Рішення

від 18.06.2020 по справі 331/329/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

18.06.2020

Справа № 331/329/19

Провадження 2/331/70/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого - судді Антоненко М.В.

при секретарі - Андрієнко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю Водний промисловий консалтинг про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю Водний промисловий консалтинг про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 10.11.2004 р. між ним як фізичною особою - підприємцем, і відповідачем, що діяв як фізична особа, було укладено договір комісії, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався за кошти відповідача ОСОБА_2 придбати наприлюдних торгах об`єкт нерухомості, а саме - будівлю промислового цеху літ. А, загальною площею 635,7 кв.м з підвалом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Між сторонами була узгоджена оптимальна ціна купівлі об`єкту у розмірі 535 000 грн., а також розмір винагороди ОСОБА_1 як комісіонера урозмірі25 000 грн. Загальна сума договору комісії склала 560 000 грн.

Того ж дня, 10.11.2004 р., ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 560 000 грн., оформивши цю операцію прибутковим касовим ордером за № 8. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів № 5080250/1 від 11.11.2005 р. ОСОБА_5 ОСОБА_6 був визнаний переможцем торгів як учасник, що запропонував найбільшу ціну.

Проте, протягом тривалого часу колишній власник об`єкту нерухомості - ТОВ "Євробетон-Січ" - подавав численні скарги на дії державної виконавчої служби, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не міг оформити право власності на придбаний об`єкт. Лише 07.11.2006 р. позивачу було видано свідоцтво про право власності на придбану будівлю.

Оскільки, правилами проведення прилюдних торгів не передбачалося можливість переведення прав і обов`язків покупця від комісіонера до комітента (замовника) сторонами за обопільною згодою було укладено договір купівлі-продажу придбаного на прилюдних торгах об`єкту, який було посвідчено нотаріально 11.12.2006 р. При цьому, жодних розрахунків за договором купівлі-продажу між сторонами не проводилося, оскільки всю суму вартості придбаного об`єкту позивач отримав від відповідача ще 10.11.2004 р.

Посилаючись на положення ст. ст. 202, 203, 235 ЦК України просив визнати договір купівлі-продажу від 11.12.2006р.недійсним з причини його удаваності.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11.02.2019 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 05 квітня 2019 року на 09 год. 00 хв.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2019 року до участі у справі в якості 3-х осіб залучено ОСОБА_4 і ТОВ "Воднийпромисловий консалтинг".

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.12.2019 року справу призначено до судового розгляду на 23.03.2020 року на 09 год. 00 хв.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав, пославшись на обставини,викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог не заперечував, суду пояснив, що дійсно надавав ФОП ОСОБА_1 доручення прийняти участь в прилюдних торгах, у листопаді 2004р. передплатив вартість об`єкту нерухомості, але переоформити його на своє ім`я не мав можливості з огляду на накладенні на майно арештів за позовами і скаргами колишнього власника. Оскільки, законодавство не передбачало можливості переоформлення протоколу про результати прилюдних торгів на ім`я особи, яка не була учасником таких торгів, сторони у грудні 2006р. за порадою нотаріуса уклали удаваний договір купівлі-продажу, єдиною метою якого було остаточне виконання раніше досягнутої сторонами домовленості.

3-тя особа ОСОБА_3 вирішення позову залишила на розсуд суду, пояснила, що дійсно у грудні 2006р. надавала нотаріусу згоду на укладення її чоловіком договору купівлі-продажу цеху, що розташований в ОСОБА_7 . Грошових коштів за цей об`єкт її чоловік у 2006 році не отримував, у власній господарській діяльності не використовував.

3-тя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, проте направила до суду письмову заяву, в якій проти задоволення позовних вимог заперечила. Зазначила, що у шлюбі з ОСОБА_2 перебувала з 14.05.2005 р. В період шлюбу було придбано майно, у тому числі і нежитлова будівля промислового цеху по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася донька, у зв`язку з чим ОСОБА_4 перебувала у декретній відпустці, тобто мала поважну причину відсутності самостійного доходу на час придбання спірного майна. Натепер, між колишнім подружжям вирішується питання про поділ спільного набутого майна.

Представник 3-ої особи ОСОБА_4 - адвокат Тульчевська Н.В. - проти задоволення позовних вимог заперечувала, вважала, що позов заявлено лише з метою перешкодити поділу майна між подружжям ОСОБА_2 і ОСОБА_4 . Просила застосувати до позовних вимог загальний строк позовної давності.

Представник 3-ої особи - ТОВ "Водний промисловий консалтинг" - адвокат Яма Д.М. позовні вимоги вважає обґрунтованими, оскільки між сторонами фактично було укладено і виконано договір комісії, у той час як умови договору купівлі-продажу щодо розрахунків за придбане майно фактично не виконувалися.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави- учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. PrinceHans-Adam II ofLiechtenstein v. Germany).

За змістом ст. 55, 64, 124 Конституції України право на судовий захист гарантується та забезпечується. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежений. Цей принцип знайшов своє відображення і в рішенні Конституційного суду № 9-зп від 25.12.1997 року.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 ЦК України, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

10.11.2004 р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 і громадянином ОСОБА_2 було укладено договір комісії, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язався за кошти ОСОБА_2 придбати об`єкт нерухомості, а саме - нежитлову будівлю промислового цеху літ. А, загальною площею 635,7 кв.м з підвалом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - об`єкт).

На виконання договору комісії ОСОБА_2 вніс до каси ФОП ОСОБА_1 560.000грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером за № 8 від 10.11.2004 р.

Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів № 5080250/1 від 11.11.2005 р. переможцем торгів визнаний ФОП ОСОБА_1 як учасник, що запропонував найбільшу ціну.

07.11.2006 р. ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на придбану будівлю.

11.12.2006 р. між позивачем і відповідачем укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу об`єкту. Дружиною позивача ОСОБА_3 і дружиною відповідача ОСОБА_4 було надано згоду на укладення цього договору.

Як пояснили в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 , цей договір було укладено лише з метою фактичного виконання доручення, обумовленого сторонами в договорі комісії від 10.11.2004р., при цьому грошові розрахунки між сторонами не проводилися, оскільки всю суму вартості придбаного об`єкту позивач ОСОБА_1 отримав від відповідача ОСОБА_2 ще 10.11.2004 р., а об`єкт передав 11.12.2006 р. згідно з актом приймання-передачі, який складався саме на виконання договору комісії.

Аналогічні пояснення надала в судовому засіданні 3-тя особа ОСОБА_3 .

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Згідно за статтею 328 ЦК України діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.-ч. 1-3 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ч.-ч.1,3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 25 ПОСТАНОВИ ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 06.11.2009 N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , передбачено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК ( 435-15 )) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК ( 435-15 ) має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

А ні в позові, а ні в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 ніяк не обґрунтував, який саме правочин було приховано договором купівлі-продажу від 11.12.2006 р. Аналогічно, нічого з цього приводу не пояснив суду відповідач ОСОБА_2 .

Таким чином, суд позбавлений можливості вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють прихований правочин.

В позовній заяві ОСОБА_1 обґрунтовуючи удаваність договору 11.12.2006 р. наполягає на тому, що грошові розрахунки між сторонами не проводилися, оскільки всю суму вартості придбаного об`єкту він отримав від відповідача ОСОБА_2 ще 10.11.2004 р., а об`єкт передав 11.12.2006 р. згідно з актом приймання-передачі, який складався саме на виконання договору комісії.

Аналогічні пояснення надали в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 .

Суд не приймає до уваги вказані твердження з огляду на положення п. 4.1. оспорюваного договору від 11.12.2006 р., згідно з яким Покупець - ОСОБА_2 повністю розрахувався за придбане нерухому майно передавши грошові кошти в сумі вказаної в п.1.2 цього договору (552576 п`ятсот п`ятдесят дві тисячі п`ятсот сімдесят шість) гривень.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ним з однієї сторони та відповідачем ОСОБА_2 з другої сторони, виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.12.2006 р., та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу. При цьому, суд приймає до уваги те, що у п. п.4.1. оспорюваного договору зазначено, що ОСОБА_2 повністю розрахувався за придбане нерухому майно передавши грошові кошти в сумі 552576 гривень.

Так як вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 202, 203, 235 ЦК України, ст. ст. 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю Водний промисловий консалтинг про визнання правочину недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до ті. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу. ХШ Перехідні Положення ЦГІК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо подання апеляційної скарги продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя: М.В. Антоненко