Постанова

від 25.04.2022 по справі 376/1220/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 376/1220/20

провадження № 61-19536св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Шапіївська сільська рада Сквирського району Київської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 07 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Савченка С. І.,

Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права на земельну частку (пай).

В обґрунтування позову вказала, що розпочала свою трудову діяльність в КСП «Прогрес» у с. Шапіївка Сквирського району Київської області, а згодом у 1987 році перейшла працювати до КСП «Зоря», ставши його членом, та працювала на різних посадах включно до 03 січня 1993 року. У 1993 році вона за станом здоров`я звільнилася, але із членів КСП «Зоря» не виключалася, заяви про вихід не писала.

Зазначені дані підтверджуються наявними записами у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 , виданої на її ім`я 01 березня 1967 року. Зважаючи на те, що вона станом на часрозпаювання земель КСП «Зоря» у штаті не значилася, а її цивільному чоловіку було надано земельну ділянку для фермерства, тому її помилково не включили в список до розподілу.

Таким чином, при проведенні розпаювання земель КСП «Зоря» у с. Токарівка Сквирського району Київської області їй не було надано земельну частку (пай), а в подальшому її було невірно проінформовано, що так як її сім`я отримала землю для ведення фермерського господарства, то вона втратила правона пай.

Вказувала, що факт неотримання нею земельної частки паю підтверджується довідкою № 127 від 27 травня 2020 року, виданою виконавчим комітетом Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області.

Посилається, що вона не була обізнана у своїх правах та про помилкове невключення її до списку, як особу, яка має право на отримання земельної частки (пай) в КСП «Зоря», дізналася лише після звернення до АБ «Приймак та Партнери» щодо захисту свої прав на землю, як член фермерського господарства. Під час встановлення фактів незаконного позбавлення права на землю ФГ «Орач», членом якого була ОСОБА_1 , їй також було роз`яснено, що право на землю як члена фермерського господарства та її право як члена КСП «Зоря» це є два різних права, і вона має право на земельну частку (пай). Таким чином, встановлений законом строк для подання заяви про визнання права власності на земельну частку (пай) вона пропустила з поважних причин, так як була недосконало обізнана з діючим законодавством.

Враховуючи вказане, позивач просила суд поновити їй строк позовної давності та визнати за нею право на земельну частку (пай) площею 3,88 в умовних кадастрових гектарах у колективній власності КСП «Зоря»

с. Токарівка Сквирського району Київської області за рахунок земель комунальної власності (в тому числі резервного фонду) на території

с. Токарівка Сквирського району Київської області.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 24 червня

2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено строк звернення до суду.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) площею 3,88 в умовних кадастрових гектарах у колективній власності КСП «Зоря»

с. Токарівка Сквирського району Київської області за рахунок земель комунальної власності (в тому числі резервного фонду) на території с. Токарівка Сквирського району Київської області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при паюванні земель КСП «Зоря» було порушено право позивача як члена КСП на отримання земельної частки (паю) розміром 3,88 умовних кадастрових гектарів.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Скасовано рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 червня 2021 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що оскільки на час видачі 05 вересня 1995 року КСП «Зоря» державного акту на право колективної власності на землю позивач не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин.

Проте, поновлюючи строк звернення до суду на підставі частини першої статті 267 ЦК України та визнаючи за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) площею 3,88 в умовних кадастрових гектарах у колективній власності КСП «Зоря» с. Токарівка Сквирського району Київської області, суд допустив порушення норм матеріального права, що регулюють позовну давність.

Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло з 05 вересня 1995 року, тобто після видачі КСП «Зоря» державного акту на землю, тому звернувшись до суду у червні 2020 року, позивач пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників КСП «Зоря».

При цьому суд першої інстанції при вирішенні цього спору помилково застосував положення про позовну давність, які містить чинний ЦК України.

Позивач не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом через 25 років, а посилання, що про невиключення до списку громадян-членів КСП вона дізналася після звернення до адвоката у 2020 році, не є поважними обставинами пропуску позовної давності, що унеможливлює поновлення позовної давності та захист прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просила оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі

№ 933/670/20, від 04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19, тощо та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про порушення прав особи, що подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі - ОСОБА_2 , який як особа, яка має право на земельну частку (пай) із земель КСП «Зоря», не має можливості оформити земельну ділянку в натурі, оскільки їй вже присвоєно кадастровий номер на ім`я позивача. Встановивши, що права цієї особи не порушені, суд мав закрити апеляційне провадження у справі.

При вирішенні цієї справи апеляційний суд помилково виходив із того, що строк позовної давності розпочав свій перебіг з 1995 року (після видачі КСП «Зоря» державного акту на землю), а не з квітня-червня 2020 року (після звернення до АБ «Приймак та Партнери» щодо захисту свої прав на землю, як член фермерського господарства). При цьому заявник вважає, що факт початку розпаювання земель не може бути початком відліку позовної давності.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 17 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

У січні 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 розпочала свою трудову діяльність в КСП «Прогрес» у

с. Шапіївка Сквирського району Київської області, а у 1987 році перейшла працювати в КСП «Зоря», ставши його членом, та працювала на різних посадах включно до 03 січня 1993 року. У 1993 році за станом здоров`я звільнилася, але із членів КСП «Зоря» не виключалася, заяви про вихід не писала, що підтверджується трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 , виданою позивачу 01 березня 1967 року.

Станом на час розпаювання земель КСП «Зоря» позивач у штаті не значилася, а її цивільному чоловіку було надано земельну ділянку для фермерства, тому її в список до розподілу не включили.

Факт неотримання позивачем земельної частки паю підтверджується довідкою № 127 від 27 травня 2020 року, виданою виконавчим комітетом Шапіївської сільської ради, де зазначено: « ОСОБА_1 не отримувала земельну ділянку частку (пай) на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області». Факт членства в КСП «Зоря» підтверджується листом Архівного сектору Сквирської РДА Київської області № 06-08/11 від 14 квітня 2020 року, в якому повідомляється, що в документах (протоколи засідань правління та загальних зборів) фонду № 134 КСП «Зоря» с. Токарівка Сквирського району Київської області відомості про виключення з членів КСП ОСОБА_1 за 1993-1995 роки відсутні.

У квітні 2020 року позивач звернулась до АБ «Приймак та Партнери» щодо захисту свої прав на землю, як член фермерського господарства.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо підставності позовних вимог

Частиною другої статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України № 720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Право на земельну частку (пай) згідно пункту 2 цього Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно із частиною статті 5 ЗК України 1990 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами 6 і 7 статті 6 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акту додається список цих громадян.

Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акту на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акту та включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до п.7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акту на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Встановлено, що КСП «Зоря» отримав державний акт на право колективної власності на землю у 1995 році, тобто тоді, коли позивач була членом КСП. Матеріали справи не містять доказів, що вона була виключена з членів КСП «Зоря» на час отримання ним земельної ділянки.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки на час видачі 05 вересня 1995 року КСП «Зоря» державного акту на право колективної власності на землю позивач не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, тому мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин.

В абзаці четвертому пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ» роз`яснено, що позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Встановивши, що позов ОСОБА_1 заявлений не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема, без залучення до участі у справі ОСОБА_2 , який має право на спірну земельну частку (пай) із земель КСП «Зоря», однак немає можливості її оформити в натурі, оскільки на ім`я позивача присвоєно кадастровий номер, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.

Щодо позовної давності

При вирішенні питання щодо дотримання позивачем позовної давності суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що суд першої інстанції при вирішенні цього спору помилково застосував положення про позовну давність, які містить чинний ЦК України, не врахувавши положень частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України, згідно із якими та виниклими спірними правовідносинами у цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення цих правовідносин, а саме ЦК УРСР 1963 року.

За позицією позивача ОСОБА_1 строк позовної давності у цій справі розпочав свій перебіг з квітня-червня 2020 року (після її звернення до АБ «Приймак та Партнери» щодо захисту своїх прав на землю як члена фермерського господарства), а не з 1995 року (після видачі КСП «Зоря» державного акту на землю). При цьому заявник вважає, що факт початку розпаювання земель не може бути початком відліку позовної давності.

Надаючи оцінку цим доводам та установивши, що право на позов у ОСОБА_1 виникло з 05 вересня 1995 року, тобто після видачі КСП «Зоря» державного акту на землю, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що звернувшись до суду із цим позовом у червні 2020 року, позивач пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду з позовом. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників КСП «Зоря» враховуючи, що остання постійно мешкає на території Сквирського району Київської області.

Вказаний висновок є законним та таким, що відповідає обставинам і матеріалам справи, а також висновку Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 933/670/20), на який підставно послався апеляційний суд в оскаржуваній постанові.

Разом із тим колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від цього правового висновку.

За таких обставин безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що факт початку розпаювання земель не може бути початком відліку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції процесу щодо виходу за межі доводів апеляційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Хоча апеляційна скарга ОСОБА_2 не містила доводів щодо незаконності рішення в частині пропуску строку позовної давності та відсутності підстав для його поновлення, однак установивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють позовну давність, а саме положення статей 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР 1963 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про можливість виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про те, що права ОСОБА_2 судом першої інстанції не було порушено, аналогічні доводам апеляційної скарги, на які суд апеляційної інстанції дав мотивовану відповідь.

Матеріали справи містять дані про те, що ОСОБА_2 , отримавши 28 вересня 2000 року у встановленому порядку сертифікат на право на земельну частку (пай) площею 3,88 в умовних кадастрових гектарах як член КСП «Зоря», не може отримати земельну ділянку в натурі, оскільки на підставі оскаржуваного судового рішення відбулась інвентаризація відповідно до листа ПП «Гео-Кадастр» від 20 травня 2021 року земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру на ім`я позивача (а. с. 45, 62).

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що зазначене свідчить про порушення прав заявника і відсутність підстав для закриття апеляційного провадження.

Крім того, позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Зверненню до суду з указаним позовом має передувати вирішення питання про невключення позивача до списку громадян - членів КСП, які мають право на земельну частку (пай). Таких вимог позивач у пред`явленому позові не заявляла.

Разом із цим вирішення питання щодо невключення підприємством особи до списку громадян, які мають право на земельну частку (пай), має на меті оскарження дій чи бездіяльності цього підприємства, що вказує на необхідність залучення до участі у справі у такому випадку відповідної юридичної особи або її правонаступника.

Установивши, що ОСОБА_1 звернулася із позовом до Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області за захистом своїх порушених прав щодо відновлення права на отримання земельної частки (паю) в результаті розпаювання КСП «Зоря», колегія суддів додатково звертає увагу на те, що у спорах, пов`язаних із паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), відповідачами є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, який має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Позов ОСОБА_1 заявлений не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема, без залучення до участі у справі співвідповідачами КСП, районної державної адміністрації, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, як розпорядника землею сільськогосподарського призначення, що перебуває у державній власності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 181/950/17 (провадження № 61-11562св19), від 24 березня 2020 року у справі № 183/5312/16-ц (провадження № 61-16372св19), від 20 жовтня 2021 року у справі № 136/1338/20 (провадження № 61-11902св21).

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта