Постанова

від 01.11.2021 по справі 331/329/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 331/329/19

провадження № 61-5549св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю Водний промисловий консалтинг ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2020 року в складі судді Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 грудня 2006 року.

В обґрунтування позову зазначав, що 10 листопада 2004 року між ним як фізичною особою - підприємцем і відповідачем, що діяв як фізична особа, було укладено договір комісії, за умовами якого він зобов`язався за кошти відповідача ОСОБА_2 придбати на прилюдних торгах об`єкт нерухомості - будівлю промислового цеху літ. А, загальною площею 635,7 кв. м з підвалом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вони узгодили оптимальну ціна купівлі об`єкта у розмірі 535 000 грн, а також розмір його винагороди як комісіонера у розмірі 25 000 грн. Загальна сума договору комісії склала 560 000 грн. Того ж дня він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 560 000 грн, оформивши цю операцію прибутковим касовим ордером № 8. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів № 5080250/1 від 11 листопада 2005 року ФОП ОСОБА_1 був визнаний переможцем торгів як учасник, що запропонував найбільшу ціну. Проте протягом тривалого часу колишній власник об`єкту нерухомості Товариство з обмеженою відповідальністю Євробетон-Січ (далі - ТОВ Євробетон-Січ ) подавав численні скарги на дії державної виконавчої служби, у зв`язку з чим він не міг оформити право власності на придбаний об`єкт.

07 листопада 2006 року він отримав свідоцтво про право власності на придбану будівлю. Оскільки правилами проведення прилюдних торгів не передбачалося можливість переведення прав і обов`язків покупця від комісіонера до комітента (замовника), він уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу придбаного на прилюдних торгах об`єкту, який було посвідчено нотаріально 11 грудня 2006 року. При цьому, жодних розрахунків за договором купівлі-продажу між сторонами не проводилося, оскільки всю суму вартості придбаного об`єкту він отримав від відповідача ще 10 листопада 2004 року.

Оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений з метою уникнення будь-яких обмежень щодо реалізації права власності на нежитлове приміщення внаслідок дій ТОВ Євробетон-Січ . Посилаючись на положення статей 202, 203, 235 ЦК України ОСОБА_1 просив визнати договір купівлі-продажу від 11 грудня 2006 року недійсним з причини його удаваності.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з необґрунтованості позовних вимог. ОСОБА_1 не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11 грудня 2006 року, та що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу. Окрім того, в пункті 4. 1. оспорюваного договору зазначено, що ОСОБА_2 повністю розрахувався за придбане нерухому майно, передавши грошові кошти в сумі 552 576 грн, і доказів протилежного суду не надано.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі 707/1541/16-ц, від 06 червня 2018 року в справі № 910/19473/17.

Окрім того оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначав, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив текст договору купівлі-продажу та документи, які свідчать про виконання сторонами умов договору комісії, а не будь-яких інших договорів.

Суди не дослідили питання дійсної спрямованості волі сторін при укладенні спірного договору купівлі-продажу, не навели оцінки поясненням сторін договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

12 травня 2021 року справа № 331/329/19 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_4 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 10 листопада 2004 року між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір комісії, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язався за кошти ОСОБА_2 придбати об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю промислового цеху літ. А, загальною площею 635,7 кв. м з підвалом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання договору комісії ОСОБА_2 вніс до каси ФОП ОСОБА_1 560 000 грн, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 8 від 10 листопада 2004 року.

Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів № 5080250/1 від 11 листопада 2005 року з реалізації нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , переможцем торгів визнаний ФОП ОСОБА_1 як учасник, що запропонував найбільшу ціну.

07 листопада 2006 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на придбану будівлю.

11 грудня 2006 року між позивачем і відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вищевказаного об`єкта нерухомості. Дружиною позивача ОСОБА_3 і дружиною відповідача ОСОБА_4 було надано згоду на укладення цього договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів не довів, що договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, укладений між сторонами 11 грудня 2006 року, було оформлено з метою приховати будь-який інший договір, між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16 та постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 707/1541/16-ц, від 06 червня 2018 року в справі № 910/19473/17.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження , не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко