Постанова

від 02.11.2021 по справі 442/7579/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/7579/18 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/811/1373/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 68

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Жукровської Х.І.

з участю представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року у складі судді Крамара О.В. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності, визнання факту припинення шлюбних відносин , -

встановив:

У листопаді 2018 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 11.01.2019 просила визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя нежитлові приміщення загальною площею 31,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю загальною площею 335,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; дачний будинок АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту); об`єкт будівництва (відпочинковий комплекс) у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва, в с. Раневичі, Дрогобицького району Львівської області урочище Корост; автомобіль марки Audi Q5 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_2 ; визначити рівними частки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на майно подружжя; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити в особисту приватну власність та визнати право власності ОСОБА_3 на: нежитлову будівлю загальною площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ; нежитлові приміщення загальною площею 31,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 ; виділити в особисту приватну власність та визнати право власності ОСОБА_2 на дачний будинок АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту); автомобіль марки Audi Q5 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_2 ; об`єкт будівництва (відпочинковий комплекс) у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва, в с. Раневичі, Дрогобицького району Львівської області урочище Корост; визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку для обслуговування павільйону площею 0,0147 за адресою АДРЕСА_3 , припинити право власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ; земельну ділянку для обслуговування павільйону площею 0,0147 за адресою АДРЕСА_3 ; нежитлові приміщення загальною площею 31,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 ; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з лютого 2006 року. За період перебування у шлюбі ними набуто спірне майно, а саме: у 2009 році придбано автомобіль марки AUDIQ5 н.з. НОМЕР_1 ; у 2008 р. нежитлове приміщення загальною площею 31,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; у 2014 р. земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 ; у 2011 році проведено реконструкцію нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , що була придбана ОСОБА_4 у 1999 році, внаслідок чого загальна площа об`єкт збільшилась з 55 кв.м. до 335,2 кв.м.; збудовано дачний будинок АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту) та об`єкт будівництва - відпочинковий комплекс в с.Раневичі, Дрогобицького району Львівської області урочище Корост. Оскільки всі ці об`єкти набуті у власність в період шлюбу, за спільні грошові кошти та спільною трудовою участю, вважає, що на підставі 60, 62, 69-71 СК України таке майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними. Просила позов задовольнити.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12.11.2018 забезпечено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 та накладено арешт на спірні об`єкти.

04.12.2018 відповідач ОСОБА_4 подав зустрічний позов, в якому просив визнати особистою приватною власністю ОСОБА_4 нежитлову будівлю площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4621286100:04:000:0021 площею 0,7281 га за адресою: Львівська обл., Дрогобицький район, Раневицька сільська рада; земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 площею 0,2719 га за адресою: Львівська обл., Дрогобицький район, Раневицька сільська рада; дачний будинок, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 площею 0,2719 га за адресою: Львівська обл., Дрогобицький район, Раневицька сільська рада; автомобіль марки AudiQ5 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ; зареєстрований на ім`я ОСОБА_4 , а також визнати факт припинення шлюбних вдіносин між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з 15 серпня 2015 року. У задоволенні первісного позову в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на нежитлову будівлю загальною площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 відмовити повністю. Стягнути з ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилається на те, що нежитлова будівля площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 придбана ним до шлюбу у 1999 році, а її реконструкція проведена за його кошти, ОСОБА_3 жодної участі у процесі будівництва не приймала, а отже таке майно є його особистою приватною власністю. Щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4621286100:04:000:0021 площею 0,7281 га за адресою: Львівська обл., Дрогобицький район, Раневицька сільська рада та земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 площею 0,2719 га за адресою: Львівська обл., Дрогобицький район, Раневицька сільська рада, зазначає, що такі набуті ним у власність в межах безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, в результаті чого є його особистою приватною власністю в силу приписів ст.81, 116 Земельного кодексу України.

Стверджує, що за власні кошти розпочав будівництво дачного будинку, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 площею 0,2719 га за адресою: Львівська обл., Дрогобицький район, Раневицька сільська рада, так як з серпня 2015 року подружні стосунки між ним та ОСОБА_3 припинено. Відтак, дачний будинок не може належати йому та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Заперечує існування об`єкта будівництва в с. Раневичі, Дрогобицького району Львівської області. Не заперечує належності на праві спільної сумісної власності подружжя нежитлових приміщень загальною площею 31,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 та автомобіля марки Audi Q5 2009р.в., д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_2 . Просив зустрічний позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано об`єктами спільної сумісної власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 :

нежитлові приміщення загальною площею 31,4 кв.м за адресою АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 .

нежитлову будівлю загальною площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ;

дачний будинок АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту);

об`єкт будівництва (відпочинковий комплекс) у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва, в с.Раневичі, Дрогобицького району Львівської області урочище Корост.

автомобіль марки Audi Q5 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_2 .

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення загальною площею 31,4 кв.м за адресою АДРЕСА_1 ;

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 49/100 частин нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 49/100 частин земельної ділянки для обслуговування павільйону загальною площею 0,0147 га за адресою АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту).

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки земельна ділянка площею 0,2719 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 в с. Раневичі Дрогобицького району Львівської області.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 об`єкта будівництва (відпочинковий комплекс) у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва, в с.Раневичі, Дрогобицького району Львівської області урочище Корост.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності, визнання факту припинення шлюбних відносин задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 51/100 частин нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту).

Визнано право власності особистої приватної власності ОСОБА_4 на автомобіль марки Audi Q5 2009 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати за проведення експертизи в розмірі 24335 грн.

Рішення суду оскаржив відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 , вважає рішення необ`єктивним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині визнання об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме: нежитлової будівлі загальною площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_5 (за межами населеного пункту), об`єкта будівництва (відпочинковий комплекс) у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва, в с. Раневичі Дрогобицького району Львівської області урочище Корост, визнання за ОСОБА_3 права власності на 49/100 частин земельної ділянки для обслуговування павільйону загальною площею 0,0147 га за адресою АДРЕСА_3 , визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту), визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину земельної ділянки в с. Раневичі, відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, а саме: визнання особистою приватною власністю ОСОБА_4 нежитлової будівлі площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , земельної ділянки площею 0,2719 га за адресою Львівська обл., Дрогобицький р-н., Раневицька сільська рада, дачного будинку, який знаходиться на цій земельній ділянці, визнання факту припинення шлюбних відносин між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з 15 серпня 2015 року.

Стверджує, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши за ОСОБА_3 право особистої власності на 1/2 частину дачного будинку, 1/2 частину земельної ділянки під дачним будинком, 1/2 обєкта будівництва (відпочинковий комплекс), не зважаючи на те, що згідно уточнених вимог такі позовні вимоги не заявлялися, що свідчить про порушення норм процесуального права та є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Вважає, що жоден із доводів відповідача за первісним позовом не був врахований судом, що, на думку апелянта, свідчить про однобічність та формальний підхід до даної справи.

Зокрема зазначає, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.10.2011 НОМЕР_3 , нежитлова будівля загальною площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 належить йому на праві приватної власності і така є реконструкцією торгового павільйону площею 55 кв.м., який був придбаний у 1999 році з метою провадження господарської діяльності, до одруження з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а з метою обслуговування павільйону була придбана земельна ділянка площею 0,0147 га, за цією ж адресою, шляхом укладення договору купівлі продажу від 15.09.2000.

Зазначає, що кошти, які були потрачені на реконструкцію, є його особистими, які отримані ним від підприємницької діяльності, як приватного підприємця та засновника ПП ЛОРТА , що підтверджується відповідними документами про доходи.

Вважає безпідставним висновок суду про те, що відповідна реконструкція була можливою лише через матеріальну участь у такій ОСОБА_3 , оскільки остання з 2002 - 2011 отримала у дохід 1 202 801,14 грн.

Покликаючись на довідки Трускавецької ДПІ Дрогобицького управління ГУ ДФС у Львівській області від 27.11.2018 № 40913/10/13-0157-43-01 зазначає, що розмір чистого доходу ПП ОСОБА_4 за період 2006-2011 склав 112157,58 грн., також зазначає про доходи від діяльності ПП ЛОРТА .

Таким чином, зазначені доходи, на думку апелянта, дозволяли йому ще до одруження із позивачкою провести відповідну реконструкцію.

Окремо апелянт звертає увагу, що суд не з`ясував інформації щодо чистого доходу ОСОБА_3 , оскільки у декларації останньої, як платника єдиного податку, відображена інформація про валові доходи платника.

На підтвердження доходів як фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не надала суду книгу обліку доходів та витрат суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування за відповідні періоди.

Вважає, що подані позивачкою довідки на підтвердження доходів є недостовірним доказом та не може підтверджувати розмір її доходу.

Звертає увагу, що суд не наводить доказів, на основі яких прийшов висновку, що орієнтовний обсяг будівельно-вантажних робіт становить 420 000,00 грн.

Крім цього, у рішенні жодним чином не зазначено про кредитні зобов`язання ОСОБА_3 , які у неї були з 2007 року, про що йому не було відомо, а докази того, що частина відповідних коштів пішли на придбання автомобіля, не відповідає дійсності оскільки такий був придбаний через 2 роки після отримання кредиту.

Стверджує, що усі зароблені кошти протягом 2007-2011 років позивачка спрямовувала на погашення кредиту у розмірі 18 тис. доларів.

Не погоджується із оцінкою судом показів свідків.

В контексті питання щодо істотного збільшення вартості майна покликається на позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену у постанові від 22.09.2020, справа №214/6174/15.

Вважає, що висновок суду в частині визначення вартості майна після реконструкції не є обґрунтованим, зокрема не погоджується із оцінкою експертом вартості нежитлової будівлі, яка була придбана ОСОБА_4 у 1999 році, оскільки вважає, що така вартість майна до його поліпшення експертом занижена.

Крім цього, суд мав з`ясувати вартість відповідного майна на час реєстрації шлюбу (2006 р) та порівняти її з такою на час розгляду справи.

Також, експерт не зазначає, яка вартість та об`єми виконаних робіт були виконані у шлюбі, а також у висновку експерт упускає питання інфляції, здорожчання відповідних робіт.

Не погоджується із визначенням судом часток реконструйованої будівлі відносно тої, яка була придбана у 1999 році.

Стверджує, що факт окремого проживання з серпня 2015 року в суді підтверджений свідками, однак суд не взяв до уваги свідчення таких, це ж підтверджується довідкою виконавчого комітету Раневицької сільської ради Дрогобицького району, з якої слідує, що ОСОБА_4 з жовтня 2015 року проживає у дачному будинку без реєстрації, а також рахунками за комунальні послуги.

При цьому, зазначені обставини не стосувалися факту окремого проживання, а факту припинення шлюбних відносин.

З жовтня 2015 року почав зведення дачного будинку, за власні кошти, ОСОБА_3 участі у будівництві такого не приймала, самостійно купляв необхідні матеріали, на підтвердження чого має фіскальні товарні та касові чеки, однак суд не взяв цього до уваги та визнав дачний будинок спільним майном подружжя.

В свою чергу, земельні ділянки отримані у власність в межах безоплатної приватизації, відтак такі є його особистою приватною власністю.

Окремо зазначає, що визнання судом готельно-відпочинкового комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ суперечить чинному законодавсту, оскільки новостворене майно набуває статусу будівлі після прийняття її до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на неї.

Крім цього, відповідний об`єкт збудований самочинно без отримання дозвільних документів, тому на такий не може бути визнано право власності та не може бути предметом поділу, оскільки наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості.

При цьому, в матеріалах справи відсутня проектно-кошторисна документація, відтак рішення в цій частині є незаконним та необґрунтованим.

Вимог щодо земельної ділянки 4621286100:04:000:0021 площею 0,7281 га ОСОБА_3 , не пред`являла.

Покликаючись на вартість автомобіля марки Audi Q5, нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 згідно висновків відповідних експертиз, зазначає, що на його користь підлягаї стягненню 59620,5 грн., як грошова компенсація за зменшення його частки в спільному майні, однак суд такої не стягнув.

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року в частині визнання об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : нежитлової будівлі загальною площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_5 (за межами населеного пункту), об`єкта будівництва (відпочинковий комплекс) у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва, в с. Раневичі Дрогобицького району Львівської області урочище Корост, визнання за ОСОБА_3 права власності на 49/100 частин нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , визнання за ОСОБА_3 права власності на 49/100 частин земельної ділянки для обслуговування павільйону загальною площею 0,0147 га за адресою: АДРЕСА_3 , визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту), визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2719 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 в с. Раневичі, Дрогобицького району, визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 обєкта будівництва (відпочинковий комплекс) у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва в с. Раневичі, Дрогобицького району урочище Корост, визнання за ОСОБА_4 права власності на 51/100 частин нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_4 (за межами населеного пункту), ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власністю ОСОБА_4 :

-нежитлової будівлі загальною площею 335 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ; дачного будинку АДРЕСА_4 , який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 площею 0,2719 га за адресою: Львівська обл., Дрогобицький р-н., Раневицька сільська рада.

-земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва кадастровий номер 4621286100:04::000:0022 площею 0,2719 га за адресою: Львівської обл., Дрогобицький р-н., Раневицька сільська рада.

-визнання факту припинення шлюбних відносин між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3

-стягнути з ОСОБА_3 59620,5 грн. грошової компенсації за частку в майні спільної сумісної власності, а також судові витрати.

14.06.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на відповідні обставини, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 14.09.2021 представник відповідача ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримав, повідомив, що окрім того, що зазначено в апеляційній скарзі, додаткових пояснень надати не бажає.

Представник позивачки ОСОБА_1 в судових засіданнях 14.09.2021 та 02.11.2021 апеляційну скаргу заперечила, в обґрунтування надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

В судове засідання 02.11.2021 представник відповідача ОСОБА_8 на прибув, подав 01.11.2021 клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із підвищенням напередодні температури та контактом із хворим на ковід, однак жодних доказів на підтвердження таких обставин не надав.

З врахуванням того, що представник відповідача ОСОБА_8 висловився на підтримку доводів апеляційної скарги в судовому засіданні 14.09.2021, не бажав надати додаткових пояснень по суті апеляційної скарги, при цьому, доказів на підтвердження контакту із особою, хворою на ковід та наявного захворювання, до клопотання від 01.11.2021 не надав, взявши до уваги, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, відтак колегія суддів вважала за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися в судове засідання 02.11.2021.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках .

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль марки AUDI Q5 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_1 , нежитлове приміщення у АДРЕСА_2 , загальною площею 31,4 кв.м. та земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 набуті подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відтак таке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що сторонами визнається.

При цьому, ОСОБА_4 не заперечував, щодо поділу зазначеного майна у спосіб залишення у власності ОСОБА_4 автомобіля марки AUDI Q5 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_1 , та визнання за ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення у АДРЕСА_2 , загальною площею 31,4 кв. м. та земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 .

В свою чергу, врахувавши фінансову та трудову участь ОСОБА_3 у реконструкції нежитлового приміщення на АДРЕСА_3 , що підтверджується показами свідків, суд дійшов висновку, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 є також спільним майном подружжя.

Разом з цим, суд врахував, що розмір часток кожного з подружжя у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності є різними, оскільки спільна сумісна власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом

Врахувавши висновок експерта № 447/20 в контексті вартості нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 з врахуванням її реконструкції та правила визначення розміру часток, встановлені Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна затвердженою Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007р. № 55, суд визначив розмір часток подружжя у праві власності на ц нежитлову будівлю - 49 % - частка ОСОБА_3 у загальній вартості будівлі, 51 % - частка ОСОБА_4 .

Оскільки нежитлові приміщення у АДРЕСА_3 загальною площею 335, 2 кв.м. є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд визнав за позивачкою право власності на частину земельної ділянки у АДРЕСА_3 пропорційно її частці у праві власності на нежитлову будівлю, тобто на 49/100 частин земельної ділянки у АДРЕСА_3 загальною площею 0,0147 га.

Щодо позовної вимоги зустрічного позову про визнання факту припинення шлюбних відносин між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 15 серпня 2015 року, суд виходив із того, що такі обставини не можуть бути доказані показами свідків за умови, що такі між собою різняться та відсутності інших доказів з цього приводу, не свідчить про таке і довідка ВК Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області № 46 від 15.01.2019 про те, що ОСОБА_4 проживає в дачному будинку АДРЕСА_4 з 01.10.2015 р. без реєстрації та інших членів сім`ї.

При цьому, доказів про існування у ОСОБА_4 інших відносин, які притаманні подружжю останній не навів.

Як вбачається з Декларації про готовність до експлуатації від 01.09.2016 р. № ЛВ 142162442417 будинок споруджено у період з 2015 по 2016 роки, тобто за час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, відтак є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В цьому контексті суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_4 про те, що вказаний дачний будинок споруджено ним за позичені кошти та у серпні-жовтні 2015 року, тобто в період припинення шлюбних відносин з ОСОБА_6 , зважаючи на недоведеність такого факту, при цьому в матеріалах справи відсутні докази позики коштів, а час спорудження дачного будинку, про який стверджує позивач за зустрічним позовом, суперечить письмовим доказам, зокрема Декларації про готовність до експлуатації.

Оскільки шлюб між сторонами укладено у 2006 році і не розірвано на час розгляду справи про поділ мана подружжя, а спірне майно було набуто подружжям за час перебування у шлюбі, суд прийшов висновку про те, що таке майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі - відсутні.

Земельна ділянка площею 0,2719 га для індивідуального дачного будівництва кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 та земельна ділянка площею 0,7281 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4621286100:04:000:0021 набуті ОСОБА_4 в порядку приватизації, однак суд врахував, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, тому у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, аналогічні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 25.02.2019 року у справі № 199/2099/17, постанові Верховного суду від 21.03.2018 року у справі № 686/9580/16-ц.

В контексті вимог щодо об`єкту будівництва у вигляді відпочинкового комплексу у с.Раневичі Дрогобицького району, Львівської області, урочище Корост на земельній ділянці з кадастровим номером 4621286100:04:000:0021 та земельній ділянці кадастровим номером 4621286100:04:000:0022, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками будівельних матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві об`єкта відпочинкового комплексу у с.Раневичі Дрогобицького району, так як таке будівництво відбувалося за час перебування сторін у шлюбі

Окремо суд зазначив, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

При вирішенні спору суд керувався позиціями, висловленими касаційною інстанцією, зокрема викладеною у Постанові Великої палати Верховного суду від 22.09.2020 року у справі № 214/6174/15-ц, у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 686/9580/16-ц.

Оскільки витрати сторін по оплаті судового збору, які фактично одинакові, суд зазначив, що такі відшкодуванню однією стороною іншій - не підлягають.

Перевіряючи законність оскаржуваних рішень, колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_5 виданого 22.03.2016 (повторно), шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрований 23 лютого 2006 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Трускавецького міського управління юстиції у Львівській області про що зроблено відповідний актовий запис № 80 від 23.02.2006.

Відомості про розірвання шлюбу між сторонами у матеріалах справи відсутні.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обовязків подружжя.

При цьому, частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із частиною 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз`яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ч.1 ст. 61 СК України, може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості під час розгляду справи. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.

Дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного Кодексу України).

Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності.

Згідно із ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст. 71 СК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

Звертаючись до суду із первісним позовом позивачка ОСОБА_3 покликалася на те, що за період перебування у шлюбі набула з відповідачем ОСОБА_4 спірне майно, а саме: у 2009 році придбано автомобіль марки AUDIQ5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у 2008 році придбали нежитлове приміщення загальною площею 31,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , а у 2014 р. земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 ;

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, 19.03.2009 Дрогобицьким ВРЕВ ДАІ ГУМВС України у Львівській області на ім`я ОСОБА_4 зареєстровано автомобіль марки AUDIQ5 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Крім цього, згідно із Свідоцтва про право власності 05.03.2008 року на ім`я ОСОБА_4 ,. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення у АДРЕСА_2 , загальною площею 31,4 кв. м.

Також, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 30979723 від 15.12.2014, на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Обставини набуття такого майна під час перебування у шлюбі, а також визнання цього майна об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, визнаються сторонами по справі, відтак не підлягає доказування відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

У зустрічному позові, а також в апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 не заперечує щодо поділу наведено вище майна у спосіб залишення у власності ОСОБА_4 автомобіля марки AUDI Q5 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та визнання за ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення у АДРЕСА_2 , загальною площею 31,4 кв. м. та земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі кадастровий номер 4611500000:01:014:0125 площею 0,0035 га за адресою АДРЕСА_2 .

Однак, серед доводів апеляційної скарги відповідач звертає увагу, що з врахуванням вартості автомобіля марки Audi Q5, нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 згідно висновку проведеної під час розгляду справи експертизи, на його користь підлягає стягненню 59620,5 грн., як грошова компенсація за зменшення його частки в спільному майні.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно врахував визнання відповідачем ОСОБА_4 цієї частини позовних вимог, відтак взявши до уваги те, що відповідач ОСОБА_4 у зустрічному позові не просив про стягнення компенсації вартості за виділення йому в особисту власність частини майна, вартість якого є меншою за ту частину, яка виділяється позивачці ОСОБА_3 , при цьому фактично його частка у такому майні не зменшувалася, відтак підстави для стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 59620,50 грн., як грошова компенсація за зменшення його частки в спільному майні, відсутні.

Також, судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу павільйона, 12.02.1999 ОСОБА_4 набув у власність павільйон прощею 55 кв.м. у АДРЕСА_3 .

З врахування того, що шлюб між сторонами був зареєстрований 23 лютого 2006 року, вказане майно є особистою власність відповідача ОСОБА_4 .

Однак, позивачка ОСОБА_3 звертає увагу, що у 2011 році проведено реконструкцію нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , що була придбана ОСОБА_4 у 1999 році, внаслідок чого загальна площа об`єкт збільшилась з 55 кв.м. до 335,2 кв.м.

Дійсно, з Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 14.09.2011 № ЛВ 14311042014 встановлено, що реконструкція нежитлової будівлі у АДРЕСА_3 проведена у 2011 році.

Рішенням Виконавчого комітету Трускавецької міської ради № 296 від 11.10.2011 вирішено оформити право власності на реконструкцію існуючих магазинів загальною площею 335,2 кв.м. по АДРЕСА_3 на ОСОБА_4 .

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.10.2011 та Витягу про державну реєстрацію прав від 14.10.2011 р. № 31661839, нежитлова будівля загальною площею 335,2 кв.м. по АДРЕСА_3 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льон рот проти Швеції , пункти 69 і 73).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

Так, у статті 62 СК України передбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак при цьому обмежуються саме право особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Із змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За правилами статті 81 ЦПК України обов`язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Згідно із висновком експерта № 447/20 за результатами проведеної судової будівельно-технічної, оціночно-будівеної та оціночно-земельної експертизи, складеного 17.09.2020 судовим експертом Науково-дослідного інституту судових експертиз та права, вартість нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 внаслідок її реконструкції у 2011 р. з 55 кв.м. до 335, 2 кв.м. загальної площі збільшилась на 5391948, 00 грн. Ринкова вартість нежитлової будівлі загальною площею 335,2 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_3 станом на дату проведення експертизи становить 5506666,0 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 є об`єктом справа спільної власності подружжя, оскільки за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат обох з подружжя, при цьому внаслідок реконструкції нежитлова будівля збільшилась у площі в шість разів - з 55 кв.м. до 335,2 кв.м., а вартість збільшилась на 5391948,0 грн.

При цьому, визначаючи розмір часток кожного з подружжя у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 , суд правильно врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц, за яким майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності на підставі ст. 57 СК України, автоматично усе не перетворюється у спільну сумісну власність, така власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом, а частка того з подружжя, якому належало майно, збільшується на суму його вартості до покращення.

Враховуючи правила визначення розміру часток, встановлені Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007р. № 55, суд визначив розміри частки у вказаній нежитловій будівлі позивачки ОСОБА_3 49/100, з розрахунку 164,25 кв.м. х 100 % : 335,2 кв. м. = 49%, а розмір частки відповідача ОСОБА_4 - 51/100, з розрахунку 170,95 кв. м. х 100 % : 335,2 кв. м. = 51%.

Додводи апелянта про те, що кошти, які були потрачені на реконструкцію спірної нежитлової будівлі, є його особистими, які отримані ним від підприємницької діяльності, як приватного підприємця та засновника ПП ЛОРТА , висновків суду не спростовують, оскільки збільшення вартості нежитлового приміщення , АДРЕСА_3 пов`язане зі спільними трудовими та грошовими затратами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які станом на час проведення реконструкції перебували у зареєстрованому шлюбі, при цьому суд першої інстанції подружжя дав оцінку довідці, виданій Дрогобицькою об`єднаною держаною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області № 1246/10/13-09-13-01-18 від 06.11.2018, за якою ОСОБА_3 перебуває на обліку як субєкт господарювання-фізична особа з 2002 року і обсяг її доходу за період з 2002 по 2017 рік складає 3 460 379 грн.

Також, судом встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 335,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 розташована на земельній ділянці за цією ж адресою, загальною площею 0,0147 га, з цільовим призначенням для обслуговування павільйону.

Вказана земельна ділянка набута у власність відповідачем ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2000, тобто до реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 .

Враховуючи те, що нежитлові приміщення у АДРЕСА_3 загальною площею 335,2 кв.м. визнані судом об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відтак суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що до ОСОБА_3 , в порядку ст. 62 СК України, на підставі ч. 1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, переходить право власності на частину земельної ділянки у АДРЕСА_3 , пропорційно її частці у праві власності на нежитлову будівлю, тобто на 49/100 частин земельної ділянки у АДРЕСА_3 загальною площею 0,0147 га.

Що стосується дачного будинку АДРЕСА_4 , з Декларації про готовність до експлуатації від 01.09.2016 № ЛВ 142162442417 встановлено, що будинок споруджено у період з 2015 по 2016 роки, тобто за час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі.

Зокрема, відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 01.09.2016 № ЛВ 142162442417, ОСОБА_4 здано в експлуатацію дачний будинок площею 71 кв.м. в с.Раневичі, урочище Корост Дрогобицького району Львівської області на земельній ділянці кадастровий номер №4621286100:04:000:0022.

При цьому, суд першої інстанції правильно відхилив доводи ОСОБА_4 про те, що вказаний дачний будинок споруджено ним за позичені кошти та у серпні-жовтні 2015 року, тобто в період припинення шлюбних відносин з ОСОБА_6 , зважаючи на недоведеність факту припинення шлюбних відносин, а також відсутність в матеріалах справи доказів позики коштів.

Згідно із Свідоцтвом про право власності № 28468270 від 22.10.2014р. ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 0,2719 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4621286100:04:000:0022. Після зміни цільового призначення на підставі розпорядження Дрогобицької районної державної адміністрації № 126 від 15 травня 2015 року, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 238510612 від 04.06.2015, зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,2719 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 4621286100:04:000:0021.

Крім цього, згідно Свідоцтва про право власності № НОМЕР_6 від 22.10.2014, ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 0,7281 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4621286100:04:000:0021.

Земельна ділянка площею 0,2719 га для індивідуального дачного будівництва кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 та земельна ділянка площею 0,7281 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 4621286100:04:000:0021 набуті ОСОБА_4 в порядку приватизації.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у пункті 8-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана у власність громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції, з врахуванням наведених вище норм права та роз`ясень, правильно визнав за позивачкою ОСОБА_9 право власності на на 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_4 , а також на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2719 га для індивідуального дачного будівництва кадастровий номер 4621286100:04:000:0022 в с. Раневичі Дрогобицького району Львівської області, на якій розташований вказаний дачний будинок.

