Постанова

від 08.11.2021 по справі 308/9554/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/9554/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 листопада 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської окружної прокуратури на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2021 року, постановлену головуючою суддею Дергачовою Н.В., за позовом Ужгородської окружної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Можайського 34 до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 , про скасування рішення Ужгородської міської ради, державної реєстрації прав на земельну ділянку та витребувати її на користь територіальної громади міста Ужгород,

встановив:

У вересні 2016 року Ужгородська місцева прокуратура звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 , про скасування рішення Ужгородської міської ради, державної реєстрації прав на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:20:001:0269 та витребувати її на користь територіальної громади міста Ужгород.

Ухвалою від 16.09.2016 судом було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

23.10.2018 у вказаній справі було призначено експертизу з питань землеустрою та зупинено провадження в справі.

12.10.2020 судом було відновлено провадження по цивільній справі № 308/9554/16-ц та призначено справу до розгляду у судовому засіданні із викликом сторін.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.04.2021 замінено позивача - Ужгородську місцеву прокуратуру його правонаступником - Ужгородською окружною прокуратурою, вул. Небесної сотні, 6, м. Ужгород.

Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ламбрух О.С., про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено.

Позовну заяву Ужгородської окружної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Можайського 34 до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 про скасування рішення Ужгородської міської ради, державної реєстрації прав на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:20:001:0269 та витребувати її на користь територіальної громади міста Ужгород - залишено без розгляду.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.09.2017, а саме: скасовано арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 2110100000:20:001:0269, площею 0,0098 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Ужгородська окружна прокуратура оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити матеріали справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм процесуального права. Зокрема Позовну заяву було подано до суду 15.09.2016 та 16.09.2016 ухвалою суду у справі відкрито провадження. Таким чином, допустивши згідно з абзацом другим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів держави суд через більше ніж 4 роки залишає позов без розгляду у зв`язку з недоведеністю підстав для представництва.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт З частини другої статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. У свою чергу, стаття 23 Закону України Про прокуратуру вказує, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою вищезазначеної статті.

Так, при зверненні прокурором до суду з позовною заявою у даній справі, зазначено, що в даному випадку порушено інтереси держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі, а звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки комунальної власності та повернення у законне розпорядження землі, яка вибула з її володіння. Також зазначено, що в даному випадку відсутній орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 08.02.19 у справі №915/20/18 та від 25.04.18 у справі №806/1000/17 інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У даному випадку наявність інтересів держави обґрунтована порушенням порядку відведення у власність земельної ділянки, безпідставністю та незаконністю винесення рішення про надання такого права через недотримання вимог закону.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18, зазначила, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зауважує, що прокурор вправі оскаржувати рішення органу місцевого самоврядування в частині розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а доводи про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними, Верховний Суд, визнав необґрунтованими. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Приймаючи оскаржуване рішення суд формально поставився до застосування висновків Верховного суду. Посилання суду на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 26.08.2018 у справі № 924/1237/17 та від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 в даному випадку також не доречне, оскільки правовідносини у даній справі та справах №№924/1237/17, 924/1256/17 не тотожні. Так, у справах 924/1237/17, 924/1256/17 прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, про те суди встановили наявність уповноважених органів на які покладено обов`язки щодо захисту інтересів держави. В постанові ж Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, на яку також послався суд, взагалі шляхом аналізу законодавства підтверджено відсутність уповноважених органів щодо захисту інтересів держави в сфері земельних правовідносин в аналогічному випадку та констатовано наявність державних інтересів за захистом яких звернувся прокурор.

Суд прийшов до невірного висновку, що в даному конкретному випадку прокурор з дотриманням положень ст.23 Закону України Про прокуратуру мав повідомити попередньо Держсільгоспінспекцію про звернення до суду з даним позовом, оскільки вказаний орган не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок комунальної власності. При цьому Ужгородська міська рада, у даному випадку, допустила порушення вимог земельного та містобудівного законодавства, що потягло за собою незаконне вибуття з комунальної власності земельної ділянки і повинна виступати відповідачем по справі, єдиним способом захисту інтересів держави у даному випадку є звернення до суду з позовною заявою про скасування відповідного рішення Ужгородської міської ради.

Отже, враховуючи те, що органи Держсільгоспінспеції не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, з метою усунення порушень земельного законодавства, а сама Ужгородська міська рада позбавлена процесуальної можливості виступати у даному випадку і позивачем і відповідачем по справі, прокуратура, в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави, у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набуває статусу позивача. Оскільки ні Ужгородська міська рада, ні Держсільгоспінпекція не є суб`єктами владних повноважень, уповноваженими здійснювати захист інтересів держави у вказаному спорі, то обов`язку повідомляти їх попередньо, до звернення до суду, про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у даній справі не законом передбачено. За таких обставин, діючи як самостійний позивач, оскільки відсутній компетентний орган в обов`язки якого входить захист державних інтересів в даному випадку, прокурор не зобов`язаний нікого повідомляти про звернення до суду з позовом.

За таких обставин, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що стосуються повноважень прокурора щодо представництва інтересів держави у вказаній справі, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Так, судом при винесенні оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, зокрема ст. ст. 56-57, 257 Цивільного процесуального кодексу України, та неправильно застосовано норми 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , що у відповідності до положень ст. 379 ЦІІК України є підставою для його скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Зазначає, що підставою звернення до суду є твердження позивача про те, що спірні рішення міської ради порушують права територіальної громади м. Ужгорода на предмет врахування її інтересів під час планування і забудови території міста. Однак, прокурор заявив позов із підстав, які не мають нічого спільного з державними інтересами, оскільки є питаннями місцевого значення, а спірні правовідносини обумовлені виключно інтересами зацікавленого власника і територіальної громади, яких прокурор не вправі представляти в суді в нашому випадку. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Визначальним моментом для застосування ст. 131-1 Конституції України з відсиланням до Закону України Про прокуратуру є поняття інтерес держави. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Перевіряючи повноваження прокурора на звернення з вимогами до суду як позивача, з`ясовано, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, тобто не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення і не належить до агропромислового комплексу, тому Державна інспекція сільського господарства (на даний час - Держгеокадастр) у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Державну інспекцію сільського господарства (на даний час - Держгеокадастр) правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади, що виключає можливість звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. Доводи апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у відповідному спорі, а відтак прокурор у силу вимог закону наділений повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі та набуває статусу позивача, не заслуговує на увагу як підстава для скасування оскарженого судового рішення. Так, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Велика Палата дійшла узагальнюючого висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

У даній справі, прокурор обґрунтував своє самостійне звернення до суду з позовом в інтересах держави тим, що Державна інспекція сільського господарства України (існуюча на той час) як державний орган по контролю за використанням та охороною земель не наділена повноваженнями щодо звернення із позовами до суду шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради та визнання недійсним правочину. Однак, у спірних правовідносинах прокурор пред`явив позов до суду як самостійний позивач за наявності компетентного органу - Ужгородської міської ради, до якої прокурор не звертався із приводу стверджуваних порушень. Крім того відсутні докази того, що прокурор звертався до Ужгородської міської ради чи Державної інспекції сільського господарства України з вимогами про усунення виявлених порушень і дані органи, в цьому випадку, залишили вказівки прокурора поза увагою.

Також прокурор не зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави та не обґрунтував необхідність їх захисту обраним способом. Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам норм процесуального законодавства, що вказує на підстави для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги та доводів відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення ради до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини п`ятої статті 56 ЦПК України ).

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що законодавством України на момент його звернення не наділено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції не врахував, що прокурор у цій справі звернувся із позовом з підстав порушення Ужгородською міською радою вимог земельного законодавства, що процесуально позбавляє Ужгородську міську раду можливості самостійно звертатись до суду як позивач.

Ужгородська міська рада є одним зі співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог земельного законодавства та порушення інтересів територіальної громади при передачі спірної земельної ділянки у власність.

Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, територіальної громади Ужгородської міської ради, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Ужгородську міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 308/9895/16-ц (провадження № 61-21339св19).

За таких обставин суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що прокурор не довів законних підстав для представництва інтересів держави у правовідносинах із оскарження рішень органу місцевого самоврядування, пов`язаних із розпорядженням землею комунальної власності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 257, 367, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Ужгородської місцевої прокуратури, задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2021 року про залишення позову без розгляду, скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 15 листопада 2021 року.

Суддя-доповідач:

Судді: