Постанова

від 08.06.2010 по справі 27/105

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.06.2010                                                                                           № 27/105

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_1 – фізична особа – підприємець

 від відповідача - не з"явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Завод “Ленінська кузня”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 23.03.2010

 у справі № 27/105 ( .....)

 за позовом                               Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

 до                                                   Відкритого акціонерного товариства “Завод “Ленінська кузня”

 про                                                   стягнення 94024,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2010 р. у справі № 27/105 позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1, позивач) про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Завод “Ленінська кузня” (далі – Завод “Ленінська кузня”, відповідач) 94 024,35 грн. задоволений частково. Вирішено стягнути з Заводу “Ленінська кузня” на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 89 547  грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 895 грн. 48 коп., та 224 грн. 77 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовити.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення по справі № 27/105 від 23.03.10 року частково та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ВАТ “Завод “Ленінська кузня”.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме місцевим господарським судом не прийнято та не розглянуто в одному позовному провадженні з даним позовом зустрічну позовну заяву про стягнення з позивача про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку, яку відповідач подав до Господарського суду міста Києва 18.03.2010 р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з’ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін.

Ухвалою від 11.05.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 08.06.2010 р.

В судове засідання з’явився позивач. Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та попереджений ухвалою суду від 11.05.2010 р. про те, що нез’явлення представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням. В зв’язку з викладеним, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

22.01.2008 року між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 (надалі – виконавець) та Відкритим акціонерним товариством “Завод “Ленінська кузня” (надалі – замовник) був укладений договір № 23-08 (надалі – договір), відповідно до якого виконавець зобов’язується виконати, а замовник прийняти та оплатити у відповідності до умов договору:

-          роботи по виготовленню металевих корпусних блоків;

-          роботи по виготовленню металевих корпусних конструкцій секцій;

-          роботи зі з’єднання блоків в об’ємі;

-          інші роботи по зварюванню, зачистки металевих корпусних конструкцій;

- інші роботи, передбачені додатковою угодою.

Відповідно до п. 2.8.1 договору перший платіж-аванс, для забезпечення початку робіт у сумі 25% від вартості замовлення, здійснюється протягом 5-ти банківських днів від дати підписання договору; 65% з моменту підписання акту здачі-приймання робіт та 10% після здачі блоків на конструктивність протягом 10 банківських днів банківським переказом на розрахунковий рахунок зазначений виконавцем.

10.09.2008 року сторони підписали додаткову угоду № 10 до договору № 23-08 від 22.01.2008 року, відповідно до якої виконавець зобов’язується додатково виготувати однокамерні вежі у кількості 6 штук, а замовник прийняти ці роботи та оплатити їх.

На виконання додаткової угоди № 10 до договору № 23-08 від 22.01.2008 року, позивач виконав роботи з виготовлення веж, а відповідач прийняв їх, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт (послуг) від 02.12.2008 року на суму 36 722 грн. підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно із п. 1.3 додаткової угоди № 10 повний розрахунок здійснюється протягом 5 банківських днів після підписання акту виконаних робіт.

Враховуючи зазначене, відповідач повинен був здійснити розрахунок за виконані роботи у строк до 09.12.2008 року. Відповідач у зазначений строк оплату за виконані роботи не здійснив

06.11.2008 року сторони підписали додаткову угоду № 11 до договору № 23-08 від 22.01.2008 року, відповідно до якої виконавець зобов’язується виконати роботи, а саме виготовити однокамерну вежу № 7 та однокамерну вежу № 8, а замовник прийняти ці роботи та оплатити.

15.12.2008 року позивач виготовив та передав відповідачеві однокамерну вежу № 7, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) від 15.12.2008 року на суму 45 825 грн.

17.12.2008 року, згідно акту здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) на суму 30 825 грн. позивач передав, а відповідач прийняв однокамерну вежу № 8.

Відповідно до п. 1.3 додаткової угоди № 11 повний розрахунок за виконані роботи здійснюється протягом 5 банківських днів після підписання акту виконаних робіт.

Враховуючи викладене, відповідач за актом від 15.12.2008 року повинен був розрахуватися у строк до 22.12.2008 року, а за актом від 17.12.2008 року у строк до 24.12.2008 року.

Відповідач за роботи виконані згідно додаткової угоди № 11 до договору № 23-08 від 22.01.2008 року здійснив оплату частково, перерахувавши на рахунок позивача 23 825 грн.

Таким чином, станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем за додатковими угодами № 10 та № 11 до договору № 23-08 від 22.01.2008 року становить 89 547 грн. Відповідач заперечень щодо наявності заборгованості судам не надав.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позов підлягає частковому задоволенню в зв’язку з наступним:

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина 1 статті 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ст. 854 ЦК України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника, – достроково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідач доказів повного виконання зобов’язань щодо оплати робіт не надав. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи та визнаний відповідачем у судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 89 547 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивач, крім того, суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 477,35 грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч. б ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у випадку затримки кінцевого розрахунку більше ніж на 5 банківських днів з урахуванням умов, обумовлених в пункті 2.5. Замовник оплачує починаючи з 6 дня по 15 день пеню у розмірі 0,5% від вартості неоплачених робіт і 1% починаючи з 16 дня, але не більше 5% від загальної вартості робіт.

У судовому засіданні відповідач заявив про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідач мав розрахуватися за виконані роботи за актом від 02.12.2008 року у строк до 09.12.2008 року, за актом від 15.12.2008 року у строк до 22.12.2008 року та за актом від 17.12.2008 року у строк до 24.12.2008 року, в зв’язку з чим позовна давність щодо стягнення пені згідно вищезазначених актів закінчилася 10.12.2009 року, 23.12.2009 року та 25.12.2009 року відповідно. Позовна заява ж була подана 18.02.2010 року, тобто з простроченням строку позовної давності щодо пред’явлення вимоги про стягнення пені.

Враховуючи вищевикладене і те, що відповідач заявив про застосування позовної давності про стягнення пені, місцевий господарський суд правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 4 477,35 грн.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва є законним і обґрунтованим.

Що стосується твердження відповідача в апеляційній скарзі того, що судом першої інстанції не прийнято до уваги зустрічний позов і не розглянуто його в одному провадженні з позовом ФОП ОСОБА_1, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення, то судова колегія вважає його таким, що задоволенню не підлягає в зв’язку з наступним.

В пункті 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р., зазначено, що відповідно до частини першої статті 60 ГПК зустрічний позов може бути поданий відповідачем тільки до прийняття рішення зі спору. Отже, апеляційна інстанція не вправі вирішувати будь-які питання, пов'язані з розглядом зустрічної позовної заяви, поданої після прийняття рішення зі справи місцевим господарським судом, у тому числі й передавати її для розгляду до названого суду.

Крім того, у пункті 8 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/366 від 28.03.2002 р. із змінами та доповненнями станом на 29 грудня 2008 р. вказано, що згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об'єднання позовних вимог (стаття 58 ГПК), про подання зустрічного позову (стаття 60 ГПК) та видачу наказу (стаття 116 ГПК).

Положення розділів I - X ГПК мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд відповідно до частини першої статті 101 ГПК повторно розглядає справу та згідно із статтею 103 ГПК має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача.

Пунктом 9 вказаного роз’яснення передбачено, що повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно визначено статтею 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у частині четвертій статті 106 ГПК.

Частиною другою статті 104 ГПК України встановлено, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

В зв’язку з викладеним і тим, що порушення судом першої інстанції не призвело до прийняття невірного рішення за позовом ФОП ОСОБА_1, а зустрічний позов, поданий Заводом “Ленінська кузня”, може бути розглянутий в окремому позовному провадженні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Завод “Ленінська кузня” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 23.03.2010 р. в справі № 27/105 – без змін.

Справу № 27/105 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 11.06.10 (відправлено)