Окрема думка

від 10.11.2021 по справі 204/2270/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 204/2270/18

провадження № 61-16714св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції постанови. В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишив без змін.

При цьому колегія суддів вказала, що:

перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначав, що перебіг позовної давності перервався, оскільки відповідач частково погашав борг, а саме 12 червня 2013 року та від 04 квітня 2016 року.

В той же час на підтвердження даної обставини належні докази не були надані.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність зазначених обставин та встановивши, що строк повернення позики сплинув 31 грудня 2010 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 05 квітня 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку, правильно відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості та 3 % річних.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не витребувано оригінали розписок у відповідача, безпідставні, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 категорично заперечував проти існування вказаних розписок .

Не можу погодитися із постановою колегії суддів з таких мотивів.

1. У справі, що переглядалася, ключовими питаннями, на які мав відповісти Верховний Суд, є те:

1.1. в кого (боржника чи кредитора) має бути оригінал розписки в розумінні частини першої статті 545 ЦК України;

1.2. чи мало місце переривання перебігу позовної давності.

2. Фактичні обставини

2.1. 27 вересня 2009 року позивач ОСОБА_1 надав у позику відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 120 000 дол. США, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_2 від 27 вересня 2009 року.

2.2. Згідно вказаної розписки відповідач зобов`язався повернути позивачу борг у сумі 120 000 доларів США у грудні 2010 року.

2.3. Позивачем надано копії письмових розписок ОСОБА_1 від 12 червня 2013 року та від 04 квітня 2016 року, в яких зазначено, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 12 червня 2013 року 1 000 доларів США та 04 квітня 2016 року 1 000 доларів США в якості часткового погашення боргу за розпискою від 27 вересня 2009 року;

2.5. суд першої інстанції зазначив, що стороною відповідача заперечується факт повернення відповідачем позивачу 12 червня 2013 року та 04 квітня 2016 року будь-яких грошових коштів, в тому числі і в якості часткового погашення боргу за розпискою від 27 вересня 2009 року. За клопотанням представника відповідача, 10 березня 2020 року в судовому засіданні судом було витребувано у позивача оригінали вищезазначених розписок від 12 червня 2013 року та від 04 квітня 2016 року. Однак, оригінали вищевказаних розписок стороною позивача суду надані не були, у зв`язку відсутністю оригіналів розписок у позивача. Оскільки стороною позивача так і не надано витребувані судом оригінали письмових розписок ОСОБА_1 від 12 червня 2013 року та від 04 квітня 2016 року, та враховуючи, що стороною відповідача не визнається факт часткового погашення боргу, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 95 ЦПК України, суд не бере до уваги ці розписки в якості доказів щодо підтвердження факту здійснення відповідачем ОСОБА_2 часткового погашення боргу за розпискою від 27 вересня 2009 року.

2.6. суд апеляційної інстанцій вказав, що стосовно посилань позивача щодо переривання позовної давності шляхом часткового повернення боргу, то матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо сплати відповідачем частини боргу. Крім того, відповідач заперечує факт повернення боргу позивачу та отримання від нього відповідних розписок від 12.06.2013 р. та від 04.04.2016 р. Позивачем ОСОБА_1 не надані на підтвердження вищевказаного відповідних доказів, а копії розписок, наданих позивачем, від 12.06.2013 р. та від 04.04.2016 р. про отримання від відповідача ОСОБА_2 коштів у сумі по 1000 доларів США як погашення боргу за борговою розпискою від 27.09.2009 р., не є належними та допустимими доказами. Так, на підтвердження повернення коштів 12.06.2013 р. у сумі 1000 доларів США. та 04.04.2016 р. у сумі 1000 доларів США, повинні були бути представлені оригінали розписок саме відповідачем ОСОБА_2 , а не позивачем ОСОБА_1 .

2.5. в касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що:

суди не надали оцінки доказам, які містяться у матеріалах справи, зокрема копіям розписок від 12 червня 2013 року та від 04 квітня 2016 року. Позивач протягом усього розгляду справи зазначав, що оригінали розписок про часткове повернення боргу зберігаються у відповідача , а з огляду на частину статті 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналів розписок про часткове повернення боргу, зокрема за ініціативою суду. Суд повинен був витребувати оригінали розписок не від позивача, який з самого початку справи зазначав, що оригінали зберігаються у відповідача, а саме у останнього, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково, зазначити правові аргументи на їх спростування, це процесуальний обов`язок суду;

відповідач умисно не надав оригіналів розписок про повернення коштів , тоді як позиція позивача про часткове повернення боргу підтверджена копіями таких розписок і жодних підстав сумніватися у достовірності таких розписок у суду не було;

складання розписки про одержання виконання - обов`язок кредитора, який виникає на вимогу боржника, а відсутність оригіналу документу у позикодавця не свідчить про відсутність виконання зобов`язання. Відповідно, якщо боржник повертає борги частинами, то кредитодавець (позикодавець) зобов`язаний надавати розписки боржнику про те, що він отримав частину боргу, з вказанням суми боргу та дати проведення оплати. При цьому, наявність оригіналу розписки на підтвердження повернення коштів 12 червня 2013 року у сумі 1 000 доларів США та 04 квітня 2016 року у сумі 1 000 доларів США у відповідача (позичальника), а відповідно копій зазначених розписок згідно з положеннями статті 545 ЦК України вказує на те, що зобов`язання з повернення позики все ж таки здійснювалось частково. Однак, відповідач спеціально не надає оригінали таких розписок до суду, заперечуючи факт часткової сплати. Позиція позивача щодо часткового повернення суми боргу була підтверджена письмовими доказами - копіями розписок. Жодних обґрунтованих підстав у суду сумніватись у достовірності наданих доказів не було. Натомість суд першої та апеляційної інстанцій упереджено зробили висновок про те, що оскільки обставини повернення позики заперечувались відповідачем, то суд взяв до уваги позицію відповідача щодо часткового неповернення позики. Очевидним є той факт, що відповідачеві вкрай вигідна така позиція - не надавати оригінали розписок та, відповідно, заперечувати факт часткового повернення позики. Визнання такого факту унеможливить застосування позовної давності, про що просив відповідач.

Щодо тлумачення частини першої статті 545 ЦК України

3. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (частини перша статті 545 ЦК України).

3.1. Тлумачення частини першої статті 545 ЦК України свідчить, що:

(а) при отриманні частково або в повному обсязі виконання зобов`язання розписку про одержання виконання видає кредитор для боржника.

(б) оскільки саме кредитор видає боржнику розписку, то оригінал розписки про одержання виконання повністю або частково має бути саме у боржника ;

(в) законодавець не передбачає обов`язку для учасників цивільного обороту оформлювати декілька розписок, щоб одна була у кредитора, який видав її, а інша передавалася боржнику. Звісно сторони зобов`язання можуть зафіксувати часткове виконання, наприклад, оформивши спільну розписку, проте такого обов`язку в сторін не існує.

Щодо переривання перебігу позовної давності

4.Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частини перша, третя статті 264 ЦК України)

4.1. Аналіз статті 264 ЦК України свідчить, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або неустойки. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

4.2. Отже, переривання позовної давності пов`язується з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника (тобто, коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта).

4.3. Для відповіді на питання про переривання перебігу чи відсутність переривання перебігу позовної давності слід було враховувати, що оригінали розписок кредитора (позивача) мали бути саме в боржника (відповідача). Та як наслідок саме від відповідача їх було слід витребовувати суду першої інстанції. Проте цього не було зроблено судом першої інстанції.

Щодо результатів розгляду касаційної скарги

5. З урахуванням того, що:

оригінали розписок кредитора (позивача) мали бути саме в боржника (відповідача);

суд першої інстанції не врахував положень частини п`ятої, шостої статті 95 ЦПК України при витребуванні оригіналів розписок від позивача, а не від відповідача - особи, у якої оригінал письмового доказу знаходиться, як про це вказав позивач;

апеляційний суд обґрунтовано вказав, що на підтвердження повернення коштів 12.06.2013 р. у сумі 1000 доларів США. та 04.04.2016 р. у сумі 1000 доларів США, повинні були бути представлені оригінали розписок саме відповідачем ОСОБА_2 , а не позивачем ОСОБА_1 , проте належних правових висновків з цього не зробив;

суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій;

тому колегії суддів необхідно було касаційну скаргу задовольнити, оскаржені рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції

Суддя В. І. Крат