Постанова

від 18.11.2021 по справі 278/494/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 278/494/20

провадження № 61-7150св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Давиденка Віктора Віталійовича на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року у складі судді Грубіяна Є. О. , додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 березня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822086200:02:001:0108, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, шляхом знесення дерев`яного паркану і відновлення меж земельної ділянки;

скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав про державну реєстрацію на ім`я ОСОБА_2 прав за № 35964967 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2055589118220 (погріб літ. Пг , сарай літ. Г ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником земельної ділянки та домоволодіння, до складу якого входять господарські будівлі, в тому числі погріб літ. Пг , сарай літ. Г . Відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки та господарські будівлі, чим порушує його право власності. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 22 грудня 2020 року позов задовольнив. Усунув ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні ним права користування власністю - земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1822086200:02:001:0108, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, шляхом знесення дерев`яного паркану із сторонами 2,82 м - 9,19 м - 2,1 м - 3,99 м - 2,63 м, розташованого в межах цієї ділянки та відновлення її меж. Скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за № 35964967 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2055589118220, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 . Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з того, що ОСОБА_2 не зміг підтвердити правомірність володіння господарськими будівлями сараєм - літ. Б та погребом літ. Пг , що розташовані на земельній ділянці належній позивачу, а тому його права щодо користування та володіння власністю, порушені протиправними діями відповідача, підлягають захисту у спосіб, обраний позивачем. Оскільки відповідач під час створення нового майна, такого як будинок АДРЕСА_1 шляхом об`єднання двох квартир у цьому будинку, незаконно доповнив домоволодіння двома господарськими будівлями, належними позивачеві, проти його волі, суд дійшов висновку, що запис про реєстрацію права власності на такий об`єкт належить скасувати, а відповідачу - повторно зареєструвати право власності на це майно без допоміжних будівель, належних ОСОБА_1

Житомирський районний суд Житомирської області додатковим рішенням від 04 січня 2021 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 19 548,60 грн та витрати на проведення експертизи в розмірі 4 004,00 грн, всього 23 552,60 грн.

Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що при ухваленні рішення суд не вирішив питання про розподіл судових витрат в частині правничої допомоги та проведеної експертизи.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Житомирський апеляційний суд постановою від 29 березня 2021 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року змінив в частині стягнення судових витрат, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в такій редакції: Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 680,00 грн . В іншій частині рішення залишив без змін. Додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 січня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд зазначив, що оскільки право власності позивача на земельну ділянку та господарські будівлі підтверджено правовстановлюючим документом - свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, яке є чинним та зареєстроване в установленому законом порядку, суд першої інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю та скасування рішення про реєстрацію за відповідачем господарських споруд. Також суд виходив з того, що подана позивачем 23 листопада 2020 року заява про часткову зміну предмета позову, а саме зміну вимоги про скасування запису про державу реєстрацію на вимогу про скасування рішення державного реєстратора, з урахуванням змін у законодавстві щодо державної реєстрації та відсутності єдності судової практики, фактично не змінює предмета спору, яким є правильність реєстрації, а стосується юридичної техніки відновлення порушеного права. Спір вирішено у межах позовних вимог. Водночас, встановивши, що позивач сплатив судовий збір в розмірі 1 680,00 грн, а місцевий суд стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати у більшому розмірі, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат належить змінити.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У квітні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Давиденко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову та стягненні судових витрат відмовити.

Підставою касаційного оскарження зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-і, від 24 вересня 2020 року у справі № 920/1059/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 03 грудня 2019 року у справі № 910/3942/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо неможливості поновлення процесуального строку для зміни предмета спору на стадії розгляду справи по суті.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів про те, що позивач є власником спірних господарських будівель, оскільки ці споруди не належить до домоволодіння позивача, а свідоцтво про право на спадщину позивача не є правочином, а лише посвідчує факт переходу права власності у порядку спадкування. Спірний сарай лише частково перебуває на земельній ділянці позивача. Водночас, скасовуючи рішення державного реєстратора, суди не звернули уваги, що скасовується право власності також на житловий будинок відповідача, який не є спірним. Суди вийшли за межі позовних вимог та безпідставно прийняли до розгляду позовну заяву із частковою зміною предмета позову. Також скарга містить доводи про те, що висновок експерта, який покладений в основу судових рішень, є неналежним та недопустимим доказом, оскільки цей висновок не містить відомостей про те, що він підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Більше того, копія висновку експерта, яка знаходиться в матеріалах справи, не підписана експертом. Крім того, зазначив, що додаткове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки позивач не надав доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів та не подав заяву про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Суд першої інстанції вирішив питання про судові витрати без проведення судового засідання.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шахрай В. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими. При цьому посилався на безпідставність тверджень ОСОБА_2 про відсутність у позивача права власності на спірне майно. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне відновлення порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду. Зазначив, що прийняття судом першої інстанції заяв позивача про зміну предмета позову не є порушенням частини третьої статті 49 та пункту 1 частини першої статті 189 ЦПК України. Вказував на безпідставність посилання відповідача в частині того, що висновок експерта від 15 грудня 2019 року № 696/12-2019 є неналежним доказом. Помилковим є і посилання ОСОБА_2 на те, що надані позивачем документи не підтверджують понесення судових витрат на правничу допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 вересня 2021 року справа № 278/494/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником житлового будинку з господарськими спорудами (літня кухня літера Б, б , сарай літера В , сарай літера Д , сарай літера Г , баня літера Е , погріб літера Пг огорожа № 1, 2) на АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією адресою, площею 0,25 га, кадастровий номер 1822086200:02:001:0108, з цільовим призначенням для будівництва. Інформація щодо права власності на вказані об`єкти нерухомості внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09 жовтня 2019 року.

ОСОБА_2 є власником будинку на АДРЕСА_1 . Договір дарування квартири в„– 1 від 25 вересня 2018 року та свідоцтво про право власності на квартиру в„– 2 від 15 червня 2009 року містять відомості про належність до квартир в„– 1 та в„– 2 службових приміщень, без зазначення їх найменування, призначення та площі.

Державний реєстратор - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Силіна Н. В. на підставі рішення про державну реєстрацію від 17 березня 2020 року, індексний номер 51647664, зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 2055589118220 за ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1 , погріб літ. Пг , сарай літ. Г , огорожу № 1

Згідно з висновком судового експерта від 15 грудня 2019 року № 696/12-2019 за результатами проведення земельно-технічного дослідження земельна ділянка ОСОБА_1 з кадастровим номером 1822086200:02:001:0108 частково перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 , а саме площею 125 кв. м. Фактично розташований дерев`яний паркан, який розмежовує будинковолодіння на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , розташований в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1822086200:02:001:0108. Для відновлення меж цієї земельної ділянки необхідно демонтувати такий дерев`яний паркан з подальшим улаштуванням лінійних рубежів у вигляді огорожі по межі земельної ділянки позивача. Погріб Пг та сарай Г , які належать позивачеві, також перебувають у фактичному користуванні відповідача.

Оригінал зазначеного експертного висновку був оглянутий апеляційним судом в судовому засіданні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Результат аналізу наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 79 ЦПК України ).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшли правильного висновку, що право власності позивача на земельну ділянку та господарські будівлі підтверджене правовстановлюючим документом - свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, яке є чинним та зареєстроване в установленому законом порядку, а тому реєстрація відповідачем права власності на господарські споруди на належні позивачу об`єкти нерухомого майна - порушує його права. У зв`язку з цим доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Необґрунтованими є і посилання в касаційній скарзі на те, що суди не надали оцінки доводам відповідача про те, що спірний сарай лише частково перебуває на земельній ділянці позивача, оскільки на підтвердження цих обставин відповідач не надав належних доказів, а суди попередніх інстанцій такі обставини не встановили.

Аргументи касаційної скарги про те, що, скасовуючи рішення державного реєстратора, суди не звернули увагу, що припиняється право власності також на житловий будинок відповідача, який не є спірним, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не позбавлений права повторно зареєструвати своє право власності на належне йому нерухоме майно без спірних об`єктів, які належать позивачу.

Не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень доводи скарги в частині того, що суди вийшли за межі позовних вимог та безпідставно прийняли до розгляду позовну заяву із частковою зміною предмета позову та заяву про часткову зміну (уточнення) предмета позову, оскільки уточнення позовних вимог відбулося у зв`язку з прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, і з указаної дати законодавство вже не містило такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що подана представником позивача 23 листопада 2020 року заява про часткову зміну предмета позову, а саме зміну вимоги про скасування запису про державу реєстрацію на вимогу про скасування рішення державного реєстратора, з урахуванням змін у законодавстві щодо державної реєстрації та відсутності єдності судової практики, фактично не змінює предмета спору, яким є правильність реєстрації, а стосується юридичної техніки відновлення порушеного права. Тобто спір вирішено в межах позовних вимог, які були прийняті судом першої інстанції.

Не заслуговують на увагу і доводи скарги про те, що висновок експерта, який покладений в основу судових рішень, є неналежним та недопустимим доказом через відсутність на його копії підпису експерта, оскільки апеляційний суд, оглянувши оригінал зазначеного доказу, дав йому належну оцінку в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано спростував доводи відповідача про відсутність підстав для ухвалення рішення про стягнення витрат на проведення експертного дослідження та витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на те, що в позовній заяві ОСОБА_1 заявив про стягнення з відповідача судових витрат, про понесення таких витрат у судовому засіданні заявив адвокат Шахрай В. В., а 24 грудня 2020 року, тобто у встановлений законом строк, надав докази щодо оплати експертного дослідження в розмірі 4 004,00 грн та докази витрат на правничу допомогу в розмірі 19 548,60 грн, договір про надання правничої допомоги від 24 жовтня 2019 року, детальний опис робіт, акт прийому-здачі робіт, квитанцію про оплату 12 000,00 грн. Відповідач та його представник не надали суду доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу. При цьому процесуальним законом не передбачено обов`язкового виклику сторін при вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді касаційної інстанції, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шахрай В. В. подав заяву про долучення до матеріалів справи доказів щодо судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, до якої додав витяг з договору про надання правничої допомоги, детальний опис робіт, виконаних адвокатом з розрахунком гонорару, акт-прийому здачі робіт за договором про надання правничої допомоги, квитанцію про часткову сплату витрат на професійну правничу допомогу, накладну поштового відправлення з описом вкладення до поштового відправлення про направлення вказаних документів ОСОБА_2 , які згідно з інформацією з веб-сайту Укрпошти відповідач отримав 11 червня 2021 року.

Будь-яких заперечень щодо визначеного стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 до Верховного Суду не подав.

Оскільки сторона відповідача не довела неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, а також наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на користь позивача з ОСОБА_2 підлягають стягненню 9 647,50 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Давиденка Віктора Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2020 року, додаткове рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 647 (дев`ять тисяч шістсот сорок сім) грн 50 коп витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов