Постанова

від 07.10.2021 по справі 376/1220/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 376/1220/20 Головуючий 1 інстанція- Віговський С.І.

Провадження № 22-ц/824/10002/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 жовтня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року у справі за позовомОСОБА_2 до Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області, правонаступником якої є Сквирська міська рада Київської області про визнання права на земельну частку (пай),-

в с т а н о в и в:

У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що вона почала свою трудову діяльність в КСП Прогрес у с.Шапіївка Сквирського району Київської області, а згодом у 1987 році перейшла працювати до КСП Зоря , ставши його членом та працювала на різних посадах включно до 03 січня 1993 року. У 1993 році за станом здоров`я звільнилася, але із членів КСП Зоря не виключалася, заяви про вихід не писала. Зазначені дані підтверджуються наявними записами у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 , виданої на її ім`я 01 березня 1967 року. Зважаючи на те, що вона станом на час розпаювання земель КСП Зоря в штаті не значилася, а їй цивільному чоловіку було надано земельну ділянку для фермерства, тому її помилково в список до розподілу не включили. Таким чином, при проведенні розпаювання земель КСП Зоря у с.Токарівка Сквирського району Київської області їй не було надано земельну частку (пай), а в подальшому її було невірно проінформовано, що так як її сім`я отримала землю для ведення фермерського господарства, то на пай вона втратила право.

Вказувала, що факт неотримання нею земельної частки паю підтверджується довідкою № 127 від 27 травня 2020 року, виданою виконавчим комітетом Шапіївської сільської ради, де зазначено: ОСОБА_2 не отримувала земельну ділянку частку (пай) на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області . Факт членства в КСП Зоря підтверджується листом Архівного сектору Сквирської РДА Київської області № 06-08/11 від 14 квітня 2020 року, в якому повідомляється, що в документах (протоколи засідань правління та загальних зборів) фонду № 134 КСП Зоря с.Токарівка Сквирського району Київської області відомості про виключення з членів КСП ОСОБА_2 за 1993-1995 роки відсутні.

Посилається, що вона не була обізнана у своїх правах та про помилкове невключення

- 2 -

її до списку, як особу, яка має право на отримання земельної частки (пай) в КСП Зоря , дізналася лише після звернення до АБ Приймак та Партнери щодо захисту свої прав на землю, як член фермерського господарства. Так під час встановлення фактів незаконного позбавлення ФГ Орач , членом якого була ОСОБА_2 їй також було роз`яснено, що право на землю як член фермерського господарства та її право як члена КСП Зоря це є два різних права, і вона має право на земельну частку (пай). Таким чином, встановлений законом строк для подання заяви про визнання права власності на земельну частку (пай) позивачка пропустила, з поважних причин, так як була недосконало обізнана з діючим законодавством.

У зв`язку з наведеним просилапоновити їй строк позовної давності та визнати за нею право на земельну частку (пай) площею 3,88 в умовних кадастрових гектарах у колективній власності КСП Зоря с.Токарівка Сквирського району Київської області за рахунок земель комунальної власності (в тому числі резервного фонду) на території с.Токарівка Сквирського району Київської області.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 2 4 червня 2021 року позов задоволено. Поновлено строк звернення до суду. Визнано за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) площею 3,88 в умовних кадастрових гектарах у колективній власності КСП Зоря с.Токарівка Сквирського району Київської області за рахунок земель комунальної власності (в тому числі резервного фонду) на території с.Токарівка Сквирського району Київської області.

ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участь у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про його права і обов`язки, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що згідно Указу Президента України № 720 від 8 серпня 1995 року Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства. Водночас рішенням правління колгоспу Зоря № 2 від 27 січня 1993 року та рішенням загальних зборів колгоспу № 1 від 18 лютого 1993 року позивачку ОСОБА_2 було звільнено з членів колгоспу, а відтак вона не має права на земельну частку пай, бо на момент паювання земель не була членом КСП. Вказує, що він має право на земельну частку (пай) із земель КСП Зоря відповідно до сертифікату серія РН № 326494, однак при винесенні ділянки в натурі, яка належить йому за сертифікатом та протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), виявилося що на цю ділянку виготовлено технічну документацію на ім'я ОСОБА_2 , що порушує його права. Судом взагалі не було з'ясовано чи видавався КСП Зоря державний акт, чи була позивачка членом КСП на момент видачі державного акту та чи включена до списку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року у зв`язку з реорганізацією територіальних громад відповідача Шапіївську сільську раду Сквирського району Київської області замінено на її правонаступника Сквирську міську раду Київської області(а.с.135).

Позивачка ОСОБА_2 в особі її представника адвоката Приймака О.Ю. подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції представник скаржника ОСОБА_1 адвокат

- 3 -

Глеваський В.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області як незаконне.

Представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Приймак О.Ю. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідач Сквирська міська рада Київської області належним чином повідомлена про час розгляду справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на її офіційну електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду представника не направила, причин неявки не повідомила, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 розпочала свою трудову діяльність в КСП Прогрес у с.Шапіївка Сквирського району Київської області, а у 1987 році перейшла працювати в КСП Зоря , ставши його членом та працювала на різних посадах включно до 03 січня 1993 року. У 1993 році за станом здоров`я звільнилася, але із членів КСП Зоря не виключалася, заяви про вихід не писала, що підтверджується трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 , виданою позивачці 01 березня 1967 року.

Зважаючи на те, що позивачка станом на час розпаювання земель КСП Зоря в штаті не значилася, а її цивільному чоловіку було надано земельну ділянку для фермерства, тому її помилково в список до розподілу не включили. Таким чином, при проведенні розпаювання земель КСП Зоря с.Токарівка Сквирського району Київської області позивачці не було надано земельну частку (пай), а в подальшому її було невірно проінформовано, що так як її сім`я отримала землю для ведення фермерського господарства, то на пай вона втратила право.

Факт неотримання нею земельної частки паю підтверджується довідкою № 127 від 27 травня 2020 року, виданою виконавчим комітетом Шапіївської сільської ради, де зазначено: ОСОБА_2 не отримувала земельну ділянку частку (пай) на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області . Факт членства в КСП Зоря підтверджується листом Архівного сектору Сквирської РДА Київської області № 06-08/11 від 14 квітня 2020 року, в якому повідомляється, що в документах (протоколи засідань правління та загальних зборів) фонду № 134 КСП Зоря с.Токарівка Сквирського району Київської області відомості про виключення з членів КСП ОСОБА_2 за 1993-1995 роки

- 4 -

відсутні.

У зв`язку із тим, що позивачку помилково не включили до списку, як особу, яка має право на отримання земельної частки (пай) в КСП Зоря і вона не була обізнана у своїх правах та дізналася лише після звернення до АБ Приймак та Партнери щодо захисту свої прав на землю, як член фермерського господарства. Так під час встановлення фактів незаконного позбавлення ФГ Орач , членом якого була ОСОБА_2 їй також було роз`яснено, що право на землю як член фермерського господарства та її право як члена КСП Зоря це є два різних права, і вона має право на земельну частку (пай). Таким чином, встановлений законом строк для подання заяви про визнання права власності на земельну частку (пай) позивачка пропустила, з поважних причин.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що при паюванні земель КСП Зоря було порушено право позивачки як члена КСП на отримання земельної частки (паю) розміром 3,88 умовних кадастрових гектарів.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають вимогам закону.

Частиною 2 ст.14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містять статті 317, 321 ЦК України, згідно яких право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до п.1 Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Право на земельну частку (пай) згідно п.2 цього Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно ч.9 ст.5 ЗК України 1990 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами 6 і7 ст.6 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.22 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині 2 ст.23 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній

- 5 -

власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до п.7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Встановлено, що КСП Зоря отримав державний акт на право колективної власності на землю, позивачка на час передачі державного акта була членом КСП, а матеріали справи не містять доказів, що позивачка була виключена з членів КСП Зоря на час отримання ним земельної ділянки.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що оскільки на час видачі 05 вересня 1995 року КСП Зоря державного акта на право колективної власності на землю позивачка не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин.

Проте, поновлючи строк звернення до суду на підставі ч.5 ст.267 ЦК України та визнаючи за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) площею 3,88 в умовних кадастрових гектарах у колективній власності КСП Зоря с.Токарівка Сквирського району Київської області, суд допустив порушення норм матеріального права , що регулюють позовну давність.

Згідно ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом 'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та

- 6 -

обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР 1963 року.

Суд першої інстанції наведеного не врахував і при вирішенні спору помилково застосував положення ст.ст.257, 260, 261, 267 ЦК України.

Згідно зі ст.71 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У п.6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України вказано, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Згідно ст.ст. 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред 'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки право на позов у позивачки виникло ще у вересні 1995 року (державний акт на право колективної власності на землю видано КСП Зоря 05 вересня 1995 року, що встановлено рішенням Сквирського районного суду Київської області від 20 лютого 2007 року у справі № 2-63/2007 а.с.22-23), то трирічний строк позовної давності, встановленийст.71 ЦК УРСР, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, а відтак суд зобов'язаний самостійно застосувати положення ЦК УРСР 1963 року в тому числі щодо наслідків його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Поновлюючи ОСОБА_2 строк звернення до суду, суд виходив з того, що цей строк пропущено з поважних причин. При цьому суд погодився із доводами позивачки, викладеними у позові, щодо поважності причин його пропуску, оскільки позивачка не була обізнана у своїх правах та дізналася про їх порушення лише після звернення до АБ Приймак та Партнери щодо захисту свої прав на землю, де їй було роз`яснено, що право на землю як члена фермерського господарства та її право як члена КСП Зоря це є два різних права, і вона має право на земельну частку (пай).

Проте, колегія суддів не погоджується із такими висновками, які суперечать ст.68 Конституції України, згідно якої незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

При цьому, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо незаконності рішення в частині пропуску строку позовної давності тавідсутності підстав для його поновлення, проте, перевіряючи законність судового рішення за апеляційною скаргою, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до приписів ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог

- 7 -

апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, дана норма покладає на суд прямий обов'язок вирішити справу у відповідності із приписами норм матеріального права незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи, що при вирішенні спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють позовну давність, а саме - ст.ст.71, 75, 76, 80 ЦК УРСР 196 року, колегія суддів згідно ч.4 ст.367 ЦПК України вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою дотримання вимог закону.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з огляду на пропуск позивакою позовної давності.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Судом встановлено, що право на позов у позивачки ОСОБА_2 виникло з 05 вересня 1995 року, тобто після видачі КСП Зоря державного акта на землю.

А відтак, звернувшись до суду у червні 2020 року, позивачка пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників КСП Зоря .

Звертаючись до суду із позовом, позивачка не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом через 25 років, а посилання, що про невиключення до списку громадян-членів КСП вона дізнався після звернення до адвоката у 2020 році не є поважними обставинами пропуску позовної давності, що унеможливлює поновлення позовної давності і захист прав позивачки.

Така правова позиція викладена у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 933/670/20 з подібними правовідносинами, де залишаючи без змін рішення суду про відмову у задоволенні позову про визнання права на земельну частку (пай), Верховний Суд зазначив про правильність висновків апеляційного суду щодо відмови у позові з підстав пропуску позовної давності, оскільки право на позов виникло з моменту отримання КСП Колос 29

- 8 -

вересня 1995 року державного акта на право колективної власності на землю. Звернувшись до суду у вересні 2020 року, позивач пропустив строк позовної давності на 25 років, а наведені ним причини пропуску строку на звернення до суду, зокрема, що про виключення зі списку громадян-членів КСП він дізнався після звернення до адвоката у травні 2020 року не є поважними обставинами пропуску позовної давності і правильно відхилені апеляційним судом.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19, де залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову про визнання права на земельну частку (пай), Верховний Суд погодився із висновками судів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки право на позов виникло з 16 квітня 1996 року, тобто після видачі КСП Нива державного акта на землю, а звернувшись до суду у квітні 2019 року, позивачка пропустила встановлений законом строк звернення до суду, бо про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників. Звертаючись до суду із позовом, позивачка не навела обґрунтованих підстав для визнаня поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом. З часу видачі державного акта на право колективної власності на землю позивач міг дізнатися про порушення свого права та звернутися до суду.

Наведена практика є сталою і аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду: від 27 липня 2021 року у справі № 686/6892/20, від 03 лютого 2021 року у справі № 403/402/19, від 21 жовтня 2020 року в справі № 401/971/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18, від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16 та від 19 грудня 2019 року у справі № 629/4423/17.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин з огляду на пропуск позивачкою строку позовної давності та відсутністю поважних причин його пропуску, апеляційний суд відмовляє у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скаргипро те, щопозивачка не була членом КСП, бо звільнена за прогул, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачкою надано трудову книжку колгоспника відповідно до якої воназвільнена за власним бажанням (а.с.9).

Відповідно до Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою РМ СРСР № 310 від 21 квітня 1975 року трудова книжка є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу, до якої в тому числі заносяться як відомості про членство у колгоспі, так і відомості про роботу, прийняття та звільнення.

Трудова книжка ОСОБА_2 не містить відомостей про виключення позивачки з членів КСП.

Доводи відзиву позивачки на апеляційну скаргу про те, що права ОСОБА_1 не порушено, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки апеляційним судом встановлено, що скаржник як член КСП Зоря отримав сертифікат на право на земельну чстку (пай) у розмірі 3,88 в умовних кадастрових гектарах і відповідно має право на отримання земельної ділянки в натурі. ОСОБА_1 до апеляційної скарги додано лист ПП Гео-Кадастр від 20 травня 2021 року про неможлиість оформлення йому як особі яка має право на земельну частку пай із земель КСП Зоря земельної ділянки, оскільки вже проведена інентаризація цієї ділянки із присвоєнням кадастрового номера на ім`я позивачки, що у свою чергу свідчить про порушення прав скаржника (а.с.45).

- 9 -

Надані ОСОБА_1 докази про порушення його прав позивачкою не спростовані, а відтак такі доводи останньої відхиляються.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві зогляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах Серявін та інші проти України , Трофимчук проти України , Проніна проти України ). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області, правонаступником якої є Сквирська міська рада Київської області про визнання права на земельну частку (пай).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 листопада 2021 року.

Головуючий

Судді: