Постанова

від 20.10.2021 по справі 754/2703/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 754/2703/19

провадження № 61-17640св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс на рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 15 липня 2020 року в складі судді Клочко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в складі колегії суддів:

Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс (далі - ТОВ Імпреза-плюс ) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що між ТОВ Імпреза-плюс та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: цілісного майнового комплексу (торговельний павільйон (літ А), загальною площею 126,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нерухоме майно). Ціна предмета договору погоджена сторонами у розмірі 199 065,75 грн.

Протягом 15-19 листопада 2018 року представниками Комунального підприємства Київблагоустрій зазначене нерухоме майно було демонтовано у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів про відведення земельної ділянки під будівництво цілісного майнового комплексу.

Позивач зазначав, що після демонтажу, йому стало відомо про те, що

21 серпня 2015 року відповідач стала власником зазначеного нерухомого майна на підставі нотаріально посвідченого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю ТАГ (далі - ТОВ ТАГ ).

Вважає, що при посвідченні зазначених правочинів нотаріус, перевіряючи правовий статус земельної ділянки, взяв до уваги згоду проекту відведення земельної ділянки від 24 травня 2004 року, згідно з якого заявнику надається згода на розроблення проекту відведення земельної ділянки орієнтовних межах, зазначених у додатку згоди. У вказаній згоді зазначено, що у випадку, коли заявник впродовж чотирьох місяців від дня підписання цієї згоди не надасть до міської ради проект відведення, то земельна ділянка може бути передана іншій зацікавленій особі. Також нотаріус взяв до уваги лист Департаменту земельних ресурсів від 23 червня 2015 року, згідно з яким проект землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки не надходив.

Оскільки документів, які посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на момент посвідчення спірного правочину у нотаріуса не було, а тому недотримані істотні умови договору купівлі-продажу, тому продаж майна відбувся без речового права на земельну ділянку, тому позивачу були задані збитки у розмірі 797 424,00 грн, що підтверджуються звітами про оцінку майна.

Оскільки наслідком посвідчення спірного правочину без документального підтвердження набуття речових прав на земельну ділянку став демонтаж майна, тому товариству завдано шкоди, яка відповідно до пункту 6.3 спірного правочину становить 1 620 000,00 грн.

Ураховуючи викладене, посилаючись на положення статей 215, 203 ЦК України, ТОВ Імпреза-плюс просило суд визнати договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (торговельний павільйон (літ А), укладений між ТОВ Імпреза-плюс та ОСОБА_1 , недійсним; стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ Імпреза-плюс грошові кошти у загальному розмірі 1 819 065,75 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ТОВ Імпреза-плюс відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони виконали його умови, що свідчить про прийняття обумовлених умов, тому немає підстав для визнання його недійсним.

Позивач не довів, що оспорений правочин було укладено із порушенням вимог чинного законодавства України, а земельна ділянка, на якій розташований будинок, не була предметом договору купівлі-продажу, в якому зазначено та було відомо сторонам правочину, що право власності на вказану земельну ділянку не оформлялось.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ТОВ Імпреза-плюс на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 20 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на:

- застосування судами положень статей 203, 215 ЦК України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постанові Верховного Суду від 08 січня 2020 року у справі № 545/3882/16-ц;

- на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 638 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 377 ЦК України, частини шостої статті 120 ЗК України та статей 16, 38 Закону України Про державний земельний кадастр під час розгляду судами справ про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року справу № 754/2703/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не свідчать про незаконність оскаржуваних судових рішень.

Нормами чинного законодавства України не передбачено обмежень чи заборон на відчуження нерухомого майна (його частки) власником з підстав відсутності державної реєстрації земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка не була предметом спірного правочину, а про відсутність оформленого права власності на землю позивачеві було відомо при укладанні спірного договору. Таким чином, позивач як особа, що набула права власності на нерухоме майно, не був позбавлений права на оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах та в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 грудня 2018 року

у справі № 910/18560/16.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 грудня 2008 року (справа № 2-6903/2008) визнано за ТОВ ТАГ право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, а саме: торгівельний павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 53-54).

21 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ ТАГ укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність спірне нерухоме мано, а саме: цілісний майновий комплекс (торговельний павільйон (літ А) (том. 1, а. с. 23-26).

18 жовтня 2016 року між ТОВ Імпреза-плюс та ОСОБА_1 укладено договір купівлі продажу нерухомого майна цілісного майнового комплексу (торговельний павільйон (літ А) (том 1, а. с. 15-19).

Відповідно до умов договору предметом купівлі-продажу є спірне нерухоме майно цілісний майновий комплекс (торговельний павільйон (літ А), що розташований на земельній ділянці площею 0,024 га, кадастровий номер

№ 62:092:016, згідно з довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської ради (Київська міська державна адміністрація) від 23 червня 2015 року, право власності на вказану земельну ділянку не оформлялося.

На підставі припису від 11 жовтня 2017 року Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища доручено комунальному підприємству Київблагоустрій вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, зокрема, споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , належного ТОВ ТАГ (том 1, а. с 49-50).

Згідно з актами демонтажу від 14-19 листопада 2018 року проведено демонтаж споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 52-55).

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною третьою статті 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

У справі, що переглядається, суди встановили та це не заперечувалося сторонами, що 18 жовтня 2016 року між ТОВ Імпреза-плюс та ОСОБА_1 укладено договір купівлі продажу нерухомого майна, а саме: цілісний майновий комплекс (торговельний павільйон (літ А), загальна площа

126,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний правочин 18 жовтня 2016 року посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 4220.

Звертаючись до суду із цим позовом, підставою для визнання спірного договору недійсним товариство зазначало, що спірне нерухоме майно, було відчужено без дотримання вимог законодавства України, а саме: відсутність права власності чи користування на земельну ділянку, на якій він розташований.

Суди встановили, що предметом договору купівлі продажу від 18 жовтня 2016 року, укладеного між ТОВ Імпреза-плюс та ОСОБА_1 , є цілісний майновий комплекс, а саме: торгівельний павільйон (літ А).

Відповідно до довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 червня

2015 року, зазначений вище майновий комплекс розташований на земельній ділянці площею 0,024 га, кадастровий номер № 62:092:016. Право власності на вказану земельну ділянку не оформлялося.

Ця обставина вказана у пункті 1.1 договору купівлі-продажу від 18 жовтня

2016 року.

Таким чином, враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що договір купівлі-продажу нерухомого майна підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони виконали його умови, що свідчить про прийняття обумовлених умов, а тому немає підстав для визнання його недійсним.

Доводи касаційної скарги про застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постанові Верховного Суду від 08 січня 2020 року у справі № 545/3882/16-ц, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Так, у справі № 522/1029/18, на яку в касаційній скарзі посилається

ТОВ Імпреза-плюс , предметом спору було визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення. У полі правового дослідження судів був договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно і за результатами касаційного перегляду справи Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору.

У справі № 545/3882/16-ц,на яку в касаційній скарзі посилається

ТОВ Імпреза-плюс , предметом спору було визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та стягнення збитків у зв`язку з тим, що договір укладено внаслідок обману з боку продавця, яка не повідомила його про наявність на земельній ділянці дачного будинку та існування обмежень у використанні земельної ділянки - охоронна зона навколо (вздовж) енергетичної системи.У вказаній постанові Верховного Суду викладено правовий висновок про застосування правового механізму, передбаченого положеннями статті 230 ЦК України щодо ведення в оману сторони правочину. Встановивши, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених статтею 230 ЦК України для визнання недійсним договору, Верховний Суд погодився з висновками судів про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених, як приклад, постановах Верховного Суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, у результаті чого дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів про відмову в задоволенні позову, разом із тим, цивільно-процесуальним законодавством передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, що не було зроблено позивачем у цій справі.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров