Постанова

від 26.10.2021 по справі 2а-19251/11/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 2а-19251/11/2670

адміністративне провадження № К/9901/35783/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

секретар судового засідання Драга Р.В.,

за участю:

представника позивача Пожара В.В.,

представників відповідача Медведєвої О.Ю., Шемяткіна О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №2а-19251/11/2670 за позовом Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд", треті особи: Приватне підприємство "Колос Кіровоградщини-2009", Приватне підприємство "Агрорегіон Трейд-7", Приватне підприємство "Електропроммаш" про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за договором, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією Сантрейд на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 (головуючий суддя Собків Я.М., судді: Вівдиченко Т.Р., Костюк Л.О.),

ВСТАНОВИВ:

Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників звернулось в суд з позовною заявою до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд", треті особи: Приватне підприємство "Колос Кіровоградщини-2009", Приватне підприємство "Агрорегіон Трейд-7", Приватне підприємство "Електропроммаш" про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за договором про поставку сільгосппродуктів вчинених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у зв`язку з їх нікчемністю у розмірі 17970736,80грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2016 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2016 та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "Сантрейд" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.03.2017 відкрито касаційне провадження у справі №2а-19251/11/2670.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги у справі №2а-19251/11/2670 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2018 прийнято до провадження матеріали касаційної скарги та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу №2а-19251/11/2670.

Ухвалою суду від 07.10.2021 касаційний розгляд справи призначено у судовому засіданні на 26.10.2021.

Як слідує з матеріалів справи, в обґрунтування вимог касаційної скарги Підприємство посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Відповідач вказує, що апеляційний судом залишено поза увагою обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, не надано правову оцінку відсутності доказів на підтвердження заявленої суми позову, не визначено дотримання позивачем строків застосування штрафних санкцій, з урахуванням вимог статті 250 Господарського кодексу України. Відповідач наголошує, що у відносинах, які розглядаються, Підприємство не отримувало коштів від контрагентів, адже згідно умов договорів відповідач є покупцем товарів та сплачував кошти контрагентам. Як констатує відповідач, єдиний аргумент позивача - безтоварність господарських операцій Підприємства з контрагентами, на час розгляду цієї справи втратив актуальність, зважаючи на встановлені обставини та наявні докази. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У свою чергу, податковий орган подав заперечення на касаційну скаргу. Позивач посилається на обставини, встановлені актом перевірки, в ході якої встановлено безтоварність господарських операцій та прийнято податкові повідомлення-рішення, які хоч і скасовано у судовому порядку, втім - з процесуальних підстав. Позивач вважає, що правочини, укладені між відповідачем та третіми особами є нікчемними з моменту їх укладення, необхідність визнання їх у судовому порядку недійсними для застосування податковим органом конфіскаційних санкцій відсутня. Крім того, позивач зазначає, що сума спору сформована у розмірі вчинених господарських операцій. Окрім іншого, податковий орган звертає увагу, що відповідно до законодавчих змін, що набрали чинності 01.01.2011, статтю 250 Господарського кодексу України доповнено приписами, які передбачають, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких покладено на органи податкової служби. Відповідно, з урахуванням викладеного, у суду апеляційної інстанції були законні підстави для застосування до відповідача юридичних наслідків недійсності господарських зобов`язань. У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу Підприємства без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Також, на адресу суду надійшли клопотання сторін про заміну позивача у справі його процесуальним правонаступником.

На підставі статті 52 КАС України, згідно якої у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача, клопотання відповідача про заміну сторони її правонаступником.

Під час судового розгляду представники позивача та відповідача підтримали доводи та вимоги, викладені у касаційній скарзі, запереченні на касаційну скаргу.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією Сантрейд на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017, судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови про задоволення касаційної скарги.

У справі, що розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Кіровоградський області від 27.05.2011 проведено позапланову документальну перевірку відповідача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Агрорегіон Трейд -7 , ПП Електропроммаш та ПП Колос Кіровоградщини-2009 за період з 01.01.2008 по 31.03.2011.

За результатами перевірки 20.06.2011 складено акт №9/448/4040/25394566, зі змісту якого вбачається, що договори поставки та, відповідно, видаткові накладні по даним договорам поставки, складені ТОВ Агрорегіон Трейд - 7 , ПП Колос Кіровоградщини за період з 01.01.2008 по 31.03.2011 в адресу покупця - Підприємства Сантрейд , є недійсними.

Вважаючи, що правочини між контрагентами та відповідачем здійснені без мети настання реальних наслідків, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю, податковий орган звернувся до суду з позовом про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за вказаними договорами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2013 адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2013 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 судові рішення скасовані, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду, судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Суд посилався на те, що податковим органом не надано суду безспірних доказів безтоварності фінансово-господарських операцій відповідача з контрагентами, що вказує на необґрунтованість позовних вимог. Як вважав суд, у позивача не було законних підстав для звернення до суду з позовом про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за договором у розмірі 17' 970' 736,80грн.

Апеляційний суд, рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задоволено. Задовольняючи адміністративний позов суд виходив з того, що фінансово-господарська діяльність відповідача здійснювалась поза межами правового поля, а фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентами - без наміру створення правових наслідків.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З системного аналізу податкових норм, можливо дійти висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

У свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Необхідно враховувати, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Крім того, хоч з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. Слід враховувати, що у разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин.

На думку Верховного Суду, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України статус фіктивного (нелегального) підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

У цій справі, з акту перевірки слідує, що позивачем укладено договори поставки з ТОВ Агрорегіон Трейд - 7 , ПП Електропроммаш , ПП Колос Кіровоградщини .

Підставою для звернення податкового органу до суду з адміністративним позовом слугувало встановлення під час перевірки укладення відповідачем договорів з контрагентами без мети настання реальних наслідків, які відповідно до частин першої, другої статті 215, частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 2016 Цивільного кодексу України не створюють наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини другої статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідач висловлюючи свою позицію по заявленому предмету спору, стверджує про реальний характер господарських операцій. Зокрема, договори, акти виконаних робіт, податкові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Порядку заповнення податкової накладної, Закону України "Про податок на додану вартість", - та недійсними податковою інспекцією не визнані.

Передаючи справу на новий розгляд, касаційний суд вказав, що згідно розрахунку сум, на які виконано договори, за твердженням позивача, стягненню підлягають кошти в сумі 17' 970' 736,80грн. Однак, ані до позовної заяви, ані під час розгляду справи судами позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтування заявленої суми позову.

Податковий орган констатував, як встановлено за наслідками проведеного контрольного заходу, правочини з поставки на адресу відповідача (ячменю, пшениці, соняшника) ПП Колос Кіровоградщини-2009 на суму 7124067,00грн., ПП Електропроммаш на суму 1028372,80грн. та ТОВ Агрорегіон Трейд -7 на суму 9818297,00грн. не мали реального характеру, їх укладання було спрямовано виключно на ухилення від сплати податків,

Як з`ясовано судом першої інстанції, згідно розрахунку сум, на які виконано договори, за твердженням позивача, стягненню підлягають кошти в сумі 17970736,80грн. Проте, під час вирішення справи позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтування заявленої суми позову. Також, в матеріалах справи відсутні договори, укладені позивачем з контрагентами, а також оформлені на їх виконання первинні документи, що також вказує про відсутність доказів, що надають можливість здійснити належний розрахунок по господарським операціям для визначення безспірної суми позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Як визначено частиною четвертою статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) встановлено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про невиконання позивачем обов`язку щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення суми спору в заявленому розмірі.

Крім того, Вищий адміністративний суд України у цій справі вказав, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід встановити, коли саме мали місце договірні відносини між позивачем та його контрагентами та дотримання позивачем строків, визначених у статті 250 Господарського кодексу України, при зверненні до суду з відповідним позовом.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який набрав чинність з 01.01.2004, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов`язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а в разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною 1 статті 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частині першої статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Частиною першою статті 250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарської санкції у вигляді стягнення коштів в дохід держави на підставі статті 208 ГК України можливо у межах одного року з дня його вчинення.

З набранням 01.01.2011 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 №2756-VI зі сфери дії статті 250 Господарського кодексу України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Верховний Суд не знаходить законних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення в дохід держави коштів, оскільки такі санкції є конфіскаційними та стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, відповідно є адміністративно-господарськими в силу приписів частини першої статті 238 ГК України. Такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України, та можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як зазначено представником позивача у судовому засіданні, діяльність, що на думку податкового органу полягає у порушенні вимог податкового законодавства, вчинялась сторонами правочинів протягом 2008-2010 років.

Суд вважає необхідним відзначити, що приписи, якими доповнено статтю 250 ГК України, які передбачають, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких покладено на органи податкової служби, набрали чинності 01.01.2011.

Разом з тим, слід вказати, що обґрунтованих доводів та належних доказів, що підтверджують дотримання позивачем встановленого частиною першою статті 250 ГК України строку, податковим органом не наведено та не надано.

У свою чергу, відповідач стверджує, що згідно з наданими позивачем таблицями, що містяться в матеріалах справи, виконання правочинів згідно з датами платіжних доручень про проведення оплати відповідачем відбулися у період з 06.08.2010 по 15.12.2010. При цьому, позивач звернувся до суду з вимогою застосувати адміністративно-господарську санкцію 21.12.2011, що свідчить про пропуск встановленого законом річного строку.

Підсумовуючи, Верховний Суд зауважує, що як встановлює КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, доводи касаційної скарги вбачаються обґрунтованими, а відтак, рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову підлягає скасуванню.

За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 52, 344, 352, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представників позивача та відповідача про заміну сторони її правонаступником задовольнити.

Замінити Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників його правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44082145).

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 у справі №2а19251/11/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2016 у справі №2а19251/11/2670 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду