Ухвала

від 08.11.2021 по справі 905/1996/16

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

08 листопада 2021 року м. Харків Справа № 905/1996/16

Східний апеляційний господарський суд у складі судді Крестьянінов О.О.

розглянувши апеляційну скаргу Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вх. №3308Д) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 06.09.2021 у справі №905/1996/16

за позовом Приватного підприємства «Аква-Сіті» ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранснафтогазпром» ,

про стягнення 124654 грн. 71 коп.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.09.2021 у справі №905/1996/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зекунов Е.В., суддя Сковородіна О.М., суддя Лейба М.О.) скаргу ПП «Аква-Сіті» на бездіяльність державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за позовом ПП «Аква-Сіті» до ТОВ «Укртранснафтогазпром» про стягнення 124654 грн. 71 коп - задоволено; визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у не повідомленні про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранснафтогазпром» заборгованості у розмірі 71358 грн. 75 коп., 3% річних у розмірі 6224 грн. 61 коп., інфляційні втрати у розмірі 47068 грн. 73 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 1869 грн. 78 коп; зобов`язано головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) або іншу уповноважену особу Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) невідкладно вжити всі необхідні заходи з примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області за наказом Господарського суду Донецької області від 15.06.2018 року у справі №905/1996/16 передбачені Законом України «Про виконавче провадження» ; cтягнуто з Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ПП «Аква-Сіті» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 06.09.2021 у справі №905/1996/16 та прийняти постанову, якою в задоволенні скарги відмовити, стягнути з скаржника судовий збір у розмірі 2379 грн.

Дослідивши апеляційну скаргу та додані до неї документи, суд встановив таке.

1. Апеляційна скарга від імені Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Киїєві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підписана Дудар Н.С. на підставі довіреності від 05.10.2021, яка додана до матеріалів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень.

Частинами 1-3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 Розділу ХV Перехідні положення Конституції України з дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.

Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.11.2020 у справі №908/592/19.

Проте, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо повноважень Дудар Н.С. вчиняти дії від імені Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в порядку самопредставництва.

Таким чином, заявником не надано доказів на підтвердження повноважень Дудара Н.С. вчиняти дії від імені юридичної особи, зокрема підписувати та подавати апеляційну скаргу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявником апеляційної скарги не було виконано вимоги п. 1 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України.

2. Відповідно до положень п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України Про судовий збір .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору з апеляційних скарг на ухвалу суду складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп. 7 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України Про судовий збір ), тобто наразі 2270,00 грн.

Проте, матеріали апеляційної скарги не містять доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі. Вказані обставини, також перешкоджають відкриттю апеляційного провадження відповідно до ст. 258, 260 ГПК України.

Заявник апеляційної скарги звертається з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, в обґрунтування якого зазначає, що Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції є бюджетною установою, фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, розрахункове-касове обслуговування яких відповідно до Бюджетного кодексу України здійснюється Державною казначейською службою України та лише в межах відкритих асигнувань, а тому у зв`язку з досить стислими строками подачі апеляційної скарги на рішення суду, просить відстрочити сплату судового збору.

Розглянувши клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

З аналізу наведеної норми вбачається, що відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору можливе лише за наявності умов, вказаних у ст. 8 Закону України Про судовий збір .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021у справі №0940/2276/18, зокрема, зазначено, що Законом України Про судовий збір визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

З аналізу ж статті 8 Закону України Про судовий збір чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію суд, враховуючи майновий стан сторони, може… , тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України Про судовий збір , можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 Закону України Про судовий збір , то законодавець, застосувавши слово або , не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України Про судовий збір перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

Виходячи із системного аналізу змісту норм зазначеної статті, апеляційний господарський суд наголошує, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України Про судовий збір не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України Про судовий збір можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом даної справи не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а тому не вбачає підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Необхідно також зазначити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Водночас право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення закріплені Конституцією України серед основних засад судочинства (пункт 8 частини першої статті 129 Конституції України).

У процедурі оскарження судових рішень першої інстанції процесуальним законом встановлено виправдані обмеження спрямовані на забезпечення оперативності господарського процесу, попередження виникнення правових колізій та дотримання принципу юридичної визначеності, що є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - Господарським процесуальним кодексом України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

З огляду на приписи статті 254 ГПК України, реалізація особою права на апеляційне оскарження рішення (ухвали, постанови) суду першої інстанції здійснюється шляхом подання апеляційної скарги, вимоги до форми та змісту якої встановлені статтею 258 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 258 ГПК України визначено перелік обов`язкових додатків до апеляційної скарги, серед яких зазначено докази сплати судового збору.

Суд зазначає, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду… Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі ).

Отже, встановлення державою обов`язку щодо сплати судового збору за звернення з апеляційною скаргою на рішення суду, прийняте по суті спору, у порядку та розмірі, що встановлені Законом України Про судовий збір , є допустимим обмеженням скаржника у доступі до суду та не становить порушення гарантованого йому пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на суд .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Голосіївським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції не було виконано вимоги п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України.

3. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Згідно ст. 259 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Проте, до матеріалів апеляційної скарги не надано доказів надіслання копії апеляційної скарги іншим сторонам у справі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявником апеляційної скарги не було виконано вимоги п. 3 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України.

4. Згідно ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частинами 2 та 3 статті 256 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена Господарським судом Донецької області 06.09.2021, повний текст складено та підписано 20.09.2021, а отже, останній день строку на подання апеляційної скарги 30.09.2021.

Відповідачем оскаржуване рішення отримано 24.09.2021, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Проте, скаржник звернувся з апеляційною скаргою 22.10.2021, що відображено на відтиску штампу «Укрпошта» на поштовому конверті, в якому апеляційна скарга надійшла до суду, що є пропуском строку процесуального звернення до суду.

Проте, в апеляційній скарзі заявником не порушується питання про поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження ухвали Господарського суду Донецької області від 06.09.2021. В матеріалах апеляційної скарги також відсутнє письмове клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу.

Статтею 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.

Керуючись ст. 174, 234, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без руху.

2. Встановити Голосіївському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів:

- на підтвердження повноважень Дудар Н.С. вчиняти дії від імені юридичної особи, зокрема, підписувати та подавати апеляційну скаргу;

- сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі (2270,00 грн.);

- надсилання іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення,

а також надання заявнику можливості звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строків на апеляційне оскарження, вказавши підстави для поновлення строку.

3. Наслідки не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, передбачені статтями 174, 260 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя О.О. Крестьянінов