Постанова

від 28.10.2021 по справі 556/1991/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2021 року

м. Рівне

Справа № 556/1991/19

Провадження № 22-ц/4815/791/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Рафалівська селищна рада Володимирецького району, ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ширко М.Р. на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року, повний текст якого складений 01 березня 2021 року, ухвалене в складі судді Іванків О.В., у справі № 556/1991/19,

в с т а н о в и в :

У жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рафалівської селищної ради Володимирецького району, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень сільської ради щодо оформлення права власності на нерухоме майно, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 грудня 1962 року ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який 22 червня 1988 року був розірваний рішенням Володимирецького районного народного суду. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. У 2006 році ОСОБА_4 здійснила реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що відповідач неправомірно набула право власності на вказаний будинок. Приймаючи рішення від 28 лютого 2006 року "Про оформлення права власності на домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_2 не з`ясувала, зокрема походження (створення) майна, сімейного стану ОСОБА_2 та доказів, що підтверджують підстави набуття нею вказаного домоволодіння.

Просив суд про задоволення позову.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Лозківської сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 28 лютого 2006 року №11 Про оформлення права приватної власності на домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 ;

Визнано незаконним та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 10 березня 2006 року виконавчим комітетом Лозківської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та зареєстроване в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 22 березня 2006 року.

Визнано незаконним і скасовано рішення Лозківської сільської ради Володимирецького району Рівненської області №22 від 27 листопада 1997 року Про передачу безоплатно в приватну власність земельних ділянок жителям с. Суховоля в частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 , а також рішення Лозківської сільської ради Володимирецького району Рівненської області № 212 від 18 листопада 2008 року Про внесення змін до рішення сільської ради №22 від 27 листопада 1997 року Про передачу безоплатно в приватну власність земельних ділянок жителям с. Суховоля в частині, що стосується передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2

Визнано незаконним і скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №899022, виданий Лозківською сільською радою 17 серпня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010960100091

Повернуто ОСОБА_1 за рахунок держави половину сплаченого ним судового збору в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Стягнуто з Рафалівської селищної ради в користь ОСОБА_1 половину сплаченого ним судового збору в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Не погодившись з означеним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем порушено строк позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем. Зазначає, що жодних прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 не порушено. Суд безпідставно не врахував, що матеріали справи не місять доказів про прийняття позивачем спадщини за померлим батьком у строк, встановлений законом.

Покликається на те, що позивач не проживав з батьком, не був зареєстрований на час смерті останнього в спірному будинку та не подав у встановленому законом порядку заяви про прийняття спадщини.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує доводи останньої просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає .

Установлено, що 30 грудня 1962 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який Рішенням Володимирецького районного народного суду від 22 червня 1988 року шлюб ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було розірвано та проведено розподіл спірного майна.

За час шлюбу ними набуто у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Надана для будівництва та обслуговування вказаного будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства земельна ділянка площею 0,25 га у АДРЕСА_1 приватизована ОСОБА_2 , що стверджується державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЯЖ № 899022, виданим на підставі рішення № 212 виконавчого комітету Лозківської сільської ради Володимирецької району Рівненської області від 18 листопада 2008 року, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 17 серпня 2009 року за № 010960100091.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

Рішенням від 28 лютого 2006 року за № 11 Виконавчого комітету Лозківської сільської ради Володимирецької району Рівненської області вирішено оформити право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Доручено Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво про право власності на вищезгадане домоволодіння.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 березня 2006 року власником указанного житлового будинку є ОСОБА_2 .

Оскільки спірні відносини між сторонами з приводу вказаного нерухомого майна виникли між сторонами до 01 січня 2004 року (дата набрання чинності ЦК України та СК України), то порядок набуття спільного майна та його правовий режим у даному випадку визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року (далі - КпШС України).

Відповідно до вимог статті 22 КпШС України 1969 року (закон, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Загальне правило щодо часу припинення шлюбу містилося у статті 44 КпШС України, згідно з якою шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.

Таким чином, КпШС України пов`язував припинення шлюбу не з набранням рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, а із зверненням до органу записів актів громадського стану про реєстрацію шлюбу і одержання свідоцтва про розірвання шлюбу.

Враховуючи, що спадщина відкрилась у період чинності ЦК Української РСР, то застосовуванню підлягають норми цього Кодексу про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном та (або) подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР).

Відповідно до статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 631/1153/13-ц (провадження № 61-26750св18) зазначено, що згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року в справі № 585/2993/17 (провадження № 61-14279св20) зазначено, що статтями 548, 549 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння з моменту відкриття спадщини; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені у цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5 доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Убачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо розірвання якого було ухвалено відповідне судове рішення від 22 червня 1988 року, не припинився, оскільки, згідно положень ст. 44 КпШС УРСР, що був чинний на момент ухвалення даного судового рішення про розірвання шлюбу, момент припинення шлюбу, розірваного у судовому порядку до 01.01.2004 року, визначався саме датою реєстрації його розірвання в органах РАЦС. Таких доказів матеріали справи не містять.

Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина на Ѕ спірного будинку. Спадкоємцями першої черги є дружина ОСОБА_2 та його діти ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 у нотаріальній конторі не заводилася, оскільки жоден із спадкоємців першої черги (дружина та діти) до нотаріальної контори не звертався.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які є спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_3 , на час смерті спадкодавця проживали та були зареєстровані за адресою спадкового майна, відтак колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 фактично прийняли спадщину, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР.

Проте, ОСОБА_5 право власності ОСОБА_2 на належну їй частку спадкового майна не оспорює.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач із заявою про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не звертався, доказів фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, не надав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач не зазначив яким чином на підставі ст. 5 ЦПК України правовстановлюючі документи на право власності на житловий будинок відповідача порушують його особисті права, не заявляє вимог про усунення його порушеного права та не вказує спосіб їх відновлення.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що ОСОБА_1 не довів, що оскаржувані рішення Лозківської сільської ради за № 22, 212, 11 та оформлення свідоцтва про право власності порушено його права. Крім того, позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію, на підставі якого було оформлено оспорюване свідоцтво про право власності на нерухоме майно, до суду не заявляв.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та його застосування уваги не звернув, у зв`язку з чим допустив порушення норм матеріального права, за наведеного апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.

Доводи скаржника щодо пропуску строку позовної давності не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

У позовних вимогах ОСОБА_1 слід відмовити за необґрунтованістю, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для застосування позовної давності.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору, то судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5763 грн. підлягає стягненню з позивача у дохід держави.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ширко М.Р. задовольнити.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 лютого 2021 року скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 до Рафалівської селищної ради Володимирецького району, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень сільської ради щодо оформлення права власності на нерухоме майно, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 5763 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три) гривні понесених у зв`язку із переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 29 жовтня 2021 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.