Ухвала

від 04.11.2021 по справі 947/19275/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1618/21

Номер справи місцевого суду: 947/19275/21 1-кс/947/12051/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 27.09.2021 про накладення арешту на майно в межах кримінального провадження №42020161340000093 від 20.10.2020 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 246 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Оскарженою ухвалою слідчого судді в межах кримінального провадження №42020161340000093 від 20.10.2020 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 246 КК України було задоволено клопотання слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_9 та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, яке вилучене 31.08.2021 в ході проведення обшуку за адресою: Одеська обл., м. Балта, вул. Любомирська 174,а самена: блок відео-реєстратора «Visiow», модель GV-A-S 031/08; бланки ТТН на 84 арк.; папку рожевого кольору, в якій знаходяться 47 договорів купівлі-продажу земельних ділянок; папку рожевого кольору з оригіналами та копіями документів на 109 арк.

Обґрунтовуючи прийняте рішення про задоволення клопотання слідчого та накладаючи арешт на майно, слідчий суддя дійшов переконання про те, що вилучене майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, зокрема, блок відео-реєстратора, бланки ТТН, папки з документами можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема, відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, а також осіб, причетних до його вчинення, тому наявні правові підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, оскільки існує необхідність в забезпеченні збереження речових доказів з метою забезпечення повного, всебічного розслідування кримінального провадження.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_8 не погодився із оскаржуваною ухвалою, зазначивши, що вона постановлена із недотриманням норм кримінального процесуального законодавства з огляду на наступне:

- слідчий суддя не перевірив точний час подання клопотання про арешт майна, яке, відповідно до вимог абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, повинно було бути подане не пізніш ніж о 15:40 год. 02.09.2021, натомість, в цей день воно було лише затверджено прокурором-процесуальним керівником та докази того, що воно було подане в передбачений законом строк відсутні;

- слідчим суддею був порушений передбачений ч. 1 ст. 172 КПК України дводенний з дня надходження строк розгляду клопотання про арешт майна та, всупереч вимог закону, клопотання було розглянуто без повідомлення іншого власника майна підозрюваного ОСОБА_8 та, за наявності, його захисника, не зважаючи на те, що слідчий не просив здійснювати його розгляд за відсутності зазначених осіб, копія оскаржуваної ухвали власнику майна надіслана не була;

- поза увагою слідчого судді залишилось те, що в клопотанні не наведено доказів того, що вилучене майно має ознаки речових доказів, натомість, майно було вилучене за місцем фактичного проживання власника майна підозрюваного ОСОБА_8 , вилучені речі жодним чином не відносяться до даного кримінального провадження та не можуть бути доказом тих чи інших обставин, які доводять вину ОСОБА_8 ;

- слідчий суддя не врахував того, що злочин за ч. 4 ст. 246 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , не передбачає спеціальної конфіскації, про яку зазначає слідчий в своєму клопотанні про арешт майна, так само як і санкція зазначеної статті не передбачає додаткового покарання у виді конфіскації майна; розмір шкоди, який орган досудового розслідування оцінює приблизно в 1000000 грн., у разі його доведеності, є явно неспіврозмірним сумарному розміру арештованого майна.

Посилаючись на викладене вище, підозрюваний ОСОБА_8 просить постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання слідчого та зобов`язати СУ ГУНП в Одеській обл. повернути майно, вилучене під час проведення 31.08.2021 обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Підозрюваний ОСОБА_8 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце апеляційного розгляду, жодних клопотань до суду не подавав.

Під час апеляційного розгляду було встановлено, що підозрюваному ОСОБА_8 28.10.2021 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, при цьому, клопотань від нього про його особисту участь в судовому засіданні з розгляду його апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно до суду апеляційної інстанції не надходило.

За встановлених обставин, колегія суддів, керуючись вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України та з`ясувавши думку інших учасників провадження, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснювати за відсутності підозрюваного.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Що стосується порушеного підозрюваним в поданій ним апеляційній скарзі питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення закону.

Відповідно до загального правила, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення.

При цьому, ч. 3 зазначеної ст. 395 КПК України встановлює, що для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Враховуючи те, що підозрюваний ОСОБА_8 не був присутнім під час постановлення оскаржуваної ухвали, оскільки на той момент перебував під вартою на підставі ухвали слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 02.09.2021, то для нього строк апеляційного оскарження, відповідно до наведених вище вимог кримінального процесуального закону, відраховується саме в з моменту отримання ним копії оскаржуваної ухвали, тобто як ним особисто зазначається з 22.10.2021 (матеріали провадження не містять точної дати отримання підозрюваним копії ухвали).

За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для розгляду клопотання підозрюваного про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, оскільки фактично такий строк пропущений не був.

Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На переконання апеляційного суду, слідчий суддя, розглядаючи клопотання слідчого про арешт майна, зазначених вимог закону не дотримався з огляду на наступне.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майнобудь-якоїфізичної абоюридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використаннямайна,як доказв кримінальномупровадженні... ; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В свою чергу, п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України встановлює, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

Аналіз змісту клопотання слідчого про накладення арешту на майно в межах кримінального провадження №42020161340000093 від 20.10.2020 (а.с. 1-5) вказує на те, що слідчий конкретно мету накладення арешту на перераховане у клопотанні майно не зазначав, натомість, лише поверхово послався на загальні положення ч. 2 ст. 170 КПК України, яка загалом визначає, з якою метою допускається накладення арешту на майно.

Водночас, відповідно до клопотання слідчого про накладення арешту на майно, витягу з ЄРДР в кримінальному провадженні №42020161340000093 (а.с. 6) та інших матеріалів провадження, СУ ГУНП в Одеській обл. здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України за фактом систематичної незаконної порубки лісових насаджень групою осіб, що завдало значних збитків.

В подальшому, в ході проведення досудового розслідування зазначеного кримінального провадження було встановлено, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення причетний ОСОБА_8 , який на території Балтського району Одеської обл. здійснює підприємницьку діяльність з переробки лісової продукції шляхом перепалювання деревини в вугілля деревне, яке в подальшому реалізує на території України та за кордон, а також здійснює реалізацію дров паливних на території Одеської області та м. Одеси, при цьому, для забезпечення своєї підприємницької діяльності деревиною ОСОБА_8 організував незаконні порубки деревини твердолистих порід в особливо великих розмірах, для чого залучив місцевих мешканців, які виступають безпосередніми виконавцями, діяльність яких координує та узгоджує ОСОБА_8 .

Згодом, 31.08.2021 ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 246 КК України (а.с. 17-25).

Так,в ходіпроведення 31.08.2021обшуку замісцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 були виявленіта вилученідокументи (бланкитоваро-транспортнихнакладних),блок відео-реєстратората дві папки рожевого кольору із документами всередині (а.с. 29-33).

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти,які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші,цінності таінші речі,набуті кримінальнопротиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Водночас, диспозиція ч. 4 ст. 246 КК України передбачає відповідальність за незаконну порубку дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, перевезення, зберігання, збут незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду та спричинили тяжкі наслідки.

Разом із тим, ні в наявних у розпорядженні апеляційного суду матеріалах провадження, ні в поясненнях прокурора в судовому засіданні не міститься доказів того, що вилучені за місцем проживання ОСОБА_8 документи: бланки товаро-транспортних накладних та папки із документами і договорами купівлі-продажу земельних ділянок мають будь-яке відношення до вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, за фактом якого на теперішній час здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №42020161340000093, зокрема, до перевезення або збуту незаконно зрубаної деревини.

При цьому, в судовому засіданні захисник пояснив, що його підзахисний ОСОБА_8 є фізичною особою-підприємцем, використовує вилучені за місцем його проживання бланки товаро-транспортних накладних для виконання своїх зобов`язань перед контрагентами, так само як і систематично укладає договори купівлі-продажу земельних ділянок, натомість, прокурором в судовому засіданні не було надано жодних доказів того, що арештовані бланки товаро-транспортних накладних стосуються будь-яких операцій із збуту (зберігання, перевезення) незаконно зрубаної деревини.

Водночас, прокурором ОСОБА_6 також не було надано обґрунтованих пояснень з приводу того, яким чином вилучений за місцем проживання ОСОБА_8 блок відео-реєстратора причетний до кримінального провадження за фактом незаконної порубки деревини та які саме відомості на доведення обставин кримінального провадження мін може містити.

В своєму клопотанні слідчий ОСОБА_10 зазначив, що накладення арешту на зазначене в ньому майно необхідно, серед іншого, для проведення відповідних судових криміналістичних експертиз (а.с. 4).

Разом з тим, з моменту подання вказаного клопотання слідчого до слідчого судді 02.09.2021 та до розгляду апеляційної скарги підозрюваного на ухвалу слідчого судді про накладання арешту на зазначене вище майно 04.11.2021 пройшло більш ніж 2 місяці, натомість, прокурором ОСОБА_6 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не було надано будь-яких доказів проведення в зазначеному кримінальному провадженні будь-яких експертних досліджень стосовно вилученого за місцем проживання ОСОБА_8 майна.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що органом досудового розслідування не було доведено того, що майно, на яке просить накласти арешт слідчий, відповідають встановленим законом критеріям речових доказів в зазначеному кримінальному провадженні №42020161340000093, зокрема, можуть бути використані для доведення будь-яких фактів чи обставин з приводу незаконної порубки дерев або набуті кримінально протиправним шляхом.

Водночас, колегія суддів, погоджуючись із доводами підозрюваного, наголошує на тому, що клопотання слідчого про арешт майна містить певні суперечності, які слідчим суддею були залишені поза увагою.

Так, ч. 2 ст. 170 КПК України встановлює, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з тим, в поданому клопотанні слідчий ОСОБА_10 перерахував всі чотири зазначені вище частиною 2 ст. 170 КПК України мети накладення арешту на вилучене майно в межах кримінального провадження №42020161340000093 (а.с. 3).

Положення ч. 1 ст. 96-1 КК України передбачає, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покаранняу видіпозбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого ч. 1 ст. 150, ст. 154, ч. 2 і 3 ст. 159-1, ч. 1 ст. 190, ст. 192, ч. 1 ст. 204, 209-1, 210, ч.ч.1 і 2 ст.ст. 212, 212-1, ч. 1 ст. ст. 222, 229, 239-1, 239-2, ч. 2 ст. 244, ч. 1 ст. 248, 249, ч.ч. 1 і 2 ст. 300, ч.1 ст.ст. 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, ст. 363, ч.1 ст. 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням викладених вище положень кримінального закону України та всупереч твердженням підозрюваного, злочин, передбачений ч. 4 ст. 246 КК України, досудове розслідування за фактом вчинення якого на теперішній час здійснюється, передбачає можливість застосування спеціальної конфіскації, оскільки санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 7-ми років.

Між тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Отже, на переконання апеляційного суду, на даній стадії досудового розслідування слідчим та прокурором не було доведено того, що вилучене за місцем проживання ОСОБА_8 майно має будь-яке відношення до кримінального провадження №42020161340000093, відповідає вимогам вищевказаної ч. 1 ст. 96-2 КК України та в подальшому підлягатиме спеціальній конфіскації, що свідчить про безпідставність вимог клопотання слідчого у цій частині.

Окрім того, як на цьому обґрунтовано зауважує підозрюваний, санкція ч. 4 ст. 246 КК України не передбачає додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Що стосується посилань апелянта на те, що розмір завданої вчиненням злочину шкоди, який орган досудового розслідування оцінює приблизно в 1 000 000 грн., у разі його доведеності, є явно неспіврозмірним сумарному розміру арештованого майна, колегія суддів зауважує на тому, що вилучене за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_8 та в подальшому арештоване майно, зокрема, бланки товаро-транспортних накладних, блок відео-реєстратора та рожеві папки з документами й договорами купівлі-продажу, в даному конкретному випадку не мають майнової цінності та лише засвідчують певні відомості, доказове значення яких й оцінюється під час вирішення питання про накладення на них арешту.

Отже, апеляційний суд доходить висновку про те, що слідчим суддею було залишено поза увагою, що ні слідчим в поданому клопотанні, ні прокурором в судовому засіданні не було доведено того, що вказане в клопотанні майно містить ознаки речових доказів у кримінальному провадженні №42020161340000093 від 20.10.2020 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України та, як наслідок, не було доведено необхідності накладення арешту на майно, належне ОСОБА_8 .

Оцінюючи доводи підозрюваного ОСОБА_8 про те, що ні він, ні його захисник не були сповіщені про розгляд клопотання про арешт майна, апеляційний суд такі твердження вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, ч 1 ст. 172 КПК України передбачає, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Враховуючи те, що, згідно положень ч. 2 ст. 168 КПК України, вилучене 31.08.2021 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 майно є тимчасово вилученим, то розгляд клопотання про накладення на нього арешту не може бути проведений без повідомлення власника майна.

Так, матеріали справи дійсно не містять повідомлення підозрюваного про дату, час та місце розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Натомість, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що в судовому засіданні Київського райсуду м. Одеси від 27.09.2021 із розгляду клопотання слідчого про арешт майна був присутній захисник підозрюваного ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_11 (а.с. 42-43), що свідчить про те, що розгляд клопотання, відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України, відбувався за участю захисника.

При цьому, підозрюваний ОСОБА_8 в цей час перебував під вартою на підставі ухвали слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 02.09.2021 про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Що стосується посилань захисника на порушення слідчим строку подання клопотання про арешт майна, апеляційний суд зауважує на безпідставності таких тверджень з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

При цьому, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що майно було вилучене 31.08.2021 о 15:35 год. (а.с. 29), а клопотання слідчого про накладення арешту на майно було подано до Київського райсуду м. Одеси 02.09.2021, тобто, в передбачений зазначеними вище вимогами кримінального процесуального закону строк.

Водночас, заслуговують на увагу твердження підозрюваного про порушення слідчим суддею встановленого вищезгаданою ч. 2 ст. 172 КПК України дводенного строку на розгляд клопотання слідчого про арешт майна, проте зазначені обставини, враховуючи навантаження суддів справами, не відіграють вирішальної ролі при вирішенні питання щодо наявності підстав для накладення арешту на майно та, на переконання апеляційного суду, не є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Згідно з п. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

В свою чергу, п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України встановлює, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Відтак, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя допустив невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам справи, не звернувши увагу на необґрунтованість клопотання слідчого про накладення арешту на вказане у клопотанні майно, що є підставою для задоволення апеляційної скарги підозрюваного ОСОБА_8 , скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової про відмову в задоволенні клопотання слідчого.

Керуючись ст.ст. 24, 98, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 27.09.2021, якою в межах кримінального провадження №42020161340000093 від 20.10.2020 накладено арешт на майно, відповідно до переліку в мотивувальній частині ухвали, вилучене 31.08.2021 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_9 про накладення арешту на майно, перелік якого міститься в мотивувальній частині ухвали, вилучене під час проведення обшуку 31.08.2021 за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати СУ ГУНП в Одеській обл. повернути підозрюваному ОСОБА_8 або його уповноваженому представнику майно, перелічене в мотивувальній частині ухвали, вилучене під час проведення обшуку 31.08.2021 за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4