Постанова

від 20.10.2020 по справі 754/2703/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а,

Справа № 754/2703/19 Головуючий у 1 інстанції - Клочко І.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12066/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Мараєвої Н.Є.

Суддів: Заришняк Г.М., Рубан С.М.

При секретарі: Гаврюшенко К.О.

розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою

представника Товариства з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року

в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які з`явились у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпреза-плюс" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В апеляційній скарзі представник ТОВ "Імпреза-плюс" просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на незаконність даного судового рішення, зокрема, на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

19 жовтня 2020 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну представника ТОВ "Імпреза-плюс" залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року - залишити без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 грудня 2008 року (справа №2-6903/2008) визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАГ" право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, а саме, торгівельний павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - а (том. 2, а.с. 53-54).

21 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ТАГ" укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до умов вказаного договору, іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, а саме торгівельний павільйон (літ. А), загальна площа 126, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том. 1, а.с. 23-26).

Між ТОВ "Імпреза-плюс" та ОСОБА_1 18 жовтня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: цілісний майновий комплекс, а саме: цілісний майновий комплекс (торгівельний павільйон (літ. А), загальна площа 126, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 15-19).

На підставі припису від 11 жовтня 2017 року Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища доручено комунальному підприємству Київблагоустрій вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, зокрема, споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , належного товариству з обмеженою відповідальністю ТАГ (том1, а.с 49-50).

Згідно з актами демонтажу від 14-19 листопада 2018 року проведено демонтаж споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 52-55).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів, що договір купівлі-продажу нерухомого майна підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони виконали його умови, що свідчить про прийняття обумовлених умов, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України ) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

Виходячи із змісту частини третьої статті 215 ЦК України, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.

Недійсність - це така ознака правочину, який його сторони мали намір укласти чи уклали, яка має бути притаманна цьому юридичному факту на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент його вчинення не існували, це не може бути підставою для рішення суду про визнання його недійсним. Так само позивач у справі повинен мати право на позов у матеріальному сенсі на момент його вчинення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18) викладений правовий висновок, згідно з яким, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13; постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16.

Звертаючись до суду із цим позовом, товариство зазначало, що нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, а саме торгівельний павільйон (літ. А), загальна площа 126, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було відчужено без дотримання вимог законодавства України, а саме відсутність права власності чи користування на земельну ділянку, на якій він розташований.

Судом було встановлено, що предметом договору купівлі продажу від 18 жовтня 2016 року, який було укладено між ТОВ "Імпреза-плюс" та ОСОБА_1 , є цілісний майновий комплекс, а саме: торгівельний павільйон (літ А), загальна площа 126, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 червня 2015 року, зазначений вище майновий комплекс розташований на земельній ділянці площею 0,024 га, кадастровий номер №62:092:016. Право власності на вказану земельну ділянку не оформлялось.

Ця обставина вказана у п. 1.1 договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2016 року (а.с. 15-18).

Отже, таким чином, враховуючи зазначене, судом першої інстанції вірно встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони виконали його умови, що свідчить про прийняття обумовлених умов, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Таким чином, судом вірно встановлено, що позивач належним чином не довів, що оспорений правочин було укладено із порушенням вимог чинного законодавства України. Земельна ділянка, на якій розташований будинок, не була предметом договору купівлі-продажу.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі вартості майна, оскільки вказана вимога є похідною від вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з`ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384, ч.1 ст.369 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 29 жовтня 2020 року.

Головуючий: Судді: