Рішення

від 01.04.2021 по справі 523/7992/20

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/7992/20

Провадження №2/523/1595/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2021 р.

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Щербан О.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача - ОСОБА_2 , Байло Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №9 в м. Одесі в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до адвокатського бюро Байло , треті особи: Головне управління державної податкової служби в Одеській області, Головне управління Держпраці в Одеській області, про стягнення заробітної плати та середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 26.05.2020р. звернулася з позовом до адвокатського бюро Байло , треті особи: Головне управління державної податкової служби в Одеській області, Головне управління Держпраці в Одеській області, та після збільшення позовних вимог 29.10.2020р. просила стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 02.04.2019р. по 16.04.2019р. включно в сумі 2295,15 грн. та індексацію по заробітній платі за період з 17.04.2019р. по 18.05.2020р. в розмірі 48,20 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розподілити судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона з 16.04.2018р. по 16.04.2019р. перебувала у трудових відносинах за адвокатським бюро БАЙЛО та за вказаний період відповідач виплатив заробітну плату в розмірі 36280,44 грн. В лютому 2019 р. вона повідомила відповідача про відсутність наміру продовжувати трудові відносини з АБ БАЙЛО та не бажання підписувати новий контракт чи додаткову угоду до контракту від 16.04.2019р.

16.04.2019р. ОСОБА_1 була звільнена на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, однак остаточний розрахунок не отримала і станом на дату уточнення позовних вимог. Також ОСОБА_1 зазначала, що фактично виконувала завдання керівництва та роботу помічника адвоката і в період відпустки, і в нічний час, і вже після офіційного звільнення, однак відповідач за період з 02.04.2019р. по 16.04.2019р. не виплатив заробітну плату. 16.04.2019р. з технічних причин відповідач не міг видати трудову книжку позивача, однак позивач наступного дня в наказі розписалась, що отримала трудову книжку 16.04.2019р. Спочатку відповідач несплату заробітної плати пояснював відсутністю коштів та обіцяв в подальшому провести остаточний розхрахунок за квітень 2019р. Однак в травні 2019р. повідомив про рішення не табелювати позивача за раніше обіцяний період. Єдиний соціальний внесок відповідачем було сплачено, однак не відомо в які строки. Як зазначала позивач, 16.04.2019р. вона була на роботі, що можуть підтвердити клієнти, оскільки саме в цей день в апеляційному суді було скасоване рішення суду першої інстанції у справі №522/24585/17, однак не приймала участь у судовому засіданні, оскільки не мала відповідних повноважень, тоді як на участь в якому відповідач направив на її електронну адресу запрошення. 14.05.2019р. на електронну адресу відповідача були направлені процесуальні документи та того ж дня відповідач на адресу позивач направив виправлення до них та 15.05.2019р. -листа. 21.05.2019р. позивач була присутня в залі судових засідань, в якому ухвалено додаткову постанову. 21.05.2019р. відповідач повідомив, що бухгалтер сплатила єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 за період з 02.04.2019р. по 16.04.2019р., а отже, позивач фактично надавала послуги відповідачу до 21.05.2019р. В IV кварталі 2019р. ОСОБА_1 отримала довідку в ДПІ Суворовського району за ІІ квартал, в якій відсутні відомості про нараховану зарплату за квітень 2019р., однак зазначена дата звільнення - 16.04.2019р. Розрахунковий розмір зарплати за квітень 2019р. становить 4173 грн. (без відрахування податку з доходів фізичних осіб 18% та війського збору 1,5%, в місяці 20 робочих днів, тому заробітна плата за один робочий день становить 208,65 грн., а тому враховуючи 11 відпрацьованих днів її не виплачена заробітня плата складає 2295,15 грн. Посилаючись на вимоги ст.117 КЗпП, позивач просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку. Позивач зазначає, що вона з проханням про виплату їй заборгованості по зарплаті неодноразово зверталась до відповідача, однак так їй і не були сплачені кошти.

29.05.2020 р. ухвалою судді Суворовського районного суду м.Одеси у справі прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

26.06.2020р. на адресу суду надійшли пояснення з Головного управління держпраці в Одеській області, в яких зазначено, що Головним управлінням не здійснювалось інспекційне відвідування адвокатського бюро БАЙЛО , а тому відсутня будь-яка інформація, що стосується позовної заяви ОСОБА_1 (а.с.42-44)

02.07.2020 р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого з позовними вимогами відповідач не погоджується та просить відмовити в їх задоволенні посилаючись на те, що позивачу 07.03.2019р. сплачено заробітну плату в розмірі 2289,02 грн. та 839,81 грн.. тобто відпускні за березень 2019р. та за 01.04.2019р. Позивачу з 02.04.2019р. по 16.04.2019 не виплачувалась заробітна плата, оскільки вона не працювала, про що також зазначено в табелі обліку, а тому і відсутні підстави для нарахуванняґ зарплати позивачу. З метою надання можливості ОСОБА_1 в майбутньому отримати право на здачу іспиту на готовність займатись адвокатською діяльністю було вирішено не табелювати її в табелі обліку та не звільняти за прогул, а звільнити позивача на підставі закінчення строку дії контракту. Оскільки відповідач звертає увагу суду на розмежування понять робоче місце та місце роботи , а відповідно до контракту з помічником відсутні будь-які позначення, що робоче місце знаходиться в іншому георгафічному розташуванні, ніж юридична адреса роботодавця, тому посилання позивача на скріншоти з електронного листування без зазначення ір-адреси (фактичної електронної адреси носія, з якого була відправлена електронна пошта), не можна вважати такими, що були здійснені з робочого місця. Позивач заперечує твердження позивача про понаднормову роботу та роботу в перід відпустки, в нічний час, оскільки такі дії порушують правила внутрішнього трудового розпорядку, однак роботодавець не в праві обмежувати роботу працівника у неробочий час, та порядок використання свого вільного часу людина вирішує самостійно. Оскільки позивач ознайомлена з правилами трудового розпорядку, що підтверджується її підписом, то твердження про роботу в неробочий час на думку відповідача не заслуговують на увагу, як і твердження ОСОБА_3 про обіцянку з боку відповідача в майбутньому здійснити розрахунок по зарплатні за квітень 2019р., які не підтверджені жодним доказом. Оскільки договору про надання послуг з боку позивача відповідачу до 21.05.2019р. не існує, актів приймання-передачі послуг не підписувалось, а тому і вимоги про стягнення індексації за період з 17.04.2019р. по 18.05.2020р. в сумі 48,20 грн. не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 07.07.2020р. (а.с.78-87), позивач заначає, що саме за підписом керівника АБ БАЙЛО до ДПС в Одеській області було направлено звітність, в якій в відомостях про застраховану особу за квітень 2019р. зазначено, що ОСОБА_1 16 календарних днів перебувала у трудових відносинах з відповідачем та чітко зазначено про наявність трудової книжки. Також ОСОБА_1 звернула увагу суду, що жодних журналів про облік явки на роботу, і залишення на роботі, як передбачено правилами внутрішнього трудового розпорядку АБ БАЙЛО , не було, а тому вимога про стягнення індексації невиплаченої зарплати є обгрунтованою, а у відзиві нема заперечень відповідача щодо розрахунку компенсації, що може означати, що він погоджується з ним. Належних доказів про відсутність позивача на робочому місці в період з 02.04.2019р. по 16.04.2019р. відповідачем не надано. Також позивач вказує на те, що електронні докази, надані позивачем на підтвердження виконання робіт ОСОБА_1 , як помічником адвоката, так як існують листи-відповіді відповідача, що не заперечується і відповідачем у відзиві, як і факт надіслання запрошення в судове засідання на 16.04.2019р., надіслану відповідачем на електронну адресу позивача, а жодним локальним документом, в тому числі Статутом, не встановлено місце перебування або місце роботи за ір-адресою, і в контракті від 16.04.2018р. в п.1.4 зазначено, що для помічника адвоката встановлюється ненормований робочий день, та заробітна плата сплачується згідно штатного розпису (п.2.1.3). Жодних доказів щодо прогулу, відсутності на робочому місці більше 3 год, актів, розписок, позивач не бачила, крім того, звільнення відбулось на підставі закінчення контракту, про що вказано в трудовій книжці. Також позивач звертала увагу, що в звітності до ПФУ наявні розбіжності, що може свідчити про направлення відповідачем уточнених звітів до ПФУ, та про їх ненаправлення до ДФС України, у зв`язку з чим в довідці ГУ ДПС в Одеській області від 06.03.2020р. за №1487 вказані нулі щодо доходу та податку за період з 1 по 16 квітня 2019р.(а.с.234).

07.07.2020 р. до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

10.07.2020р. ухвалою суду клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін задоволено, призначено у справі за позовом ОСОБА_1 до адвокатського бюро Байло , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Головне управління ДПС в Одеській області, Головне управління держпраці в Одеській області про стягнення заборгованості по заробітній платі судовий розгляд з викликом учасників справи в судове засідання.

В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, зазначивши, що вони задоволенню не підлягають у повному обсязі, з підстав вказаних у відзиві.

Треті особи в засідання не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи не надсилали.

Суд, заслухавши позивача, представників відповідача, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 16.04.2019р. між адвокатським бюро БАЙЛО та ОСОБА_1 було підписано контракт адвокатського бюро з помічником адвоката (а.с.13), відповідно до якого ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду помічника Бюро, строк дії контракту -до 16.04.2019р. (п.4.1), відповідно до якого Бюро зобов`язувалось сплачувати помічнику адвоката заробітну плату згідно штатного розпису (п.2.1.3).

Згідно наказу №4/К від 16.04.2019р., виданого директором адвокатського бюро БАЙЛО Є.С.Байло, ОСОБА_1 звільнено з посади помічника адвоката на підставі п.2 ст.36 Кодексу законів про працю у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту (а.с.243) без зазначення останнім дати звільнення.

На копії наказу є розписка ОСОБА_1 про отримання оригіналу трудової книжки 16 квітня 2019р. Запис в трудовій книжці про таке звільнення проведений 16 квітня 2019р., про що свідчить копія арушу 3 трудової книжки позивача (а.с.20).

Виниклі правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст.21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України роботодавець зобов`язаний регулярно виплачувати працівникам заробітну плату.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення працівника видати працівникові належно оформлену ним трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Нормою ч. 1 ст. 83 КЗпІІ України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Згідно із вимогами ч.5 ст.95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку.

Крім того, згідно зі ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 1 п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Щодо нарахування розрахунку за час затримки виплати заробітної плати.

Методика нарахування середнього заробітку детально описана в постанові КМУ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995р № 100.

Відповідно до ст. 27 ЗУ Про оплату праці за правилами, передбаченими розд.2 абз.3 постанови КМУ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995р № 100, а також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р. - обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Разом з тим, як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлений рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Також правовий висновок Верховного суду України викладено у справі № 6-2912цс16 у постанові від 18.01.2017 р. в якій зазначено, що відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (Постанова ВСУ від 14.12.2016 року по справі № 428/7002/14-ц).

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Таким чином, судом встановлено, що в порушення імперативних вимог трудового законодавства розрахунки з позивачем належним чином не відбулись, відповідач не здійснив виплати на користь ОСОБА_1 у встановлені строки, в межах визнаної заборгованості, без урахування положень законодавства щодо компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку із порушенням строків її виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Застосування такого порядку розрахунків узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 січня 2015 року у справі №6-195цс14 та у справі №6-2807цс16.

Зокрема у правовому висновку Верховного суду України у справі № 6- 2807цс16 зазначається, що механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого непередбачено чинним законодавством.

При здійсненні розрахунку суд виходив з наступного.

208,65грн. (середня заробітна плата за один робочий день, яка розраховувалась виходячи з суми заробітної плати за два попередні місяці перед звільненням поділена на кількість робочих днів у цих місяцях: (лютий 2019року заробітна плата складає 4173,00грн.(а.с.229,244) + січень 2019року заробітна плата складає 4173,00грн. ): 41 = 203,56 грн. (середня заробітна плата за один робочий день) помножена на 107 днів (кількість робочих днів за період з 29.10.2020року по 01.04.2021р.) = 21780,92 грн.

Таким чином, заборгованість по виплаті середнього заробітку за весь час затримки, починаючи з 29.10.2020р. - дня подання заяви з вимогою про стягнення середнього заробітку по день ухвалення рішення - 01.04.2021р , а саме за період з 29.10.2020року по 01.04.2021року включно складає 21780,92грн.

Згідно відомостей про трудові відносини осіб та період проходження військової служби (а.с.233), за четвертий місяць 2019р., наданого АБ БАЙЛО , період трудових відносин з ОСОБА_1 - 16 календарних днів, однак в таблиці 6 Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, напроти ОСОБА_1 в гр.18 Сума нарахованої заробітної плати/доходу, на яку нараховується єдиний внесок стоїть прочерк - (а.с.234), однак зазначено в п.21 сума нарахованого єдиного внеску за звітний місяць (із заробітної плати/доходу/грошового забезпечення) - 522,40 грн.

Згідно табл.5 Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби за звітний 4-й місяць 2019р. (а.с.233) дата закінчення трудових відносин з ОСОБА_1 -16, однак в податковому розрахунку за 2 квартал 2019р., направленому до ДПІ в Приморському районі м.Одеси, по особі НОМЕР_1 ОСОБА_1 відсутні суми виплаченого та нарахованого доходу, хоч і зазначено, що звільнена 16.04.2019р. (а.с.238).

Отже, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення рішення підлягають частковому задоволенню в сумі 21780,92 коп.

Суд також зазначає, що статтею 34 Закону України Про оплату праці встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати також встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, утому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст.1 вказаного Закону). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4).

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

З урахуванням наведених вище положень нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що АБ БАЙЛО повинен компенсувати ОСОБА_1 втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд критично відноситься тверджень представників відповідача про фактичну відсутність позивача на робочому місця з 02.04.2019р. по 16.04.2019р.-день звільнення, а тому і відсутність нарахованої та виплаченої заробітної плати, оскільки в звітності, наданій до ДФС самим відповідачем вказується про наявність відрахувань з нарахованої заробітної плати.

У судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтверджували виконання позивачем обов`язків помічника, доручень та знаходження в судових засіданнях.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 89 ЦПК України , визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вказані норми та надані докази позивачем, суд прийшов до висновку, що вимоги є обгрунтованими, з відповідача необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі з урахуванням у розмірі 2295,15 грн., індексацію в сумі 48,20 грн., а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 29.10.2020р. по 01.04.2021р. у розмірі 22325,55 грн.

Відповідно до ст.ст.133,141 ЦПК України та згідно Закону України «Про судовий збір» , з відповідача АБ БАЙЛО підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн..

Керуючись ст.ст.12,13,76-81,141,258-259,263,265,268,273,279,354,355,430 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з адвокатського бюро Байло на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2295,15 грн., індексацію у сумі 48,20 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені у сумі 22325,55 грн.

Стягнути з адвокатського бюро Байло на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн..

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 02.04.2021р.

Суддя