Постанова

від 10.11.2021 по справі 204/2270/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 204/2270/18

провадження № 61-16714св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчук М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року у складі судді Черкез Д. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., КаратаєвоїЛ. О., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 27 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно якого відповідач взяв у позивача в борг грошові кошти в сумі 120 000,00 доларів США та зобов`язався повернути зазначену суму не пізніше грудня 2010 року. На підтвердження факту укладення договору позики відповідачем власноручно була складена розписка. Свої зобов`язання відповідач не виконав, кошти у визначений сторонами строк, не повернув. На неодноразові телефонні дзвінки позивача відповідач не відповідає, повністю ігнорує вимоги про повернення позики. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. З огляду на те, що договором не передбачено інший розмір процентів річних, то позивач вважає необхідним також стягнути з відповідача, у відповідності до положень статті 625 ЦК України, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Крім того, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відсотки за користування грошовими коштами за період з 04 квітня 2016 року по 04 квітня 2018 року складають 34 765,87 доларів США., а 3 % річних за вказаний період становлять 7 089,70 доларів США. При цьому, згідно тексту розписки, укладеної сторонами, кінцевим строком повернення позики сторони погодили грудень 2010 року. Таким чином, строк позовної давності для вимог про стягнення заборгованості з відповідача спливав у грудні 2013 року.

Водночас, на неодноразову вимогу позивача про повернення позики, відповідач 12 червня 2013 року та 04 квітня 2016 року частково почав повертати грошові кошти у сумі 1 000,00 доларів США, що підтверджується розписками про часткове повернення грошових коштів.

У зв`язку із викладеним, позивач вважає, що позовна давність пред`явлення вимог не спливла, оскільки переривалась вчиненням відповідачем дій з виконання обов`язку за договором позики, а тому боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов`язання відповідно до умов договору позики (розписки). До теперішнього часу відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов`язання. Суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача у доларах США, посилаючись при цьому на висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 761/12665/14-ц.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 27 вересня 2009 року у загальному розмірі: 159 855,57 доларів США, з яких: 118 000,00 доларів США - сума основної заборгованості, 34 765,87 доларів США - відсотки за користування грошовими коштами, 7 089,70 доларів США - 3 % річних за користування грошовими коштами, а також судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 04 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними доказами, що позику від позивача отримав саме ОСОБА_2 , у зв`язку з чим суд не може встановити особу позичальника. Також, позивачем не доведено належними доказами наявність у нього даної суми, що дало йому можливість надати позику.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 04 червня 2018 року скасовано. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 118 000,00 дол. США, що згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют станом на 04 квітня 2018 року становить 4 208 928,10 грн, в тому числі: 3 106 889,02 грн - сума основної заборгованості; 186 668,74 грн - 3 % річних від простроченої суми; 915 370,34 грн - відсотки за користування грошовими коштами. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 22 025,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 04 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки не отримував повістку про виклик до суду та не був присутнім у судових засіданнях, а повернуті листи без їх вручення адресату не свідчать про фіксацію факту належного його повідомлення.

Короткий зміст оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, щоміж сторонами дійсно було укладено договір позики, але позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами, про застосування якого заявлено відповідачем. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо сплати відповідачем частини боргу. Відповідач заперечує факт повернення боргу позивачу та отримання від нього відповідних розписок від 12 червня 2013 року та від 04 квітня 2016 року. Позивачем ОСОБА_1 не надані на підтвердження вищевказаного відповідних доказів, а копії розписок, наданих позивачем, від 12 березня 2013 року та від 04 квітня 2016 року про отримання від відповідача ОСОБА_2 коштів у сумі по 1000 доларів США в якості погашення боргу за борговою розпискою від 27 вересня 2009 року, не є належними та допустимими доказами. На підтвердження повернення коштів 12 червня 2013 року у сумі 1 000 доларів США та 04 квітня 2016 року у сумі 1 000 доларів США, повинні були бути представлені оригінали розписок саме відповідачем ОСОБА_2 , а не позивачем ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень просив скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не надали оцінки доказам, які містяться у матеріалах справи, зокрема копіям розписок від 12 червня 2013 року та від 04 квітня 2016 року. Позивач протягом усього розгляду справи зазначав, що оригінали розписок про часткове повернення боргу зберігаються у відповідача, а з огляду на частину статті 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналів розписок про часткове повернення боргу, зокрема за ініціативою суду. Суд повинен був витребувати оригінали розписок не від позивача, який з самого початку справи зазначав, що оригінали зберігаються у відповідача, а саме у останнього, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково, зазначити правові аргументи на їх спростування, це процесуальний обов`язок суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У березні 2021 року матеріали цивільної справи № 204/2270/18 надійшли до Верховного Суду та 11 березня 2021 року передані судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 27 вересня 2009 року ОСОБА_1 надав у позику відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 120 000,00 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою від 27 вересня 2009 року.

Згідно вказаної розписки відповідач зобов`язався повернути позивачу борг у сумі 120 000,00 доларів США у грудні 2010 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У справі, що переглядається, суди встановили, що за розпискою від 27 вересня 2009 року, яка знаходиться у позивача, ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 кошти у сумі 120 000 доларів США та зобов`язався повернути борг до грудня 2010 року;

договір позики є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом недійсним не визнавався, зобов`язання не припинено ані шляхом його виконання, ані з інших підстав, встановлених Законом.

Встановивши, що боргові зобов`язання відповідачем не виконані, суди дійшли правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості та 3 % річних є обґрунтованими.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначав, що перебіг позовної давності перервався, оскільки відповідач частково погашав борг, а саме 12 червня 2013 року та від 04 квітня 2016 року.

В той же час на підтвердження даної обставини належні докази не були надані.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність зазначених обставин та встановивши, що строк повернення позики сплинув 31 грудня 2010 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 05 квітня 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку, правильно відмовили в задоволенні позовних вимогв частині стягнення заборгованості та 3 % річних.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не витребувано оригінали розписок у відповідача, безпідставні, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 категорично заперечував проти існування вказаних розписок.

В той же час неможливо погодитись з висновками судів щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 28 липня 2021 року у справі справа № 337/4737/17-ц (провадження № 61-3494св20) зазначено, що суди встановили, що предметом договору позики виступали кошти в іноземній валюті - доларах США, а розмір процентів сторонами не був визначений. Облікова ставка Національного банку України (далі - НБУ) є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. Висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16. У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження 14-465цс18) .

У справі, що переглядаєтьсяпредметом договору позики виступали кошти в іноземній валюті - доларах США, розмір процентів сторонами не був визначений, тому положення частини першої статті 1048 ЦК України щодо можливості розрахунку розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку не можуть бути застосовані, тобто позовні вимоги в цій частині необґрунтовані.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування позикою, але помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду 28 липня 2021 року у справі справа № 337/4737/17-ц (провадження № 61-3494св20), колегія суддів вважає, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування позикою, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук