Постанова

від 04.11.2021 по справі 758/16560/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 листопада 2021 року

м. Київ

справа №758/16560/17

провадження №61-10904св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - заступник Генерального прокурора в інтересах держави,

відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Замок Білд , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Басенко Катерина Олександрівна,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дульська Тетяна Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави звернувся до суду до Київської міської ради, ОСОБА_3 , Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві), ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Замок Білд (далі - ТОВ Замок Білд , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К. О., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Т. В., з позовом, в якому просив:

- визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити прокурору строк на подання позовної заяви;

- визнати незаконним та скасувати пункт 6 додатку до рішення Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд, у Подільському районі міста Києва від 28 лютого 2013 року №96/9153, яким у приватну власність ОСОБА_4 надано земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 09 жовтня 2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий № 8000000000:85:219:0103) за адресою: АДРЕСА_1 , від 09 жовтня 2013 року, видане ОСОБА_4 реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий № 8000000000:85:219:0103) від 13 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Т. В. за реєстром № 2020;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Т. В. від 13 листопада 2013 року (індексний номер 7907488) про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 12 жовтня 2014 року про державну реєстрацію права власності ТОВ Замок Білд на земельну ділянку кадастровий № 8000000000:85:219:0103 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 , від 12 лютого 2014 року, видане ТОВ Замок Білд реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий № 8000000000:85:219:0103) від 21 квітня 2016 року, укладений між ТОВ Замок Білд та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К. О. за реєстром № 499;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К. О. від 21 квітня 2016 (індексний номер 29358144) про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за ОСОБА_3 .

Позов мотивовано тим, що рішенням Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд у Подільському районі м. Києва від 28 лютого 2013 року (п. 6 додатку) у приватну власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Проте, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За інформацією Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 23 жовтня 2015 року ОСОБА_4 була документована паспортом серії НОМЕР_1 , а паспорт серії НОМЕР_2 , який використано під час укладення правочину та реєстрації права власності, належав іншій особі - ОСОБА_5 .

Крім того, 09 жовтня 2013 року державним реєстратором Головного управління юстиції у м. Києві прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку та видано на ім`я померлої ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на неї.

В подальшому від імені ОСОБА_4 зазначену земельну ділянку відчужено за договором купівлі-продажу від 13 листопада 2013 року ОСОБА_2 за 145 000 грн, який 15 січня 2014 року вніс її до статутного фонду ТОВ Замок Білд .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року ТОВ Замок Білд відчужило земельну ділянку ОСОБА_3 .

Таким чином, 28 лютого 2013 року на час прийняття рішення Київською міською радою про виділення земельної ділянки ОСОБА_4 , реєстрації права власності на неї та укладення договору купівлі-продажу про подальше її відчуження ОСОБА_2 , ОСОБА_4 вже була померлою, а тому, була відсутня її цивільна правоздатність.

Вказане свідчить про незаконність пункту 6 додатку до рішення Київської міської ради від 28 лютого 2013 року, рішення про реєстрацію права власності на вказану землю за ОСОБА_4 від 09 жовтня 2013 року і свідоцтва про право власності на неї.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 має цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а її нормативна грошова оцінка за даними Державного земельного кадастру становила 1 419 565,43 грн.

Таким чином, ОСОБА_4 не могла набути право власності на спірну земельну ділянку із земель комунальної власності, оскільки на час прийняття рішення Київської міської ради від 28 лютого 2013 року вже майже 2 роки була померлою та не могла вчинити встановлених законодавством дій, спрямованих на її отримання. Заява від імені ОСОБА_4 про отримання у власність землі датована 06 листопада 2012 року, у той час як вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже її волевиявлення на отримання цієї земельної ділянки не було.

Отже рішення Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд у Подільському районі м. Києва від 28 лютого 2013 року (п. 6 додатку) про надання

ОСОБА_4 у приватну власність вищевказаної земельної ділянки є незаконним, що відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, частини десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Оскільки на підставі вказаного рішення 09 жовтня 2013 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку та видано свідоцтво про право власності, зазначене рішення та свідоцтво про право власності також підлягають визнанню недійсними.

Подальші правочини щодо відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 , внесення її до статутного капіталу ТОВ Замок Білд та відчуження ОСОБА_3 порушують публічний порядок, що є підставою для визнання їх недійсними з підстав, передбачених статтею 228 ЦК України.

Спірна земельна ділянка незаконно виведена з комунальної власності з використанням документів померлої особи шляхом укладення правочинів особами, які не набули права власності на неї, проте здійснили відчуження останньому набувачу.

Оскільки Київська міська рада як орган, що представляє інтереси територіальної громади міста Києва допустила порушення закону і вийшла за межі повноважень, прокурор, пославшись на положення статті 14 Конституції України, заявив про вступ у справу як самостійний позивач.

