Постанова

від 31.10.2021 по справі 732/504/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 листопада 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 732/504/21

Головуючий у першій інстанції Лиманська М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1351/21

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест»,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 16 липня 2021 року (місце ухвалення м. Городня, дата складання повного тексту рішення - 21.07.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Слєпченко С.А. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування посилався на те, що ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді складальника.

Вказує, що у період з 16 по 19 червня 2020 року за направленням Городнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки проходив медичну комісію для призову на строкову службу, про що повідомив керівництво в телефонному режимі.

22.06.2020 позивач ОСОБА_1 був призваний для проходження строкової військової служби в складі команди К-5382 та перебуває у лавах Збройних Сил України, посилається, що нормами чинного трудового законодавства передбачені гарантії для працівників під час їх призову на військову службу збереження місця роботи.

Проте, як зазначає позивач, наказом директора ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» від 30.06.2020 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Наголошує, що про звільнення ОСОБА_1 дізнався від родичів, які отримували листи відповідача, а тому не зміг вчасно оскаржити наказ про своє звільнення і перебуваючи у відпустці, звернувся до адвоката, який зобов`язався представляти його інтереси в суді.

В позові ОСОБА_1 просить поновити процесуальний строк для подання позову; поновити його на посаді складальника ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Звільнення з роботи за прогул позивач вважає незаконним, оскільки відповідачем було порушено порядок звільнення, порушено гарантії, встановлені положеннями ст. 119 КЗпП України та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для працівників, яких призвано на військову службу, просить поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Городнянського районного суду від 16.07.2021 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів відсутності обов`язку перебування на робочому місці 17.06.2020, тому дійшов висновку про відсутність позивача на робочому місці в цей день без поважних причин, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Слєпченко С.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Городнянського районного суду від 16.07.2021, та ухвалити нове, яким поновити ОСОБА_1 на посаді складальника ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що єдиною підставою для відмови в задоволенні позову судом визнаний факт відсутності позивача на робочому місці 17.06.2020 з посиланням на відповідний графік роботи.

Проте, як зазначає скаржник, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач був ознайомлений з правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами роботи, графіком його роботи та загальним графіком роботи підприємства як того вимагають положення ст. 29 КЗпП України.

Тому вважає, що роботодавець не може притягувати до дисциплінарної відповідальності працівника у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином. Обґрунтовуючи доводи скарги в цій частині, посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2019 у справі № 452/970/17.

За доводами апеляційної скарги, позивач і на сьогодні проходить строкову військову службу у ЗСУ, у період з 16.07.2020 по 19.07.2020 проходив медичну комісію у м. Городня та м. Чернігові, готувався до військової служби (придбавав речі першої необхідності), про що повідомляв роботодавця у телефонному режимі.

У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» Дубянський В.В. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Городнянського районного суду від 16.07.2021 без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення районного суду є законним і обґрунтованим. Вказує, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2019 у справі № 452/970/17, на який посилається позивач, не може бути застосований, оскільки викладені в ньому обставини не є подібними до цієї справи. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що 17.06.2020 у позивача був вихідний день. Також вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що підставою для його поновлення на роботі є відсутність підпису про ознайомлення з графіком роботи, оскільки відповідно до положень ст. 52 КЗпП України у підприємства встановлений п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними, що підтверджується табелем обліку робочого часу.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» з 04.11.2019 та займав посаду складальника, що підтверджується копією наказу (розпорядження) № 116-к від 01.11.2019 (а.с. 66).

17.06.2020 та 24.06.2020 заступником начальника виробництва ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» Колінько С.В. подані доповідні записки на ім`я директора, в яких повідомлено про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці в період робочого часу 16.06.2020, 17.06.2020, 18.06.2020, 19.06.2020, 22.06.2020, 23.06.2020 (а.с. 63,65).

Наказом директора ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» № 2 від 17.06.2020 на підставі доповідної записки заступника начальника виробництва ОСОБА_2 створена комісія для проведення розслідування відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 16.06.2020 по 17.06.2020 та зазначено про можливість надати пояснення щодо відсутності на робочому місці (а.с. 64).

Актом №1 від 30.06.2020, складеним директором ТОВ „Компанія „Стимул-Інвест Дубянським В.В., заступником начальника виробництва цього ТОВ Коліньком С.В., бухгалтером цього товариства ОСОБА_3 , встановлено та зафіксовано відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці 16 та 17 червня 2020 року (а.с. 62).

За матеріалами справи, директором ТОВ „Компанія „Стимул-Інвест на адресу ОСОБА_1 направлений лист з проханням надати пояснення щодо відсутності на робочому місці 16 та 17 червня 2020 року. Зазначений лист отриманий особисто позивачем 19.06.2020, що підтверджується зворотнім повідомленням (а.с. 8, 42).

28.07.2020 ОСОБА_1 надані письмові пояснення директору ТОВ „Компанія „Стимул-Інвест, згідно яких причиною відсутності на роботі 16 червня 2020 року позивач вказує проходження лікарської комісії, а 17 червня 2020 року відсутністю обов`язку працювати у дні, які не зазначені у його графіку виходу на роботу (а.с. 46, 47).

Наказом директора ТОВ „Компанія „Стимул-Інвест Дубянського В.В. № 108-к від 30.06.2020 ОСОБА_1 , складальника, звільнено за прогул без поважних причин згідно п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Підстава звільнення: акт №1 службового розслідування про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (а.с. 9)

30.06.2020 директором ТОВ „Компанія „Стимул-Інвест Дубянського В.В. направлений лист ОСОБА_1 , яким його повідомлено про звільнення з роботи 30.06.2020 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та запропоновано отримати на підприємстві трудову книжку (а.с. 59).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів відсутності обов`язку перебування на робочому місці 17.06.2020, тому дійшов висновку про відсутність позивача на робочому місці в цей день без поважних причин, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого суду, оскільки суд першої інстанції дійшов із порушенням норм матеріального права враховуючи наступне.

Виходячи із засад ратифікованої Україною 04.02.1994 р. Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 р., положень Конституції України та чинного трудового законодавства, обов`язок доведення правомірності притягнення працівника до відповідальності та звільнення покладається на роботодавця.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно зі ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, в тому числі: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Працівники реалізують права на працю шляхом укладення трудового договору.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП України).

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил (ч. 1 ст. 142 КЗпП України).

За змістом статей 146, 147 КЗпП України за успіхи у роботі до працівника можуть бути застосовані заходи заохочення, а за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у вигляді догани або звільнення.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Трудове законодавство України не містить визначення понять порушення трудової дисципліни або ж дисциплінарного проступку.

Однак аналіз змісту Глави Х КЗпП України дає суду підстави для висновку, що порушення трудової дисципліни являється винним протиправним невиконанням або неналежним виконанням працівником своїх трудових обов`язків.

Як й іншим видам правопорушення, йому притаманні такі елементи його складу: суб`єкт, суб`єктивна сторона, об`єкт, об`єктивна сторона.

За змістом ст. 147 КЗпП України, вина працівника в порушенні трудової дисципліни є обов`язковою ознакою, яка надає можливість притягнути його до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частинами 2 4 ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За приписами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Виходячи з зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Подібні правові висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 61-609апп19).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що наказом № 3 від 01.03.2007 року визначений розпорядок роботи ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест», а саме з 09-00 год по 18-00, обідня перерва з 13-00 год до 14-00 год, 40 -годинний робочий тиждень з 8-ми годинним робочим днем. Підставою для нарахування заробітної плати вважати фактично відпрацьований час кожного працівника, згідно табелю обліку робочого часу (а.с. 134).

Згідно табелів обліку робочого часу за період з листопада 2019 року по червень 2020 року ОСОБА_1 працював у вказаний період 5 днів на тиждень, з понеділка по п`ятницю по 8 годин на день (а.с.110-133).

Табелями обліку використання робочого часу за червень 2020 року підтверджується, що облік робочого часу робітника ОСОБА_1 відбувався з урахуванням 5-денного робочого тижня. За дати 16 червня 2020 року, 17 червня 2020 року, 18 червня 2020 року, 19 червня 2020 року містяться відмітки - прогул.

Матеріалами справи, а саме листом військового комісару Городнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України № 1358 від 28.06.2020 підтверджується, що ОСОБА_1 викликався по повісткам до Городнянського РТЦК та СП 16.06.2020 та 19.06.2020 для проходження медичного огляду, психологічного тестування та проведення інших організаційних заходів щодо його призову на строкову військову службу (а.с. 56, 57, 58).

Згідно витягу з наказу військового комісару Городнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України № 68 від 22.06.2020 ОСОБА_1 призваний та направлений для проходження строкової військової служби у складі команди К 5382 (а.с. 11 зворот).

Довідкою начальника відділення кадрів військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2020 (а.с. 48) підтверджується, що солдат ОСОБА_1 дійсно 25.06.2020 прибув до військової частини НОМЕР_1 для проходження строкової військової служби з Городнянського РТЦК та СП Чернігівської області та зарахований до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 152 с/ч від 25.06.2020.

Отже на момент звільнення 30.06.2021 позивач вже проходив строкову службу та на нього поширювались гарантії визначені ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» після набрання чинності Указом Президента України щодо проведення чергового призову призовники, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату на прибуття до призовної дільниці для проходження призовної комісії, зобов`язані прибути в пункт і у строк, зазначені в повістці.

Згідно з абз. 2 п. 57 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою КМ України від 21 березня 2002 року № 352 9 у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), призов громадян на строкову військову службу включає проходження ними призовної комісії та відправлення їх до військових частин.

Організація відправлення призваних до військових частин, покладається на військові комісаріати (п. 6 того ж Положення).

Таким чином, будучи викликаним до призовного пункту для проходження призовної комісії 16.06.2020 та 19.06.2020 і, як наслідок успішного її проходження, викликаний на збірний пункт для відправки до військової частини позивач фактично був призваний на військову службу ще з 16.06.2020.

Таким чином, позивач виконував свій конституційний обов`язок із захисту Вітчизни і не мав права відмовитися від нього.

У справі відсутні докази того, що позивач повідомив відповідача про свій призов на військову службу, однак саме по собі неповідомлення про призов на військову службу не є дисциплінарним проступком.

Враховуючи викладене, апеляційний суд знаходить, що у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, враховуючи, що позивача було призвано до проходження строкової військової служби на підставі повісток від 05.06.2020, 16.06.2020 та 25.06.2020 був зарахований до списку особового складу військової частини № НОМЕР_1 , тому відповідачем звільнено позивача ОСОБА_1 з порушенням п. 3 ст. 119 КЗпП України та ст. 30 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки звільнити позивача на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного законодавства відповідач ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» мав право до того часу, як позивач був призваний на військову службу.

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на роботі є необгрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про поновлення на роботі.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо поновлення строку звернення до суду, враховуючи призов позивача до ЗСУ та зарахування до особового складу з 22.06.2020, та звернення до суду 08.04.2021, що істотно вплинуло на можливість оскарження звільнення до суду, що є підставою для поновлення строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, враховуючи відсутність даних про звільнення з лав Збройних Сил України, в тому числі і на момент постановлення рішення суду.

В частині другій статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06 листопада 1992 року, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З урахуванням норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи 34924586).

Оскільки, судом встановлено, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Середня заробітна плата позивача обчислюється виходячи з виплат, отриманих ОСОБА_1 за попередні два місяці роботи, а саме: у квітні-травні 2020 року, що підтверджується довідкою від 16.06.2021 № 88 (а.с. 109), відповідно до якої середньоденна заробітна плата за вказаний період становить 245 грн.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.06.2020 (день звільнення) по 01.11.2021 (по день постановлення рішення, включно) становить: 245 грн х 338 робочих днів = 82810 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82810 грн.

З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції і в частині вирішенння вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з постановленням судом апеляційної інстанції рішення про задоволення вимог в цій частині.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про поновлення його на роботі у всіх судових інстанціях.

В силу ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави за правилами Закону України «Про судовий збір» пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до задоволених позовних вимог з ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у сумі 908 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 908 грн на користь держави за вимогу про поновлення на роботі.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню та з врахуванням звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі п.п. 1, 12 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», з ТОВ «Компанія «Стимул-Інвест» підлягає стягненню судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 2724 грн на користь держави.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 16 липня 2021 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді складальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» з 30 червня 2020 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» (вул. Гоголя, буд. 3, м. Чернігів, 14005; ЄРДПОУ 34924586) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 82810,00 грн.

Стягнути з з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» (вул. Гоголя, буд. 3, м. Чернігів, 14005; ЄРДПОУ 34924586) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 908 грн у відшкодування сплаченого судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Стимул-Інвест» (вул. Гоголя, буд. 3, м. Чернігів, 14005; ЄРДПОУ 34924586) на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції та 2724 грн за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду, протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 01.11.2021.

Головуючий Судді :