Постанова

від 26.10.2021 по справі 359/7624/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 359/7624/19 Головуючий у 1 інстанції: Журавський В.В.

провадження №22-ц/824/8843/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 жовтня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Рубан С.М., Суханової Є.М.,

при секретарі: Панчошній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей та сім`ї Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Трейдинг Старт , про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2014 року за нею, як співзабудовником, було визнано право на 1/2 частину збудованого у шлюбі із ОСОБА_3 , але не прийнятого в експлуатацію, двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказував, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 15 травня 2019 року здійснено поділ домоволодіння та визнано за нею право власності на 1/2 частку в земельній ділянці площею 0,11 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1 .

01 квітня 2019 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким він відчужив в його власність земельну ділянку площею 0,1100 га з кадастровим номером 3220888001:01:011:0401 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 . Після цього ОСОБА_1 здійснив поділ даної земельної ділянки на дві відокремлені з присвоєнням їм відповідних кадастрових номерів: 3220888001:01:011:0405 та 3220888001:01:011:0404 відповідно площею 0,0675 га та 0,0425 га з присвоєнням відповідних поштових адрес: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 відчужив вищевказані земельні ділянки та житловий будинок на користь ТОВ Трейдинг Старт . Вказаний об`єкт нерухомого майна є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який відчужив земельну ділянку без згоди ОСОБА_2 . У такий спосіб позивачка була незаконно позбавлена її 1/2 частки в цьому об`єкті нерухомого майна, тому просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малаховською І.В. і зареєстрований в реєстрі за №308.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021 року позов задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3220888001:01:011:0401, площею 0,11 га, розташованої по АДРЕСА_1 , укладений 01 квітня 2019 року між ОСОБА_3 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В., за реєстровим №308.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору у розмірі 384 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору у розмірі 384 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаргу обґрунтовував тим, що Бориспільським міськрайонним судом Київської області не було досліджено за яких обставин (правочину) ОСОБА_3 набув у власність спірну ділянку, оскільки спірна земельна ділянка була набута ОСОБА_3 у порядку її приватизації, що виключає спільну сумісну власність подружжя на цю земельну. Таким чином, на момент 01.04.2019 року укладення спірного договору купівлі продажу земельної ділянки - спірна земельна ділянка була у особистої власності виключно ОСОБА_3 та не була сумісною власністю подружжя, як така, що була набута ОСОБА_3 внаслідок її приватизації.

Також вказував, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення взагалі не дослідив, яким чином ОСОБА_3 набув права власності на спірну земельну ділянку, оскільки як стало відомо 11.05.2021 року апелянту відповідач ОСОБА_3 набув права власності на спірну земельну ділянку шляхом її приватизації на підставі рішень Щасливської сільської ради Бориспільского району від 24.10.2004 року №211.32-21-IV та від 09.09.2008 року №447.18-22- V.

Обов`язок довести, що спірна земельна ділянка є спільної сумісної власністю подружжя, покладається ст.ст.12, 83 ЦПК України саме на позивача, а на суд за ст.ст.89, 263 ЦПК України покладається обов`язок перевірити наявність у справі доказів, що спірна земельна ділянка була спільною сумісної власністю подружжя на момент її відчуження за оскаржуваним правочином. Проте, матеріали справи взагалі не містять доказів, яким чином спірна земельна ділянка була набута у власність ОСОБА_3 , а також доказів, що спірна земельна ділянка є спільної сумісною власністю подружжя.

Крім того, при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом не було враховано, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2019 року у справі 359/671/17, яке набрало законної сили 04.12.2019 року, підставою для визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/2 спірної земельної ділянки був не поділ, як спільної сумісної власності подружжя, а у зв`язку з тим, що у власність ОСОБА_2 виділена в натурі 1/2 частка в об`єкті нерухомого майна, на підставі ст.120 ЗК України,ст.377 ЦК України до неї перейшло також право власності на 1/2 частку в спірній земельній ділянці.

Тобто, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2019 року у справі 359/671/17 було визнане право власності позивача ОСОБА_2 на 1/2 частину спірної земельної ділянки у зв`язку з визнанням за нею цим судовим рішенням права власності на частину будівельних матеріалів, з яких було складено житловий будинок, що знаходився на спірній земельній ділянці, у зв`язку з чим судом було визнано право власності ОСОБА_2 на частину цього житлового будинку, тільки як наслідок право власності на Ѕ частину земельної ділянки, оскільки суд вказав, що це право перейшло до ОСОБА_2 після виділення їй в натурі 1/2 частки в об`єкті нерухомого майна.

Так як вматеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка була спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то апелянт вважавхибним висновок суду, що земельна ділянка площею 0,11га з кадастровим номером 3220888001:01:011:0401, яка розташовується за адресою: АДРЕСА_1 , є нерухомим майном подружжя ОСОБА_2 та до позивачки ОСОБА_2 на підставі ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України перейшло право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки і дана обставина встановлена у вищевказаних судових рішеннях, які набрали законної сили, а тому вказана земельна ділянка має правовий режим спільної сумісної власності подружжя.

Вказує, що позивачем не наведено інші підстави ніж ч.3 ст.65 СК України та ч.2 ст.369 ЦК України при оскарженні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки, проте ці підстави відповідно до матеріалів апеляційного провадження відсутні, оскільки спірна земельна ділянка не була спільною сумісною власністю подружжя, а була особистою власністю ОСОБА_3 , так як була набута ним за результатами її приватизації.

Також оспорюване рішення місцевого суду прийнято без врахування правого висновку Верховного Суду у справі №6-1587цс16.

Наголошує, що законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Між тим, обов`язок місцевого суду враховувати правові висновки Верховного суду є обов`язковою.

Також, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свої прав, так як спірної земельної ділянки вже не існує, як об`єкту нерухомого майна, оскільки було встановлено оспорюваним судовим рішенням, що спірну земельну ділянку було поділено на дві земельні ділянки, які є окремими самостійними об`єктами нерухомого майна, та належать ТОВ Трейдинг Старт .

Таким чином, визнання недійсним оспорюваного договору, жодним чином не може відновити права позивача, які вона вважає порушеними, у тому числі шляхом реституції за наслідками визнання недійсним оспорюваного правочину, через те, що спірної земельної ділянки не існує, а дві земельні ділянки, які утворилися від її поділу були двічі відчужені, та знаходяться у власності добросовісного набувача ТОВ Трейдинг Старт .

Апелянт також зазначав, щооспорюване судове рішення було прийнято без належного повідомлення відповідачів та третьої особи ТОВ Трейдинг Старт про час та місце судового розгляду, під час якого було ухвалене рішення, що має мати наслідком його обов`язкове скасування.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 при відчуженні спірної земельної ділянки порушено вимоги закону щодо отримання згоди співвласника ОСОБА_2 , що в свою чергу, є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі статей 203, 369 ЦК України , а тому з метою відновлення порушених прав позивача та забезпечення законності належить визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 01 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що 01 квітня 2019 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малаховською І.В. та зареєстрований в реєстрі за №308

За цим договором ОСОБА_3 відчужив у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1100 га з кадастровим номером 3220888001:01:011:0401 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 .

Згоди на такий продаж позивачкою ОСОБА_2 не було надано. Відповідач ОСОБА_3 під час підписання договору-купівлі продажу вказав, що відчужуване майно є його особистою приватною власністю.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 травня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був розірваний. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_5 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2014 року, що набрало законної сили 07 вересня 2016 року, за ОСОБА_2 як співзабудовником визнано право на 1/2 частину збудованого нею у шлюбі з ОСОБА_3 , але не прийнятого в експлуатацію, двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 424,9 кв.м. та житловою 183,3 кв.м.

Постановою Верховного суду України від 07 вересня 2016 року залишено в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду від 28 жовтня 2014 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 15 травня 2019 року ОСОБА_2 виділено у власність веранду 1-І площею 9,2 кв.м., кладову 1-ІІ площею 2,4 кв.м., хол 1-1 площею 18,2 кв.м., житлову кімнату 1-2 площею 9,8 кв.м., санвузол 1-3 площею 4,3 кв.м., житлову кімнату 1-4 площею 27,8 кв.м., житлову кімнату 1-5 площею 26,5 кв.м., житлову кімнату 1-6 площею 19,7 кв.м., кухню 1-7 площею 24,3 кв.м., гараж 1-8 площею 27,1 кв.м., котельню 1-9 площею 15,5 кв.м., сауну 1-10 площею 5,2 кв.м., санвузол 1-11 площею 1,4 кв.м., ганок а-2 , пандус а-3 , вхід до підвалів а-4 , вимощення №І-1, 1/2 частину огорожі №1, ворота №2, яму вигрібну М , що становлять 1/2 частку в незавершеному будівництві - домоволодінні по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 виділено у власність тамбур 2-1 площею 2,1 кв.м., кладову 2-2 площею 19,2 кв.м., коридор 2-3 площею 14,0 кв.м., котельню 2-4 площею 4,2 кв.м., сходинкову 2-5 площею 6,2 кв.м., хол 2-6 площею 16,7 кв.м., житлову кімнату 2-7 площею 27,8 кв.м., житлову кімнату 2-8 площею 25,3 кв.м., гардероб 2-9 площею 10,3 кв.м., санвузол 2-10 площею 14,1 кв.м., житлову кімнату 2-11 площею 43,3 кв.м., підвал 1-12 площею 45,3 кв.м., погріб з шийкою Б , 1/2 частину огорожі №1, колонку питну К , яму вигрібну Л , що становлять іншу 1/2 частку в незавершеному будівництві - домоволодінні по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку в земельній ділянці площею 0,11 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованій по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на іншу 1/2 частку в земельній ділянці площею 0,11 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованій по АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову в частині вимоги про поділ земельної ділянки в натурі ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду від 15 травня 2019 року набрало законної сили 04 грудня 2019 року (а.с.21).

З листа Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області №02-14/866 від 16 липня 2019 року вбачається, що 16 квітня 2019 року виконавчим комітетом Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області було прийнято рішення №57 Про присвоєння адреси частині земельної ділянки в зв`язку з розподілом земельної ділянки на дві частини , відповідно до якого було присвоєно адресу земельній ділянці площею 0,0675 га, кадастровий номер 3220888001:01:011:0405 - АДРЕСА_1 , та земельній ділянці площею 0,0425 га, кадастровий номер 3220888001:01:011:0404 - АДРЕСА_1 .

Зазначене рішення було прийнято відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Порядку щодо надання та зміни адрес об`єктам нерухомості в селах Щасливе та Проліски на підставі заяви ОСОБА_1 щодо присвоєння адреси частині земельної ділянки в зв`язку з розподілом ділянки на дві частини в АДРЕСА_1 , до якої було додано пакет документів, а саме: копію Витягу з ДЗК НВ - 0003003352019 від 11 квітня 2019 року про земельну ділянку кадастровий номер 3220888001:01:011:0405; копію Витяту з ДЗК НВ - 0003003362019 від 11 квітня 2019 року про земельну ділянку кадастровий номер 3220888001:01:011:0404; копію паспорту та ІК ОСОБА_1 ; копію договору купівлі-продажу від 01 квітня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Малаховською І.В. та зареєстрованого в реєстрі за №308; копію заяви ОСОБА_1 до компетентних органів від 03 квітня 2019 року про розподіл земельної ділянки площею 0,1100 га з кадастровим номером 3220888001:011:0404 (посвідчена нотаріально) (а.с.23-24).

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 червня 2019 на підставі заяви від 03 квітня 2019 року рішення сільської ради №57 від 16 квітня 2019 року та витягів з ДЗК зареєстровано право власності на відповідні земельні ділянки за ОСОБА_1 .

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,0675 га, власником якої є ОСОБА_1 , зареєстрована за кадастровим номером 3220888001:01:011:0405, дата державної реєстрації 10 квітня 2019 року (а.с.25,28,30)

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка площею 0,0425 га, власником якої є ОСОБА_1 , зареєстрована за кадастровим номером 3220888001:01:011:0404, дата державної реєстрації 10 квітня 2019 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07 серпня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3465, виданий 18.07.2019 року, видавник: Козаєва Н.М. , приватний нотаріус КМНО, зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ Трейдинг Старт .

Як вбачається з довідки, вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0675 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3220888001:01:011:0405, дата державної реєстрації земельної ділянки 10 квітня 2019 року.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч.2 та ч.3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно з ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення закріплено також ч.3 ст.368 ЦК України.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч.4 ст.369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.

Отже лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним. Принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі №6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі №6-533цс16, і вважає, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі №430/1281/14-ц (провадження №61-43510сво18) зазначено, що при розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.

Відповідно до змісту ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За вимогами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,11 га з кадастровим номером 3220888001:01:011:0401, яка розташовується в АДРЕСА_1 , є нерухомим майном подружжя ОСОБА_2 та до позивача ОСОБА_2 на підставі ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України перейшло право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки. Дана обставина встановлена у вищевказаних судових рішеннях, які набрали законної сили.

Отже, як вірно вважав суд, вказана земельна ділянка має правовий режим спільної сумісної власності подружжя.

Наведені обставини свідчать про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить ч.3 ст.65 СК України та ч.2 ст.369 ЦК України.

На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо недотримання ОСОБА_3 при відчуженні спірної земельної ділянки вимог закону щодо отримання згоди співвласника - ОСОБА_2 , що в свою чергу, є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі статей 203, 369 ЦК України .

Суд вірно вважав необхідним визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 01 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з метою відновлення порушених прав позивачки та забезпечення законності.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2021 року.

Головуючий:

Судді: