Постанова

від 02.03.2021 по справі 331/329/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.03.2021 Справа № 331/329/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/329/18

Провадження №22-ц/807/49/21

Головуючий в 1-й інстанції - Антоненко М.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарОстащенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю Водний промисловий консалтинг про визнання правочину недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю Водний промисловий консалтинг про визнання правочину недійсним. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 10.11.2004 р. між ним як фізичною особою - підприємцем, і відповідачем, що діяв як фізична особа, було укладено договір комісії, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався за кошти відповідача ОСОБА_2 придбати на прилюдних торгах об`єкт нерухомості, а саме - будівлю промислового цеху літ. А, загальною площею 635,7 кв.м з підвалом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Між сторонами була узгоджена оптимальна ціна купівлі об`єкту у розмірі 535 000 грн., а також розмір винагороди ОСОБА_1 як комісіонера у розмірі 25 000 грн. Загальна сума договору комісії склала 560 000 грн. Того ж дня, 10.11.2004 р., ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 560000 грн., оформивши цю операцію прибутковим касовим ордером за № 8. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів № 5080250/1 від 11.11.2005 р. ФОП ОСОБА_1 був визнаний переможцем торгів як учасник, що запропонував найбільшу ціну. Проте, протягом тривалого часу колишній власник об`єкту нерухомості - ТОВ "Євробетон-Січ" - подавав численні скарги на дії державної виконавчої служби, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не міг оформити право власності на придбаний об`єкт. Лише 07.11.2006 р. позивачу було видано свідоцтво про право власності на придбану будівлю. Оскільки, правилами проведення прилюдних торгів не передбачалося можливість переведення прав і обов`язків покупця від комісіонера до комітента (замовника) сторонами за обопільною згодою було укладено договір купівлі-продажу придбаного на прилюдних торгах об`єкту, який було посвідчено нотаріально 11.12.2006 р. При цьому, жодних розрахунків за договором купівлі-продажу між сторонами не проводилося, оскільки всю суму вартості придбаного об`єкту позивач отримав від відповідача ще 10.11.2004 р. Посилаючись на положення ст. ст. 202, 203, 235 ЦК України позивач просив визнати договір купівлі-продажу від 11.12.2006р. недійсним з причини його удаваності.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю Водний промисловий консалтинг про визнання правочину недійсним - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити у частині правового обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що висновок суду першої інстанції про недоведеність того, що договір купівлі-продажу є удаваним не ґрунтується на досліджених доказах. Відмова у задоволенні позову повинна бути мотивована удаваністю договору купівлі-продажу, що не вимагає визнання такого договору недійсним в судовому порядку, а також дійсністю та повним виконанням договору комісії.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_4 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.11.2004 р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 і громадянином ОСОБА_2 було укладено договір комісії, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язався за кошти ОСОБА_2 придбати об`єкт нерухомості, а саме - нежитлову будівлю промислового цеху літ. А, загальною площею 635,7 кв.м з підвалом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - об`єкт).

На виконання договору комісії ОСОБА_2 вніс до каси ФОП ОСОБА_1 560000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером за № 8 від 10.11.2004 р.

Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів № 5080250/1 від 11.11.2005 р. переможцем торгів визнаний ФОП ОСОБА_1 як учасник, що запропонував найбільшу ціну.

07.11.2006 р. ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на придбану будівлю.

11.12.2006 р. між позивачем і відповідачем укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу об`єкту. Дружиною позивача ОСОБА_3 і дружиною відповідача ОСОБА_4 було надано згоду на укладення цього договору.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ним з однієї сторони та відповідачем ОСОБА_2 з другої сторони, виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.12.2006 р., та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу. При цьому п. п.4.1. оспорюваного договору зазначено, що ОСОБА_2 повністю розрахувався за придбане нерухому майно передавши грошові кошти в сумі 552576 гривень, і доказів протилежного суду не надано.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вірно встановив суд першої інстанції, позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ним з однієї сторони та відповідачем ОСОБА_2 з другої сторони, виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.12.2006 р., та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 3 березня 2021 року.

Судді: С. В. Кухар

О. В. Крилова

О. З. Поляков