Постанова

від 15.11.2021 по справі 470/731/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.11.21

22-ц/812/192/21

Єдиний унікальний номер судової справи:470/731/19

Провадження №22-ц/812/192/21

Доповідач суду апеляційної інстанції - Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

15 листопада 2021 року м. Миколаїв Справа №470/731/19

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

за участю: законного представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та представника ОСОБА_3 ,

- відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лусти С.А., в приміщенні цього суду в смт. Березнегувате, повний текст рішення складений 13 листопада 2020 року, за позовом ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати та повернення земельної ділянки,

встановив:

У вересні 2019 року ОСОБА_5 , діючи через свого представника ОСОБА_6 , звернулася з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди землі, стягнення заборгованості з орендної плати та повернення земельної ділянки.

Позивач зазначала, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 квітня 2014 року є власником земельної ділянки площею 5,3818 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Березнегуватської селищної ради.

14 жовтня 2011 року позивач уклала з ОСОБА_4 договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 5 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 500 грн. за 1 га на рік, але не менше 3% від вартості земельної ділянки.

21 липня 2014 року між нею та ОСОБА_4 укладено договір оренди цієї ж земельної ділянки строком на 49 років, зі сплатою не пізніше 31 грудня кожного року орендної плати в розмірі 1 000 грн. за 1 га на рік, але не менше 3% від вартості земельної ділянки.

ОСОБА_5 зазначала, що відповідач не виконував зобов`язання за договором та не в повному обсязі сплачував їй орендну плату.

За період дії договорів оренди землі по 2019 рік включно, він повинен був сплатити їй орендну плату у сумі 36 768,23 грн., однак сплатив лише 28 000,00 грн., причому останні 8 200 грн., сплатив після її звернення з позовом до суду.

За розрахунком та твердженням позивача, заборгованість відповідача по орендній платі складала 16 768 грн. 23 коп., з яких: 628 грн. 23 коп. за 2016 рік, 5 380 грн. за 2017 рік, 5 380 грн. за 2018 рік, 5 380 грн. за 2019 рік.

Посилаючись на викладене, уточнюючи позовні вимоги, остаточно ОСОБА_5 просила розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між нею та ОСОБА_4 21 липня 2014 року, стягнути з ОСОБА_4 заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 8 768 грн. 23 коп., індекс інфляції за кожен рік 1 484 грн. 88 коп., три процента річних від простроченої суми - 484 грн. 20 коп. та зобов`язати відповідача негайно повернути їй земельну ділянку загальною площею 5,3818 га в стані придатному для цільового використання.

Відповідач та його представник, заперечуючи проти позову, посилалися на належне виконання орендарем умов договору оренди землі та відсутність заборгованості по орендній платі.

У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначав, що станом на 31 грудня 2018 року його заборгованість по орендній платі складала лише 2830,97 грн., сплата інфляційних витрат укладеним договором не передбачена, розрахунок 3 процентів річних, що долучений до позовної заяви, є незрозумілим, а тому позовні вимоги позивачки задоволенню не підлягають.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2020 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 16 листопада 2020 року, позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 21 липня 2014 рок щодо земельної ділянки, площею 5,3818 гектари, що розташована в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області, кадастровий номер 4821155100:21:000:0009, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 липня 2014 року, індексний номер 14579130.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованість по орендній платі за договором оренди землі від 21 липня 2014 року, в розмірі 6140 грн. 40 коп., втрати від інфляції 594 грн. 20 коп. та 3 проценти річних 291 грн. 60 коп.

Зобов`язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю І-МК №014126 земельну ділянку, площею 5,3818 гектари, що розташована в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області, кадастровий номер 4821155100:21:000:0009.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору, в розмірі 1271 грн. 22 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 768,4 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач систематично не виконував зобов`язання по сплаті позивачці орендної плати за 2017-2018 роки за договором оренди землі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_4 зазначав, що не допускав порушення умов договору оренди землі, суд не врахував положення статті 7 ЦК України щодо звичаїв ділового обороту, сплати ним за позивача земельного податку в сумі 2 169 грн. 57 коп. та коштів за виготовлення технічної документації в сумі 1 700 грн. Тому вважав, що в 2017 році орендна плата була виплачена в повному розмірі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на те, що сплата орендарем земельного податку не може бути врахована, як сплата відповідачу орендної плати, а доказів сплати в рахунок орендної плати 1 700 грн. за виготовлення технічної документації відповідачем не надано.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року зупинене провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року провадження у даній справі поновлено, залучено до участі у даній справі правонаступника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та залучено, як законного представника інтересів ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_4 просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав викладених у скарзі.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції законний представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представник - ОСОБА_3 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом установлено та таке вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_5 була власником земельної ділянки площею 5,3818 гектари, кадастровий номер 4821155100:21:000:0009, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області, що підтверджується копією дублікату державного акту на право приватної власності на землю серії І-МК № 014126, виданого Березнегуватською райдержадміністрацією 20 листопада 2013 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 серпня 2019 року, сформованої Центром надання адміністративних послуг Березнегуватської райдержадміністрації (а.с.6-7,31).

14 жовтня 2011 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір оренди землі б/н, за умовами якого ОСОБА_5 передала відповідачу в оренду вищевказану земельну ділянку, площею 5,38 гектари, строком на 5 років, зі сплатою за її користування орендної плати в розмірі 500,00 грн. за 1 гектар на рік, з урахуванням прибуткового податку громадян та індексів інфляції. Вказаний договір того ж дня зареєстровано у Відділі Декржкомзему у Березнегуватському районі за №482110004600200 (а.с.29-30).

21 липня 2014 року між тими ж сторонами було укладено інший договір оренди землі б/н, за умовами якого ОСОБА_5 передала відповідачу в оренду належну їй земельну ділянку, площею 5,3818 гектари, строком на 49 років, зі сплатою за її користування орендної плати не пізніше 31 грудня кожного року в розмірі 1000,00 грн. за 1 гектар на рік, але не менше 3% вартості земельної ділянки в грошовому виразі. Цей договір того ж дня зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 14579130 (а.с.6-7, 54-61).

За період дії вказаних договорів оренди землі відповідачем сплачено орендодавцю 26 січня 2013 року 20 000,00 грн., про що свідчить копія розписки, та 31 грудня 2019 року 8200,00 грн., що підтверджується копією квитанції та копією повідомлення про переказ коштів (а.с.33,79-80). Також у період дії договорів оренди землі, у відповідності до вимог Податкового Кодексу України, відповідач сплатив за орендодавця на користь держави податок з доходів фізичних осіб та військовий збір за 2013-2017 роки, в розмірі 2427,83 грн. Вказане підтверджується копіями відповідних квитанцій та перебуванням їх оригіналів у відповідача (а.с.41,43,45,47). Суду апеляційної інстанції відповідач надав податковий розрахунок форми №1 ДФ за звітній 4 квартал 2018 року за змістом якого він перерахував 4 099 грн. 86 коп. нарахованого податку та 341 грн. 66 коп. військового збору.

Судом також встановлено, що за період дії укладеного між сторонами договору оренди землі від 14 жовтня 2011 року, відповідач повинен був сплатити позивачці до 01 листопада кожного року (п.14 договору): за 2011 рік - 574,84 грн. (500 грн. х 5,38 га. = 2690 грн. : 365 днів у році х 78 днів); за 2012 рік - 2690 грн.; за 2013 рік - 2690 грн.; за 2014 рік (до 21 липня) - 1496,08 грн. (2690 грн. : 365 днів у році х 203 дні), а всього 7450,92 грн.

За період дії договору оренди землі від 21 липня 2014 року (з урахуванням 2019 року), відповідач повинен був сплатити позивачці до 31 грудня кожного року (п.3.1 договору): за 2014 рік - 2417,31 грн. (1000 грн. х 5,3818 га. = 5380 грн. : 365 днів у році х 164 дні); за 2015 рік - 5380 грн.; за 2016 рік - 5380 грн.; за 2017 рік - 5380 грн.; за 2018 рік - 5380 грн.; за 2019 рік - 5380 грн., а всього 29317,31 грн.

Однак в період дії вказаних договорів позивач сплатив позивачці лише 26 січня 2013 року 20000,00 грн., заплатив за неї прибутковий податок та військовий збір за 2013-2017 роки 2427,83 грн., та 31 грудня 2019 року сплатив їй 8200,00 грн.

Із зазначеного вбачається, що за 2017 рік відповідач не виконав зобов`язання перед позивачкою по сплаті орендної плати за вказаними договорами на суму 3580,40 грн., оскільки за період з 14 жовтня 2011 року до 31 грудня 2017 року повинен був сплати їй 26008,23 грн., а сплатив лише 22427,83 грн., за 2018 рік він також не виконав зобов`язання по сплаті орендної плати на суму 5380,00 грн., оскільки наступні кошти сплатив лише 31 грудня 2019 року, в розмірі 8200,00 грн.

Отже, ОСОБА_4 неналежним чином виконував умови договору щодо сплати орендної плати.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною першою статті 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зробила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 є правильним, оскільки дослідженими доказами доведено факт систематичного неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо сплати орендної плати.

Доводи відповідача стосовно того, що ним належним чином були виконані умови договору оренди земельної ділянки колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази виконання умов договору щодо виплати орендної плати в повному обсязі, передбаченому умовами цього договору. Навпаки, матеріали справи свідчать про систематичне недоотримання позивачем орендної плати. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення судом першої інстанції орендної плати за 2017 рік без урахування податків і обов`язкових платежів, не є підставою для невиконання орендарем функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановленому законодавством.

Також не погоджується колегія суддів апеляційного суду з доводами апеляційної скарги про те, що відповідач в рахунок орендної плати сплатив за позивача за виготовлення технічної документації на земельну ділянку 1 700 грн., оскільки, з огляду на заперечення позивача, відповідач не надав суду доказів про узгодження та існування такої домовленості між сторонами договору та сплату відповідачем таких коштів за бажанням позивача в рахунок орендної плати. Тому такі аргументи апеляційної скарги є неприйнятними.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи аналогічні доводам відзиву на позов були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який з дотриманням вимог цивільно-процесуального закону перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 367, 374,375,382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 16 листопада 2021 року.