Постанова

від 17.11.2021 по справі 390/46/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 листопада 2021 року м. Кропивницький

справа № 390/46/21

провадження № 22-ц/4809/1575/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С.І., Чельник О.І.

за участю секретаря судового засідання Завітневич О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 липня 2021 року у складі судді Терещенка Д.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок.

В обґрунтування позову зазначала, що 12.05.2016 ОСОБА_3 , яка діяла від її імені на підставі довіреності, посвідченої 21.02.2014, уклала з ОСОБА_2 договір міни, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №848.

Позивач зазначала, що відповідно до вказаного договору вона передає у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,8806 гектарів під кадастровим номером 3522581800:02:000:0285, яка знаходиться на території Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області і належить позивачу на праві власності, в свою чергу ОСОБА_2 передає у її власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,0100 гектарів під кадастровим номером 3522580600:02:000:2188, яка знаходиться на території Олексіївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та належить йому на праві власності.

Вважає, що ОСОБА_3 , укладаючи договір міни від її імені фактично діяла, в порушення інтересів довірителя, одночасно діючи в своїх інтересах і в інтересах свого чоловіка, який отримав вигоду у вигляді земельної ділянки більшою площею та вартістю без сплати будь якої компенсації довірителю.

Також зазначала, що про існування вищевказаного правочину та його наслідки до 15.12.2020 вона нічого не знала.

04.01.2012 між нею та ОСОБА_2 було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки. З метою визначення меж та проведення всіх дій щодо отримання кадастрового номеру земельної ділянки він запропонував надати довіреність на ім?я його дружини, на що вона погодилась та 21.02.2014 надала вищевказану довіреність на ім`я ОСОБА_3 .

Вказувала, що про порушення своїх прав дізналася 15.12.2020, коли отримала інформацію про укладення спірного договору міни з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому нею не пропущено строк позовної давності.

З урахуванням зазначеного просила визнати недійсним договір міни земельних ділянок укладений 12.05.2016 між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. та зареєстрований в реєстрі за №848, та застосувати, відповідно до ст.216 ЦК України, наслідки недійсності правочину, шляхом повернення обом сторонам вищевказаного договору міни у власність земельні ділянки, які належали їм до його укладення, а також вирішити питання про стягнення судових витрат.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Згода О.О. зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини підписання спірного договору міни. Вважає, що судове рішення винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв`язку з чим воно підлягає скасування.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що ОСОБА_3 укладаючи договір міни від імені позивача фактично діяла не в інтересах довірителя, а в своїх особистих та інтересах свого чоловіка як співвласника земельної ділянки, при цьому волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, а тому є підстави для визнання правочину недійсним.

На думку представника позивача, суд безпідставно відмовив в задоволені позовної заяви лише з підстав пропуску строку позовної давності для її подачі.

Зазначає, що про порушення своїх прав позивач дізналася коли звернулася до адвоката за наданням правничої допомоги 15.12.2020 та адвокатом отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з чим вважає, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав позивачем не порушено.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі зазначали, що 21 лютого 2014 року, ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_3 , яка зареєстрована в реєстрі за № 330 посвідчена приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Пантілєєвою І.П. Відповідно до даної довіреності позивач надала право ОСОБА_3 купувати, управляти, розпоряджатися всім майном позивача за ціною та на умовах які будуть визначені відповідачем. Вважають, що спірний договір підписаний довіреною особою, яка має відповідні повноваження, в тому числі висловлювати своє волевиявлення на підписання спірного договору.

Зауважили, що під час укладення спірного договору міни земельних ділянок ОСОБА_3 не була одночасно представником ОСОБА_2 та не могла діяти в його інтересах.

Вважають, що суд при дослідженні матеріалів справи дійшов правильного висновку, що до даних правовідносин необхідно застосувати строки позовної давності. На думку відповідачів, позивач свідомо вводить в оману суд, оскільки в поданих нею документах до Управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації Одеської області не зазначено, що в її власності є земельна ділянка, яка належала їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР №037220, загальною площею 5,88 га, розташована на території Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Посилаючись на те, що доводи ОСОБА_1 , щодо неможливості раніше дізнатися про порушення свого права, є недоведеними і підлягає відхиленню, оскільки позивачем та її представником не доведено об`єктивну неможливість дізнатися про укладення оспорюваного правочину у межах строку позовної давності (письмово звернутися до відповідачів, отримати інформацію з Державного реєстру речових прав, раніше звернутися до адвоката, тощо), вважають, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав пропуску позовної даності.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР №037220, належала земельна ділянка загальною площею 5,88 га, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Володимирівської сільської ради Кропивницького (Кіровоградського) району Кіровоградської області (том 1, а.с. 25, 26-27).

Вказана земельна ділянка перебувала в оренді ПП ОСОБА_2 відповідно до договору оренди від 04 січня 2012 року, який було зареєстровано в управлінні Держкомзему у Кіровоградському районні Кіровоградської області про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 27.03.2012 за №352250004003035. Зазначений договір укладено на 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації ( том 1, а.с.28-29).

21 лютого 2014 року ОСОБА_1 , у зв`язку з укладенням усного договору доручення, уповноважила ОСОБА_3 , купувати, продавати, управляти і розпоряджатися всім її майном, придбаним за ціною і на умовах на її розсуд, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, укладати всі передбачені законом угоди щодо управління і розпорядження майном: купувати, продавати, приймати в дарунок, обмінювати, здавати в оренду і орендувати житлові будинки ті інше нерухоме та рухоме майно, в тому числі земельні ділянки тощо, проводити розрахунки за укладеними угодами, отримувати належне їй майно, гроші(клади), цінні папери, а також документи від усіх осіб, установ, підприємств, організацій, в тому числі із відділень банків, відділень зв`язку і телеграфу по всім підприємствам, підписувати всі необхідні документи, укладати від її імені договори (угоди) купівлі та продажу цінних паперів, договори доручення та інші договори (угоди), пов`язанні з купівлею та продажем цінних паперів, підписувати всі необхідні для цього документи, оформлювати усі необхідні документи та дозволи в податкових органах України, отримувати поштову, телеграфну та іншу кореспонденцію, в тому числі грошову й посилочну; вести від її імені справи у всіх передбачених установах, підприємствах та громадських організаціях, а також вести її справи у всіх судових органах України будь-якої ланки (в місцевих, господарських, адміністративних, апеляційних судах, у Верховному Суді України та інше), з усіма правами, наданими законом потерпілому, позивачу, відповідачу, заявнику, скаржнику, третій особі, здійснювати всі процесуальні дії, в тому числі з правом подачі позовної заяви, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, укладення мирової угоди, оскарження рішень, постанов та інших документів суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна чи грошей. Довіреність видана строком на три роки і дійсна до двадцять першого лютого дві тисячі сімнадцятого року, без права подальшого передоручення повноважень іншим особам. Їй нотаріусом роз`яснено, що уповноважена особа (представник) вправі вчиняти від її імені усі процесуальні дії. Довіреність посвідчена 21.02.2014, приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П. та зареєстрована в реєстрі за №330 (том 1, а.с. 116).

12 травня 2016 року ОСОБА_1 , від імені якої по довіреності, посвідченій приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської обл.., та ОСОБА_2 , уклали договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. та зареєстрований в реєстрі за №848. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 , в особі представника, передає у власність належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_2 , в замін передає у власність, належну йому на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У власність ОСОБА_1 переходить земельна ділянка площею 0,0100 гектарів у межах згідно з планом, кадастровий номер 3522580600:02:000:2188, розташована на території Олексіївської сільської ради, Кіровоградського району, Кіровоградської області, за межами населеного пункту, а у власність ОСОБА_2 переходить земельна ділянка площею 5,8806 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер 3522581800:02:000:0285, розташована на території Володимирівської сільської ради, Кіровоградського району, Кіровоградської області, за межами населеного пункту. Обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати. ОСОБА_1 , в особі представника, повідомляє, що відчужувана нею земельна ділянка, не є спільною сумісною власністю, а ОСОБА_2 стверджує, що договір міни укладається за згодою дружини ОСОБА_3 , з якою він перебуває у шлюбі з 06 вересня 2011 року, підпис на заяві засвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г., 12 травня 2016 року, за реєстровим №847 (том 1, а.с. 13-16).

З копій документів, які надійшли від Управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації Одеської області на виконання ухвали про витребування доказів вбачається, що ОСОБА_1 за період з 2014 по 2020 роки неодноразово зверталась до Балтського відділу управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації про надання їй субсидій та призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, проте жодного разу у поданих нею документах, в тому числі, деклараціях не зазначала про наявність в неї будь-якої земельної ділянки на території Кіровоградської області, зокрема в с. Володимирівка Кропивницького району чи в с. Олексіївка Кропивницького району. В зазначених документах міститься відмітка про наявність у ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 0,43 (0,46) га в с. Гольма Балтського району Одеської області ( том 2, а.с. 1, 4-29, 30-84).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник відповідачів заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , зокрема статтею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобов`язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміну підлягають тільки земельні ділянки за схемою пай на пай .

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах доброчесності, розумності та справедливості.

Тобто, кожна із сторін правочину вправі очікувати від іншої сторони добросовісного виконання своїх зобов`язань у відповідності до принципів закладених Законом.

Статтею 232 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що представник ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_3 діяла не добросовісно та всупереч інтересам довірителя. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є чоловіком відповідача ОСОБА_3 , а в результаті укладеного договору міни у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка площею 0,01 гектарів, а у власність ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка площею 5,8806 гектарів.

При цьому, встановивши факт порушення оспорюваним договором міни земельних ділянок прав позивача, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним, застосувавши позовну давність.

Колегія суддів вважає правильним зазначений висновок суду ураховуючи наступне.

Встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачі подали заяви про застосування позовної давності (а.с.91,92,104,105, том 1).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Видавши довіреність від 21 лютого 2014 року на ім`я відповідача ОСОБА_3 на розпорядження всім належним їй майном, в тому числі і на міну спірної земельної ділянки, позивач мала об`єктивну можливість знати про порушення її прав відповідачем, оскільки особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема виявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан тощо.

Саме позивач повинен довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності про існування договору міни спірної земельної ділянки від 12 травня 2016 року.

Посилання позивача про те, що до 15 грудня 2020 року вона не знала про порушення своїх майнових прав, є необґрунтованими з огляду на те, що вона не надала доказів на підтвердження того, що з поважних причин пропустила строк для звернення до суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції не урахував того, що про порушення свого права на землю ОСОБА_1 дізналася 15 грудня 2020 року, а саме після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не спростовує правильних висновків суду, оскільки відсутні докази поважності причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними для позивача труднощами на вчинення дій спрямованих на отримання інформації щодо належної їй земельної ділянки у 2016 році, або шляхом безпосереднього звернення з письмовим запитом до особи, якій вона видала довіреність, або шляхом отримання інформації із згаданого вище реєстру речових прав.

Також не можна погодитися із твердженнями апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою правові позиції Верховного Суду, які були висловлені ним у справах №464/3135/19, №172/264/16 -ц, № 363/1152/17, № 372/772/16, №363/1152/17, №487/10128/14-ц, №6-152цс14 щодо початку перебігу позовної давності, оскільки суд ухвалив рішення згідно згаданих судових рішень, зазначивши про об`єктивну можливість позивача знати про обставини порушення її прав саме з травня 2016 року.

Отже, враховуючи, що позивач об`єктивно мала можливість знати про обставини порушення своїх прав у 2016 році, що з огляду на частину першу статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності, проте звернулась до суду з цим позовом у 2021 році, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що позивач пропустила строк позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а фактично спрямовані на переоцінку доказів.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2021 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді С.І. Мурашко

О.І. Чельник