Ухвала

від 11.11.2021 по справі 910/19176/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/19176/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юнал"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Гулевець О.В.)

від 16.02.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Зубець Л.П., суддів: Алданова С.О., Мартюк А.І.)

від 10.08.2021

у справі № 910/19176/20

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юнал"

про стягнення 1 448 478, 42 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Верхацький І.В.

відповідача - Голуб Л.І., Мирошниченко В.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юнал" (далі - ОСББ "Юнал") про стягнення заборгованості, у загальному розмірі 1 448 478,42 грн, з яких: 1 127 355,43 грн основного боргу, 183 562,16 грн пені, 67 942,43 грн 3% річних, 69 618,40 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу №2556/18-ТЕ-41 від 04.10.2018 в частині своєчасного здійснення оплати за поставлений товар.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі №910/19176/20 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ОСББ "Юнал" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" основний борг у розмірі 1 127 355,43 грн, пеню у розмірі 183 562,16 грн, 3% річних у розмірі 67 942,43 грн, інфляційні втрати у розмірі 69 618,40 грн.

2.2. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем на виконання умов договору товару, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано. Заявлені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають умовам договору та нормам законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги суд визнав обґрунтованими.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі №910/19176/20 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 у справі №910/19176/20, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юнал" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд.

3.2. Підставами касаційного оскарження Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юнал" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження визначено, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юнал" підставою касаційного зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18;

- щодо застосування частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", перейменовано в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник,) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Юнал" (споживач) 04.10.2018 укладено договір постачання природного газу №2556/18-ТЕ-41 (договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно із пунктом 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 70,00 тис. куб метрів.

Відповідно до пункту 3.8. договору (в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018), приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає той обсяг, який був фактично використаний споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених в пункті 1.2 договору.

Пунктом 5.1 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018) встановлено, що оплата за природний газ проводиться споживачем виключно коштами 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснює до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням (пункт 4.1 договору, в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018).

У відповідності до пункту 7.2. договору (в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018), у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно із пунктом 9.3 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 23.11.2018), строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

В подальшому, сторони вносили зміни до договору згідно із додатковими угодами №1-19, зокрема щодо ціни на природний газ, кількість та фізико-хімічні показники природного газу, строку дії договору.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди №19 від 30.09.2019 (остання редакція), сторонами погоджено викласти пункт 2.1 розділу 2 договору у наступній редакції: "кількість та фізико-хімічні показники природного газу" замовлений споживачем на вересень 2019 року обсяг (об`єм) природного газу, зазначений в цьому пункті - вересень 2019 - 9,500 тис.куб.м.

Додатковою угодою №10 від 22.05.2019 (остання редакція), сторонами погоджено викласти пункт 11.1 у наступній редакції: "договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 вересня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення".

На виконання умов договору позивачем було поставлено покупцеві природний газ на загальну суму 2 965 831,64 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018 на суму 122 427,18 грн, від 30.11.2018 на суму 407 173,81 грн, від 31.12.2018 на суму 575 599,93 грн, від 31.01.2019 на суму 619 021,52 грн, від 28.02.2019 на суму 495 640,74 грн, від 31.03.2019 на суму 400 402,06 грн, від 30.04.2019 на суму 129 12,48 грн, від 31.05.2019 на суму 24 387,13 грн, від 30.06.2019 на суму 46 465,34 грн, від 31.07.2019 на суму 43 846,44 грн, від 31.08.2019 на суму 49 098,35 грн, від 30.09.2019 на суму 52 656,66 грн, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідач, здійснив оплату поставленого позивачем газу частково, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, внаслідок чого заборгованість Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юнал" за договором постачання природного газу №2556/18-ТЕ-41 від 04.10.2018 становить 1 127 355,43 грн.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання за договором, позивачем нараховані: 183 562,16 грн пені, 67 942,43 грн 3% річних та 69 618,40 грн інфляційних втрат.

Перевіривши здійснений розрахунок пені, розрахунок 3% річних, розрахунок інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій встановили, що вони є арифметично вірними, у зв`язку із чим, задовольнили позовні вимоги у повному обсязі.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин Верховний Суд міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі №923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

5.3. Стосовно посилань ОСББ "Юнал" у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови у справі не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18 щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення суми пені є правом суду, яке він може реалізувати у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема й у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, на які посилається скаржник як на підставу неоднакового застосування положень статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України.

У справі, що переглядається, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання щодо зменшення розміру нарахованої пені на 99%, з урахуванням наведених положень законодавства, виходив з того, що посилання відповідача на те, що він не є прибутковою організацією та здійснення оплати постачання природного газу відбувається виключно за кошти співвласників, не є винятковим випадком для зменшення штрафних санкцій. Більш того, з врахуванням положень статей 42, 193 Господарського кодексу України звернув увагу, що відповідач укладаючи спірний договір повинен належним чином планувати виконання своїх зобов`язань у погоджений сторонами строк, здійснювати свою господарську діяльність на власний ризик з врахування всіх обставин, в тому числі враховуючи специфіку своєї діяльності.

Також судами зазначено, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. До того ж відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №922/1010/16 від 12.06.2018.

В той же час судами враховано, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що правовий висновок, викладений у справах №916/65/18, №917/791/18, №904/5830/18, №902/855/18 не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у справі №910/19176/20 та у зазначених справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення. Тобто у кожній із зазначених справ суди оцінювали та досліджували різні докази, які сторони подавали в обґрунтування заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, з посиланням на положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, та на підставі встановлених судами обставин суди приймали відповідні судові рішення, що, в свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у справі №910/19176/20 та у справах №916/65/18, №917/791/18, №904/5830/18, №902/855/18.

У справі №902/417/18 за позовом ТОВ "Хімагромаркетинг" до ПП "Ольвія" про стягнення боргу, пені, штрафу та річних, Велика Палата Верховного Суду, виходячи з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила, що суд, з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Нарахована у справі №902/417/18 сума річних була більшою за суму основного боргу.

В той час у справі №910/19176/20 обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних як у справі № 902/417/18 судами встановлено не було.

Тобто у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що справа №902/417/18 не є подібною зі справою, що розглядається (№910/19176/20), оскільки в зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин.

5.4. Щодо посилань ОСББ "Юнал" у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови у справі не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18 щодо застосування частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" колегія суддів зазначає наступне.

Положення частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У справі №922/1163/18 за позовом ПАТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" до ТОВ "Олімп" про стягнення плати за користування вагонами у розмірі 1 946 251,16 грн згідно з відкоригованими позивачем відомостями, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з посиланням на положення частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та застосовуючи стандарти доказування, якими має керуватися суд, дійшов висновку, що пам`ятки 2 та 3 є належними доказами здійснення господарської операції, які по своїй суті спростовували заявлені позовні вимоги. Зазначений висновок був підтриманий і судом касаційної інстанції.

Водночас, у справі, що переглядається, висновки судів про задоволення позовних вимог ґрунтуються на поданих позивачем актах приймання-передачі природного газу, підписаних сторонами та скріплених печатками, платіжних дорученнях на підтвердження часткової оплати, оцінених судами відповідно до положень статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.

З викладеного вбачається, що висновки Верховного Суду у справі № 922/1163/18 зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за суб`єктним складом учасників, ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за фактичними обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.

При цьому колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а тому відхиляються Судом.

5.5. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юнал" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 у справі №910/19176/20.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй