Постанова

від 20.10.2021 по справі 755/16032/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/16032/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Чех Н.А.

провадження №22-ц/824/13319/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 жовтня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,

при секретарі: Панчошній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмік Юлія Євгеніївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кухтенко Тетяна Анатоліївна, про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 .

Вказувала, що після похорон вона звернулася до приватного нотаріуса Кузьмик Ю.Є. із заявою про прийняття спадщини і від неї дізналася, що 07.05.2014 року її батько заповів усе своє майно, в тому числі належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 200 000 грн., до цього невідомій ні їй, ні іншим особам, її та покійного батька, родичам та знайомим громадянці ОСОБА_2 .

Зазначала, що на час складання заповіту її батько сильно хворів, впродовж декількох років перед смертю він страждав на тяжке онкологічне захворювання, яке стало причиною смерті. Він проходив лікування у відомих онкологічних клініках, звертався за допомогою до нетрадиційної медицини, він був готовий на будь-які вчинки, які давали надію на вихід із становища, в яке він потрапив. Вочевидь це онкологічне захворювання супроводжувалося змінами в психічному стані: порушився сон, з`явилась тривога, неспокій, батько часто замикався у собі, з`явилась байдужість до близьких, різко знизився настрій.

Так, у березні 2014 року Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України батьку був поставлений діагноз: тяжкий депресивний епізод з психотичними симптомами і призначене медикаментозне лікування та госпіталізація. Це зумовило несприйняття батьком дійсних подій. Спроби поліпшити його психічний стан позитивного результату не дали. Стан батька не змінювався через його відмову від медикаментозного лікування. Цим станом батька скористалася ОСОБА_2 , яка увійшла в довіру до нього та використовуючи його вражений психічний стан, умовила скласти заповіт на його користь.

Вважає, що заповіт був складений під впливом обману, помилки, або ж в момент його вчинення батько не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Тому, просила врахувати висновок судової експертизи, покази свідків та не враховувати висновку експертиз, проведених в рамках кримінального провадження, як належний та допустимий доказ, оскільки він поданий під час розгляду справи по суті.

Крім того, вказаний висновок встановлює, що записи виконані пізніше зазначеного часу їх виконання, що в цілому не спростовує інформацію про стан психічного здоров`я ОСОБА_3 .

Вважали, що ними доведено те, що ОСОБА_3 на час складання спірного заповіту не розумів значення своїх дій, не міг ними керувати, а представник просила приєднати та врахувати наданий нею письмовий виступ в дебатах.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.12.2016 року заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на: квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.09.2015 року; нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 76) (в літері А), загальною площею 189,7 кв.м. в АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.05.2015 року; земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану в АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3222487001:01:009:0069, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.09.2015 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 98 000 та судовий збір у розмірі 2 400 грн. 41 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити, а заяву про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення.

Скарга обгрунтована тим, що оскаржуване рішення грунтується на Висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, складеному Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 20.08.2020 року, проведеному в рамках кримінального провадження №12016100070002911 від 26.04.2016 року, для проведення якого був вилучений оригінал медичної картки ОСОБА_3 .

Вважає, що фактично експертне дослідження проводилось для надання єдиного висновку, який ліг в основу оспорюваного рішенняя, а саме - Записи у медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_3 №32/2014 за дати 14.03.2014 року та 29.03.2014 року виконані пізніше липня 2014 року. , інші дослідження не проводились.

Також вказує, що судом в оспорюваному рішенні не наводиться обґрунтування, чому такому доказу всупереч п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України надана перевага над іншими, адже висновок експерта безумовно не має для суду заздалегідь встановленої сили і його недоліки мають ураховуватися судом при оцінці доказів.

Зазначає, що оскільки внаслідок визнання даного доказу належним, суд не взяв до уваги висновки судово-психіатричної експертизи №19 від 10.10.2016 року, складеної Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології, вважаючи, що зазначений висновок грунтувався на записах у медкарті (частково) та виписці від 05.05.2014 року, що нібито виконані пізніше вказаного у них терміну.

Крім того, вважає, що суд критично поставився до висновку судово-психіатричної експертизи на тій підставі, що не зміг допитати експерта ОСОБА_4 . Для цього висновку суд спирався на доказ, який не має відношення до справи, що судом розглядалася, що свідчить про упередженість суду на стороні відповідача, оскільки саме ним було залучено цей доказ.

Також зазначає, що в огрунтування оскаржуваного рішення суд зазначив, що критично ставиться до медичної докуметації про стан спадкодавця, оскільки його колишня дружина (свідок ОСОБА_5 ) не мала права отримувати документи щодо стану здоров'я її колишнього чоловіка, проте порушення порядку ведення документообігу медичною установою не впливає на точність діагностування хвороби у пацієнта.

Вказує, що суд критично поставився до показань свідка ОСОБА_6 , вказавши, що вони відрізняються на первинному та повторному допитах, при цьому не зазначив, що між цими допитами пройшов строк у майже 5 років і вони мають дуже несуттєві відмінності.

Зазначає, що не знайшла свого відображення в оскаржуваному рішенні оцінка судом тієї обставини, що згідно Медичної карти стаціонарного хворого №1441 Борис ОСОБА_3 в період від 29.04.2013 року до 30.04.2013 року призначалися наркотичні засоби.

Таким чином, вважає, що рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 23 червня 2021 року не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, оскільки з нього не є очевидним, чому суд віддав перевагу одним доказам, не взявши до уваги інші, що призвело до невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи і ухваленню незаконного рішення, яке підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволеннря позову.

З приводу заяви про ухвалення додаткового рішення апелянт зазначає, що заперечує проти стягнегння коштів у такому розмірі та просить суд залишити її без розгляду, оскільки заяву було подано з порушенням порядку звернення до суду, а тому її слід залишити без розгляду на підставі абзацу 3 ч.8 ст.141 ЦПК України.

Вказує, що відповідачка протягом усього періоду розгялу справи порушувала правила, встановлені процесуальним законом, про що судом виносилося попередження на її адресу, відповідачка не надсилала позивачці докази, як це передбачено ст.78 ЦПК України, що долучалися до матеріалів, в тому числі і докази подання нею заяви про відшкодування понесених судових витрат та не попереджала про це до закінчення судових дебатів.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що судом враховано, як належні і допустимі докази, медичні документи, складені в Клініці Борис , де проходив лікування ОСОБА_3 у 2013 і 2014 роках. Те, що ОСОБА_3 користувався сім-карткою мобільного зв`язку з номером НОМЕР_1 підтверджується Консультативними заключеннми онколога (форма №028/о), які робились у Клініці Борис , у кожному з яких вказано номер мобільного телефону ОСОБА_3 НОМЕР_1 (т.3 а.с.68,70,173-193). Також цей номер вказаний в іншій медичній документації, складеній на ОСОБА_3 , яка міститься в матеріалах справи. Наприклад, у протоколах УЗД (т.3, а.с.28, 60, 62, 67, 69, 72, 74), протоколах рентгенологічного дослідження (т.3, а.с.76-85), консультативних заключениях терапевта (т.3, а.с.73, 75), консультативному заключенні хірурга (т.3, а.с.71). Цей же номер телефону вказаний у розрахунку про оплату за послуги медичної допомоги №140409/170 від 09.04.2014 року (т.4, а.с.197).

Вказує, що цей же номер телефону ОСОБА_3 зазначила ОСОБА_5 14.02.2010 року у позовній заяві про розірвання шлюбу і поділ майна (т. 4 а.с. 194-196). Ця позовна заява була задоволена Шевченківським районним судом м. Києва 08.04.2011 року по справі № 2-5680/11 (т.1, а.с.77).

Наголошує, що позивачці були направлені абсолютно всі докази стороною відповідача, як це передбачено ст.178 ЦПК України, що підтверджується описами вкладення і чеками, які є додатками до усіх клопотань відповідача про долучення до матеріалів справи доказів. Так само є і доказ того, що відповідачкою була подана заява про відшкодування понесених витрат, про що вона попереджала до закінчення судових дебатів, а у заяві від 27.02.2018 року ОСОБА_2 повідомила суд про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи 755/16032/15-ц, а саме, витрати на професійну правничу допомогу. Ці витрати здійснювались на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги, укладеного 27.05.2016 року з адвокатом Стеценком Ю.В. і додаткових угод до нього від 27.05.2016 року, 16.10.2017 року та 15.12.2017 року (т. 4, а.с.21 і 22, т.6 а.с.2-5).

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодного належного, достовірного та допустимого доказу того, що спірний заповіт ОСОБА_3 був складений всупереч його волі, бажанню, що він перебував в такому стані, що не розумів значення своїх дій під час складання заповіту та/або не міг керувати ними, стороною позивача не було надано. Також, позивачем не було надано доказів того, що вона взагалі бачилася, спілкувалася з батьком ОСОБА_3 в період складання спірного заповіту, чи до цього, після цього, що цікавилася його життям, здоров`ям, що телефонувала йому.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд виходив з того, що згідно наданих документів та матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 сплатила за договором про надання правової допомоги кошти в сумі 98 000 грн., та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2 400 грн. 41 коп. та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу та судового збору.

Проте, оскаржуване додаткове рішення зазначеним вище вимогам закону відповідаєне повністю.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 і її батьком є ОСОБА_3 , а мамою - ОСОБА_5 (т.1, а.с.5).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 49 років (т.1, а.с.7).

Згідно з Випискою з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_3 , підписаної завідувачем консультативно-поліклінічним відділенням Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України ОСОБА_14, складеної 05.05.2014 року, вказано дати в амбулаторно-поліклінічному закладі: захворювання 14.03.2014 року; направлення на стаціонар 05.05.2014 року; повний діагноз: F.32.3 Тяжкий депресивний епізод з психотичними симптомами. В даній Виписці зазначено, що ОСОБА_3 вперше звернувся до інституту в березні 2014 року з дружиною через різкі зміни в психічному стані: порушився сон, з`явилася тривога, неспокій, поривався кудись іти, замикався в собі, з`явилась байдужість до близьких, різко знизився настрій. Зі слів дружини до онкологічного захворювання раціонально харчувався, займався фітнесом, взагалі не вживав хімічних сполук, любувався своїм зовнішнім видом, ретельно підбирав засоби по догляду за шкірою та тілом. Після операції почав соромитися свого виду, вважав, що всі звернули увагу на те, як він змінився, безпричинно виправдовувався перед знайомими за свій зовнішній вигляд. При об`єктивному огляді в клініці пацієнта на перший план виступили тривожно-депресивна симптоматика, з психотичними включеннями, що обумовлювали поведінку. При подальших зверненнях стан хворого не змінювався через відмову хворого від медикаментозного лікування, безрезультатно звертався за допомогою до нетрадиційної медицини, сподівався на диво . При теперішньому огляді зберігається психотична симптоматика на фоні тяжкого депресивного стану. Рекомендовано стаціонарне лікування, дано направлення (т.1 а.с.6).

За Договором №1441 від 28.04.2013 року, укладеним між ТОВ Борис та ОСОБА_3 , Товариство взяло на себе обов`язок надавати ОСОБА_3 платні медичні послуги (т.1 а.с.112). До справи надано ряд замовлень у ТОВ Борис на надання медичної допомоги в період 2013-2014 років, консультативних заключень онколога за цей період, в яких зазначено номер телефону ОСОБА_3 НОМЕР_1 .

Згідно з Висновком спеціаліста лікаря онколога, складеного відповідно до запиту ОСОБА_2 , Медичним центром Інго ТОВ МЦ Наша родина 19.01.2016 року, підписаного лікарем-онкологом ОСОБА_7 (т.1 а.с.159), з наданих медичних документів встановлено, що хіміотерапія ОСОБА_3 проводилася, отже наявність у нього психічних захворювань є малоймовірною; лікарями клініки Борис пацієнту ОСОБА_3 жодного разу не було рекомендовано консультацію лікаря-психіатра та/або лікаря психолога.

Відповідно до Висновку лікаря-психіатра ОСОБА_18 від 19.01.2016 року, наданого у відповідь на запит ОСОБА_2 , в результаті оцінки наданих медичних документів жодних ознак розвитку та/або наявності у громадянина ОСОБА_3 психічних порушень, таких як тяжкий депресивний епізод з психотичними симптомами, у період січень-жовтень 2014 року немає.

До справи надані відповідачем фотознімки з зображеннями відповідача та ОСОБА_3 , з написом вручну дат їх виготовлення (т.1 а.с.193-202).

Як вбачається з відповіді на запит суду від 17.02.2016 року, Національний інститут раку повідомив, що ОСОБА_3 за період 2014-215 років у них не обстежувався та не лікувався, і медична документація в інституті відсутня (т.1 а.с.238).

З матеріалів спадкової справи №1/2014 щодо померлого ОСОБА_3 встановлено, що 16.12.2014 року приватному нотаріусу КМНО Кузьмік Ю.С. була подана заява від ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_3 , а 11.02.2015 року була подана заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 за заповітом.

Відповідно до заповіту, складеного 07.05.2014 року о 13 год. 30 хв. ОСОБА_3 , записаного приватним нотаріусом КМНО Кухтенко Т.А., ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде йому належати за законом на день смерті, заповідає ОСОБА_2 . На заповіті міститься напис вручну ОСОБА_3 , що цей заповіт з його слів записаний вірно, відповідає його волі, ним вголос прочитаний. Даний заповіт зареєстровано в реєстрі за №1177 та внесений до спадкового реєстру (т.2 а.с.5-6).

Згідно з медичною карткою стаціонарного хворого №1441 клініки Борис ОСОБА_3 в період від 28.04.2013 року до 06.05.2013 року перебував на лікуванні з діагнозом захворювання товстого кишківника . В період від 29.04.2013 року до 30.04.2013 року хворому призначалися лікарем наркотичні лікарські засоби. При первинному огляді було встановлено, що ОСОБА_3 страждає аденокарциномою товстої кишки з метастазами в печінку, лікувався в Ізраїлі, 25.01.2013 року почав курс хіміотерапії, який був перерваний у зв`язку з декомпенсацією хронічної кишкової непрохідності. Стан хворого важкий через водно-електролітні порушення, інтоксикацію. В свідомості, доступний контакту. Здійснено оперативне втручання, після якого хворий в свідомості, адекватний, орієнтований.

Встановлено, що 13.09.2014 року, 02.10.2014 року, 05.10.2014 року, 16.10.2014 року та 13.11.2014 року до ОСОБА_3 приїздила бригада невідкладної медичної допомоги Борис .

У період від 13.10.2014 року до 16.10.2014 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в клініці Борис (медична карта №3458), де йому проведено лапороцентез. При огляді був в свідомості, доступним до продуктивного контакту.

Договір №3458 про надання медичних послуг (на користь третьої особи) - ОСОБА_3 , від 13.10.2014 року підписано ОСОБА_2 .

У період від 13.11.2014 року до 16.11.2014 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в клініці Борис (медична карта №3870), де йому було призначено наркотичні лікарські засоби у зв`язку із карциномою товстої кишки. При огляді був в свідомості, загальмований, доступним до продуктивного контакту. Виражена кахексія.

Договір №3870 про надання медичних послуг (на користь третьої особи) - ОСОБА_3 , від 13.11.2014 року підписано ОСОБА_2 .

З консультативних висновків онколога слідує, що ОСОБА_3 спостерігався та лікувався в клініці Борис (т.3 а.с.173-193).

У період від 02.10.2014 року до 06.10.2014 року ОСОБА_3 знаходився в клініці Борис на стаціонарному лікуванні, куди він поступив у важкому стані, де проведено інфузиозну гемостатичну протиязвову терапію, поповнено ОЦК, антибактеріальну та симптоматичну терапію, здійснено дренування плевральної порожнини (а.с. 229-240 том 3).

Згідно відповіді Київського міського клінічного онкологічного центу №287 від 03.03.2016 року ОСОБА_3 перебував на диспансерному обліку від травня 2013 року до 17.11.2014 року. На стаціонарному лікуванні не перебував.

З Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології на вимогу суду надійшла медична карта амбулаторного хворого №32/2014 ОСОБА_3 , де лікарем ОСОБА_8 зазначено, що 14.03.2014 року, 29.03.2014 року та 09.04.2014 року до нього звертався ОСОБА_3 . Лікарем встановлено діагноз F32.3. 14.03.2014 року зазначено, що пацієнт на прийомі вперше, звернувся самостійно. Жалівся на зміни психічного стану - більше двох місяців відчуває безсилля, безвихідь, страх смерті, тривожний сон з кошмарами, збільшилась слабкість, нудота. На протязі півроку після операції почував себе відносно добре за настановами Цилителя , що живе під Києвом, відмовся від запропонованої терапії. Кинув плани на майбутнє. Стан став мінятися після Нового року, з появою слабкості, зниження настрою, порушенням сну. Періодично з`являлися приступи страху смерті. Діагноз: тяжкий депресивний епізод, F32.3 ? . 29.03.2014 року ОСОБА_3 був на прийомі з дружиною, повідомив про зміну місця проживання. Стан без істотних змін, казав, що спить як в чорній ямі, вважає себе источником заразы , хворобу вважає покаранням. Діагноз - F32.3. 09.04.2014 року ОСОБА_3 був на прийомі після запрошення. Стан погіршився, значно похудав, ходить сутулий, дивиться в підлогу, голос без емоційних фарб, страждає від свого стану. Казав, що лікар мав вирізати хворобу, а вирізав все; не слухав лікаря про те, що без органів жити неможливо; вважає, що всередині нього нічого немає, одна оболонка . Діагноз: F32.3. Рекомендовано госпіталізацію в психіатричне відділення стаціонару. В Журналі реєстрації амбулаторних хворих за 2013-2015 роки зазначено інформацію про первинний візит ОСОБА_3 14.03.2014 року (т. 3 а.с.211-219).

З медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3 вбачається, що він лікувався в КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги Русанівка Дніпровського району м. Києва в жовтні-листопаді 2014 року, де йому призначалися наркотичні лікарські засоби у зв`язку з поставленим діагнозом - карцинома товстої кишки. Згідно Акту констатації смерті №2032 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16.00 годині (т.3 а.с. 220-228, 241-242).

Після смерті ОСОБА_3 його похованням займалась ОСОБА_2 , що підтверджено відповідними документами (т.3 а.с.167-171).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2016 року до суду надійшли пояснення приватного нотаріуса КМНО Кухтенко Т.А., де вона зазначила, що нею 07.05.2014 року дійсно посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який з`явився до її офісу. Вона запам`ятала, що він мав охайний вигляд, одягнутий у брендовий одяг, був дуже спокійний, виглядав не на свої роки, а молодше, та сказав, що хоче зробити заповіт.

Вказувала, що здивувалась, оскільки заповіт складають люди похилого віку, та запитала, що його до цього спонукало, він сказав, що хворіє, і вона запитала чи приймає він ліки, які впливають на свідомість, він відповів, що розуміє суть запитання, сам є лікарем і розуміє що робить, та такі ліки він не приймає. Вона запитала чи є спадкоємці за законом, він відповів, що є матір і дочка, але з дочкою він вже давно не спілкується, мав погані стосунки і якщо його не стане, не хоче їй нічого залишати, все майно вирішив залишити своїй цивільній дружині, з якою разом проживає. З матір`ю у нього гарні стосунки і нехай потім сама вирішує приймати їй спадщину чи ні.

Нотаріус ОСОБА_10 встановила особу ОСОБА_3 та визначила обсяг цивільної дієздатності за паспортом громадянина України, дійсні наміри щодо оформлення заповіту та за допомогою загальнотехнічних засобів склала проект заповіту і спілкувалась з ним, запитала його думку про ситуацію, що склалася в країні (події на майдані і у владі, що було актуально на той момент), його було цікаво слухати, він був добре обізнаний і висловлював свою думку про те, чого слід очікувати далі. Потім заповіт був підписаний в її присутності. Його зовнішній вигляд та поведінка не були схожі на те, що він знаходиться у тяжкому депресивному стані як написано в позовній заяві, навпаки підтримував розмову, говорив чітко і спокійно, був в доброму гуморі та при здоровому глузді (т.3 а.с.243).

В письмових поясненнях ОСОБА_11 зазначено, що ОСОБА_3 знав від 1981 року, він був його найкращим товаришем, вони спілкувалися телефоном, переписувалися. В період від 2011 року до 2014 року ОСОБА_3 тричі приїздив до нього в Ізраїль, в жовтні 2013 року він приїздив до ОСОБА_3 , а в 2011 році ОСОБА_3 розповідав про розлучення з дружиною, судові спори, відсутність спілкування з донькою.

Зазначав, що у вересні 2012 року ОСОБА_3 лікувався в Ізраїлі, а в квітні 2013 року ОСОБА_11 дізнався, що у ОСОБА_3 тяжке онкологічне захворювання. Під час поїздки до Києва вони спілкувалися та продовжували спілкуватися до самої смерті. У період з початку 2014 року до осені 2014 року ОСОБА_3 був у здоровому розумі, веселим, жив повним життям (т.4 а.с.43-48).

10.10.2016 року Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології на виконання ухвали суду від 15.07.2016 року складено Висновок судово-психіатричної експертизи №19, згідно якої ОСОБА_3 під час підписання заповіту від 07.05.2014 року виявляв ознаки афективних розладів з маячною симптоматикою, що при співставленні з діагностичними стандартами та діючою в Україні Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду відповідає діагнозу Тяжкий депресивний епізод з психотичими симптомами (F32.3.). Ступінь виразності наявного у підекспертного психічного розладу був таким, що позбавляв ОСОБА_3 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тобто, за своїм психічним станом ОСОБА_3 під час підписання заповіту від 07.05.2014 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.4 а.с.73-81).

В нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_12 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , зазначено, що про складання оспорюваного заповіту їй було відомо, так як він хотів отримати від неї пораду щодо можливих варіантів розподілу спадщини. До середини літа 2014 року син продовжував працювати у стоматологічній клініці, лікував своїх пацієнтів, спілкувався з ними та своїми колегами. Він привозив їй продукти, воду, постійно телефонував. Протягом першої половини 2014 року син вів активний спосіб життя, розповідав про успіхи в подоланні хвороби. 09.04.2014 року вона була в гостях у сина, який повернувся з клініки Борис , де проводили його обстеження, розійшлися після 19.00 години. Останні місяці життя сина вона часто бувала у нього і вони вели розмови, він (син) робив логічні висновки та демонстрував чудову пам`ять. Протягом всього його життя у нього ніколи не було проблем з психікою і він ніколи не звертався до психіатричних установ (т. 4 а.с.216-217).

На виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 03.03.2017 року ПрАТ МТС Україна надало роздруківку дзвінків абонентського номеру НОМЕР_3 та дзвінків терміналу з ІМЕІ НОМЕР_4 за 14.03.2014 року, 29.03.2014 року, 09.04.2014 року та 05.05.2014 року (т. 5 а.с. 43-51, 78-82).

16.09.2019 року Доктором медичних наук, професором судово-психіатричним експертом Вищого кваліфікаційного класу Первомайським В.Б. складено Рецензію на Висновок судово-психіатричного експерта №19 від 10.10.2016 року стосовно ОСОБА_3 , складеного в Українському НДІ соціальної і судової експертизи психіатрії та наркології експертами ОСОБА_19 та ОСОБА_4 , згідно якої Висновок судово-психіатричного експерта №19 від 10.10.2016 року містить фальсифікації, є не обґрунтованим належним чином, суперечить іншим викладеним в ньому матеріалам та викликає мотивовані сумніви в його правильності (т.7 а.с.98-105).

В Рецензії на медичну карту №32/2014 амбулаторного хворого ОСОБА_3 , складену завідувачем консультативно-поліклінічним відділенням Українського науково-дослідного інституту соціальної і судово-психіатрії та наркології МОЗ України ОСОБА_14, складеної Доктором медичних наук, професором судово-психіатричним експертом Вищого кваліфікаційного класу Первомайським В.Б., зазначено, що медична карта має наступні вади: відсутність даних анамнезу життя; відсутність об`єктивних даних щодо анамнезу життя та хвороби від третіх осіб (дружини); порушення ст.3 Закону України Про психіатричну допомогу щодо презумпції психічного здоров`я; порушення вимог ст.7 Закону України Про психіатричну допомогу щодо наявності усвідомленої згоди на лікування призначеного препарату, який становить підвищений ризик для здоров`я особи; порушення вимог ст.26 Закону України Про психіатричну допомогу щодо права особи на інформацію та необхідність відповідних записів в медичній карті; порушення Наказу МОЗ України №110 від 14.02.2012 року щодо заповнення Інформативної добровільної згоди на обробку персональних даних, форми №003-6/0 Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення , заповнення форм №025/о та №074/о; порушення тактики амбулаторного лікування депресивних хворих; протиріччя між тяжкістю встановленого діагнозу та обсягом адекватністю призначених лікувальних заходів; ігнорування рекомендацій Інструкцій щодо застосування мітразапіна; не забезпечення контролю за здійсненням лікувальних заходів, що за записом лікаря призвело до погіршення психічного стану; не забезпечення контролю за госпіталізацією пацієнта та за подальшим перебігом хвороби після останнього огляду 14.03.2014 року; фальсифікація записів в Журналі реєстрації амбулаторних хворих; фальсифікація змісту Виписки з медичної карти. Зазначені вади ставлять під обґрунтований сумнів не тільки встановлений діагноз, а і сам факт огляду ОСОБА_3 лікарем в зазначеній в медичній карті даті (т.7 а.с.106-119, т.7).

20.08.2020 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (проведеної в рамках кримінального провадження №12016100070002911 від 26.04.2016 року) складено висновок за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів №24820/24821/19-34/24822/24823/19-32/21103-21127/20-34, згідно якого: - Записи та підписи від імені ОСОБА_14 , датовані 14.03.2014 року, 29.03.2014 року, що містяться в медичній картці хворого ОСОБА_3 №32/2014, виконані пишучими приладами, спорядженим чорнилом синього та чорного кольору, встановити час нанесених вказаних записів та підписів від імені ОСОБА_14 не видається можливим у зв`язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів та підписів, виконаних чорнилами. - Запис та підпис від імені ОСОБА_14 , датований 09.04.2014 року, що міститься в медичній картці хворого ОСОБА_3 №32/2014, та підпис від імені ОСОБА_14 , що міститься у виписці б/н, датованій 05.05.2014 року, виконані кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору, і вказані запис та підписи виконані пізніше липня 2014 року. - Встановити час виконання відтиску круглої печатки Для довідок від імені Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології міністерства охорони здоров`я, що міститься на лицьовій стороні виписки б/н, датованої 05.05.2014 року, не виявилось можливим у зв`язку із недостатньою кількістю наданих зразків порівняння з характерними ознаками експлуатаційного характеру (т. 8 а.с. 6-36).

Згідно зі ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Статтею 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 225 ЦК України визначено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку з вчиненням такого правочину.

Згідно зі ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

За ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Підставою для визнання правочину недійсним за ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними . Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України №6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, №6-9цс12 від 29 лютого 2012 року.

В правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі №6-2833цс16 встановлено, що для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Призначення експертизи у разі заявлення клопотання про її призначення хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи згідно з вимогами п.2 ч.1 статті 145 ЦПК України є обов`язковим.

Незважаючи на те, що висновок експерта не є беззаперечним доказом і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, на практиці він відіграє вирішальну роль при встановленні судом недійсності заповіту.

Зазначені в позовній заяві підстави до позовних вимог - помилка, обман, в результаті чого був складений ОСОБА_3 спірний заповіт, стороною позивача не були доведені жодним доказом, що, як вірно вважав суд першої інстанції, в свою чергу свідчить про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним згідно ст.ст.229, 230 ЦК України.

Щодо підстави - ст.225 ЦК України (складання заповіту у момент, коли ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) то Висновок судово-психіатричної експертизи, складений Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології, від 10.10.2016 року, як встановлено зі змісту даного висновку та пояснень в судовому засіданні експерта Ревенок О.А., робився на підставі медичної документації, серед якої основною та єдиною, в якій була інформація щодо психічного стану ОСОБА_3 , була документація складена лікарем-психіатром ОСОБА_14 .

Суд неодноразово викликав в судове засідання експерта ОСОБА_4, який приймав участь в складанні Висновку судово-психіатричної експертизи, але останній до суду не з`являвся, суд накладав на нього штраф. Крім питань, пов`язаних з висновком, у експерта ОСОБА_4 мали з`ясувати і питання щодо наявності/відсутності його співпраці з лікарем психіатром ОСОБА_14 , оскільки в матеріалах справи є аркуш журналу прийому пацієнтів за 2013-2015 роки, в якому зазначено, що вони разом надавали психіатричну допомогу третій особі (не сторона справі).

Висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 20.08.2020 року (проведені в рамках кримінального провадження №12016100070002911 від 26.04.2016), дає інформацію про те, що записи, виконані лікарем-психіатром ОСОБА_14 щодо ОСОБА_3 , одні складені не в указані в записах дати, а значно пізніше; інші - дати встановити неможливо; а що стосується виписки від 05.05.2014 року, то вона складена пізніше липня 2014 року.

Суд вірно вважав, що вказаний Висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 20.08.2020 року дає підстави суду не приймати як належний та допустимий доказ до позовних вимог Висновок судово-психіатричної експертизи від 10.10.2016 року. Враховуючи те, що записи у картці (частина) та інформація у Виписці, що складалися лікарем ОСОБА_14 , і які бралися за основу (всі, що були) у Висновку судово- психіатричної експертизи, були складені пізніше липня 2014 року (вже після складання спірного заповіту), суд не міг визнати дані документи достовірними доказами.

З цих же підстав суд вірно критично поставився до показів свідків лікаря-психіатра ОСОБА_14 , ОСОБА_6 та пояснень позивача. Згідно висновку експертиз лікар-психіатр Ціомік О.В. не міг оформити Виписку 05.05.2014 року, відповідно ОСОБА_5 не могла її отримати в цей день та наступні (мінімум) пару місяців. Записи в медкарті частково та Виписка зроблені згідно висновку експертів після складання спірного заповіту.

Також, суд вірно критично поставився до записів про психічний стан ОСОБА_3 , викладених в медичній картці, Виписці лікарем-психіатром ОСОБА_14 та звернув увагу на те, що вказана виписка була передана лікарем психіатром ОСОБА_14 ОСОБА_15 , що було повідомлено останньою, при тому, що відсутні законні підстави отримувати медичні документи щодо хворого стороннім особам. Суд не отримав належних доказів (журналів реєстрації прийому пацієнтів, журналів реєстрації видачі медичних документів) на підтвердження приходу ОСОБА_3 до лікаря-психіатра ОСОБА_14 в усі вказані в медичній картці дати, видачу Виписки ОСОБА_15 .. Медична документація складена лікарем психіатром ОСОБА_14 не містить даних про те, що ОСОБА_3 надавав згоду на його лікування та огляд. Відсутні докази видачі і реєстрації у відповідному журналі направлення на госпіталізацію ОСОБА_14 .

Заява сторони позивача щодо визнання Висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 20.08.2020 року недопустимим доказом та прохання не брати його до уваги (подані під час розгляду справи по суті), як вірно вважав суд, не могла бути задоволена, оскільки стороною відповідача ще на стадії розгляду клопотань повідомлялося про наміри в подальшому заявляти клопотання про призначення експертиз, про кримінальне провадження. Крім цього, вказаний Висновок складений на підставі оригіналів медичних документів, що були вилучені слідчим з матеріалів даної цивільної справи для можливості проведення експертизи в рамках кримінального провадження. Прийняття доказів на стадії розгляду справи по суті не є порушенням вимог ЦПК України, і даний документ був складений в серпні 2020 року, що свідчить про неможливість подачі даного доказу раніше, до початку розгляду справи по суті. Також суд неодноразово направляв слідчому запити щодо можливості повернення оригіналів медичних документів для можливості призначення експертизи в рамках цивільної справи або щодо надання інформації та відповідних документів, при їх наявності, щодо результатів експертиз, призначених в рамках кримінального провадження. Висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 20.08.2020 року містить інформацію щодо предмету спору в даній цивільній справі і тому вірно був прийнятим судом, як належний та допустимий доказ.

Стосовно показів свідків, щодо психічного стану ОСОБА_3 то суд вірно не прийняв до уваги як належні та допустимі ці свідчення, оскільки психічний стан особи може визначити лише спеціаліст.

Жодних належних, достовірних показів з приводу того, що в день складання спірного заповіту, хтось зі свідків, крім відповідача, нотаріуса, бачився, проводив час, чи спілкувався з ОСОБА_3 , не було надано. Суд вірно поставився до показів свідка ОСОБА_15 , яка давала різні покази при первинному та повторному допиті, що стосується Виписки, наданої їй лікарем психіатром ОСОБА_14 , та подальшої долі цієї Виписки, а саме: передала її дочці - позивачці по справі, та в подальшому повідомила, що передала її адвокату.

Надані стороною відповідача фотознімки судом також врахувались, оскільки вони не містять ніякої інформації, що стосується предмету спору.

Роздруківки дзвінків абонентського номеру, отримані судом згідно ухвали про витребування доказів, також не могли бути визнані судом достовірними доказами на підтвердження місця перебування ОСОБА_3 в зазначені у роздруківці дні. В даному випадку мова іде про місце знаходження телефонного апарату, що належить ОСОБА_3 , а не місцезнаходження самого ОСОБА_3 .

Отже, судом вірно враховано пояснення нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А., яка посвідчувала спірний заповіт, мала тривалу розмову з ОСОБА_3 , яка впевнилася в тому, що заповіт ОСОБА_3 складає, маючи на це волю, розуміючи, що робить.

Також вірно враховано покази свідка ОСОБА_16 - лікаря онколога клініки Борис , який значний час займався хворим ОСОБА_3 , бачив його стан та спілкувався з ним.

Судом враховано медичні документи, складені в клініці Борис , згідно яких слідує, що лікарі, які лікували, оглядали тривалий час (від 2013 року до смерті) хворого ОСОБА_3 і не вбачали необхідності за станом здоров`я ОСОБА_3 огляду чи консультації з лікарем психіатром, психологом.

Отже, позивачем не надано жодного належного, достовірного, допустимого доказу того, що спірний заповіт ОСОБА_3 був складений всупереч його волі, бажанню, що він перебував в такому стані, що не розумів значення своїх дій під час складання заповіту та/або не міг керувати ними, стороною позивача не було надано. Також, позивачем не було надано доказів того, що вона взагалі бачилася, спілкувалася з батьком ОСОБА_3 в період складання спірного заповіту, чи до цього, після цього, що цікавилася його життям, здоров`ям, що телефонувала йому.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Також, у відповідності до ч.9 ст.158 ЦПК України, судом було скасувано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23.12.2016 року.

Крім того, у червні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, в якій зокрема просила ухвалити у справі додаткове рішення та стягнути з ОСОБА_1 на її користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 98 000 грн., проте стягуючи такі витрати, суд першої інстанції не урахував наступного.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 травня 2016 року між адвокатом Стеценком Ю.В. та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової допомоги, згідно умов якого адвокат зобов`язався надавати правничу допомогу, а клієнт зобов`язався оплатити адвокату винагороду за надану допомогу.

Представник відповідача, який приймав участь у справі з травня 2016 року - Стеценко Ю.В. є адвокатом (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3313 від 24.04.2008 року).

Згідно наданих документів та матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 сплатила за договором про надання правової допомоги кошти в сумі 98 000 грн., та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2 400 грн. 41 коп.

Виконані роботи адвокатом Стеценко Ю.В. викладені в Акті приймання-передачі наданих послуг і виконаних робіт, який підписаний обома сторонами договору. Зауваження ОСОБА_2 відсутні.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу та обґрунтованості таких витрат, колегія суддів враховує наступне.

У п.п.113-117 рішення ЄСПЛ у справі Бєлоусов проти України від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є фактично понесеними , оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно з договірними зобов`язаннями.

Відповідно до положень статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорарувраховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витраченийадвокатом час.

У додатковій постановівід 19 лютого 2020 року по справі 755/9215/15-ц ВП ВС роз`яснила, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовуєЄвропейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За вказаних вище обставин колегія суддів приходить до висновку щодо зменшення суми до стягнення з 98 000 грн. до 50 000 грн. витрат на правову допомогу з позивача на користь відповідача, що на думку колегії суду є обґрунтованими, та відповідають принципу розумності.

Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року залишити без змін, а додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року змінити в частині стягнення витрат на правничу допомогу, зменшивши суму до стягнення з 98 000 грн. до 50 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року залишити без змін.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року змінити в частині стягнення витрат на правничу допомогу, зменшивши суму до стягнення з 98 000 грн. до 50 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2021 року.

Головуючий:

Судді: