Постанова

від 10.11.2021 по справі 755/4551/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 755/4551/19

провадження № 61-19650 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Надія ;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Надія на постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Гуля В. В., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Надія (далі - ОСББ Надія ) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути нежитлові приміщення та стягнення неустойки.

Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2005 року між ОСББ Надія та ОСОБА_1 було укладено договір оренди № 01-02/05, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення (ІХ, Х, ХІ - згідно плану за поверхами, виготовленого Київським БТІ ), загальною площею 224,1 кв. м, позначені літ. А , розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 . Того ж дня, 01 лютого 2005 року, сторони підписали акт приймання-передачі предмету оренди. Пунктом 6 договору оренди сторони погодили щомісячну сплату орендних платежів (не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним, в якому орендар користувався предметом оренди), розмір яких визначено у пункті 7 договору та складає 1 344,60 грн з ПДВ на місяць.

Вказувало, що відповідач систематично порушував строки внесення орендної плати, зокрема, за січень-березень 2016 року (2 місяці поспіль), за вересень 2016 року-січень 2017 року (5 місяців поспіль), квітень-серпень 2017 року (5 місяців поспіль). Станом на 01 вересня 2017 року відповідач не вносив орендні платежі протягом 4 місяців поспіль: з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2017 року.

Скориставшись своїм правом відмови від договору, передбаченого частиною першою статті 782 ЦК України, 14 листопада 2017 року ОСББ Надія направило відповідачу лист, у якому зазначило, що відмовляється від договору оренди від 01 лютого 2005 року № 01-02/05 та просило передати орендодавцю предмет оренди протягом 10-ти днів з дати отримання цього листа. Вказаний лист відповідач особисто отримав 15 листопада 2017 року, що підтверджується його підписом на листі, а отже, з цього часу договір оренди від 01 лютого 2005 року № 01-02/05 вважається розірваним в силу частини другої статті 782 ЦК України. Строк повернення предмету оренди сплив 25 листопада 2017 року, проте, станом на час звернення до суду з цим позовом, нежитлові приміщення, які є предметом оренди, позивачу не повернуті, письмові вимоги позивача від 03 квітня 2018 року та від 01 лютого 2019 року про повернення вказаних нежитлових приміщень залишені відповідачем без реагування.

Вказувало, що статтею 785 ЦК України передбачені правові наслідки несвоєчасного повернення наймачем (орендарем) предмету оренди після припинення договору оренди (найму), зокрема, сплата неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення. Таким чином, за прострочення повернення предмету оренди за період з 25 листопада 2017 року по 01 лютого 2019 року відповідач має сплатити неустойку.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд виселити ОСОБА_1 із нежитлових приміщень (ІХ, Х, ХІ - згідно плану за поверхами, виготовленого БТІ), загальною площею 224,1 кв. м, позначених літ. А та розташованих на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , які були предметом оренди за договором від 01 лютого 2005 року № 01-02/05; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСББ Надія неустойку у розмірі подвійної плати за користування вказаними нежитловими приміщеннями у розмірі 38 097 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року позов ОСББ Надія у складі судді Яровенко Н. О. задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСББ Надія нежитлові приміщення (ІХ, Х, ХІ - згідно з планом за поверхами, виготовленого БТІ), загальною площею 224,1 кв. м, позначені літ. А , розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , які були предметом оренди за договором оренди від 01 лютого 2005 року № 01-02/05.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ Надія неустойку у розмірі 28 019 грн 72 коп.

В іншій частині позову ОСББ Надія відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами 01 лютого 2005 року договору оренди нежитлових приміщень, загальною площею 224,1 кв. м, позначених літ. А , розташованих на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , сторони погодили щомісячне внесення орендарем плати за користування нежитловими приміщеннями. Вказане договірне зобов`язання належним чином відповідачем не виконувалось, за період з січня по березень 2016 року, з вересня 2016 року по січень 2017 року, з квітня по серпень 2017 року орендна плата сплачувалась відповідачем з порушенням умов договору. Дослідивши надані відповідачем докази на підтвердження неможливості своєчасної сплати орендних платежів, а саме накази ТОВ Українське сервісне підприємство про направлення відповідача у відрядження в район АТО, суд дійшов висновку, що у відрядженнях відповідач перебував не безперервно, а тому мав можливість сплатити орендні платежі у передбачений договором строк.

Встановивши, що відповідач систематично порушував умови договору оренди щодо своєчасної плати, суд вважав доведеними обставини відмови позивача від договору оренди від 01 лютого 2005 року № 01-02/05 та розірвання цього договору відповідно до частини другої статті 782 ЦК України з 15 листопада 2017 року - дати отримання відповідачем повідомлення ОСББ Надія від 14 листопада 2017 року № 49 про відмову від договору.

Посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено можливості виселення з нежитлового приміщення та зважаючи пряму норму закону - статтю 782 ЦК України, яка передбачає право наймодавця вимагати повернення речі, суд першої інстанції вважав за необхідне, не виходячи за межі позовних вимог, забезпечити ефективний спосіб захисту прав позивача шляхом зобов`язання відповідача повернути позивачу нежитлові приміщення, що були предметом оренди.

Встановивши, що орендоване майно власнику не повернуто, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки відповідно до частини другої статті 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за користування предметом оренди за період з 19 березня 2018 року по 01 лютого 2019 року у сумі 28 019 грн, в межах річного строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, задовольнивши вимоги в цій частині частково.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про залишення позову ОСББ Надія без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір оренди від 01 лютого 2005 року № 01-02/05 є правомірним в силу положень статті 204 ЦК України, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. Суд першої інстанції в порушення вимог статті 13 ЦПК України задовольнив позовні вимоги не у спосіб, зазначений ОСББ Надія , а обраний судом спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання повернути нежитлові приміщення не є ефективним та не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, визначеним статтею 16 ЦК України. Також суд першої інстанції не врахував ту обставину, що відповідач надав докази внесення частини орендної плати за період з січня 2018 року по травень 2019 року, які на думку суду апеляційної інстанції, є належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами відповідно до положень статей 77-81 ЦПК України, та свідчать про відсутність у відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСББ Надія подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2014 року у справі № 927/1215/13, від 20 листопада 2012 року у справі № 12/75-2167-33/75-4/180, постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 925/1596/16, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 755/4551/19 із Дніпровського районного суду м. Києва.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, неправильно застосував положення статті 204 ЦК України та не застосував положення статей 782, 785 ЦК України, якими передбачено право орендодавця відмовитися від договору оренди та вимагати повернення предмету оренди у разі несплати за користування річчю протягом трьох місяців підряд та сплату неустойки за користування річчю за час прострочення. Відповідач не надав суду доказів фактичного перебування у відрядженнях в зоні АТО, а також доказів, які б свідчили про те, що він був позбавлений об`єктивної можливості здійснювати орендні платежі у передбачений договором строк. Вважав, що плата, внесена відповідачем після розірвання договору оренди, є платою за фактичне користування відповідачем нежитловими приміщеннями, оскільки в силу закону припинення договору оренди саме по собі не тягне припинення зобов`язання щодо внесення орендної плата, яке припиняється належним виконанням зобов`язання по поверненню майна орендодавцю. Суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, правильно виходив із того, що відповідачем допущено порушення умов договору оренди щодо своєчасної оплати орендної плати, наслідком якого стала одностороння відмова позивача від договору оренди 01 лютого 2005 року № 01-02/05, що не суперечить умовам укладеного договору, та розірвання цього договору з 15 листопада 2017 року на підставі частини другої статті 782 ЦК України, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про повернення позивачу нежитлових приміщень та стягнення з відповідача неустойки за користування ними, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 лютого 2005 року між ОСББ Надія (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди № 01-02/05, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення, загальною площею 224,1 кв. м, позначені літ. А , які розташовані на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 (а. с. 11-13, т. 1).

Згідно пункту 5 договору строк оренди становить один місяць.

Пунктом 21 договору сторони погодили, що предмет оренди вважається переданим в орендне користування з моменту підписання акту приймання-передачі. Строк оренди починається з моменту підписання акту приймання-передачі.

Згідно пункту 6 договору оренди ОСОБА_1 зобов`язався своєчасно сплачувати орендні платежі у розмірах, визначених у пункті 7 договору. Перерахування належних до сплати орендних платежів здійснюється щомісячно (не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, в якому орендар користування предметом оренди) на поточний рахунок орендодавця.

У пункті 7 договору сторони домовились, що розмір орендної плати за користування предметом оренди становить 1 344,60 грн, з урахуванням ПДВ, за місяць.

01 лютого 2005 року сторони підписали акт приймання-передачі зазначеного у договорі оренди нерухомого майна (а. с. 14, т. 1).

16 лютого 2005 року сторони підписали додаток № 1 до договору оренди від 01 лютого 2005 року, згідно якого змінити строк дії договору оренди, встановивши такий строк на 30 років, який починається з моменту, який визначено у пункті 21 договору оренди (а. с. 15, т. 1).

Згідно пунктів 17, 19 договору оренди у випадку порушення своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушення зобов`язань є невиконання або неналежне виконання, тобто виконанням з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.

Договірні зобов`язання щодо внесення орендної плати ОСОБА_1 належним чином не виконував, за період з січня по березень 2016 року, з вересня 2016 року по січень 2017 року, з квітня по серпень 2017 року орендна плата сплачувалась відповідачем невчасно, внаслідок чого виникала заборгованість.

Несвоєчасну оплату орендних платежів відповідач пояснював перебуванням у відрядженнях в зоні АТО. На підтвердження вказаних обставин відповідач надав суду копії наказів ТОВ Українське сервісне підприємство : згідно наказу № 18/12-П ОСОБА_1 було направлено у відрядження в район АТО строком на 49 днів на період з 19 грудня 2016 року до 31 грудня 2016 року; наказом № 01/04-П від 01 квітня 2017 року ОСОБА_1 направлено у відрядження в район АТО строком на 61 день на період з 01 квітня 2017 року по 31 травня 2017 року; наказом № 08/07-П від 08 липня 2017 року ОСОБА_1 направлено у відрядження в район АТО строком на 49 днів на період з 08 липня 2017 року до 25 серпня 2017 року (а. с. 106-108, т. 1).

Листом від 14 листопада 2017 року № 49 ОСББ Надія повідомило ОСОБА_1 про відмову від договору оренди з підстав, визначених статтею 782 ЦК України, та необхідність протягом 10-ти днів з дати отримання цього листа передати предмет оренди орендодавцю ОСББ Надія за актом приймання-передачі та сплатити кошти за отримані послуги з постачання холодної, гарячої води та компенсувати інші витрати відповідно наданих рахунків.

Зазначений лист було отримано відповідачем 15 листопада 2017 року.

01 лютого 2019 року ОСББ Надія направило відповідачу вимогу про повернення нежитлових приміщень, які є предметом договору оренди від 01 лютого 2005 року, та сплату неустойки за користування цими приміщеннями. Станом на час звернення ОСББ Надія до суду з цим позовом нежитлові приміщення, які є предметом договору оренди від 01 лютого 2005 року, відповідачем не повернуті, неустойка не сплачена.

Розмір неустойки позивачем визначено у розмірі подвійної плати за користування нежитловими приміщеннями, які є предметом договору оренди від 01 лютого 2005 року, за період 25 листопада 2017 року по 01 лютого 2019 року у сумі 38 097 грн.

Згідно виписки ПАТ УкрСиббанк відповідачем сплачені орендні платежі по договору оренди від 01 лютого 2005 року № 01-02/05, а також інші комунальні витрати за цим договором (а. с. 132-133, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСББ Надія підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

За приписами статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 759 та статті 761 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

За приписами частин першої, п`ятої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин першої, третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Частина перша статті 782 ЦК України передбачає право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (частина друга статті 782 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що умовами укладеного 01 лютого 2005 року між ОСББ Надія та ОСОБА_1 договору оренди нежитлових приміщень сторони погодили щомісячну сплату орендних платежів. Вказане договірне зобов`язання належним чином відповідачем не виконувалось, за період з січня по березень 2016 року, з вересня 2016 року по січень 2017 року, з квітня по серпень 2017 року орендна плата сплачувалась відповідачем невчасно, внаслідок чого виникала заборгованість. Вказані обставини стороною відповідача не спростовано.

Встановивши, що відповідач систематично порушував умови договору оренди щодо своєчасної слати орендних платежів, суд першої інстанції вважав доведеними обставини відмови позивача від договору оренди від 01 лютого 2005 року № 01-02/05 та розірвання цього договору відповідно до частини другої статті 782 ЦК України з 15 листопада 2017 року - дати отримання відповідачем повідомлення ОСББ Надія від 14 листопада 2017 року № 49 про відмову від договору.

При цьому суд зауважив, що відсутність заборгованості у відповідача зі сплати орендних та комунальних платежів станом на 15 листопада 2017 року не впливає на право позивача розірвати договір оренди та вимагати повернення орендного майна з підстав, передбачених статтями 782, 785 ЦК України.

Право на відмову від договору виникає у наймодавця після настання строку внесення плати за користування майном за третій місяць. Наймодавець має право відмовитись від договору в такому випадку, незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні. Тому, навіть у разі внесення наймачем плати за користування після настання строку оплати за третій місяць наймач вправі відмовитися від договору найму.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що у розумінні статті 782 ЦК України ефективним способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є, зокрема, повернення речі наймодавцю і такий спосіб захисту не суперечить закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції на вищевказані особливості правового регулювання не звернув увагу та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права та порушення судом першої інстанції вимог статті 13 ЦПК України.

Право ОСББ Надія на стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення передбачено частиною другої статті 785 ЦК України.

Встановивши, що орендоване майно власнику не повернуто, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача неустойки відповідно до частини другої статті 785 ЦК України за період з 19 березня 2018 року по 01 лютого 2019 року у сумі 28 019 грн, в межах річного строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, задовольнивши вимоги в цій частині частково.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Надія задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року скасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович