Рішення

від 25.08.2021 по справі 138/2030/16-ц

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 138/2030/16-ц

Провадження №:2/138/5/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого, судді: Цибульського О.Є.,

з участю: секретаря Спічко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ТОВ ВЕНДІНО-ЗАХІД до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на те, що 10.11.2014 ОСОБА_1 отримав у позику від ТОВ ВЕНДІНО-ЗАХІД грошові кошти в сумі 50000,00 грн., згідно договору безпроцентної позики б/н від 10.11.2014, видатковим касовим ордером від 10.11.2014 та розписки від 10.11.2014, які зобов`язувався повернути до 10.11.2015. Розписка надана відповідачем у присутності свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , де чітко зазначені всі реквізити. Грошові кошти відповідач отримав особисто з каси ТОВ ВЕНДІНО-ЗАХІД . Позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав повністю. Проте відповідач не виконав належно умови договору у встановлені договором строки та порядку.

Враховуючи вище викладене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором безпроцентної позики б/н від 10.11.2014 в розмірі 50000,00 гривень та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1378,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, де просив розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити. В разі неявки відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися. Представником відповідача було подано заперечення на позовну заяву, де вказано, що позовні вимоги відповідач не визнає, оскільки підписання договору позики не відповідало внутрішній волі позивача, коштів він за цим правочином не отримував, правочин було укладено під впливом психологічного тиску. Крім того, зазначив, що про неотримання відповідачем коштів свідчить також те, що всупереч вимогам податкового законодавства відповідач як податковий агент не сплатив податок з доходів фізичних осіб за свого працівника - позивача у справі. Просив відмовити в задоволенні позову. В подальшому подав заяву, де просив роззглянути справу у його відсутність.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

судом встановлено, що 10.11.2014 відповідач ОСОБА_1 на підставі поданої ним заяви, отримав у позику від ТОВ ВЕНДІНО-ЗАХІД грошові кошти в сумі 50000,00 грн., які зобов`язувався повернути до 10.11.2015, згідно договору безпроцентної позики б/н від 10.11.2014, що підтверджується видатковим касовим ордером від 10.11.2014 та розпискою від 10.11.2014 (а.с.5-6,7,8,9, т.1).

За змістом ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначено позивачем кошти отримані відповідачем за договором безпроцентної позики до цього часу ним не повернуті.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2017 року у справі №296/10601/16-ц позов ОСОБА_1 до ТОВ Вендіно-Захід про визнання недійсним договору безпроцентної грошової позики задоволено. Визнано недійсним з моменту укладання договір безпроцентної грошової позики від 10 листопада 2014 року, укладений між ТОВ Вендіно-Захід і ОСОБА_1 (а.с.138-139, т.1).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у справі №296/10601/16-ц апеляційну скаргу ТОВ Вендіно-Захід задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Вендіно-Захід про визнання недійсним договору безпроцентної грошової позики відмовлено (а.с.1-5, т.2).

Постанова апеляційного суду мотивна тим, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Оскільки на виконання умов оспорюваного правочину відповідачем були передані кошти, тому цей правочин не може бути визнаний недійсним з підстав його фіктивності. Крім того, позивач у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що договір позики був укладений під впливом психологічного тиску і всупереч його волі.

Постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду ВС від 04.04.2019 року у справі №296/10601/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Вендіно-Захід про визнання договору недійсним, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишено без змін (а.с.242-249, т.1). Згідно даної постанови, судом встановлено наступне: згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 і від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Для застосування такої статті у правовідносинах обов`язковим є наявність зв`язку між фізичних чи психічним тиском та вчиненням правочину, а також спрямованість вказаного неправомірного впливу на сторону правочину з метою примусити її вчинити правочин. Фізичний чи психічний тиск полягає у вчиненні фізичних чи душевних страждань безпосередньо стороні правочину.

Встановивши, що позивач мав можливість не укладати оспорюваний правочин, був ознайомлений з його змістом до підписання, отримав грошові кошти на виконання умов договору, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження підстав для визнання договору безпроцентної грошової позики від 10 листопада 2014 року недійсним у зв`язку з укладенням його під впливом психічного тиску.

Також суд обґрунтовано вважав, що відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, оскільки позивачем не надано доказів вчинення цього правочину внаслідок помилки.

Доводи касаційної скарги щодо вчинення на позивача психологічного тиску з боку відповідача не відповідають обставинам справи, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на нього здійснювався такий тиск, до правоохоронних органів не звертався.

При цьому згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним недотримання відповідачем правил оподаткування своїх видатків за цим правочином, оскільки ці обставини не свідчать про неотримання позивачем коштів за договором позики.

Крім того, обставини перебування сторін у трудових відносинах не спростовують факт укладення договору позики, реальність цього договору, оскільки в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Таким чином, вище вказаними судовими рішеннями, встановлено, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, а тому відсутні правові підстави для визнання договору бепроцентної позики недійсним, оскільки на виконання цього правочину було передано майно, тому такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як встановлено судом, позивач у письмовій формі надав відповідачу у повному обсязі всю необхідну інформацію, договір позики містить усі необхідні реквізити, сторони узгодили всі істотні умови договору, ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача кошти отримані за договором безпроцентної позики в розмірі 50000,00 грн.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача судовий збір за подання позову в розмірі 1378,00 грн.

Керуючись ст. 203, 204, 221, 229, 231, 525, 526, 599, 626, 628, 638, 640, 1046 ЦК України, ст. 4-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНДІНО-ЗАХІД , код ЄДРПОУ 34900785, заборгованість за договором безпроцентної позики б/н від 10.11.2014, в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНДІНО-ЗАХІД , код ЄДРПОУ 34900785, судовий збір за подання позову до суду в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ВЕНДІНО-ЗАХІД , код ЄДРПОУ 34900785, місце знаходження: вул. Комерційна, 1, м. Житомир;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- представник відповідача адвокат Богословський Сергій Вікторович, місце здійснення адвокатської діяльності: вул. Театральна, 14, м. Вінниця Вінницької області.

Суддя: О.Є.ЦИБУЛЬСЬКИЙ