Рішення

від 15.11.2021 по справі 826/9079/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2021 року м. Київ № 826/9079/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Массімо Дутті Україна" про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач та/бо КМВ ФСЗІ) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Массімо Дутті Україна (далі - відповідач та/або ТОВ Массімо Дутті Україна ) та просить суд:

- стягнути з Товариства на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 114389,70 грн.,

- стягнути з відповідача на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4186,44 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 року, відмовлено в задоволенні позову.

Верховний Суд постановою від 23.08.2018 року ухвалив касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 року скасувати, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 року адміністративну справу №826/9079/16 прийнято до свого провадження суддею Келебердою В.І. та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю Массімо Дутті Україна не виконано 4-х відсоткового нормативу, визначено чинним законодавством України для працевлаштування інвалідів. З огляду на те, що середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 114389,70 грн, то відповідач повинен самостійно сплатити вказану суму адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Також, за порушення строків сплати адміністративно-господарської санкції Відповідачу нарахована пеня у сумі 4186,44 грн (сума пені за один день прострочення: 114 389,70 х 0,07% =80,07 грн; 80,07 х 6 дн.=480,42 грн; сума пені за один день прострочення: 114 389,70 х 0,06% = 68,63 грн; 68,63 х 54 дн. = 3706,02 грн.).

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав їх необґрунтованості та безпідставності, просив відмовити у задоволенні позову.

Разом з цим позивачем на письмових пояснень з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 23.08.2018 року до суду не подав.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву від 17.10.2018 року (т. 2, а.с. 10-16) де заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує,що ані форма звітності, ані будь-який інший нормативно-правовий акт не передбачають жодних винятків по відношенню до осіб, яким встановлена інвалідність, та не зобов`язують роботодавця працевлаштування таких осіб виключно на умовах повного робочого часу.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.

24.02.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Массімо Дутті Україна подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік по формі 10-ПІ (поштова-річна), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики від 10.02.2007 р. №42 з доповненнями від 12.11.2008 р. № 527.

Згідно звіту відповідач вказав, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 66 осіб, відповідно до 4-х відсоткового нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 3 особи з інвалідністю, але відповідачем було працевлаштовано 2 особи.

Таким чином відповідачем, на думку позивача, не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, з огляду на що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними, відповідач до 15.04.2016 року повинен самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 114389,70 грн.

Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях, як йдеться у позовній заяві, підтверджується звітом за формою 10ПІ від 24.02.2016 року №6/2050 за 2015 року та розрахунком заборгованості. Розмір нарахованої пені в сумі 4186,44 грн. позивач підтверджує розрахунком суми позову за порушення строків оплати санкцій.

Як вже було вказано судом вище постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 року, відмовлено в задоволенні позову.

Верховний Суд постановою від 23.08.2018 року ухвалив касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 року скасувати, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.

Направляючи адміністративну справу №826/9079/16 Верховний Суд виходив із наступного: Наявна в матеріалах справи звітність форми № 3-ПН містить характеристики вакансій, відповідно до яких такі вакансії можуть бути зайняті особами з інвалідністю, з неповним робочим тижнем.

В той же час в порушення вимог статті 159 КАС України та статті 11 КАС України щодо офіційного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій не з`ясовано чи створені відповідачем робочі місця, включені до звітів № 3-ПН, передбачали повну зайнятість осіб з інвалідністю, що в повній мірі відповідало б меті Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і сприяло забезпеченню законних прав та інтересів інвалідів. .

Вирішуючи спір по суті, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.08.2018 року суд звертає увагу на наступне.

За приписами статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 18-1 цього ж Закону передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно із частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII регламентовано, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Між тим до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

У постанові від 07 лютого 2018 року у справі № П/811/693/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону №875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.

Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.

Як вбачається з матеріалів справи про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів від 10.02.2007 р. № 42 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.

Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік поданий відповідачем до Київського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що позивачем підтверджується.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення;

Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. №316. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у зазначеному вище Порядку, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії.

Так, відповідач щомісяця, окрім червня, впродовж 2015 року подавав звітність за формою №3-ПН (а.с. 76-99) до Київського міського центру зайнятості, що підтверджується копіями звітів, які додаються до цих заперечень. У таких звітах відповідачем зазначалося про наявність відкритих вакансій для інвалідів.

Між тим неподання підприємством звітності за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у червні 2015 року пояснюється наступним.

Відповідно до звіту товариства про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить 3 особи. Разом з тим товариство мало обов`язок забезпечити у 2015 року працевлаштування мінімум 3 осіб з інвалідністю.

Відтак, відсутність обов`язку із подання загаданої вище звітності обумовлена відсутністю попиту на робочу силу (вакансії) з огляду працевлаштування 3 осіб зі статусом інваліда.

Суд звертає увагу, що матеріали справи містять документи на підтвердження працевлаштування у червні 2015 року товариством 3 працівників зі статусом інваліда, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 107-119).

Отже, підсумовуючи наведене суд дійшов до висновку, що відповідач вживав заходи, передбачені чинним законодавством, по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Що ж стосується наявності чи відсутності ознак дискримінації інвалідів слід вказати наступне.

Так Закон №875-ХІІ гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 1 Закону №875-ХІІ).

Згідно із частиною 2 статті 2 Закону №875-ХІІ дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Відповідно до статті 12 Закону України Про охорону праці підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Підстави встановлення обов`язкової скороченої тривалості робочого дня та відповідні категорії осіб передбачено статтею 51 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), до яких особи з інвалідністю не віднесені.

Натомість за правилами частини 1 статті 56 КЗпП України неповний робочий день або неповний робочий тиждень встановлюється виключно за угодою сторін при прийнятті на роботу або після прийняття.

Наявна в матеріалах справи звітність форми №3-ПН містить характеристики вакансій, відповідно до яких такі вакансії можуть бути зайняті особами з інвалідністю, з неповним робочим тижнем.

Разом з цим судом встановлено, що зазначені у звітності №3-ПН вакансії продавця-консультанта, які були створені відповідачем протягом 2015 року, та, серед іншого були доступні для працевлаштування осіб з інвалідністю, передбачали 20-годинний робочий тиждень.

Умовами пункту 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку співробітників ТОВ Массімо Дутті Україна , затверджених зборами трудового колективу від 06.09.2010 року, встановлено, що працівникам магазину, де умовами договору не може бути додержана встановлена щоденна або тижнева вартість робочого часу, запроваджується підсумований облік робочого часу (далі - Правила).

При підсумковому обліку робочого часу роботи працівник регулюються графіком виходу на роботу, який розробляється роботодавцем. Обліковим періодом є календарний місяць (пп. 5.2.1, 5.2.2 Правил).

У листі Фонду соціального захисту інвалідів від 08.08.2007 року №1/8-81 щодо питання про можливість інваліду працювати на підприємстві неповний робочий день чи не повний робочий тиждень вказано про наступне.

В статті 56 Кодексу законів про працю України зазначається, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції зі статистики кількості

працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №286 (далі - Інструкція) до облікової кількості включаються штатні працівники, які прийняті або переведенні за ініціативою адміністрації на роботу на неповний робочий день або неповний робочий тиждень (пп. 2.4.3 Інструкції).

Також в підпункті 2.4.3 Інструкції зазначається, що в обліковій кількості ці працівники (які працюють неповний робочий день чи тиждень) враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці, включаючи неробочі дні тижня, що обумовлені при зарахування на роботу.

На підставі аналізу вищезазначених нормативно-правових актів Фонд соціального захисту інвалідів вважає, що на теперішній час відсутні обмеження щодо встановлення роботодавцем (за згодою інваліда) неповного робочого часу, а тому відсутні перешкоди для укладення трудового договору з інвалідом на неповний робочий час

із відповідним оформленням трудової книжки.

Водночас відповідно до роз`яснення, наданого листом Мінсоцполітики від 28.12.2011 року № 376/13/133-11, якщо у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня , роботодавець на прохання інваліда зобов`язаний встановити йому неповний робочий час відповідно до статті 172 КЗпП України. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ. У разі незгоди інваліда на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день.

Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів упродовж тижня. Роботодавець зобов`язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник.

Такий режим роботи може встановлюватися за угодою між працівником і власником як під час прийняття на роботу, так і згодом.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП України).

Отже, приймаючи до уваги те, що вакансії які пропонувались відповідачем містили єдині умови працевлаштування, як для осіб з інвалідністю так і для осіб, які не мають такого статусу, з огляду на трудовий розпорядок товариства та зважаючи на те, що чинним законодавством не заборонено працевлаштування інваліда на неповний робочий день/тиждень суд приходить до висновку, що створені відповідачем робочі місця, які включені до звітів № 3-ПН не містили ознак дискримінації інвалідів та в повній мірі відповідали меті Закону №875-ХІІ.

Таким чином в ході розгляду справи судом не встановлено правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2016 року відстрочено Київському міському відділенню Фонду соціального страхування захисту інвалідів судові витрати до дати прийняття остаточного рішення у справі.

Між тим постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016 року, як і ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 року та постановою Верховного Суду від 23.08.2018 року не вирішувалось питання щодо стягнення з позивача судового збору відстроченого судом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VI (далі - Закон №3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 2 Закону №3674-VI ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру суб`єктами владних повноважень, юридичною особою складає 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1378 грн.).

Сума заявлених та не задоволених судом майнових вимог позивача становить - 118 576,14 грн. Отже, сума судового збору, яка підлягає сплаті становить - 1778,64 грн.

Підсумовуючи наведене, з огляду на те, що адміністративний позов до задоволення не підлягає суд вважає за необхідне стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального страхування захисту інвалідів на користь Окружного адміністративного суду міста Києва судовий збір за подання адміністративного позову майнового характеру у розмірі 1778,64 грн.

В той же час як свідчать матеріали справи відповідачем подано клопотання щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи подане клопотання суд враховує наступне.

За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частин 1 та 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесенні відповідачем витрати на професійну правничу допомогу ним надано до суду копії наступних документів: договір про надання правової допомог №12/11-2016 від 15.11.2016 року, у відповідності до якого замовник доручає, а виконавець (Адвокатське об`єднання СПЕНСЕР КАУФМАНН зобов`язується надати замовнику платну правову допомогу відповідно до умов цього договору, визначених у статті 2 цього договору, а замовник зобов`язується прийняти послуги та оплатити їх. Місце надання послуг є Україна; додаток А до договору №12/11-2016 про надання правової допомоги від 15.11.2016 року; додаткову угоду від 13.02.2018 року до договору №12/11-2016 про надання правової допомоги від 15.11.2016 року; завдання від 10.09.2018 року до договору №12/11-2016 про надання правової допомоги від 15.11.2016 року, згідно якого розмір гонорару за надання правової допомоги, визначений даним завданням, розраховується шляхом множення кількості годин, витрачених представниками виконавця на надання правової допомоги, на погодинну ставку, яка становить еквівалент 180 євро/годину (без ПДВ). При цьому загальний розмір гонорару за правову допомогу, визначену даним завданням, не може перевищувати еквіваленту 2000 євро (без ПДВ); договір про надання правової допомоги від 10.09.2018 року №10/09-2018, згідно із яким замовник (Адвокатське об`єднання АДЕР ХАБЕР І КО ), яке діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Массімо Дутті Україна доручає, а виконавець (Адвокатське об`єднання АДЕР ХАБЕР зобов`язується надати клієнту, відповідно до умов договору від 15.11.2016 року, завдання від 10.09.2018 року та цього договору платну правову допомогу, визначену у пункті 2 цього договору, а замовник зобов`язується прийняти правову допомогу та оплатити її. Згідно із пунктом 5.1 договору винагорода виконавця за надання визначеної цим договором правової допомоги розраховується шляхом множення кількості годин, витрачених представниками виконавця на надання правової допомоги, на погодинну ставку, яка становить еквівалент 180 євро/годину (без ПДВ); довіреність №03/09 від 03.09.2018 року; ордер серія КС №459615; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; акт про надання послуг від 27.11.2018 року, у відповідності до якого виконавцем надано правову допомогу на загальну суму 1764 євро, що є еквівалентною 55 920,57 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно наданих документів відповідачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 55 920,57 грн. з урахуванням ПДВ.

Таким чином, за підсумком наведеного суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з позивача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь відповідача понесені ним на правничу допомогу у розмірі 55 920,57 грн. з урахуванням ПДВ. Жодних заперечень щодо наведеного розрахунку та/або стягнення таких витрат позивачем до суду не надано.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволені позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 104, код ЄДРПОУ 22869098) до Товариства з обмеженою відповідальністю Массімо Дутті Україна (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, б. 19-21, літера А , код ЄДРПОУ 35575325) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

2. Стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 104, код ЄДРПОУ 22869098) на користь Окружного адміністративного суду міста Києва (01051, м. Київ, вул. Петра Болбачана, б. 8, корп. 1, код ЄДРПОУ 34414689) судовий збір, який підлягає сплаті за подання суб`єктом владних повноважень адміністративного позову майнового характеру у розмірі 1778 (одна тисяча сімсот сімдесят вісім) грн. 64 коп.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 104, код ЄДРПОУ 22869098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Массімо Дутті Україна (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, б. 19-21, літера А , код ЄДРПОУ 35575325) понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 55 920 (п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять) грн. 57 коп.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда