Постанова

від 12.11.2021 по справі 388/496/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2021 року м. Кропивницький

справа № 388/496/21

провадження № 22-ц/4809/1481/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Єгорової С. М., учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Володимирівське ,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства Володимирівське на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2021 року у складі судді Баранського Д. М. і

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства Володимирівське (далі - ФГ Володимирівське ) та просила стягнути на свою користь 148 555 грн середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 20 000 грн моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що в період з 05 жовтня 2006 року по 01 листопада 2013 року позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

Під час перебування у трудових відносинах ФГ Володимирівське їй було нараховано, але не виплачено заробітку плату у розмірі 68 284 грн.

Після звільнення остаточний розрахунок з ОСОБА_1 не був проведений, а тому вона звернулась до суду.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року з відповідача стягнуто на користь позивача 68 284 грн невиплаченої заробітної плати, 117 200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою строків її виплати, а всього 185 484,35 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову та стягнуто з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

25 березня 2021 року ОСОБА_1 отримала зазначені присуджені грошові кошти.

З огляду на те, що ФГ Володимирівське сплатило на користь позивача належні їй суми на момент звільнення (01 листопада 2013 року) лише 25 березня 2021 року, тобто із затримкою у 2 701 день, а відтак відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що з вини відповідача порушено її право на оплату праці, що призвело до душевних страждань, оскільки їй довелося існувати за рахунок доходів чоловіка, а вона змушена була долучати додаткові зусилля для організації свого життя.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 101 695 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, 12 90,86 грн судових витрат, а всього 102 985,86 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що 68284 грн заробітної плати належної позивачці при звільненні, не було виплачено їй у день звільнення, а тому середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Проте, позивач при обчисленні розміру середнього заробітку, заробітну плату за фактично відпрацьовані робочі дні протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню ділила на число робочих днів за цей період та множила на число календарних, а не робочих днів, що мають бути оплачені середнім заробітком.

Суд першої інстанції не вбачав очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача та вважав розмір справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення трудового права позивачки на отримання заробітної плати, постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року раніше вже було стягнуто з відповідача на її користь моральну шкоду, яка у свою чергу відшкодовується одноразово.

В апеляційній скарзі ФГ Володимирівське просить змінити рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2021 року в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його розмір до 50 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним в частині незастосування судом принципу співмірності при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Суд першої інстанції не звернув увагу на дії позивача, яка за період роботи заробітну плату не вимагала, а після звільнення впродовж восьми років з вимогами про стягнення заробітку за час розрахунку при звільненні не зверталась, звернувшись лише через п`ять років після звільнення з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі, при цьому, не заявляючи вимоги про середній заробіток.

Впродовж періоду з 05.10.2006 по 01.11.2013 ФГ Володимирівське не вело господарської діляності, так як входило до СФО Володимирівське та всю господарську діяльність з використанням рухомого і нерухомого майна ФГ Володимирівське вело СФО Володимирівське , а жодному працівнику заробітна плата не нараховувалась.

19 березня 2021 року, у зв`язку з відсутністю у відповідача оборотних коштів, заборгованість із заробітної плати та компенсація заробітної плати сплачені позивачу третьою особою через виконавчу службу, а відповідно до копій звітів про фінансові результати відповідач не мав можливості сплатити грошові кошти ОСОБА_1 у заявленій сумі.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що боржник знав про наявність заборгованості та зволікав з погашенням боргу.

ФГ Володимирівське звертало увагу суду на те, що трудовий договір з позивачем не укладався в розумінні вимог КЗпП України, а позивач жодного дня не працювала в відповідача.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди не оскаржується, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в цій частині його не переглядає.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить 168 555 грн, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2021 становить 227 000 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом № 3-к від 05 жовтня 2006 ОСОБА_1 з цього дня було прийнято на роботу до ФГ Володимирівське .

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 , вона отримувала доходи у виді заробітної плати у ФГ Володимирівське в період з 05 жовтня 2006 року по 01 листопада 2013 року.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року стягнуто з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 68 284 грн невиплаченої заробітної плати, 117 200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою строків її виплати, а всього 185 484,35 грн. В іншій частині позову відмовлено. Цим рішенням вирішено питання про судові витрати.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року в частині відмови у позові про відшкодування моральної шкоди, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовної вимоги. Стягнуто з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Цією постановою вирішено питання про судові витрати.

Постановою старшого державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Биченко Т.В. від 29 березня 2021 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 388/986/18, виданого 02 жовтня 2019 року Долинським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 68 284 грн невиплаченої заробітної плати та 117 200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати, а всього 185 484,35 грн, з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження (за фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відсутня очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача та вважав такий розмір справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя .

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила наступне.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року стягнуто з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 68 284 грн невиплаченої заробітної плати, 117 200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою строків її виплати (а. с. 6-7).

Вказаним судовим рішенням встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно перебувала у трудових відносинах з ФГ Володимирівське з 05.10.2006 до жовтня 2013 року та їй нараховувалась заробітна плата, загальний розмір якої, згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 дорівнює 68 284 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року в частині відмови у позові про відшкодування моральної шкоди, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовної вимоги. Стягнуто з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди (а. с. 8-12).

Постановою старшого державного виконавця Долинського РВ ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області від 09.10.2019 відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 388/986/18, виданого 02.10.2019 Долинським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 68 284 грн невиплаченої заробітної плати та 117 200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати, а всього 185 484,35 грн (а.с. 13).

Випискою про рух коштів в АТ КБ ПриватБанк ОСОБА_1 в період з 01.01.2020 по 26.03.2021 підтверджується, що за вказаний період на її рахунок надходили кошти в розмірах 10 000 грн, 176 349,59 грн, 600 грн та 9 134,76 грн, на виконання виконавчого листа № 388/986/18 від 02.10.2019 (а. с. 14).

Постановою старшого державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Биченко Т.В. від 29 березня 2021 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 388/986/18, виданого 02 жовтня 2019 року Долинським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ФГ Володимирівське на користь ОСОБА_1 68 284 грн невиплаченої заробітної плати та 117 200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати, а всього 185 484,35 грн, з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження (за фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) (а. с. 15).

З викладеного вбачається, що 68 284 грн заробітної плати належної позивачці при звільненні, не було виплачено їй у день звільнення.

За змістом п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Врахувуючи викладене середній заробіток за весь час затримки розрахунку ОСОБА_1 має обраховуватись таким чином.

555 - середньоденна заробітна плата (2420 - заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню (вересень, жовтень 2013 року) / 44 - число робочих днів за цей період = 55) х 1849 (число робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком) = 101 695 грн.

Разом з тим, суд враховує, що позивач звернулась до суду з цим позовом у квітні 2021 року, тобто зі спливом більш ніж семи років після звільнення з роботи, яке мало місце в жовтні 2013 року.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених обставин позивач не довела, що зверталась на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати, а реалізувала таке право лише у квітні 2021 року, подавши позов.

Крім того, позивачем не доведено, що вона не знала про наявність права на вказані виплати або, що були інші обставини, які заважали реалізувати їй зазначене право.

Сума компенсації позивачу середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (101 695 грн), яку встановив суд першої інстанції, є майже в два рази більша ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (68 284 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 68 284 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому в оскаржуваній частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП України за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 68 284 грн.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що всю господарську діяльність з використанням рухомого і нерухомого майна ФГ Володимирівське вело СФО Володимирівське , а жодному працівнику заробітна плата не нараховувалась, а позивач жодного дня не працювала в відповідача, з огляду на обставини встановлені рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року у справі № 388/986/18, яке набрало законної сили.

Той факт, що 19 березня 2021 року, у зв`язку з відсутністю у відповідача оборотних коштів, заборгованість із заробітної плати та компенсація заробітної плати сплачені позивачу третьою особою через виконавчу службу, суд також не бере до уваги, з огляду на те, що він не є достатньою підставою для зменшення розміру середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку в розумінні критеріїв, визначених в постанові Великої Палати Верховного Суду від від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та зміною рішення суду першої інстанції в частині розміру середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 501,15 грн (2 228,33*22,49%) судвого збору сплаченого за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Володимирівське задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2021 року в частині розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Володимирівське про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Стягнути з Фермерського господарства Володимрівське (код ЄДРПОУ 31492984) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 68 284 (шістдесят вісім тисяч двісті вісімдесят чотири) грн середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фермерського господарства Володимрівське (код ЄДРПОУ 31492984) 501 (п`ятсот одна) грн 15 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України .

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді А. М. Головань

С. М. Єгорова