Про вищенаведені факти порушення, прокурору стало відомо з результатів досудового розслідування кримінального провадження № 42014100000001671 від 16 грудня 2014 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року вказаний позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 6 додатку до рішення Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд, у Подільському районі м. Києва від 28 лютого 2013 року № 96/9153, яким у приватну власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 09 жовтня 2013 року №6551677 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за адресою: АДРЕСА_1 , від 09 жовтня 2013 року № 10508736, видане ОСОБА_4 реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) від 13 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Т. В. за реєстром №2020.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Т. В. про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за ОСОБА_2 .

Скасовано рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 12 жовтня 2014 року №10870346 про державну реєстрацію права власності ТОВ Замок Білд на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:85:219:0103 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за адресою: АДРЕСА_1 , від 12 лютого 2014 року № 17714622, видане ТОВ Замок Білд реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) від 21 квітня 2016 року, укладений між ТОВ Замок Білд та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К. О. за реєстром № 499.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К. О. від 21 квітня 2016 року (індексний номер 29358144) про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за ОСОБА_3 .

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року стягнуто з Київської міської ради, ОСОБА_3 , Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , ТОВ Замок Білд на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір в розмірі по 3 840,0 грн з кожного.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що прокурором не пропущений строк позовної давності на звернення до суду із зазначеним позовом.

28 лютого 2013 року на час прийняття рішення Київською міською радою про виділення земельної ділянки ОСОБА_4 , реєстрації права власності на неї та укладення договору купівлі-продажу про подальше її відчуження ОСОБА_2 , ОСОБА_4 вже була померлою, а тому, була відсутня її цивільна правоздатність.

Оспорювані правочини вчинені на користь і від імені померлої особи є такими, що порушують публічний порядок, оскільки умисно укладені з метою незаконного заволодіння чужим майном, суди дійшли висновків про визнання їх недійсними відповідно до статей 203 , 215 ЦК України.

Оскільки судом встановлена очевидна незаконність рішення Київської міської ради про виділення в 2013 році ОСОБА_4 , яка померла в 2011 році, земельної ділянки, подальша реєстрація права власності та укладення договорів купівлі-продажу про відчуження земельної ділянки від імені ОСОБА_4 , то й набуття ОСОБА_1 прав на вищевказану земельну ділянку не можна визнати законним, що є підставою для визнання недійсним правочину, за яким він набув право власності на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення заявлених до нього вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити ухвалені у справі рішення в частині задоволення позовних вимог прокурора відносно ОСОБА_3 та відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 квітня 2016 року, укладеного між ТОВ Замок Білд та ОСОБА_3 , та про скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 .

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях суди застосували статтю 228 ЦК України та положення законодавства про право на мирне володіння і добросовісного набувача без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги прокуратури, суди попередніх інстанцій застосували положення статті 228 ЦК України, згідно з якою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Поряд з цим у постанові суду апеляційної інстанції міститься посилання на постанову Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 203/3739/15 (провадження №61-18523св18), у якій зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

При цьому, цитуючи висновок з вказаної постанови, суд не врахував, що згідно цієї ж постанови Верховного Суду (наступний абзац, після процитованого судом), зазначено, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що оспорювані правочини є такими, що порушують публічний порядок, оскільки умисно укладаються між відповідачами з метою недопущення виконання рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння та повернення його у власність особи, а тому відповідно до статей 203, 215 ЦК України визнав їх недійсними.

Тобто Верховний Суд при винесенні рішення враховував вину та умисел сторін, що є обов`язковою умовою застосування статті 228 ЦК України. Так, у спірній ситуації, що розглядалась судом, рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що особа не мала права передавати в іпотеку нерухоме майно, що їй не належить, а приватний нотаріус - посвідчувати договір, з огляду на обізнаність про наявність спору щодо предмета іпотеки. Тобто суд встановив і вину, і умисел у діях відповідачів, в результаті чого застосував статтю 228 ЦК України.

Натомість, у справі, яка переглядається, апеляційний суд хоча і послався на висновок, що міститься у вказаній постанові Верховного Суду, однак неправильно застосував його до спірних правовідносин, оскільки використав його не у повній мірі. Вказаний висновок Верховного Суду підтверджує позицію ОСОБА_3 , а не прокуратури, яка зводиться до того, що позбавлення права власності на підставі статті 228 ЦК України без доказів вини, намірів порушити публічний порядок є необґрунтованим та незаконним.

У даному випадку позивач не надав доказів ввини, намірів порушити публічний порядок відповідачами, в тому числі ОСОБА_3 , а також вироків суду, тощо, що є обов`язковою передумовою застосування статті 228 ЦК України.

Відповідно, добросовісного набувача, в даному випадку ОСОБА_3 можливо позбавити права власності лише пред`явивши віндикаційний позов (про витребування майна) в порядку статті 388 ЦК України, у разі наявності підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, а не шляхом визнання договорів недійсними, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 3-1058гс16, а також у постанові Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року у справі № 916/2129/15.

Таким чином, позивач обрав неналежний спосіб захисту, неправильно застосував положення статті 228 ЦК України та не застосував частину першу статті 388 ЦК України, яка підлягала застосуванню.

Під час вирішення даного спору судами не враховано, що ОСОБА_1 набув майно оплатно, не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати (на момент вчинення правочину право власності ТОВ Замок Білд підтверджувалось витягом з реєстру речових прав, жодних обтяжень та обмежень не було встановлено, кримінальних справ чи судових спорів стосовно вказаної земельної ділянки, які б ставили під сумнів правомірність її придбання попередніми власниками не існувало).

Крім того, при укладенні договору купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_1 став власником земельної ділянки, у правовідносинах приймали участь дві приватні особи (він та ТОВ Замок Білд ), волю яких було перевірено нотаріусом при посвідченні правочину. Також нотаріус перевірив відсутність заборон щодо відчуження земельної ділянки, в результаті чого ОСОБА_1 був впевнений у правомірності правочину, не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків.

Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем та не може бути позбавленим права власності, натомість суд не застосував вказані норми права, в результаті чого прийняв неправильне рішення, позбавив не лише права власності, а права на будь-яку компенсацію, що є неприпустимим і на чому наголошував Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2019 року у справі №645/4220/16.

Також у якості підстави касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема при захисті добросовісного набувача в разі визнання першого власника майна померлим.

Так, у справі, яка переглядається, прокуратура не будучи власником земельної ділянки, стороною жодного укладеного правочину, не діючи від імені та в інтересах власника (Київської міської ради), а як самостійна особа, застосовує статті 228 ЦК для визнання правочинів недійсними, наслідки чого напряму пов`язані з наявністю умислу.

Враховуючи відсутність умислу у ОСОБА_3 на порушення публічного порядку, а також відсутність доказів умислу у інших відповідачів по справі, незрозумілим видається, хто при задоволенні позову в такому випадку компенсує витрати ОСОБА_3 на придбання земельної ділянки.

Застосовуючи вказаний підхід, а також норми статті 228 ЦК України, фактично втрачає сенс існування такого поняття як добросовісний набувач та захист його прав, оскільки будь-хто, придбавши майно, може бути позбавлений права власності через десятки років, при цьому не отримавши жодного права на компенсацію.

Відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах підтверджується тим, що ні рішення суду першої інстанції, ні постанова апеляційного суду, суди не містять посилання на аналогічні ситуації для обґрунтування своїх висновків.

З урахуванням наведеного, необхідним є отримання висновку Верховного Суду щодо можливості застосування статті 228 ЦК України у випадках позбавлення права власності добросовісного набувача.

У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора заперечує проти доводів ОСОБА_3 та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується актовим записом про смерть від 07 вересня 2011 року, актом судово-медичного дослідження № 2003/2.

28 лютого 2013 року рішенням Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд у Подільському районі м. Києва №96/9153 (п. 6 додатку) у приватну власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

За інформацією Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 23 жовтня 2015 року ОСОБА_4 24 вересня 1998 року була документована паспортом серії НОМЕР_1 , а паспорт серії НОМЕР_2 , який використано під час укладення оспорюваного правочину та реєстрації права власності, належав не ОСОБА_4 , а іншій особі - ОСОБА_5

09 жовтня 2013 року державним реєстратором Головного управління юстиції у м. Києві Бродюк І. Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) по АДРЕСА_1 та видано на ім`я померлої ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на неї.

13 листопада 2013 року від імені ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Т. В., за яким ОСОБА_4 відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 за що останній сплатив продавцю ( ОСОБА_4 ) 145 000 грн.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

15 січня 2014 року ОСОБА_2 , який за Статутом та витягом з Єдиного державного реєстру є єдиним учасником і керівником ТОВ Замок Білд , вніс вказану земельну ділянку до статутного фонду ТОВ Замок Білд .

12 лютого 2014 року державним реєстратором Головного управління юстиції у м. Києві Єпіфановим О. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та видано ТОВ Замок Білд свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року ТОВ Замок Білд відчужило земельну ділянку за вказаною адресою ОСОБА_3 за 337 515 грн.

Також установлено, що з 16 грудня 2014 року органами досудового розслідування проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000001671 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п?ятою статті 27 , частиною другою статті 364 КК України, за фактом того, що начальник управління землеустрою Департаменту земельних ресурсів КМДА, діючи за попередньою змовою із землевпорядником Подільського району Департаменту земельних ресурсів КМДА та іншими невстановленими особами, зловживаючи своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, діючи умисно, протягом 2012-2014 років заволоділи земельною ділянкою за адресою: по АДРЕСА_1 , зареєструвавши право власності на померлу у 2011 році громадянку ОСОБА_4 , чим завдали збитків інтересам держави в особливо великих розмірах, а також за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, за фактом того, що службові особи Київської міської державної адміністрації, діючи за попередньою змовою із невстановленими особами, умисно, шляхом обману, заволоділи земельними ділянками та іншими об`єктами нерухомості комунальної та державної форм власності за адресами, зокрема, і адресою: по АДРЕСА_1 , чим завдали збитків інтересам держави в особливо великих розмірах.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судові рішення оскаржуються заявником лише в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 квітня 2016 року, укладеного між ТОВ Замок Білд та ОСОБА_3 , та про скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 , у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржується, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості у неоскарженій частині.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 11 ЦК Українивстановлено, що цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Частиною першою статті 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини другої статті 16 , частини першої статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок визначено статтею 228 ЦК України .

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Правочинами, що порушують публічний порядок є такі, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права, тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Установлено, що на час прийняття рішення Київською міською радою про виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_4 , реєстрації за нею права власності та укладення договору купівлі-продажу про подальше відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 вже була померлою, тобто в силу положень статей 25, 30 ЦК України не мала цивільної правоздатності та дієздатності, не могла набути цивільні права і нести цивільні обов`язки, зокрема набути у власність спірну земельну ділянку та відчужувати її, а тому ОСОБА_2 і ТОВ Замок Білд також не набули права власності на спірну земельну ділянку в порядку, визначеному законодавством та не мали права її відчужувати ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтовано висновку, що оспорювані правочини вчинені на користь і від імені померлої особи є такими, що порушують публічний порядок, оскільки умисно укладені з метою незаконного заволодіння чужим майном - земельною ділянкою, яка є комунальною власністю.

Спірна земельна ділянка незаконно виведена з комунальної власності з використанням документів померлої особи шляхом укладення правочинів особами, які не набули права власності на неї, проте здійснили відчуження останньому набувачу.

Установивши незаконність рішення Київської міської ради про виділення у 2013 році ОСОБА_4 , яка померла в 2011 році, земельної ділянки, подальшої реєстрації права власності та укладення договорів купівлі-продажу про відчуження цієї земельної ділянки від імені ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним на підставі статей 203 , 215 ЦК України договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року, за яким ОСОБА_1 набув право власності на це майно, оскільки ТОВ Замок Білд не мало право його відчужувати, а отже набуття права власності за таким правочином суперечить ЦК України.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування положень статті 228 ЦК України щодо договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 квітня 2016 року, укладеного між ТОВ Замок Білд та ОСОБА_3 , оскільки визнаючи недійсним цей правочин, суд виходив з підстав, передбачених статей 203 , 215 ЦК України, а установлення критеріїв, обумовлених у статті 228 ЦК України стосувалось правочинів, вчинених на користь і від імені померлої особи, що у цій частині заявником у касаційному порядку не оскаржується.

З урахуванням висновків судів попередніх інстанцій та меж доводів касаційної скарги щодо застосування судами статті 228 ЦК України, колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування у повній мірі судом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 203/37398/15 (провадження № 61-18523св18).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неналежність обраного прокурором способу захисту, зокрема шляхом визнання недійсним правочину, за яким ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку, та можливість заявлення до нього вимог щодо спірного майна лише на підставі статті 388 ЦК України, як добросовісного набувача, оскільки таку вимогу може заявити лише неволодіючий власник нерухомого майна, проте у справі, яка переглядається, Київська міська рада, яка є власником земельної ділянки, має статус відповідача у справі, що виключає можливість пред`явлення прокурором індикаційного позову у даному випадку.

З урахуванням наведеного колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника на постанови Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 3-1058гс16, постанову Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі

№ 645/4220/16, висновки у яких стосуються застосування статей 387, 388 ЦК України та у яких відсутні ознаки подібності, зі справою, яка переглядається, в тому числі щодо обставин установлених судами, підстав звернення до суду та змісту позовних вимог.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на постанову Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року у справі № 916/2129/15, оскільки вказана постанова не є постановою Верховного Суду, у якій містяться висновки щодо застосування відповідних норм права та які мають враховуватись судом відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про відсутність Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є необґрунтованими.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень в оскаржуваній заявником частині з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі судами досліджено докази та встановлені обставини, відповідно до яких суди дійшли висновку про можливість задоволення позову прокурора в обраний ним спосіб, зокрема шляхом визнання правочинів недійсними, оскільки встановили незаконність виведення спірної земельної ділянки з комунальної власності з використанням документів померлої особи шляхом укладення правочинів особами, які не набули права власності на неї, проте здійснили її відчуження.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до доведення необхідності встановлення добросовісності набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, оцінки відповідних доказів, що за змістом статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко