Постанова

від 10.11.2021 по справі 641/1814/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

місто Київ

справа № 641/1814/20

провадження № 61-18659св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Прокуратура Автономної Республіки Крим, Перша севастопольська державна нотаріальна контора,

третя особа - Департамент реєстрації Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся до суду з позовом до Прокуратури Автономної Республіки Крим (далі - Прокуратура АРК), Першої севастопольської державної нотаріальної контори, третя особа - Департамент реєстрації Харківської міської ради, у якому просив скасувати заборону на відчуження та звільнити з-під арешту належну йому 1/4 частку земельної ділянки, кадастровий № 6310136900:01:020:0003, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 0864 га, що накладений Першою севастопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови прокуратури Балаклавського району Автономної Республіки Крим від 13 липня 1999 року, реєстровий № 7210267.

Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що йому на праві спільної часткової власності належить частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , інші 3/4 частки належать його дружині ОСОБА_2 . Маючи намір укласти договір дарування належної йому частки земельної ділянки, він звернувся до нотаріуса та дізнався про наявність обтяження у виді арешту належного йому майна, накладеного Першою севастопольською державною нотаріальною конторою на підставі постанови прокуратури Балаклавського району б/н від 13 липня 1999 року, реєстровий № 7210267. Зазначив, що такий арешт на його майно накладений помилково, адже він ніколи під слідством не перебував, до кримінальної відповідальності не притягувався. Позивач зазначив, що накладення арешту на належне йому нерухоме майно обмежує його у можливості реалізації права власності.

Стислий виклад заперечень відповідача

Прокуратура АРК позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року позов задоволено. Скасовано заборону на відчуження та звільнено з-під арешту належну ОСОБА_1 1/4 частку земельної ділянки, кадастровий № 6310136900:01:020:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 0864 га, що накладений Першою севастопольського державною нотаріальною конторою на підставі постанови прокуратури Балаклавського району АРК від 13 липня 1999 року, реєстровий № 7210267.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що Прокуратура АРК надала суду інформацію, що наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора України від 12 червня 2014 року за № 33ш Прокуратуру АРК передислоковано до міста Київ. Єдиний реєстр досудових розслідувань

(далі - ЄРДР, Реєстр) функціонує з 20 листопада 2012 року рішення щодо кримінальних правопорушень, які станом на 18 листопада 2012 року перебували в провадженні, вносяться слідчими до цього Реєстру після попереднього обліку кримінальних правопорушень та раніше прийнятих щодо них рішень. Рішення щодо кримінальних правопорушень минулих років та щодо яких станом на 18 листопада 2012 року зупинено чи закрито кримінальне провадження, вносяться до Реєстру після відновлення провадження у них або скасування постанови про закриття кримінального провадження. Згідно з відомостями ЄРДР за органами досудового розслідування АРК та м. Севастополь не обліковується кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи викладене, суд визнав пред`явлені ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу Прокуратури АРК задоволено, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року скасовано, позов залишено без задоволення. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням юридичної особи Прокуратури АРК є м. Київ, вул. Ділова, 24. Керівник - Поночовний Ігор Миколайович . Натомість місцезнаходження юридичної особи прокуратури м. Севастополя є м. Севастополь, вул. Павліченко, 1. Позивач клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем не заявляв.

Установивши, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 14 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначено, що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах щодо належного відповідача у справі, а саме Прокуратури АРК або прокуратури м. Севастополя. Заявник вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо неналежного відповідача у справі суперечить наказу Генерального прокурора України від 23 грудня 2015 року № 414;

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 910/11266/17, щодо права на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно.

Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником рішення суду апеляційної інстанції зазначені підстави, які згадані у пунктах 1, 3 частини другої статті 389, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 04 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 належить 1/4 частка земельної ділянки, загальною площею 0, 0864 га, кадастровий № 6310136900:01:020:0003, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер ХР№065844, виданого Харківським міським управлінням земельних ресурсів 06 серпня 2003 року, а також договору про визначення часток майна у спільній сумісній власності, посвідченого 23 березня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Товстолужською О. В.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів майна щодо суб`єкта від 21 листопада 2019 року щодо належної ОСОБА_1 1/4 частки земельної ділянки, загальною площею 0, 0864 га, кадастровий № 6310136900:01:020:0003, за адресою: АДРЕСА_1 , Першою севастопольською державною нотаріальною конторою 19 травня 2008 року встановлено обтяження у виді арешту на підставі постанови Прокуратури Балаклавського району АРК від 13 липня 1999 року. Зазначене обтяження застосовано стосовно усього майна ОСОБА_1 без зазначення ідентифікаційного податкового номера особи, майно якої перебувало під забороною відчуження.

Згідно з довідкою МВС України, серія ААА № 0839157, за обліками МВС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова на території України станом на 21 лютого 2020 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не мав та в розшуку не перебував.

Прокуратурою АРК надано суду інформацію, що наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора України від 12 червня 2014 року № 33ш Прокуратуру АРК передислоковано до міста Києва. Єдиний реєстр досудових розслідувань функціонує з 20 листопада 2012 року. Рішення щодо кримінальних правопорушень, які станом на 18 листопада 2012 року перебували в провадженні, вносяться слідчими до Реєстру після попереднього обліку кримінальних правопорушень та раніше прийнятих щодо них рішень. Рішення щодо кримінальних правопорушень минулих років та щодо яких станом на 18 листопада 2012 року зупинено чи закрито кримінальне провадження вносяться до Реєстру після відновлення провадження у них або скасування постанови про закриття кримінального провадження.

Згідно з відомостямиЄРДР за органами досудового розслідування АРК та м. Севастополь не обліковується кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Перевіряючи законність та обґрунтованість постановлених у справі рішень, Верховний Суд зробив такі висновки.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI Перехідні положення КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження

№ 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження

№ 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано, що судами не встановлено, що спірне кримінальне провадження, у межах якого накладено арешт на належне позивачу майно, триває та не було закритим на момент набрання чинності КПК України 2012 року, з огляду на що суд погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність скасування арешту.

Водночас апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував таке.

Як встановлено судами та не заперечувалося відповідачем, наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора України від 12 червня 2014 року № 33ш Прокуратуру АРК передислоковано до міста Київ.

При цьому згідно із пунктом 3 розділу І наказу Генеральної прокуратури України від 23 грудня 2015 року № 414 Про затвердження Порядку організації діяльності органів прокуратури у зв`язку з тимчасовою окупацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя , зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19 січня 2016 року за № 102/28232, функції прокуратури міста Севастополя покладаються на Прокуратуру АРК.

Зазначений наказ був чинним на момент звернення до суду із позовом та ухвалення оскаржуваного рішення.

Врахувавши наведене, є протиправними та помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач звернувся до неналежного відповідача, взявши до уваги те, що місцезнаходження юридичної особи прокуратури м. Севастополя є м. Севастополь, вул. Павліченко, 1, а позивач залучив відповідачем Прокуратуру АРК, місцезнаходженням якої є м. Київ, вул. Ділова, 24.

Верховний Суд виходить з того, що відповідачем у справі є орган державної влади, який виконує усі покладені на нього Конституцією та законами України публічно-правові функції органів системи прокуратури України на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Відповідно, висновки суду апеляційної інстанції про залучення до участі у справі неналежного відповідача є помилковими та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, з огляду на що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Надаючи оцінку підставам касаційного оскарження, Верховний Суд констатує, що наявність таких підтвердилася, при цьому погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за встановлених обставин у цій справі публічні владні функції прокуратури міста Севастополя як органу державної влади покладаються на Прокуратуру АРК, яка передислокована до м. Києва, ці висновки суду є правомірними та обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 та залишення в силі рішення суду першої інстанції, тому судовий збір, сплачений заявником за подання касаційної скарги, підлягає компенсації йому за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасувати, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 681, 60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко