Постанова

від 03.11.2021 по справі 761/29693/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 761/29693/19

провадження № 61-19124св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач)

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Торгово-промислова палата України ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Торгово-промислової палати України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Роман Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про поновлення порушених трудових прав.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на таке. З 1995 року вона працювала у відповідача на посаді начальника організаційного управління ТПП України, а з 03 грудня 2001 року - начальником управління міжнародних програм та економічних досліджень. 25 травня 2005 року її обрали на посаду віце-президента ТПП України, затверджена віце-президентом ТПП України рішеннями Ради ТПП України від 25 травня 2005 року та від 27 травня 2010 року. 05 жовтня 2015 року її ознайомили з наказом про звільнення з посади віце-президента ТПП України від 19 травня 2015 року на підставі пункту 2 статті 23, пункту 2 статті 36, статті 118 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та з рішенням Ради ТПП України від 19 травня 2015 року № 1 Про Президію ТПП України у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень та на підставі статей 6.12.10, 6.12.12, 6.16, 6.21.7 Статуту ТПП України з 19 травня 2015 року. Наказом ТПП України від 29 березня 2016 року № 33л наказ від 19 травня 2015 року № 50л було викладено в новій редакції. Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 757/40835/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТПП України про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час тимчасової непрацездатності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди наказ ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л було визнано незаконним та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 травня 2015 року до 27 травня 2015 року в розмірі 4 244,28 грн.

Після прийняття зазначеної постанови Верховним Судом іншого наказу відповідач не видав, а тому вона вважала, що відсутні правові підстави для припинення її трудових відносин з відповідачем, їй не видано трудової книжки з відповідними записами, що порушує її права на отримання належного розміру пенсії.

З урахуванням наведеного позивачка просила: зобов`язати відповідача належно оформити припинення її повноважень на виборній посаді віце-президента ТПП України, визначити датою припинення цих повноважень 27 травня 2015 року, видати відповідний наказ та згідно зі статтею 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку вона обіймала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду; зобов`язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року та видати трудову книжку; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19 травня 2015 року до 17 липня 2019 року в розмірі 1 075 217,60 грн; стягнути з ТПП України на її користь середній заробіток за час прострочення проведення з нею повного розрахунку у зв`язку із звільненням за період з 27 травня 2015 року до 11 червня 2019 року в розмірі 1 044 092,88 грн; поновити їй строк для звернення до суду з огляду на поважність причин такого пропуску.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано відповідача належним чином оформити припинення повноважень позивачки на виборній посаді віце-президента ТПП України та видати наказ із зазначенням дати звільнення - 27 травня 2015 року, стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 15 562,36 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення рішення Верховним Судом у справі № 757/40835/15-ц відповідач належним чином не оформив припинення повноважень ОСОБА_1 на виборній посаді та не видав відповідний наказ із зазначенням дати звільнення - з 27 травня 2015 року. У задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час прострочення видачі трудової книжки суд відмовив з огляду на відсутність вини у затримці її видачі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки та видати трудову книжку, суд першої інстанції виходив з того, що вони є передчасними, оскільки позивачка не зверталась із заявою про видачу їй дубліката трудової книжки. Задовольняючи частково позовну вимогу про стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції взяв до уваги те, що про ухвалене Верховним Судом рішення на користь позивачки відповідач дізнався 11 травня 2019 року та провів виплату за вказаним рішенням 11 червня 2019 року, а тому визначив середній заробіток за 22 робочі дні, за період з 11 травня 2019 року до 11 червня 2019 року, в сумі 15 562,36 грн. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача запропонувати позивачці посаду, яку вона обіймала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду, суд першої інстанції, не зазначаючи мотивування, відмовив у задоволенні цієї вимоги.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ТПП України видати наказ про припинення повноважень ОСОБА_1 на виборній посаді віце-президента ТПП України з 27 травня 2015 року та виконати вимоги статті 118 КЗпП України.Стягнуто з ТПП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 819 653,78 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року заяву ТПП України про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано. Прийнято у справі нову постанову, якою апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТПП України задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ТПП України видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку. Стягнуто з ТПП України на користь ОСОБА_1 оплату за час тимчасової непрацездатності в розмірі 16 977,12 грн; компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3 775,34 грн; середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 67 201,10 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції виходив з висновків, які були зроблені у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року, проте постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року змінено постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року, зокрема змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року, а в іншій частині постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року залишено без змін. Наказом ТПП України від 26 листопада 2020 року № 72 Л/Тр змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року. ОСОБА_1 погоджується з наказом від 26 листопада 2020 року, яким дату її звільнення змінено на 03 жовтня 2015 року, тому заявлені вимоги про зобов`язання відповідача належно оформити припинення її повноважень на виборній посаді віце-президента ТПП України, визначити датою припинення цих повноважень 27 травня 2015 року, видати відповідний наказ та відповідно до статті 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку вона обіймала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду, та зобов`язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року задоволенню не підлягають. Апеляційний суд відхилив заперечення представника відповідача про те, що трудова книжка не була видана ОСОБА_1 при звільненні 19 травня 2015 року внаслідок її винних дій, зазначивши, що версія, висловлена відповідачем щодо незаконного заволодіння ОСОБА_1 її трудовою книжкою, є неспроможною.

Стягуючи оплату за час тимчасової непрацездатності та компенсацію за невикористану відпустку, апеляційний суд виходив з такого.

ОСОБА_1 було видано листки непрацездатності про звільнення від роботи. Оскільки обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому на користь позивачки має бути стягнуто оплату за перші п`ять днів кожного періоду захворювання та з урахуванням тієї обставини, що постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року стягнуто на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 травня 2015 року до 27 травня 2015 року. Відповідно до розміру середньоденної заробітної плати, яка була визначена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року, - 707,38 грн, на користь позивачки має бути стягнуто 16 977,12 грн. При звільненні 19 травня 2015 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за 75 днів невикористаної відпустки в сумі 25 741,37 грн, проте, враховуючи, що дату звільнення було змінено судом касаційної інстанції з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року, на її користь має бути стягнуто компенсацію за 11 робочих днів невикористаної відпустки, що становить 3 775,34 грн, відповідно до розрахунку, який було використано при нарахуванні компенсації за 75 днів.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки апеляційний суд виходив з того, що його необхідно обчислювати з дня, коли мала бути видана трудова книжка - з 05 жовтня 2015 року до дня ухвалення рішення судом, що становить 1376 робочих днів. Розмір середньоденного заробітку позивачки становить 707,38 грн, який визначений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року. Таким чином, на користь позивачки має бути стягнуто середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 67 201,10 грн, з урахуванням того, що позивачка була позбавлена можливості працювати після виходу на роботу з 05 жовтня 2015 року, що фактично є вимушеним прогулом, як час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Апеляційний суд зазначив, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає, оскільки подвійне стягнення середнього заробітку відповідно до положень статей 116 та 117 КЗпП України не передбачено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позицій інших учасників

У квітні 2021 року ТПП України звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 рокускасувати. За результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, що трудову книжку позивачка забрала до моменту її звільнення, тому відповідач не мав можливості виконати вимоги законодавства. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки задовольнив вимоги, які не заявлялись, а саме про оплату за час тимчасової непрацездатності та стягнення компенсації за невикористану відпустку. Апеляційний суд прийняв листки непрацездатності, подані позивачкою, без жодного мотивування, врахував такі документи та поставив в основу обґрунтування задоволених позовних вимог, які не були заявлені, чим фактично, на порушення процесуального законодавства встановив обставини, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів. Позивачка звернулась до суду з позовом після спливу строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

За змістом вимог касаційної скарги ТПП України оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 266/2636/17, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі

№ 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 740/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц; недослідження зібраних у справі доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та неврахування у цьому аспекті висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18), від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

У травні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 рокузмінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки без відрахувань та зменшень, ці позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно зроблено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки. Ні чинне законодавство, ні судова практика не передбачають можливість зменшення розміру виплат за затримку у видачі трудової книжки. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 524/679/19, від 29 січня 2020 року у справі № 569/2021/17, від 07 травня 2020 року у справі № 754/2354/ 18.

У червні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТПП України від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., у якому вона просила касаційну скаргу ТПП України залишити без задоволення, посилаючись на таке.

Щодо видачі трудової книжки

У касаційній скарзі відповідач стверджує, що зобов`язуючи відповідача видати трудову книжку та стягуючи середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, суд не врахував, що відповідач не видав позивачці трудову книжку не з його вини.

Проте суд не може переглядати висновки суду щодо фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, водночас може змінити рішення у разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права, тому посилання відповідача на показання свідків та намагання зробити переоцінку доказів, на підставі яких встановлено фактичні обставини справи, суперечать вимогам ЦПК України та не можуть стати підставою для задоволення касаційної скарги.

Щодо середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки

Відповідач стверджує, що суд не вправі був зараховувати до суми стягнутого середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки розмір середнього заробітку, який був стягнутий на підставі постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в сумі 819 653,78 грн, а отже, суд неправомірно здійснив таке зарахування. Проте така неправомірність випливає з інших міркувань, зокрема, природа цих стягнень є різною, а отже, вони не могли бути зараховані і суд мав стягнути з відповідача повну суму без такого зарахування.

Щодо додержання строку звернення до суду за вирішенням трудового спору

Спір щодо видачі трудової книжки є похідним спором у справах про звільнення, а тому строк звернення до суду за вирішенням трудового спору визначається з моменту вручення наказу чи трудової книжки, однак трудова книжка до теперішнього часу не видана.

У липні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., від ТПП України, у якому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.

Позивачка зазначає, що суд обґрунтовано встановив, що трудова книжка не була видана позивачці при її звільненні і до моменту ухвалення судового рішення з вини відповідача. Також суд відкинув аргументи відповідача, що трудова книжка знаходиться у позивачки у зв`язку з її неправомірним заволодінням до моменту звільнення.

Проте апеляційний суд не досліджував наявність чи відсутність вини відповідача у затримці видачі трудової книжки.

Позивачка не намагалась самостійно отримати трудову книжку, із заявою про видачу дубліката трудової книжки (на момент подання позовної заяви до суду) не зверталась, знаючи, що трудова книжка не знаходиться в ТПП України з її вини, тому ці обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень частини п`ятої статті 235 КЗпП України.

У липні 2021 року ТПП України подала до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., у якому просила прийняти її відзив та задовольнити її касаційну скаргу.

У липні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А.,подала до Верховного Суду відповідь на відзив ТПП України , у якому просила задовольнити її касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТПП України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., на постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на них та відповідей на відзиви, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала у відповідача з 1995 року. 27 травня 2010 року була обрана на посаду віце-президента ТПП України.

Наказом ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л у зв`язку із закінченням строку повноважень за виборною посадою та відсутністю у штатному розписі ТПП України посади начальника управління міжнародних програм та економічних досліджень, з якої позивачку було переведено на виборну посаду віце-президента, та відсутністю іншої рівноцінної роботи (посади) ОСОБА_1 звільнено з посади віце-президента ТПП України з 19 травня 2015 року на підставі пункт 2 статті 23, пункту 2 статті 36 та статті 118 КЗпП України, рішення Ради ТПП України від 19 травня 2015 року № 1 (пункт 1).

На підставі наказу від 29 березня 2016 року №33л, у зв`язку з виявленою помилкою в тексті пункту 1 наказу від 19 травня 2015 року № 50л, пункт наказу викладено у такій редакції: У зв`язку із закінченням строку повноважень за виборною посадою та відсутністю у штатному розкладі ТПП України посади начальника Управління міжнародних програм та економічних досліджень, з якої було звільнення на виборну посаду віце-президента та відсутністю іншої рівноцінної роботи (посади) звільнити ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України 19 травня 2015 року (т. 1, а. с. 14).

Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/40835/15-ц вона просила визнати незаконним наказ президента ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л про її звільнення з посади віце-президента; зобов`язати відповідача поновити її на вказаній посаді, стягнути на її користь середній заробіток за час тимчасової непрацездатності з 18 травня 2015 року до 02 жовтня 2015 року та за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням за період з 05 жовтня 2015 року до дня поновлення на посаді, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року, в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано та частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано незаконним наказ ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладений в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, про звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України з 19 травня 2015 року, стягнуто з ТПП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 до 27 травня 2015 року за час вимушеного прогулу в розмірі 4 244,28 грн, стягнуто на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. У задоволенні позову про поновлення на посаді відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року змінено постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року - змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України, від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року. В іншій частині постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року залишено без змін.

Наказом ТПП України від 26 листопада 2020 року № 72 Л/Тр змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади віце-президента ТПП України, зазначену в наказі ТПП України від 19 травня 2015 року № 50л, викладеному в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33л, з 19 травня 2015 року на 03 жовтня 2015 року.

Щодо ухвалення апеляційним судом рішення про оплату за час тимчасової непрацездатності та компенсацію за невикористану відпустку

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно з поданою ОСОБА_1 у цій справі позовною заявою вона просила зобов`язати відповідача належно оформити припинення її повноважень на виборній посаді віце-президента ТПП України, визначити датою припинення цих повноважень 27 травня 2015 року, видати відповідний наказ та згідно зі статтею 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку вона обіймала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду; зобов`язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року та видати трудову книжку; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19 травня 2015 року до 17 липня 2019 року в розмірі 1 075 217,60 грн; стягнути з ТПП України на її користь середній заробіток за час прострочення проведення з нею повного розрахунку у зв`язку із звільненням за період з 27 травня 2015 року до 11 червня 2019 року в розмірі 1 044 092,88 грн; поновити їй строк для звернення до суду з огляду на поважність причин такого пропуску.

Водночас за наслідками розгляду апеляційних скарг суд апеляційної інстанції стягнув з ТПП України на користь ОСОБА_1 оплату за час тимчасової непрацездатності в сумі 16 977,12 грн та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 775,34 грн, тобто суд апеляційної інстанції вийшов за межі предмета позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.

У зв`язку з наведеним заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків з цього питання, викладених у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 266/2636/17, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 740/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц.

У справі Гусєв проти України (заява № 25531/12) Європейський суд з прав людини зазначив, що відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову заявника апеляційним судом, який спочатку двічі задовольнив цей позов, а також висновок, зроблений внаслідок цього не на користь заявника, і відсутність у нього можливості подати відповідні докази та аргументи у зв`язку зі зміною правової кваліфікації, мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу.

З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ТПП України щодо порушення судами принципу диспозитивності, змагальності та виходу суду апеляційної інстанції за межі позовних вимог, ухвалення апеляційним судом рішення за вимогами, які не були подані в суді першої інстанції.

Заслуговують також на увагу аргументи касаційної скарги про встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі доказів, про які сторона не повідомляла у суді першої інстанції, неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18), від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Водночас апеляційний суд на порушення вимог статті 89, пункту 2 частини четвертої статті 265, частини другої статті 367 ЦПК України, вирішуючи питання щодо прийняття листків непрацездатності, долучених до справи, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а були додані ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., до клопотання про приєднання доказів у суді апеляційної інстанції (т. 2, а. с. 89-94), та задовольняючи клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., про приєднання доказів (копій листків непрацездатності) до матеріалів справи, не мотивував свій висновок ні в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання, ні в ухваленому судовому рішенні.

Отже, ухвалення апеляційним судом рішення за вимогами, які не були предметом позову в суді першої інстанції, й на підставі доказів, які у суді першої інстанції не подавалися, є безпідставним, а тому постанова апеляційного суду в частині ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про оплату за час тимчасової непрацездатності та компенсацію за невикористану відпустку підлягає скасуванню.

З огляду на викладене підстави для ухвалення нового рішення у цій частині відсутні.

Відзив ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., не містить спростування зазначених доводів касаційної скарги ТПП України.

Щодо вирішення вимоги про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки

Відповідно до статті 48 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників , затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу. З кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пунктом 4.2 Інструкції передбачено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до пункту 6.2 Інструкції трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з відсутності вини ТПП України у невидачі трудової книжки, оскільки на підставі аналізу наявних у справі доказів вважав встановленим, що ОСОБА_1 з власної ініціативи отримала трудову книжку перед її звільненням та не повернула.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у зазначеній частині, апеляційний суд відхилив заперечення представників відповідача про те, що трудова книжка не була видана ОСОБА_1 при звільненні 19 травня 2015 року внаслідок її винних дій, та зазначив, що версія, висловлена відповідачем щодо незаконного заволодіння ОСОБА_1 своєю трудовою книжкою, є неспроможною.

З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з огляду на таке.

У справі встановлено, що 22 травня 2015 року начальником відділу кадрів і соціального розвитку ТПП України ОСОБА_4 та провідним інженером відділу кадрів і соціального розвитку ОСОБА_3 складено акт № 2-ЛС про заволодіння ОСОБА_1 обманними діями своєю трудовою книжкою, згідно з яким 18 травня 2015 року позивачка звернулась до відділу кадрів і соціального розвитку ТПП України з проханням уточнити деякі записи про викладацький стаж в її трудовій книжці. Скориставшись своїм службовим становищем, ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_3 вихопила у ОСОБА_4 свою трудову книжку і заявила, що має зробити з неї виписки, після чого зобов`язалась її повернути, проте не повернула.

Суд першої інстанції виходив з того, що зазначені висновки акта підтверджені показаннями свідка ОСОБА_3 , наданими в судовому засіданні, а також показаннями свідка ОСОБА_5 .

Отже, вирішуючи вимоги про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, суд першої інстанції дослідив надані відповідачем докази, яким у їх сукупності дав відповідну оцінку.

Відповідно до статей 2, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

На порушення указаних норм процесуального права, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд не дослідив документи та показання свідків у справі, які стосуються обставин місця знаходження трудової книжки позивачки, не надав вмотивованої відповіді на конкретні заперечення відповідача проти позову, а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок, відповідно до якого встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 чинної редакції ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Отже, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ТПП України з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 266/2636/17, щодо застосування частини п`ятої статті 235 КЗпП Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про те, що вирішуючи вимоги щодо наслідків невидачі трудової книжки, суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у справі докази та не дав їм відповідної оцінки.

Аргументи відзиву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А., про те, що доводи касаційної скарги ТПП України зводяться до переоцінки доказів, є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд не дослідив документи та показання свідків у справі, які стосуються обставин місця знаходження трудової книжки позивачки, не надав вмотивованої відповіді на конкретні заперечення відповідача проти позову.

ТПП України просить скасувати і рішення суду першої інстанції, проте касаційна скарга не містить доводів про неправильне застосування цим судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Водночас частково заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Р. А.,про безпідставне відрахування апеляційним судом від встановленого розміру середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, зокрема 819 653,78 грн - суми, яка була визначена постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року.

Верховний Суд погоджуються з такими доводами касаційної скарги та відхиляє аргументи відзиву ТПП України про те, що суд не вправі був зараховувати до суми стягнутого середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки розмір середнього заробітку, який був стягнутий на підставі постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в сумі 819 653,78 грн, оскільки постанова суду апеляційної інстанції від 17 листопада 2020 року скасована та не підлягає виконанню, а тому апеляційний суд мав, у випадку обґрунтованості вимог позивачки, визначити єдину суму середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Касаційні скарги не містять доводів щодо неправильності рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час прострочення проведення повного розрахунку у зв`язку із звільненням, а тому відповідно до правил статті 400 ЦПК України рішення у зазначеній частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, оскаржуване рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим та підлягає скасуванню в частині вимог про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а справа - направленню в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити наявні у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх підставі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, для застосування частини п`ятої статті 235 ЦПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Також необхідно мати на увазі, що трудове законодавство України побудоване на балансі прав та обов`язків як працівника, так і роботодавця. За положеннями трудового законодавства невиконання зобов`язань, як і зловживання правами, не допускається.

Зважаючи на доводи касаційної скарги ТПП України, апеляційний суд має перевірити твердження ТПП України про пропущення з неповажних причин строку звернення ОСОБА_1 в частині вимог про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки (статті 233, 235 КЗпП України).

Встановлені статями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (див. постанову Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16).

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права в частині ухвалення рішення про оплату за час тимчасової непрацездатності та компенсацію за невикористану відпустку, оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягає скасуванню в цій частині.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення в частині вимог про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжкипідлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Також за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині оплати за час тимчасової непрацездатності та компенсації за невикористану відпустку, проте, оскільки зазначені вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а суд апеляційної інстанції, задовольнивши ці вимоги, вийшов за межі позовних вимог, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Торгово-промислової палати України та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маселко Роман Анатолійович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а також ухвалення рішення про оплату за час тимчасової непрацездатності та компенсацію за невикористану відпустку скасувати.

Справу в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик