Постанова

від 11.11.2021 по справі 826/15362/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 826/15362/14

адміністративне провадження № К/9901/4651/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Блажівської Н.Є., Дашутіна І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Моноліт на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року (головуюча суддя Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Оксененко О.М., судді - Коротких А.Ю., Лічевецький І.О. ) у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Моноліт про стягнення податкового боргу,

установив:

У жовтні 2014 року Державна податкова інспекція у Солом`янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, правонаступником якої є Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Моноліт (далі - ТОВ ВКФ Моноліт ) про стягнення податкового боргу в розмірі 7382361,49 грн. Підставою позову контролюючий орган зазначив те, що відповідачем у добровільному порядку не сплачено заборгованості, яка утворилась з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2015 року скасовано наведені вище рішення, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі: стягнуто з ТОВ ВКФ податковий борг у сумі 7382361,49 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач, ТОВ ВКФ Моноліт , звернулося із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані рішення й прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: пункт 56.21 статті 56, пункт 59.5 статті 59, підпункти 60.3, 60.4, 60.5 статті 60 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Звертає увагу на те, що починаючи з 5 листопада 2013 року податкова вимога №771-19 від 22 квітня 2013 року вважається відкликаною, а нова податкова вимога не надсилалась. Таким чином, на переконання відповідача, відсутні правові підстави для стягнення з нього податкового боргу.

Наполягаючи на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права відповідач посилається на те, що апеляційний перегляд справи відбувся за відсутності уповноваженого представника товариства, незважаючи на заявлене ним письмово клопотання про участь в судовому засіданні.

Відзиву на касаційну скаргу від податкового органу не надходило, що, втім, не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ ВКФ Моноліт перебуває в органах державної податкової служби на обліку як платник податків. Станом на час звернення до суду з цим позовом мало непогашений узгоджений податковий борг у сумі 7382361,49 грн з податку на додану вартість та по авансових внесках з податку на прибуток.

Означена заборгованість Товариства виникла на підставі податкових повідомлень-рішень, податкових декларацій та нарахованої контролюючим органом пені, а саме:

- податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року №0005032311, яким нараховано 3170876,00 грн основного зобов`язання та 1,00 грн штрафних санкцій. Як з`ясували суди, дане грошове зобов`язання набуло статусу узгодженого згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі №2а-4542/12/2670, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 серпня 2013 року про відмову у задоволенні адміністративного позову ТОВ ВКФ Моноліт про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року №0005032311. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2014 року означені вище рішення залишено без змін;

- податкового повідомлення-рішення від 23 березня 2012 року №0000092201, яким нараховано 2804586, 00 грн основного зобов`язання та 1402293,00 грн штрафних санкцій. Судами з`ясовано, що дане грошове зобов`язання набуло статусу узгодженого згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року у справі №2а-9771/12/2670, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2012 року про відмову у адміністративному позові ТОВ ВКФ Моноліт про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 березня 2012 року №0000092201. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2014 року вказані вище рішення залишено без змін;

- податкових декларацій Товариства за лютий 2014 року, березень 2014 року, квітень 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року, липень 2014 року;

- нарахованої контролюючим органом пені у сумі 149,66 грн.

Суди з`ясували, що контролюючим органом було направлено на адресу Товариства податкову вимогу №771-19 від 22 квітня 2013 року на суму податкового боргу 4485299,49 грн.

Оскільки Товариством сума податкового боргу не сплачена, контролюючий орган звернувся до суду з даним позовом про її стягнення в судовому порядку.

Так, направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України у постанові від 29 вересня 2015 року виходив з того, що для правильного її вирішення слід встановити: чи зменшувався податковий борг відповідача з дати скасування податкових повідомлень-рішень від 7 березня 2013 року №0000042204, від 15 червня 2014 року №0002742207, №0002752207 до дати узгодження податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2011 року №0005032311, від 23 березня 2012 року №0000092201, чи переривався податковий борг за спірною податковою вимогою, чи зараховувались відповідачем сплачені ТОВ ВКФ Моноліт в період з 18 квітня 2014 року по 26 березня 2015 року суми в рахунок погашення податкового боргу, встановити наявну суму податкового боргу на момент звернення контролюючого органу до суду.

Задовольняючи за наслідками нового розгляду справи позовні вимоги контролюючого органу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки станом на 14 травня 2013 року та 27 лютого 2014 року спірний борг був узгодженим внаслідок визнання у судовому порядку правомірними податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2011 року №0005032311 та від 23 березня 2012 року №0000092201, на підставі яких виник податковий борг, а також самостійного декларування товариством податкових зобов`язань, які не були сплачені у строки, визначені законом, тому наявні підстави для стягнення боргу в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

За приписами пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З наведеного вище суди зробили висновок, що за своєю правовою природою податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов`язку та виникнення у нього податкового боргу.

При цьому, відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі, якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

З наявних у справі матеріалів суди попередніх інстанцій з`ясували, що на адресу Товариства було надіслано податкову вимогу від 22 квітня 2013 року №771-19 про сплату податкового боргу у сумі 4485299,49 грн.

Судами з`ясовано, що податковий борг у сумі 4485299,49 грн, на яку виставлена податкова вимога від 22 квітня 2013 року №771-19, складається з сум грошових зобов`язань, нарахованих згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 15 червня 2014 року №0002742207 та №0002752209, від 7 березня 2013 року №0000042204 та пені. Вказані податкові повідомлення-рішення скасовані в судовому порядку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2018 року в адміністративній справі №826/8895/15, яке набрало законної сили, встановлено, що податкова вимога від 22 квітня 2013 року №771-19 вважається відкликаною.

Посилаючись на обставини, встановлені в рішенні Окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року у справі №826/8895/15, відповідач в судах попередніх інстанцій наполягав на тому, що нова податкова вимога на адресу товариства не направлялась, а тому відсутні підстави до стягнення заявленого контролюючим органом в цій справі податкового боргу.

Аналізуючи такі доводи, суди у справі, яка розглядається, з`ясували, що податкова вимога була виставлена контролюючим органом на податковий борг, який є узгодженим і залишається непогашеним. Суди виходили з того, що чинним податковим законодавством не передбачено необхідності повторного направлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. У разі направлення податкової вимоги щодо раніше існуючого податкового боргу, після чого сума податкового боргу збільшилася на суму новоствореного податкового боргу, у контролюючого органу не виникає обов`язку надсилати платникові податків вимогу на суму збільшення.

Так, станом на час виставлення податкової вимоги від 22 квітня 2013 року №771-19, борг у розмірі 7382361,49 грн, який є спірним у даній справі, мав статус неузгодженого з огляду на процедуру судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2011 року №0005032311 та від 23 березня 2012 року №0000092201. Разом з тим, станом на 14 травня 2013 року та 27 лютого 2014 року борг став узгодженим внаслідок визнання судами у справах №2а-4542/12/2670 та №2а-9771/12/2670 правомірними податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник податковий борг, а також самостійного декларування товариством податкових зобов`язань, які не були сплачені у строки, визначені ПК України.

У вимірі наведеного вище суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт узгодження податкового зобов`язання зумовлює обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Своєю чергою, невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання має наслідком набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається ПК України.

Як з`ясували суди, факт несплати грошових зобов`язань у добровільному порядку відповідачем не заперечувався, а відтак, враховуючи, що сума узгодженого податкового зобов`язання не була сплачена своєчасно, вона набула статусу податкового боргу.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів про наявність підстав до задоволення позову контролюючого органу та стягнення з ТОВ ВКФ Моноліт податкового боргу в розмірі 7382361,49 грн.

Окрім того, як з`ясовано судами попередніх інстанцій на виконання вказівок касаційного суду, податковий борг згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 7 березня 2013 року №0000042204, від 15 червня 2012 року №0002742207, №0002752207 не входить до податкового боргу, який є предметом у даній справі.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень судами норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, - у разі, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що такі аргументи фактично зводяться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою наявним у справі доказам. Однак, такі доводи відповідно до приписів статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду й не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України. Більш того, скаржник конкретно не визначає висновку щодо правильного застосування якої норми права, яка б врегульовувала конкретно цей спір, ще не сформульовано Верховним Судом.

На додаток до викладеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обставини стосовно наявності підстав до стягнення в судовому порядку спірного в цій справі податкового боргу товариства неодноразово досліджувалися судами попередніх інстанцій й отримали належну правову оцінку в оскаржуваних судових рішеннях з урахуванням вказівок Вищого адміністративного суду України у цій справі.

Порушень норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконних рішень, та слугували б обов`язковою підставою до їх скасування, колегією суддів у цій справі не встановлено.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Моноліт - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді Н.Є. Блажівська

І.В. Дашутін