Постанова

від 12.11.2021 по справі 523/7992/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8205/21

Номер справи місцевого суду: 523/7992/20

Головуючий у першій інстанції Середа І.В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2021 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Князюка О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу директора Адвокатського бюро Байло у справі за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського бюро Байло , треті особи: Головне управління державної податкової служби в Одеській області, Головне управління Держпраці в Одеській області про стягнення заробітної плати та середнього заробітку, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Середи І.В. 01 квітня 2021 року у м. Одеса, -

встановила:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Адвокатського бюро Байло (треті особи: Головне управління державної податкової служби в Одеській області, Головне управління Держпраці в Одеській області), та після збільшення позовних вимог 29 жовтня 2020 р. просила стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 02 квітня 2019 р. по 16 квітня 2019 р. включно в сумі 2 295,15 грн. та індексацію по заробітній платі за період з 17 квітня 2019 р. по 18 травня 2020 р. в розмірі 48,20 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розподілити судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України ( т.1 а.с.1-8, 141-148).

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона з 16 квітня 2018 р. по 16 квітня 2019 р. перебувала у трудових відносинах за Адвокатським бюро Байло , та за вказаний період відповідач виплатив позивачу заробітну плату в розмірі 36 280,44 грн. В лютому 2019 р. ОСОБА_1 повідомила відповідача про відсутність наміру продовжувати трудові відносини з АБ Байло та не бажання підписувати новий контракт чи додаткову угоду до контракту від 16 квітня 2019 р.

16 квітня 2019 р. ОСОБА_1 була звільнена на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, однак остаточний розрахунок не отримала. 16 квітня 2019 р., з технічних причин відповідач не міг видати трудову книжку позивача, однак позивач наступного дня в наказі розписалась, що отримала трудову книжку 16 квітня 2019 р. Спочатку відповідач несплату заробітної плати пояснював відсутністю коштів та обіцяв в подальшому провести остаточний розрахунок за квітень 2019 р., однак в травні 2019 р. повідомив про рішення не табелювати позивача за раніше обіцяний період. Єдиний соціальний внесок відповідачем було сплачено, однак не відомо в які строки. Як зазначала позивач, 16 квітня 2019 р. вона була на роботі, що можуть підтвердити клієнти. ОСОБА_1 отримала довідку в ДПІ Суворовського району за ІІ квартал, в якій відсутні відомості про нараховану зарплату за квітень 2019 р., однак зазначена дата звільнення - 16 квітня 2019 р. Розрахунковий розмір зарплати за квітень 2019 р. становить 4173 грн. (без відрахування податку з доходів фізичних осіб 18% та військового збору 1,5%, в місяці 20 робочих днів, тому заробітна плата за один робочий день становить 208,65 грн., а тому, враховуючи 11 відпрацьованих днів, не виплачена позивачу заробітна плата складає 2 295,15 грн. Посилаючись на вимоги ст.117 КЗпП, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку. Позивач зазначала, що вона з проханням про виплату їй заборгованості по зарплаті неодноразово зверталась до відповідача, однак так їй і не були сплачені кошти.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2021 р. позов ОСОБА_1 було задоволено.

Стягнуто з адвокатського бюро Байло на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2 295,15 грн., індексацію у сумі 48,20 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені у сумі 21 780,92 грн.

Стягнуто з адвокатського бюро Байло на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

В апеляційній скарзі директор Адвокатського бюро Байло , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована наступним. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 у період з 02 квітня 2019 р. по 16 квітня 2019 р. у відповідача не працювала, тому заробітна плата їй не виплачувалась, в табелі обліку робочого часу остання також не значиться як така, що працювала зазначений період. Таким чином, зазначені у позовній заяві гроші ОСОБА_1 не заробила, оскільки не виконувала будь-яку роботу. Судом не було допитано у судовому засіданні свідка ОСОБА_2 , який би міг підтвердити факт відсутності ОСОБА_1 у спірний період з 02 квітня 2019 р. по 16 квітня 2019 р.. Крім того, на думку апелянта, сума середнього заробітку у розмірі 21 780, 92 грн., яку відповідач повинен відшкодувати позивачу, не відповідає умовам співмірності та розумності.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга директора Адвокатського бюро Байло підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З матеріалів справи вбачається, що 16 квітня 2018 р. між адвокатським бюро Байло та ОСОБА_1 було підписано контракт адвокатського бюро з помічником адвоката (т.1 а.с.13), відповідно до якого ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду помічника Бюро, строк дії контракту - до 16 квітня 2019 р. (п.4.1), відповідно до якого Бюро зобов`язувалось сплачувати помічнику адвоката заробітну плату згідно штатного розпису (п.2.1.3).

Згідно наказу №4/К від 16. квітня 2019 р., виданого директором адвокатського бюро Байло Є.С. Байло, ОСОБА_1 було звільнено з посади помічника адвоката на підставі п.2 ст.36 Кодексу законів про працю - у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту (т.1 а.с.243) без зазначення останнім дати звільнення.

На копії наказу є розписка ОСОБА_1 про отримання оригіналу трудової книжки ІНФОРМАЦІЯ_1 . Запис в трудовій книжці про таке звільнення проведений 16 квітня 2019 р., про що свідчить копія аркушу 3 трудової книжки позивача (а.с.20).

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.21 Закону України Про оплату праці , працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний регулярно виплачувати працівникам заробітну плату.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення працівника видати працівникові належно оформлену ним трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Нормою ч. 1 ст. 83 КЗпІІ України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Згідно із вимогами ч.5 ст.95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку.

Крім того, згідно зі ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 1 п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Крім того, статтею 34 Закону України Про оплату праці встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати також встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст.1 вказаного Закону). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4).

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що АБ Байло має компенсувати ОСОБА_1 втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Враховуючи вказані норми та надані докази позивачем, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з відповідача необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 2 295,15 грн. та індексацію в сумі 48,20 грн.

Однак, дійшовши вірних висновків щодо вказаних обставин, суд першої інстанції припустився помилки при проведенні розрахунку за час затримки виплати заробітної плати.

Методика нарахування середнього заробітку міститься у постанові КМУ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995р № 100.

Відповідно до ст. 27 ЗУ Про оплату праці за правилами, передбаченими розд.2 абз.3 постанови КМУ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995р № 100, а також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06 листопада 1992 р. - обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Разом з тим, як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів , у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (Постанова ВСУ від 14 грудня 2016 року по справі № 428/7002/14-ц).

Однак, у порушення імперативних вимог трудового законодавства, розрахунки з позивачем належним чином не відбулись, відповідач не здійснив виплати на користь ОСОБА_1 у встановлені строки, в межах визнаної заборгованості, без урахування положень законодавства щодо компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку із порушенням строків її виплати.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995р. нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого непередбачено чинним законодавством.

При здійсненні розрахунку колегія суддів виходить з наступного.

208,65 грн. - середня заробітна плата за один робочий день, яка розраховується, виходячи з суми заробітної плати за два попередні місяці перед звільненням (лютий та березень 2019 року), поділена на кількість робочих днів у цих місяцях: лютий 2019 року - заробітна плата складає 4 173,00 грн.( розрахункова величина) + березень 2019 р. - заробітна плата складає 4 173,00 грн.( розрахункова величина): 40 = 208,65 грн.

Крім того, судом першої інстанції було невірно визначено період стягнення заборгованості по виплаті середнього заробітку за весь час затримки. Так, судом зазначено, що вказаний період починається з 29 жовтня 2020 р. - дня подання заяви з вимогою про стягнення середнього заробітку, по день ухвалення рішення - 01 квітня 2021 р.

Однак, судом не було враховано, що на підставі ст. 117 КЗпП на користь працівника має бути стягнутий середній заробіток за весь період затримки розрахунку, тобто, у даному випадку, цей період починається з 16 квітня 2019 р. (дня звільнення працівника) і закінчується 01 квітня 2021 р. (день ухвалення рішення суду першої інстанції).

Кількість робочих днів за вказаний період, розрахована на підставі положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100, становить 491 день.

Відповідно, середня заробітна плата за один робочий день у сумі 208,65 грн., помножена на 491 день (кількість робочих днів за період з 16 квітня 2019 р. по 01 квітня 2021 р.) складає - 102 447, 15 грн.

Проте, ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду в частині визначення розміру стягнення на її користь частини середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, що позбавляє можливість апеляційну інстанцію перевірити правильності судового рішення в цій частині.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання у апеляційній скарзі директора АБ Байло про те, що ОСОБА_1 у період з 02 квітня 2019 р. по 16 квітня 2019 р. у відповідача не працювала, тому заробітна плата їй не виплачувалась, в табелі обліку робочого часу остання також не значиться як така, що працювала зазначений період, оскільки вказані доводи не кореспондуються з матеріалами справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, неспроможними доводи щодо фактичної відсутності позивача на робочому місці з 02 квітня 2019 р. по 16 квітня 2019 р. - день звільнення, оскільки у податковій звітності, наданій до ДФС самим відповідачем, вказується про наявність відрахувань з нарахованої заробітної плати позивача за вказаний період.

Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які підтвердили виконання позивачем обов`язків помічника, доручень та знаходження в судових засіданнях у спірний період.

Безпідставним є посилання апелянта на те, що судом не було допитано у судовому засіданні свідка ОСОБА_2 , який би міг підтвердити факт відсутності ОСОБА_1 у спірний період з 02 квітня 2019 р. по 16 квітня 2019 р., оскільки відповідачем не доведено належними доказами, яким чином вказана особа, яка не перебуває із АБ Байло у будь-яких правовідносинах, може повідомити суд про обставини, які мають значення для вирішення даного спору по суті.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2021 р. ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. ч.1 ст. 369, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу директора Адвокатського бюро Байло - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2 а - 2 г ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2021 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

О.В. Князюк

О.М. Таварткіладзе