приватне підприємство Вертлюг звернулося до Львівської міської ради із заявою вих.№2-28842-24 про вилучення частини земельної ділянки для влаштування проїзду з наступним її викупом ПП Вертлюг чи встановлення земельного сервітуту.

Вказана заява на розгляд сесії Львівської міської ради не виносилася. Поряд з тим, Департаментом містобудування Львівської міської ради ПП Вертлюг надіслано лист вих.№2403-5262, у якому зазначено, що заїзд до земельної ділянки в м. Львові на вул. Богданівській, 42/14, площею 0,1354 га, якою користується ПП Вертлюг , визначений червоними лініями, які затверджені ухвалою Львівської міської ради №2914 від 25 січня 2018 року.

У листопаді 2018 року ПП «Вертлюг» звернулося до суду з цим позовом до відповідача Львівської міської ради про: зобов`язання останньої розглянути на найближчій сесії по суті заяву ПП Вертлюг від 08 жовтня 2018 року про облаштування безперешкодного як з вул. Богданівська так і з вул. Пластова, проїзду, доїзду, виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та належного йому приміщення, а також, у зв`язку із виробничими потребами, заїзду та виїзду у власне виробниче приміщення, розміщене на орендованій земельній ділянці у м. Львові по вул. Богданівській, 42/14, площею 0,1354 га, кадастровий №4610137200:08:012:0039, шляхом вилучення із земельної ділянки, що належить Львівській міській раді, кадастровий №4610137200:08:012:0042 площею 0,5834 га за адресою м. Львів, вул. Богданівська, 42/1, частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду як з вул. Богданівська так і з вул. Пластова в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки та встановлення земельного сервітуту в тій частині міжквартальних проїздів відповідно до вимог закону, в якій червоні лінії неможливі та зобов`язання відповідача прийняти рішення про вилучення із земельної ділянки кадастровий №4610137200:08:012:0042 частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення чи встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.2 ст.16 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, земельна ділянка із кадастровим №4610137200:08:012:0042, загальною площею 0,5834 га за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1, з якої позивач просить вилучити частину земельної ділянки для облаштування проїзду (заїзду), перебуває у власності Львівської міської ради та передана в оренду згідно договору оренди землі від 15.11.2012, який укладений на 10 років терміном до 20 вересня 2022 року (п.8 договору) та станом на час розгляду даної справи є чинним. З наведеного вбачається, що позовні вимоги ПП Вертлюг спрямовані на припинення права користування (права оренди) частиною земельної ділянки кадастровий №4610137200:08:012:0042.

Згідно ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відповідно до ст.31 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: - закінчення строку, на який його було укладено; - викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; - поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; - смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; - ліквідації юридичної особи - орендаря; - відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; - припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії); - припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями . Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження добровільної відмови орендаря від користування земельною ділянкою (її частиною) кадастровий №4610137200:08:012:0042, позивачем не обґрунтовано інших підстав, передбачених ст.141 ЗК України для припинення права користування частиною земельної ділянки кадастровий №4610137200:08:012:0042, а також не долучено доказів на підтвердження таких підстав. Як і не доведено підстав, передбачених ст.31 ЗУ Про оренду землі , для припинення договору оренди землі від 15 листопада 2012 року.

Поряд з тим, у п.36 договору оренди землі від 15 листопада 2012 року сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: - взаємною згодою сторін; - рішенням суду на вимогу однієї із сторін, внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п.38 договору оренди землі від 15.11.2012).

Згідно з п.39 договору оренди землі від 15.11.2012 розірвання останнього в односторонньому порядку не допускається.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження орендарем внесення змін до договору оренди землі в частині вилучення земельної ділянки чи припинення такого договору.

Відповідно до ст.143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Судом не встановлено наведених вище підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку кадастровий номер 4610137200:08:012:0042, загальною площею 0,5834 га за адресою: м. Львів, вул. Богданівська, 42/1.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПП Вертлюг фактично просить вилучити частину земельної ділянки, яка на законних підставах перебуває в оренді третьої особи за договором оренди, підстав для припинення чи розірвання якого в односторонньому порядку, немає.

Крім цього, частинами першою, другою статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 122 ЗК України, статті 26 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції, зокрема, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Зокрема, відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень міської ради належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.79 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з ч.2 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок.

Частиною 3 ст.79-1 ЗК України встановлено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.3 ст.79-1 ЗК України).

Згідно ч.5 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч.6 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Згідно з ст.56 ЗУ Про землеустрій технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає, зокрема, нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні), згоду власника земельної ділянки на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем.

Слід також зазначити, що статтею 149 ЗК України передбачено порядок вилучення земельних ділянок. Однак, вказаною статтею врегульовано порядок вилучення земельних ділянок, а не їх частин, тобто, ділянок, які є сформованими і які передані у постійне користування.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що чинним земельним законодавством не передбачено такої процедури як вилучення з уже сформованої земельної ділянки, яка передана у тимчасове користування, її частини, при цьому, ЗК України передбачено можливість поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка включає в себе комплекс заходів, який починається із прийняття рішення її власником про такий поділ, виготовлення технічної документації із землеустрою, та завершується державною реєстрацією такої ділянки, у зв`язку з чим, процедура вилучення частини земельної ділянки може бути застосована лише в порядку, передбаченому для поділу такої ділянки.

Враховуючи, що позивач просить суд зобов`язати відповідача прийняти рішення про вилучення частини земельної ділянки, яке полягатиме у поділі земельної ділянки із кадастровим №4610137200:08:012:0042 на частини, будь-які дії відповідача, в разі його зобов`язання прийняти таке рішення, вимагатимуть також внесення змін до договору оренди або його припинення та прийняття рішення про поділ такої ділянки.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, питання щодо поділу земельної ділянки є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яке має затверджуватися рішенням уповноваженої ради у встановленому законом порядку.

За загальним правилом (ч.1 ст.5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч.2 ст.5 ГПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З урахуванням наведеного, застосовуючи спосіб захисту, що не суперечить закону і який ефективно захищає права, свободи чи інтереси позивача, на підставі ч. 2 ст. 5 ГПК України, господарський суд, враховуючи зміст права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, а також характер його порушення, невизнання або оспорення, у будь-якому разі не може втручатись у дискреційні повноваження органу, оскільки завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкую (рішення Європейського суду з прав людини у справах Класс та інші проти Німеччини , Фадеева проти Росії , Кумпене і Мазере проти Румунії , Єрузалем проти Австрії , Реквеньї проти Угорщини ).

З огляду на те, що суд не може втручатися у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо вилучення із земельної ділянки частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення, а саме поділу такої ділянки, до компетенції суду віднесено розгляд вимоги виключно про спонукання розглянути подану зацікавленою особою заяву без визначення змісту самого рішення.

Водночас, позивачем заявлено позовну вимогу не лише про розгляд поданої ним заяви на сесії ради, але і визначено зміст такого рішення, а саме: шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про вилучення із земельної ділянки частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення, а саме поділ такої ділянки.

У звязку з наведеним, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що заявлена позивачем вимога не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Крім того, позивачем поряд із вимогою про вилучення частини земельної ділянки, заявлено вимогу про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки із кадастровим №4610137200:08:012:0042, яка, з огляду на особливості правового регулювання, є альтернативною вимогою щодо вилучення частини земельної ділянки (поділу земельної ділянки). Водночас, резолютивна частина рішення не може викладатися альтернативно.

Згідно ч.1 ст.98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки (ст.100 ЗК України).

Відповідно до ч.11 ст.186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право сервітуту.

Встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються право сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає пояснювальну записку; технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту; матеріали польових геодезичних робіт; копії документів, що є підставою для виникнення права сервітуту (ст.55-1 ЗУ Про землеустрій ).

Таким чином, укладенню договору сервітуту передує виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту, яке включає в себе погодження усіх зацікавлених осіб.

Позивач у позовній заяві зазначив, що він звертався до відповідача із заявою про встановлення земельного сервітуту, яка, на його думку, не була вирішена. Однак, із заяви від 08.10.2018 вбачається, що позивач зазначив лише про право на сервітут та просив позивача встановити такий, проте, у вказаній заяві не зазначено інформації про розмір частини земельної ділянки, на яку підлягав встановленню сервітут, меж такої ділянки, не долучено графічних документів, планів земельної ділянки, не заявлено вимог про надання дозволу на розробку технічної документації, тощо.

Поряд з тим, належним способом захисту, в разі наявності права сервітуту (права на укладення договору сервітуту) за умови відповідного звернення до власника (землекористувача) земельної ділянки з дотриманням усіх вимог земельного (землевпорядного) законодавства та за умови відмови у задоволенні такої заяви чи ухилення від розгляду такої заяви, має бути вимога про визнання договору сервітуту укладеним, а не вимога про встановлення сервітуту.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову Приватного підприємства «Вертлюг» до Львівської міської ради про: зобов`язання відповідача розглянути на найближчій сесії по суті заяву ПП Вертлюг від 08.10.2018 про облаштування безперешкодного як з вул. Богданівська так і з вул. Пластова, проїзду, доїзду, виїзду до орендованої позивачем земельної ділянки та належного йому приміщення, а також у зв`язку із виробничими потребами заїзду та виїзду у власне виробниче приміщення, розміщене на орендованій земельній ділянці у м. Львові по вул. Богданівській, 42/14, площею 0,1354 га, кадастровий №4610137200:08:012:0039, шляхом вилучення із земельної ділянки, що належить Львівській міській раді кадастровий №4610137200:08:012:0042 площею 0,5834 га за адресою м. Львів, вул. Богданівська, 42/1, частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду як з вул. Богданівська так і з вул. Пластова в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки та встановлення земельного сервітуту в тій частині міжквартальних проїздів відповідно до вимог закону, в якій червоні лінії неможливі та зобов`язання відповідача прийняти рішення про вилучення із земельної ділянки кадастровий №4610137200:08:012:0042 частини земельної ділянки для облаштування заїзду/проїзду/виїзду в межах червоних ліній, передбачених ДБН, до орендованої позивачем земельної ділянки та приміщення чи встановленням земельного сервітуту.

Доводи скаржника не спростовують висновків місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2021 року у справі №914/2055/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вертлюг» - без задоволення.

Матеріали справи №914/2055/18 повернути до Господарського суду Львівської області .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 25 жовтня 2021 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бонк Т.Б.

Суддя Матущак О.І.