Рішення

від 15.07.2020 по справі 754/2703/19

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/640/20

Справа №754/2703/19

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2020 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Клочко І.В.

за участю

секретаря судового засідання Шевчук М.В.

представника позивача Батюсь Т.В .

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс (далі - ТОВ Імпреза-плюс ) звернулось з позовом до суду до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що між ТОВ Імпреза-плюс та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: цілісний майновий комплекс (торговельний павільйон (літ А), загальна площа 126,1 кв м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ціна позову 199 065 грн 75 коп.

Протягом 15-19 листопада 2018 року представниками комунального підприємства Київблагоустрій зазначене нерухоме майно було демонтовано, оскільки відсутні правовстановлюючі документи про відведення земельної ділянки під будівництво цілісного майнового комплексу.

Позивач зазначав, що після демонтажу, йому стало відомо про те, що 21 серпня 2015 року відповідач стала власником зазначеного нерухомого майна на підставі нотаріально посвідченого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між нею та товариством з обмеженою відповідальністю ТАГ .

Вважає, що при посвідченні зазначених правочинів нотаріус, перевіряючи правовий статус земельної ділянки, взяв до уваги згоду проєкта відведення земельної ділянки від 24 травня 2004 року, згідно з яким заявнику надається згода на розроблення проєкта відведення земельної ділянки орієнтовних межах зазначених у додатку згоди. У вказаній згоді зазначено, що у випадку коли заявник впродовж чотирьох місяців від дня підписання цієї згоди не надасть до міської ради проєкт відведення, то земельна ділянка може бути передана іншій зацікавленій особі. Також нотаріус взяв до уваги лист Департаменту земельних ресурсів від 23 червня 2015 року, згідно з яким проєкт землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки не надходив.

Вважають, що документів, які посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 на момент посвідчення спірного правочину у нотаріуса не було, а тому недотримані істотні умови договору купівлі-продажу, так як продаж майна відбулось без речового права на земельну ділянку, тому позивачу були задані збитки у розмірі 797 424 грн, що підтверджуються звітами про оцінку майна.

Оскільки наслідком посвідчення спірного правочину без документально підтвердження набуття речових прав на земельну ділянку стало демонтаж майна, тому товариству завдано шкоди, яка відповідно до пункту 6.3 спірного правочину становить 1 620 000 грн.

Ураховуючи викладене, посилаючись на статті 215, 203 ЦК України, ТОВ Імпреза-плюс просило суд визнати договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (торговельний павільйон (літ А), загальна площа 126,1 кв м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ТОВ Імпреза-плюс та ОСОБА_4 , недійсним; стягнути з ОСОБА_4 на їх користь грошові кошти у загальному розмірі 1 819 065 грн 75 коп.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Клочко І.В. від 25 лютого 2019 року прийнято позовну заяву ТОВ Імпреза-плюс до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справу в порядку загального позовного провадження.

27 березня 2019 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним посилаючись на те, що істотні умови спірного правочину дотримані згідно з вимогами чинного законодавства України.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Клочко І. В.

від 12 вересня 2019 року закрито підготовче провадження у справі

за позовом ТОВ Імпреза-плюс до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивач підтримала позовну заяву за викладеними в ній обставинами та просила її задовольнити.

Представники відповідача у задоволенні позову просили відмовити.

Вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та показання свідка ОСОБА_5 судом встановлено наступне.

Рішенням Деснянського районного суду мю Києва від 19 грудня 2008 року (справа № 2-6903/2008) визнано за товариством з обмеженою відповідальністю ТАГ право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, а саме торгівельний павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 53-54).

21 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю ТАГ укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме мано, а саме: цілісний майновий комплекс (торговельний павільйон (літ А), загальна площа

126,1 кв м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том. 1 , а. с. 23 -26).

18 жовтня 2016 року між ТОВ Імпреза-плюс та ОСОБА_4 укладено договір купівлі продажу нерухомого майна, а саме: цілісний майновий комплекс (торговельний павільйон (літ А), загальна площа 126,1 кв м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 , а. с. 15-19).

На підставі припису від 11 жовтня 2017 року Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища доручено комунальному підприємству Київблагоустрій вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, зокрема, споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , належного товариству з обмеженою відповідальністю ТАГ (том1, а.с 49-50).

Згідно з актами демонтажу від 14-19 листопада 2018 року проведено демонтаж споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а.с. 52-55).

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статті 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України дає підстави для висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.

Недійсність - це така ознака правочину, який його сторони мали намір укласти чи уклали, яка має бути притаманна цьому юридичному факту на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент його вчинення не існували, це не може бути підставою для рішення суду про визнання його недійсним. Так само позивач у справі повинен мати право на позов у матеріальному сенсі на момент його вчинення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18) викладений правовий висновок, згідно з яким, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13; постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16.

Як на підставу недійсності правочину позивач посилався на те, що нерухоме майно (цілісний майновий комплекс) було відчужено без дотримання вимог законодавства України, а саме відсутність права власності чи користування на земельну ділянку, на якій він розташований.

Як убачається із предмету договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2016 року, укладеного між сторонами, є цілісний майновий комплекс (торговельний павільйон (літ А), загальна площа 126,1 кв м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., розташований на земельній ділянці площею 0,024 га,, кадастровий номер № 62:092:016, згідно з довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської ради (Київська міська державна адміністрація) від 23 червня 2015 року, право власності на вказану земельну ділянку не оформлялось.

Ураховуючи наведене, суд встановив, що договір купівлі-продажу нерухомого майна підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони виконали його умови, що свідчить про прийняття обумовлених умов, тому відсутні підстави для визнання йог недійсним.

Позивач не довів, що оспорений правочин було укладено із порушенням вимог чинного законодавства України. Земельна ділянка, на якій розташований будинок, не була предметом договору купівлі-продажу.

Оскільки позовна вимога про стягнення грошових коштів є похідними від вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тому задоволенню не підлягають.

На підставі статей 215, 216 ЦК України, керуючись статтями 1-18, 76, 77-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Імпреза-плюс , код ЄДРПОУ - 39474056, місцезнаходження м. Львів, вул. Городоцька, 355, оф.347.

Відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_4 .

Повний текст складено 27.07.2020р.

Суддя