Постанова

від 04.11.2021 по справі 459/2521/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 459/2521/20 Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я.

Провадження № 22-ц/811/1786/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 77

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н. П. Крайник

суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук

при секретарі: К.О. Ждан

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 06 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

18.09.2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля , в якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 16.02.2021 р., просив поновити його на роботі на посаді машиніста скрепера VI розряду в Відокремленому підрозділі Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля , а також стягнути з відповідача у його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 20.08.2020 р. до дня поновлення на роботі, виходячи із його середньомісячного заробітку у розмірі 8 605,38 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що він перебував у трудових відносинах з ВП Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель ДП Львіввугілля , однак наказом №76-к/тр від 20.08.2020 р. його було звільнено із займаної посади машиніста скрепера VI розряду на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку із виявленням невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі. Зазначив, що після нещасного випадку не пов`язаним із виробництвом, який стався з ним 26.06.2020 р. на території ВП Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель ДП Львіввугілля , він часто перебував на лікуванні у зв`язку із погіршенням здоров`я. 07.08.2020 р. КП Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради йому було видано довідку №398, згідно якої йому протипоказана робота в умовах дії шуму і фізичного навантаження. 10.08.2020 р. він надав відповідачу вказану довідку, як підставу для переведення на легшу роботу. Однак, на легшу роботу його переведено не було, як і не було направлено на медичну комісію для отримання заключного акту медичного огляду комісією ЛКК щодо стану його здоров`я, а тому вважає, що при відсутності заключного акту щодо стану його здоров`я, відсутні правові підстави для звільнення з роботи по стану здоров`я. При цьому, вказану вище довідку відповідач використав як підставу для його звільнення. Вважає, що звільнення його з роботи було здійснене з порушенням процедури, передбаченої трудовим законодавством, оскільки таке відбулося у період його тимчасової непрацездатності (з 19.08.2020 р. по 28.08.2020 р.). Розрахунок за час вимушеного прогулу провів згідно суми свого заробітку за період роботи (травень-червень 2020 р.), який передував звільненню, та кількості календарних робочих днів у вказаному періоді, згідно якого вважає, що його середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу становить 8 605,38 грн.. На його думку, вищенаведене свідчить про незаконне звільнення його із займаної посади та є підставою для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 з 01.09.2020 року на посаді машиніста скрепера VI розряду дільниці з формування і профілактики породних відвалів, табельний №565, в Відокремленому підрозділі Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля .

Стягнуто з Державного підприємства Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля на користь ОСОБА_1 68 390 (сто тринадцять тисяч шістсот вісімдесят дві) грн. 44 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2020 року по 06.04.2021 року (дана сума зазначена без врахування обов`язкових податків і зборів).

Стягнуто з Державного підприємства Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. судового збору.

Стягнуто з Державного підприємства Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля на користь держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

У решті вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржило Державне підприємство Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля .

Вважає оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що, позивач згідно медичної документації, яка знаходиться в матеріалах справи, має протипоказання для роботи машиніста скрепера 6 розряду у державному підприємстві Львіввугілля в особі відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель , а також він ( ОСОБА_1 ) відмовився від написання заяви про переведення на легшу роботу. У зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню виконання ним своїх посадових обов`язків, відповідачем було прийнято рішення про звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України. Звільнення було проведене з дотриманням процедури звільнення та погоджено з профспілковою організацією. Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції помилково не враховано правову позицію Верховного суду від 22.10.2018 року у справі № 524/7104/16-ц.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта Державного підприємства Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля - Гнатів Ю.М. скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задовоити.

Позивач в судове засідання не з`явився, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.12.2003 р., позивач з 16.03.2009 р. по 20.03.2019 р. працював на посаді машиніста екскаватора 5-го розряду у відповідача.

20.03.2019 р. позивач був переведений на роботу машиністом скрепера 6-го розряду.

26.06.2020 р. з позивачем стався нещасний випадок, який не пов`язаний з виробництвом, що підтверджується копією акту розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався 26.06.2020 р. о 11:30 год., від 06.07.2020 р., затвердженого начальником ВП Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель ДП Львіввугілля від 07.07.2020 р.

Одним із заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам, комісією вирішено направити позивача, після одужання, на позачерговий медичний огляд з метою встановлення протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу з впливом на нього шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища.

З 27.06.2020 р. по 15.07.2020 р. позивач перебував на лікуванні у лікарів кардіологів.

16.07.2020 р. позивач був скерований на позачерговий медичний огляд.

Рішенням лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) позивачу була видана довідка від 07.08.2020 р. №398, в які зазначено, що відповідно до наказу МОЗ №246 від 21.05.2007 р. додаток 4, п.5.4, п.п. 5.3.2, йому протипоказана робота в умовах шуму і фізичного навантаження (протипоказана робота машиніста скрепера).

Вказані обставини підтверджуються копіями листка непрацездатності серії АДХ №976621, довідки КП ЦМЛ ЧМР від 07.08.2020 р. за №398, листа КП ЦМЛ ЧМР від 10.02.2021 р. за №986.

Наказом відповідача №145 від 10.08.2020 р., на підставі довідки КП ЦМЛ ЧМР від 07.08.2020 р. за №398, та доповідної записки начальника дільниці про відсторонення від роботи, позивача 10.08.2020 р. відсторонено від роботи за станом здоров`я, та визначено як час простою не з вини працівника. Позивач відмовився від підписання та ознайомлення з даним наказом, що зафіксовано актом №07/264 від 10.08.2020 р.

З 11.08.2020 р. по 18.08.2020 р. позивач перебував у черговій щорічній основній відпустці.

Листом відповідача №07/282 від 18.08.2020 р., у відповідності до довідки КП ЦМЛ ЧМР від 07.08.2020 р. за №398, позивача повідомлено про те, що установити умови легшої роботи за професією машиніст скрепер неможливо, також відсутні вакантні робочі місця, посади, які б відповідали рекомендованим йому умовам праці.

Наказом відповідача №148 від 19.08.2020 р., на підставі довідки КП ЦМЛ ЧМР від 07.08.2020 р. за №398, та доповідної записки начальника дільниці про відсторонення від роботи, позивача 19.08.2020 р. відсторонено від роботи за станом здоров`я, та визначено як час простою не з вини працівника. Позивач відмовився від підписання та ознайомлення з даним наказом, що зафіксовано актом №07/284 від 19.08.2020 р.

19.08.2020 р. о 08:45 год. позивачу було запропоновано взяти участь у засіданні профкому щодо розгляду питання про його звільнення з підприємства по п.2 ст. 40 КЗпП України, в присутності членів комісії позивач відмовився взяти участь в засіданні та залишив територію управління (копія акту від 19.08.2020 р.).

З 19.08.2020 р. по 28.08.2020 р. (включно) позивач перебував на лікарняному, що підтверджується оригіналом листка непрацездатності серії АДФ №953825, копією листа КП ЦМЛ ЧМР №5626 від 25.09.2020 р.

З матеріалів справи встановлено, а також не заперечувалось сторонами, позивач у передбачений законом спосіб не повідомив відповідача про те, що перебував з 19.08.2020 р. по 28.08.2020 р. (включно) на лікарняному.

Наказом відповідача №149 від 20.08.2020 р., на підставі довідки КП ЦМЛ ЧМР від 07.08.2020 р. за №398, та доповідної записки начальника дільниці про відсторонення від роботи, позивача 20.08.2020 р. відсторонено від роботи за станом здоров`я, та визначено як час простою не з вини працівника. Позивач відмовився від підписання та ознайомлення з даним наказом, що зафіксовано актом №07/288 від 20.08.2020 р.

20.08.2020 р. о 08:30 год. позивачу в телефонному режимі було запропоновано взяти участь у засіданні профкому щодо розгляду питання про його звільнення з підприємства по п.2 ст. 40 КЗпП України, в присутності членів комісії позивач відмовився взяти участь в засіданні та на цьому телефонна розмова була завершеною (копія акту від 20.08.2020 р.).

20.08.2020 р., за згодою профспілкового комітету (протокол №9а від 20.08.2020 р.) у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я і неможливістю переведення на іншу роботу, позивача звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України (наказ ВП Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель ДП Львіввугілля №76-к/тр від 20.08.2020 р.).

З даним наказом позивач ознайомився 31.08.2020 р., що зафіксовано його підписом.

Листом відповідача №07/289 від 20.08.2020 р., на адресу позивача було скеровано копію вказаного вище наказу про звільнення, а також копію листа №07/282 від 18.08.2020 р. в якому було роз`яснено про неможливість переведення на легшу роботу та відсутність на підприємстві вакантних робочих місць.

Відповідно до копії листом Львівської територіальної організації Профспілки працівників вугільної промисловості України №56 від 09.09.2020 р., відповідача було повідомлено про те, що вказаний вище наказ про звільнення виданий з порушенням абз. 3 п.11 ст. 40 КЗпП України. Запропоновано відмінити наказ про звільнення і надати позивачу місце роботи згідно абз. 2 п.11 ст. 40 КЗпП України.

Згідно копії наказу ВП Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель ДП Львіввугілля №94-к/тр від 25.09.2020 р., у зв`язку із виявленою тимчасовою непрацездатністю позивача (лист КП ЦМЛ ЧМР №5626 від 25.09.2020 р.), дата звільнення останнього за наказом від 20.08.2020 р. №76-к/тр є недійсною, зазначено, що позивач звільнений 31.08.2020 р.

Згідно копії довідки №07/134 від 26.02.2021 р., станом на день звільнення позивача з роботи, на підприємстві були вакантними наступні посади: машиніст бульдозера V розряду (5 посад); машиніст скрепера VІ розряду (1 посада); машиніст екскаватора V розряду (1 посада); машиніст екскаватора ІV розряду (1 посада); інженер-енергетик І категорії (1 посада).

Відповідно до копії акту №07/285 від 19.08.2020 р., позивачу о 08:15 год. 19.08.2020 р. було запропоновано в нарядній дільниці формування, профілактики породних відвалів відокремленого підрозділу, написати заяву про переведення на легшу роботу, проте в присутності членів комісії позивач категорично відмовився від даної пропозиції, та залишив приміщення нарядної та територію підприємства, і до кінця дня не відповідав на телефонні дзвінки.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено процедуру звільнення позивача з посади машиніста скрепера VI розряду дільниці з формування і профілактики породних відвалів.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України, Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2 статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 169 КЗпП України та ст. 17 ЗУ Про охорону праці роботодавець зобов`язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов`язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров`я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров`я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Роботодавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників за своєю ініціативою, якщо стан здоров`я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов`язки.

Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій затвердженим наказом МОЗ України від 21.05.2007 року № 246, розробленим на виконанняст. 17 ЗУ Про охорону здоров`я , передбачено процедуру проведення попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.

Документальне підтвердження щодо тимчасової втрати працездатності відповідно до зазначених вище норм законів, та наказів МОЗ України, надає в своєму висновку ЛКК.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Виявлена невідповідність займаній посаді за станом здоров`я полягає в тому що: працівник за станом здоров`я не може впоратися з трудовими обов`язками (при цьому відсутня провина працівника в неналежному виконанні обов`язків); продовження даної роботи протипоказано працівникові за станом здоров`я (відповідно до карти умов праці на робочому місці) та створює загрозу його життю й здоров`ю; через стан здоров`я подальше виконання працівником трудових обов`язків створює небезпеку для членів трудового колективу, або громадян, яких обслуговує працівник, і це перешкоджає подальшому продовженню роботи.

Статтею 170 КЗпП України передбачено, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести за їх згодою на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України Про охорону праці працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.

Не можна визнати законним звільнення лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов`язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. Проте у випадках, коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного та електротранспорту тощо), позбавлення цього права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі з додержанням правил ч.2ст.40 КЗпП. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Роботодавець може звільнити працівника у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, лише у випадках: відсутності вакантного робочого місця, посади, на які повинен перевести роботодавець працівника відповідно до медичного висновку; за умови відмови працівника від переведення на іншу легшу роботу згідно з рекомендаціями медичного висновку відповідно до вимог статті 170 КЗпП України; якщо згідно з медичним висновком працівник визнається непрацездатним і не визначаються види робіт, які він може виконувати в силу такої його працездатності та необхідності охорони його здоров`я.

Судом встановлено, що невідповідність позивача виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, підтверджується довідкою КП Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради №398 від 07.08.2020 р.

Разом з тим, згідно вказаної довідки, позивач не був визнаним непрацездатним, а потребував переведення на іншу легшу роботу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не було дотримано процедури звільнення позивача із займаної посади.

Зокрема, позивачу не було запропоновано переведення на іншу легшу роботу, листом від 18.08.2020 р. №07/282, відповідач повідомив про відсутність вакантних посад на підприємстві та безальтернативно поставив позивача перед фактом неминучого звільнення на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України.

Суд першої інстанції надав правильну оцінку долученому відповідачем акту №07/285 від 19.08.2020 р., з якою погоджується колегія суддів та вважає такий акт доказом формального дотримання порядку звільнення позивача, яким нібито було зафіксовано відмову позивача від написання заяви про переведення на легшу роботу, оскільки за день до його складання відповідач проінформував позивача про відсутність можливих вакантних посад, що в свою чергу є абсолютно протилежною за змістом інформацією.

Судом першої інстанції також правильно взято до уваги те, що сукупність досліджених судом доказів свідчать про те, що позиція відповідача щодо звільнення позивача суттєво змінювалась, починаючи з моменту попередження його листом про звільнення та відсутності інших альтернативних вакансій (№07/282 від 18.08.2020 р.), самого звільнення (наказ №76-к/тр від 20.08.2020 р.), а також з часу звернення позивача до суду з даним позовом, в ході розгляду якого було долучено ряд доказів, які за своїм змістом суперечать обставинам справи на момент звільнення позивача.

Зокрема вказані факти були встановлені судом з пояснень представників відповідача, вказаного вище акту №07/285 від 19.08.2020 р., а також довідки №07/134 від 26.02.2021 р. в якій зафіксовано ряд вакантних посад на підприємстві на момент звільнення позивача.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав звільнення позивача із займаної посади.

Разом з тим, судом правильно визначено, що позивач підлягає поновленню на роботі з 01.09.2020 р. та саме з цього часу необхідно провести обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В позовній заяві, позивач просив поновити його на роботі з 20.08.2020 р. та стягнути середній заробіток, в обґрунтування чого посилається на те, що на момент винесення наказу про звільнення від 20.08.2020 р. він перебував на лікарняному, що свідчить про порушення відповідачем абз. 3 п.11 ст. 40 КЗпП України.

Вказані доводи позивача суд правильно відхилив, оскільки про перебування позивача на лікарняному на момент винесення наказу про звільнення від 20.08.2020 р. відповідачу не було відомо, що встановлено та підтверджено матеріалами справи та не оспорювалось сторонами.

У передбачений законом спосіб позивач не повідомив відповідача про те, що перебував з 19.08.2020 р. по 28.08.2020 р. (включно) на лікарняному.

Про можливе звільнення останнього з роботи у період непрацездатності, відповідачу стало відомо з моменту ознайомлення позивачем із вказаним наказом про звільнення, тобто 31.08.2020 р., про що він особисто зазначив під наказом.

З цього часу відповідач скерував відповідні запити до медичного закладу для отримання інформації, яка б підтвердила чи спростувала факт перебування позивача на лікарняному, та 25.09.2020 р. отримав відповідь (лист КП ЦМЛ ЧМР №5626 від 25.09.2020 р.), якою було підтверджено інформацію щодо перебування позивача у вказаний вище період на лікуванні.

З метою поновлення порушеного права позивача, якого було звільнено у період непрацездатності, після отримання підтвердженою інформації з медичного закладу, відповідачем було винесено наказ №94-к/тр від 25.09.2020 р., яким було змінено дату звільнення на 31.08.2020 р.

Такі дії відповідача є правомірними, оскільки наслідком звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Вище викладені висновки й міркування відповідають позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.11.2020 р. по справі № 389/2004/16-ц (провадження № 61-3903св20).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивач підлягає поновленню на роботі з 01.09.2020 р. та саме з цього часу необхідно провести обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У п.32 ч.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів прописано, що у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзаців пункту 8 вищевказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно копії довідки відповідача №07/133 від 26.02.2021 р., у період часу з 20.08.2020 р. та станом на березень 2021 р., підприємство працювало у звичному робочому режимі, закриття підприємства на період карантину не проводилось.

Відповідно до копії довідки відповідача №16 від 19.08.2020 р., заробітна плата позивача за травень-червень 2020 року сукупно становила 17 210,84 грн. (травень 2020 р. - 8 154,70 грн., червень 2020 р. - 9 056,14 грн.). За вказаний період позивачем було відпрацьовано 38 днів (травень 2020 р. - 19 д., червень 2020 р. - 19 д.), що підтверджується довідкою відповідача №07/207 від 05.04.2021 р.. Отже, середньоденна заробітна плата позивача, за вказаний період, становила 452,92 грн.

Судом встановлено до позивач був звільнений з роботи 31.08.2020 р. (накази відповідача №76-к/тр від 20.08.2020 р. та №94-к/тр від 25.09.2020 р.). Кількість днів вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2020 року по 06 квітня 2021 року становить 151 робочий день.

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить: 17 210,84 ? 38 ? 151 = 68 390, 44 грн.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розрахунком розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий здійснений у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням встановлених обставин справи щодо періоду його нарахування та його правильність не спростована стороною відповідача.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оцінюючи посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного суду від 22.10.2018 року у справі № 524/7104/16-ц, як на підставу для відмови у позові, колегія суддів виходить з того встановлені обставини справи не є тотожними та в повній мірі не відповідають встановленим обставинам у цій справі, а відтак, не можуть бути застосовані у даній справі, як підстава для відмови у позові.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: …при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду… .

Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Львіввугілля в особі Відокремленого підрозділу Червоноградське спецуправління з гасіння териконів та рекультивації земель Державного підприємства Львіввугілля залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 06 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2021 року.

Головуючий: Н. П. Крайник

Судді: О. М. Ванівський

О. Я. Мельничук