Постанова

від 03.06.2021 по справі 758/16560/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2021 року м. Київ

Унікальний номер справи № 758/16560/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/ 7846 /2021

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гребнєва Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н.М., по справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави до Київської міської ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Замок Білд , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко Катерини Олександрівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Тетяни Володимирівни про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішення державної реєстрації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішення про реєстрацію права власності, -

в с т а н о в и в :

В грудні 2017 року Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави звернулась до суду з позовом, на обґрунтування якого зазначила, що рішенням Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд у Подільському районі м. Києва від 28 лютого 2013 року № 96/9153 (п. 6 додатку) у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Однак, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно інформації Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 23 жовтня 2015 року ОСОБА_3 була документована паспортом серії НОМЕР_1 , а паспорт серії НОМЕР_2 який було використано під час укладення правочину та реєстрації права власності, належав іншій особі - ОСОБА_4 .

Крім того, 09 жовтня 2013 року державним реєстратором Головного управління юстиції у м. Києві прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) по АДРЕСА_1 та видано на ім'я померлої ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на неї серії НОМЕР_3 .

Однак, надалі від імені ОСОБА_3 зазначену земельну ділянку відчужено за договором купівлі-продажу від 13 листопада 2013 року ОСОБА_2 за 145 000,00 грн., який 15 січня 2014 року вніс її до статутного фонду ТОВ ЗАМОК БІЛД .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) відчужена ТОВ ЗАМОК БІЛД ОСОБА_1 .

Таким чином, 28 лютого 2013 року на час прийняття рішення Київською міською радою про виділення земельної ділянки ОСОБА_3 , реєстрації права власності на неї та укладення договору купівлі-продажу про подальше її відчуження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вже була померлою, а тому, була відсутня її цивільна правоздатність.

Вказане свідчить про незаконність п. 6 додатку до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 р. № 96/91532, рішення про реєстрацію права власності на вказану землю за ОСОБА_3 від 09 жовтня 2013 року і свідоцтва про право власності на неї серії НОМЕР_3 .

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 має цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а її нормативна грошова оцінка за даними Державного земельного кадастру становила 1 419 565,43 грн.

Оскільки ОСОБА_3 не могла набути право власності на спірну земельну ділянку із земель комунальної власності, зважаючи, що на час прийняття рішення Київської міської ради від 28 лютого 2013 року № 96/91532, ОСОБА_3 вже майже 2 роки була померлою та не могла вчинити встановлених законодавством дій, спрямованих на її отримання, а заява від імені ОСОБА_3 про отримання у власність землі датована 06 листопада 2012 року у той час як заявник померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її волевиявлення на отримання цієї земельної ділянки не було.

Отже рішення Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд у Подільському районі м. Києва від 28 лютого 2013 року № 96/9153 (п. 6 додатку) про надання ОСОБА_3 у приватну власність вищевказаної земельної ділянки є незаконним, що відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України, ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

У зв`язку з тим, що на підставі вказаного рішення 09 жовтня 2013 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку та видано свідоцтво про право власності, зазначене рішення та свідоцтво про право власності серії НОМЕР_3 також підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ст.ст. 328, 346, 658 ЦК України, право відчуження майна належить лише власникові. Якщо відчужував не є таким власником, набувач отримує право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Подальші правочини щодо відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 , внесення її до статутного капіталу ТОВ ЗАМОК БІЛД та відчуження ОСОБА_1 порушують публічний порядок, а тому відповідно до ст. 228 ЦК України підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Таким чином спірна земельна ділянка незаконно виведена з комунальної власності з використання документів померлої особи шляхом укладення правочинів особами, які не набувши права власності на неї здійснили відчуження останньому набувачу.

Оскільки Київська міська рада як орган, що представляє інтереси територіальної громади міста Києва допустила порушення закону і вийшла за межі повноважень, пославшись на положення ст. 14 Конституції України, прокурор заявив про вступ у справу як самостійний позивач.

Про вищенаведені факти порушення, прокурору стало відомо з результатів досудового розслідування кримінального провадження № 42014100000001671 від 16 грудня 2014 року.

Зважаючи на вищезазначене, позивач просив:

- визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити прокурору строк на подання позовної заяви;

- визнати незаконним та скасувати пункт 6 додатку до рішення Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд, у Подільському районі міста Києва від 28 лютого 2013 року № 96/9153, яким у приватну власність ОСОБА_3 дано земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 09 жовтня 2013 року № 6551677 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий № 8000000000:85:219:0103) за адресою: АДРЕСА_1 , від 09 жовтня 2013 року № 10508736, видане ОСОБА_3 реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий № 8000000000:85:219:0103) від 13 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Т.В. за реєстром № 2020;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Т.В. від 13 листопада 2013 року (індексний номер 7907488) про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 12 жовтня 2014 року № 10870346 про державну реєстрацію права власності ТОВ ЗАМОК БІЛД на земельну ділянку кадастровий № 8000000000:85:219:0103 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий № 8000000000:85:219:0103) за адресою: АДРЕСА_1 , від 12 лютого 2014 року № 17714622, видане ТОВ ЗАМОК БІЛД реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий № 8000000000:85:219:0103) від 21 квітня 2016 року, укладений між ТОВ ЗАМОК БІЛД та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. за реєстром № 499;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. від 21.04.2016 (індексний номер 29358144) про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за ОСОБА_1 . Судові витрати покласти на відповідачів (т. 1 а.с. 1-12).

Представником відповідача Київської міської ради - Масляніковою В.В. був поданий відзив, в якому сторона відповідача зазначала, що Київською міською радою прийнято рішення від 28 лютого 2013 року № 96/9153 Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд у Подільському районі м. Києва , яким передано у приватну власність громадянці ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Вказує, що вищевказане рішення прийнято у відповідності до чинного законодавства та в межах повноважень Київської міської ради. Право власності на зазначену земельну ділянку оформлено відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . В зв`язку з чим, вищевказана земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Києва, тому, відповідач просив розглянути справу за відсутності представника та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, про результати судового розгляду повідомити відповідача у встановленому порядку (т. 1 а.с. 87-89).

Представником відповідача - Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Лазаріді О.А. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно з інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, заява за реєстраційним номером 3207495 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подана 03 жовтня 2013 року ОСОБА_3 . Зазначала, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень була опрацьована державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Бродюк І.Ю. Вказувала, що відповідно до рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 09 жовтня 2013 року № 6551677 проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:219:0103. Відповідно до реєстраційної справи, ОСОБА_5 07 лютого 2014 року подала заяву № 5344212 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до якої було подано відповідні документи. Державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_6 , встановив, що подано усі необхідні документи визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року № 1952-ІVта Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, та, що відсутні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень. Вказувала, що 12 лютого 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Єпіфановим О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 10870346, відповідно до якого за ТОВ Замок Білд , зареєстровано право власності на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:219:0103. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 лютого 2014 року № 10870346 вважала законним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню (т. 1 а.с. 102-110).

Відповідачем ОСОБА_1 був поданий відзив та письмові заперечення, в яких відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 він придбав у ТОВ Замок Білд на підставі договору купівлі - продажу від 21 квітня 2016 року. Зазначав, що вказаний договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом КМНО Басенко К.О., а право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вказував, що є законним та добросовісним набувачем земельної ділянки, стосовно якої виник спір, внаслідок чого він не може бути позбавлений права власності. Однак, при укладенні договору купівлі-продажу, на підставі якого він став власником вищевказаної земельної ділянки, у правовідносинах приймали участь дві приватні особи, волю яких було перевірено нотаріусом при посвідченні правочину. Крім того, нотаріусом було перевірено заборони щодо відчуження земельної ділянки, в результаті чого він впевнений у правомірності правочину. Посилався, що заявлений прокурором позов ставить під загрозу право останнього набувача земельної ділянки на мирне володіння майном. Крім того, представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Юрець О.В. подана заява про застосування строку позовної давності як підставу відмови в позові (т. 1 а.с. 180-195 т. 2 а.с. 23-32).

Представником відповідача - приватного нотаріуса Дульської Т.В. - адвокатом Стеблевським А.О. подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що вчинені нотаріусом Дульською Т.В. нотаріальні та реєстраційні дії законні, здійснені на підставі наданих сторонами всіх необхідних документів, за участю сторін. Зазначав, що сумнівів у законності договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 від 13 листопада 2013 року, на момент його вчинення не виникало. Вказував, що реєстрація права власності проведена нотаріусом після посвідчення відповідного правочину (договору) відповідно до вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав, зокрема, Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Зазначав, що приватний нотаріус Дульська Т.В. не є належним відповідачем по справі, просив розглянути справу за його відсутності (т. 1 а.с. 84 т. 2 а.с. 112-116, 182).

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. подана заява з проханням розглянути справу за її відсутності (т. 1 а.с. 85, 209 т. 2 а.с. 60, 134, 163, 190).

Заступником Генерального прокурора України Стрижевською А. була подана відповідь на відзив представника відповідача Київської міської ради та відповідача ОСОБА_1 , в яких зазначено, що на час прийняття рішення Київською міською радою Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд у Подільському районі м. Києва від 28 лютого 2013 року № 96/9153 та передачі у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки вона вже майже 2 роки була померлою і не могла вчиняти встановлених законодавством дій, спрямованих на її отримання. Вказувала, що позивачем надано беззаперечні докази незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого на померлу ОСОБА_3 оформлено земельну ділянку з використанням завідомо підроблених документів. Крім того, здійснення Київською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою площею 0,10 га у Подільському районі м. Києва, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатися вираженням волі територіальної громади (т. 1 а.с. 211-214 т. 2 а.с. 1-5).

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року вказаний позов задоволено у повному обсязі (т. 2 а.с. 194-196, 195-209).

Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 березня 2021 року стягнуто з Київської міської ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 , ТОВ ЗАМОК БІЛД на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір в розмірі по 3 840,0 грн. з кожного. (т. 2 а.с. 229-232).

Не погодившись з рішенням районного суду, 08 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Юрець О.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заявлених прокурором позовних вимог.

На обґрунтування скарги апелянтом зазначено, що суд першої не врахував доводів і заперечень відповідача, невірно застосував положення норм матеріального і процесуального права щодо визнання правочинів недійсними, норм законодавства, які визначають представництво прокурором інтересів держави, пропущених строків позовної давності, положень Конвенції з прав людини та основоположних свобод та практики ЄСПЛ щодо права на мирне володіння майном.

Так суд не перевірив і не з`ясував, що прокурор не звертався до Київської міської ради, що є обов`язковою умовою підтвердження представництва. Не надав оцінки поданій ОСОБА_1 заяві щодо пропущеного строку позовної давності з огляду на загальнодоступність усіх рішень Київської міської ради. Суд не дослідив вартість земельної ділянки яка складає 337 515 грн. за договором купівлі-продажу, укладеним між ТОВ ЗАМОК-БІЛД та ОСОБА_1 , а не 1 419 565.43 грн. як зазначив позивач. Судом помилково застосовано ст. 228 ЦК України як підставу визнання правочину недійсним, позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який фактично позбавлений права власності без належної компенсації, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення (т. 3 а.с. 1-40).

Офісом Генерального прокурора поданий відзив в якому зазначено прохання апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін (т. 3 а.с. 67-78).

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Юрець О.В. підтримала скаргу і просила її задовольнити. Представники прокуратури - Савицька О.В., Голуб Є.В. заперечували проти скарги і просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Відповідач ОСОБА_1 був сповіщений врученням повідомлення його представнику - адвокату Юрець О.В. під особистий підпис. Київська міська рада, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус КМНО Басенко К.О., приватний нотаріус КМНО Дульська Т.В. були сповіщені на зазначені ними адреси електронної пошти та телефонограмами із забезпеченням фіксації таких повідомлень. Повідомлення ОСОБА_2 та ТОВ Замок Білд повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця перебування (знаходження) до суду не надходили. Тому, судом апеляційної інстанції учасники справи були завчасно сповіщені в порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України, розміщенням оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (т. 3 а.с. 47-66, 82-87).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть № 15441 від 07 вересня 2011 року, актом судово-медичного дослідження № 2003/2 (т. 1 а.с. 46-52).

28 лютого 2013 року рішенням Київської міської ради Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд у Подільському районі м. Києва № 96/9153 (п. 6 додатку) у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13-15).

Згідно інформації Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 23 жовтня 2015 року ОСОБА_3 24 вересня 1998 року була документована паспортом серії НОМЕР_1 , а паспорт серії НОМЕР_2 який було використано під час укладення оспорюваного правочину та реєстрації права власності, належав не ОСОБА_3 , а іншій особі - ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 25-26, 54-57).

09 жовтня 2013 року державним реєстратором Головного управління юстиції у м. Києві Бродюк І.Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) по АДРЕСА_1 та видано на ім'я померлої ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на неї серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 19-24, 29).

13 листопада 2013 року від імені ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Дульською Т.В., за яким ОСОБА_3 відчужено зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 за, що останній сплатив продавцю ( ОСОБА_3 ) 145 000,00 грн. (т. 1 а.с. 35-40).

Відповідно до п.1.1 вищевказаного договору ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

15 січня 2014 року ОСОБА_2 , який за Статутом та витягом з Єдиного державного реєстру є єдиним учасником і керівником ТОВ ЗАМОК БІЛД , вніс вказану земельну ділянку до статутного фонду ТОВ ЗАМОК БІЛД (т. 1 а.с. 28, 133-179 ).

12 лютого 2014 року державним реєстратором Головного управління юстиції у м. Києві Єпіфановим О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та видано ТОВ Замок Білд свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) була відчужена ТОВ ЗАМОК БІЛД (Продавець) ОСОБА_1 (Покупець) за 337 515 грн. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Басенко К.О. (т. 1 а.с. 41-44).

Встановлено, що з 16 грудня 2014 року органами досудового розслідування проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000001671 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст.27 ч.5, 364 ч.2 КК України, за фактом того, що начальник управління землеустрою Департаменту земельних ресурсів КМДА, діючи за попередньою змовою із землевпорядником Подільського району Департаменту земельних ресурсів КМДА та іншими невстановленими особами, зловживаючи своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, діючи умисно, протягом 2012-2014 років заволоділи земельною ділянкою за адресою: по АДРЕСА_1 , зареєструвавши право власності на померлу у 2011 р. гр-ку ОСОБА_3 , чим завдали збитків інтересам держави в особливо великих розмірах, а також за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.4 КК України, за фактом того, що службові особи Київської міської державної адміністрації, діючи за попередньою змовою із невстановленими особами, умисно, шляхом обману, заволоділи земельними ділянками та іншими об`єктами нерухомості комунальної та державної форм власності за адресами, зокрема, і адресою: по АДРЕСА_1 , чим завдали збитків інтересам держави в особливо великих розмірах (т. 1 а.с. 16-18).

Таким чином, 28 лютого 2013 року на час прийняття рішення Київською міською радою про виділення земельної ділянки ОСОБА_3 , реєстрації права власності на неї та укладення договору купівлі-продажу про подальше її відчуження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вже була померлою, а тому, була відсутня її цивільна правоздатність.

Щодо строків позовної давності.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим статтею 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Вказаний правовий висновок міститься і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18) та від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження 14-85цс18).

Відповідачем ОСОБА_1 у суді першої інстанції заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності як підставу відмови в позові (т. 2 а. с. 22-32).

Звертаючись до суду з позовом, заступник Генерального прокурора України послався на те, що про вищенаведені факти порушення, прокурору стало відомо з результатів досудового розслідування кримінального провадження № 42014100000001671 від 16 грудня 2014 року, із зазначеним позовом прокурор звернувся 14 грудня 2017 року про що свідчить штемпель реєстрації районного суду. Такі доводи заступника Генерального прокурора України підтверджуються наявними у справі доказами, яким районним судом дана належна оцінка (т. 1 а.с. 1-18).

Відповідачами не надано доказів на спростування цих доводів або доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про порушення права Держави до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що прокурором не пропущений строк позовної давності на звернення до суду із зазначеним позовом.

Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав

Позивач просив скасувати рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 09 жовтня 2013 року № 6551677 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дульської Т.В. від 13 листопада 2013 року (індексний номер 7907488) про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за ОСОБА_2 ; скасувати рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 12 жовтня 2014 року № 10870346 про державну реєстрацію права власності ТОВ ЗАМОК БІЛД на земельну ділянку кадастровий № 8000000000:85:219:0103 за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. від 21.04.2016 (індексний номер 29358144) про реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:85:219:0103) за ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 1-12).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Частиною першою статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Відповідності до частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції чинній на момент спірних правовідносин), у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас Верховний Суд зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності цим Законом.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 та від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19 (провадження № 61-12287св20).

Колегія суддів апеляційного суду із зазначеними висновками погоджується та не вбачає підстав для відступу від них.

Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваного судового рішення районного суду, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи апелянта про незаконність оскаржуваного рішення про скасування державної реєстраці апеляційний суд відхилив.

Щодо визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсними правочинів.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 203/3739/15-ц (провадження № 61-18523св18)

В судовому засіданні достеменно встановлено, що на час прийняття рішення Київською міською радою про виділення земельної ділянки ОСОБА_3 , реєстрації права власності та укладення договору купівлі-продажу про подальше відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вже була померлою.

Згідно ст. 30 ЦК України передбачено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільна дієздатність фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що оспорювані правочини вчинені на користь і від імені померлої особи є такими, що порушують публічний порядок, оскільки умисно укладаються з метою незаконного заволодіння чужим майном, а тому відповідно до статей 203, 215 ЦК України визнав їх недійсними.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі "Hamer проти Бельгії" (заява N 21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, у якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такій лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, у якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав втручання не було непропорційним.

Оскільки судом встановлена очевидна незаконність рішення Київської міської ради про виділення в 2013 році ОСОБА_3 , яка померла в 2011 році, земельної ділянки, подальша реєстрація права власності та укладення договорів купівлі-продажу про відчуження земельної ділянки від імені ОСОБА_3 , то й набуття апелянтом ОСОБА_1 прав на вищевказану земельну ділянку не можна визнати законним, а відтак й доводи апелянта про порушення його права і вимоги апеляційної скарги про скасування оскаржуваного рішення не підлягають задоволенню.

Врахувавши вищенаведене, суд апеляційної інстанції відхилив відповідні доводи апелянта щодо непропорційності втручання та безпідставного позбавлення права власності, зокрема, добросовісного, тривалого володіння майном, як підставу відмови в задоволенні заявлених позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом ОСОБА_1 судові витрати мають бути віднесені на рахунок апелянта (т. 3 а.с. 15).

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 04 червня 2021 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

В.М. Ратнікова

О.В. Борисова