Також, судом встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 4621286100:04:000:0022, площею 0,2719 га, крім дачного будинку АДРЕСА_4 , зблокованого з трьома подібними будинками в одну будівлю, розташовані інші допоміжні будівлі та споруди, які розташовані на суміжній земельній ділянці кадастровий номер 4621286100:04:000:0021, площею 0,7281, а саме відпочинкові альтанки, басейн, ставок та інше. Всі зазначені будівлі та споруди разом утворюють єдиний готельно-відпочинковий комплекс ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із висновком експерта № 447/20 за результатами проведення будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи, ступінь готовності об`єкту будівництва у вигляді відпочинкового комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Раневичі Дрогобицького району, урочище Корост на день проведення огляду становить 100 %. Ринкова варість об`єктів подібних до об`єкту у вигляді відпочинкового комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Раневичі, Дрогобицького району, урочище Корост при уомові готовності 100%, знаходиться в межах від 4175190,00 грн. до 9742110,00 грн. Надати ввідповідь про вартість будівельних матеріалів та робіт, використаних при будівництві відпочинкового комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Раневичі, Дрогобицького району, урочище Корост не надається можливим (т. 2 а.с. 197-223).

Відповідно до правових висновків викладених Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 61-32375св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц (провадження № 61-21466св18), правовий аналіз ст. 368 ЦК України, ст.ст. 68,70 СК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

В свою чергу, розглядаючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна)

При цьому, згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 15 постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року №5 Про судову практику в правах про захист права власності та інших речових прав , до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва не виникає. У зв`язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які використані в процесі будівництва (створення майна).

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними (Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15).

Беручи до уваги те, що ступінь готовності об`єкту будівництва у вигляді відпочинкового комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Раневичі Дрогобицького району, урочище Корост на час розгляду справи становить 100%, однак даний об`єкт у встановленому законом порядку не прийнятий до експлуатації, а також не проведена державна реєстрація права власності на такий об`єкт, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками будівельних матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві вказаного об`єкта відпочинкового комплексу, оскільки таке будівництво відбувалося за час перебування сторін у шлюбі, при цьому відповідачем не спростовано презумпції спільної власності подружжя.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 об`єкта будівництва (відпочинковий комплекс) у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва, в с.Раневичі, Дрогобицького району Львівської області урочище Корост.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши за ОСОБА_3 право особистої власності на 1/2 частину дачного будинку, 1/2 частину земельної ділянки під дачним будинком, 1/2 обєкта будівництва (відпочинковий комплекс), не зважаючи на те, що згідно уточнених вимог такі позовні вимоги не заявлялися, є безпідставними, оскільки у п. 2 резолютивної частини заяви про зміну позову від 10.02.2019 представник позивачки за первісним позовом просив визначити рівними частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, відтак суд першої інстанції, в тому числі у зазначеній частині, розглянув спір в межах заявлених позовних вимог, що відповідає пложенням цивільного процесуального законодавства.

При цьому, визначення ідеальної частки у праві спільної сумісної власності, яка є рівною для всіх її співвласників, без виділу частки або поділу спільного сумісного майна в натурі, має самостійне правове значення, оскільки в результаті визначення розміру часток позивачів припиняється право спільної сумісної власності та виникає право спільної часткової власності.

Також, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні вимоги зустрічного позову про визнання факту припинення шлюбних відносин між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 15 серпня 2015 року, надавши оцінку показанням свідків та письмовим доказам, поданих відповідачем ОСОБА_4 , при цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 293 ЦПК України, у випадку припиення у серпні 2015 року шлюбних відносин із дружиною ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мав право звернутися до суду із заявою в порядку окремого провадження про втановлення режиму окремого проживання, однак такого не зробив.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не є такими, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, в зв`язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Оскільки апеляційним судом залишено без задоволення апеляційну скаргу апелянта ОСОБА_4 , відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 04 листопада 2021 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк