Постанова

від 06.07.2022 по справі 390/46/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 390/46/21

провадження № 61-20982св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,

Яремка В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Згодою Олексієм Олександровичем, на рішення Кіровоградського районного суду

від 12 липня 2021 року у складі судді Терещенка Д. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Голованя А. М. Мурашка С. І., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, застосування наслідків недійсності правочину.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 січня 2012 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки. З метою визначення меж та вчинення необхідних дій щодо отримання кадастрового номеру земельної, 21 лютого 2014 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Пантілєєвою І. П., зареєстровану в реєстрі за № 330.

На підставі зазначеної довіреності, 12 травня 2016 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 , уклала з ОСОБА_2 договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрований у реєстрі за № 848 (далі - договір міни від 12 травня 2016 року № 848). За умовами зазначеного договору вона передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,8806 га, кадастровий номер 3522581800:02:000:0285, що розташована на території Володимирівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а ОСОБА_2 передав їй у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,0100 га, кадастровий номер 3522580600:02:000:2188, що розташована на території Олексіївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, що належить йому на праві власності.

Про укладення зазначеного договору позивачу стало відомо лише

15 грудня 2020 року після отримання відповідної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на те, що укладаючи договір міни від її імені, ОСОБА_3 , діяла в порушення інтересів довірителя, та виключно в своїх інтересах та інтересах чоловіка - ОСОБА_2 , який отримав вигоду у вигляді земельної ділянки більшою площею та вартістю, без сплати компенсації, позивач просила визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 12 травня 2016 року № 848 та застосувати наслідки недійсності правочину.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 12 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що оспорюваний договір міни, укладений

ОСОБА_3 не в інтересах довірителя ОСОБА_1 , а в своїх інтересах та інтересах її сім`ї, оскільки набувачем земельної ділянки, що належала на праві власності ОСОБА_1 за цим договором є

ОСОБА_2 , який перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , а отже, придбане на підставі зазначеної угоди майно є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначене є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, передбачених частиною третьою статті 238 ЦК України.

Установивши, що внаслідок укладення оспорюваного договору порушені права позивача, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за спливом строку звернення до суду за захистом порушеного права, про застосування наслідків пропуску якого подали заяву відповідачі. Суди вказали, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а тому перебіг позовної давності для позивача розпочався з наступного дня, після закінчення строку дії довіреності від 21 лютого 2014 року № 330, а тому позивач мала право звернутися до суду за захистом своїх прав до 21 лютого 2020 року, тоді як із зазначеним позовом звернулася 12 січня 2021 року, тобто більше ніж через чотири роки 8 місяців після укладення оспорюваного договору міни, та три роки 3 місяці після припинення дії довіреності.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_4 , подана адвокатом Згодою О. О., на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 липня

2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 17 листопада 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, без урахування висновків, Верховного Суду викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 листопада 2019 року у справі

№ 914/3224/16, Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі

№ 154/3223/15, від 22 серпня 2019 року у справі № 393/172/16-ц,

від 16 червня 2020 року у справі № 372/772/16, від 12 серпня 2020 року

у справі № 393/99/18, від 19 серпня 2020 року у справі

№ 393/98/18, Верховного Суду, від 17 лютого 2021 року у справі

№ 623/3009/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 363/1152/17,

від 03 березня 2021 року у справі № 464/3135/19, від 03 березня 2021 року у справі № 172/264/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 288/1684/19, від 15 липня 2021 року у справі № 479/833/18.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання зазначеного договору недійсним з підстав, передбачених частиною третьою статті 238 ЦК України. Разом з тим, суди неправильно застосували частину першу статті 261 ЦК України, оскільки не урахували, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Разом з тим, суди дійшли помилкового висновку, що перебіг позовної давності для позивача розпочався з наступного дня після закінчення дії довіреності - 21 лютого 2017 року, оскільки ця дата ніяким чином не пов`язана з отриманням позивачем інформації або документів про існування правочину, який оскаржується. Позивачка не могла передбачити порушення її прав ОСОБА_3 , яка укладаючи оспорюваний правочин від її імені діяла виключно у власних інтересах та інтересах свого чоловіка ОСОБА_2 . Між ОСОБА_2 та позивачкою був укладений договір оренди спірної земельної ділянки на 49 років, а отже вона не могла припустити, що під час дії договору оренди на нього буде переоформлено земельну ділянку шляхом зловживання її представником ОСОБА_3 своїми правами в порушення прав та інтересів довірителя. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 поставила до відома ОСОБА_1 про укладений нею оспорюваний правочин, чи що позивачу могло бути відомо раніше ніж до 2020 року про неправомірні дії відповідачів.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

У лютому 2022 року від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому вони посилалися на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваних у справі судових рішень. Відзиви мотивовані посиланням на те, що довіреність від 21 лютого 2014 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 , зокрема укладати всі передбачені законом угоди щодо управління і розпорядження майном: купувати, продавати, приймати в дарунок, обмінювати, здавати в оренду і орендувати житлові будинки та інше нерухоме та рухоме майно, в тому числі земельні ділянки, була чинною до 21 лютого 2017 року, а тому з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, саме з цього часу для ОСОБА_1 розпочався перебіг позовної давності.

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 037220, належала земельна ділянка загальною площею 5,8806 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Володимирівської сільської ради Кропивницького (Кіровоградського) району Кіровоградської області.

Зазначена земельна ділянка перебувала в оренді у ПП ОСОБА_2 відповідно до договору оренди від 04 січня 2012 року, зареєстрованого в управлінні Держкомзему у Кіровоградському районні Кіровоградської області, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 27 березня 2012 року вчинено запис № 352250004003035. Зазначений договір укладений на 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

21 лютого 2014 року ОСОБА_1 , у зв`язку з укладенням усного договору доручення, уповноважила ОСОБА_3 , купувати, продавати, управляти і розпоряджатися всім її майном, придбаним за ціною і на умовах на її розсуд, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, укладати всі передбачені законом угоди щодо управління і розпорядження майном: купувати, продавати, приймати в дарунок, обмінювати, здавати в оренду і орендувати житлові будинки та інше нерухоме та рухоме майно, в тому числі земельні ділянки тощо, проводити розрахунки за укладеними угодами, отримувати належне їй майно, гроші (клади), цінні папери, а також документи від усіх осіб, установ, підприємств, організацій, в тому числі із відділень банків, відділень зв`язку і телеграфу по всім підприємствам, підписувати всі необхідні документи, укладати від її імені договори (угоди) купівлі та продажу цінних паперів, договори доручення та інші договори (угоди), пов`язанні з купівлею та продажем цінних паперів, підписувати всі необхідні для цього документи, оформлювати усі необхідні документи та дозволи в податкових органах України, отримувати поштову, телеграфну та іншу кореспонденцію, в тому числі грошову й посилочну; вести від її імені справи у всіх передбачених установах, підприємствах та громадських організаціях, а також вести її справи у всіх судових органах України будь-якої ланки ( в місцевих, господарських, адміністративних, апеляційних судах, у Верховному Суді України та інше), з усіма правами, наданими законом потерпілому, позивачу, відповідачу, заявнику, скаржнику, третій особі, здійснювати всі процесуальні дії, в тому числі з правом подачі позовної заяви, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, укладення мирової угоди, оскарження рішень, постанов та інших документів суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна чи грошей. Довіреність видана строком на три роки і дійсна до двадцять першого лютого дві тисячі сімнадцятого року, без права подальшого передоручення повноважень іншим особам. Довіреність посвідчена 21 лютого 2014 року приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І. П. та зареєстрована в реєстрі за № 330 (далі - довіреність від 21 лютого 2014 року № 330).

12 травня 2016 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 укладений договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрований в реєстрі за № 848, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_2 взамін передав їй у власність належну йому на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У власність ОСОБА_1 переходить земельна ділянка площею 0,0100 га у межах згідно з планом, кадастровий номер 3522580600:02:000:2188, розташована на території Олексіївської сільської ради, Кіровоградського району, Кіровоградської області, за межами населеного пункту, а у власність ОСОБА_2 переходить земельна ділянка площею 5,8806 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 3522581800:02:000:0285, розташована на території Володимирівської сільської ради, Кіровоградського району, Кіровоградської області, за межами населеного пункту. Обмін земельних ділянок проведено без грошової доплати.

Зазначений договір ОСОБА_2 уклав, перебуваючи у шлюбі з

ОСОБА_3 , яка подала нотаріусу заяву, в якій підтвердила свою згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору міни земельної ділянки площею 0,0100 га у межах згідно з планом, кадастровий номер 3522580600:02:000:2188, розташованої на території Олексіївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та, що цей правочин відповідає інтересам сім`ї та їхньому спільному волевиявленню.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів

нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 грудня 2020 року № 237052004, земельна ділянка, кадастровий номер 3522581800:02:000:0285, площею 5,8806 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована за адресою: с/рада Володимирівська, Кропивницький район, Кіровоградська область, належить на праві власності ОСОБА_2 , підстава державної реєстрації - договір міни, серія та номер: 848, виданий 12 травня

2016 року, видавник: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 грудня 2020 року № 237057945 земельна ділянка, кадастровий номер 3522580600:02:000:2188,

площею 0,01 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована за адресою: с/рада Володимирівська, Кропивницький район, Кіровоградська область, належить на праві власності ОСОБА_1 , підстава державної реєстрації - договір міни, серія та номер: 848, виданий

12 травня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Згодою О. О. не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 244 ЦК України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц дійшов висновку, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому, словосполучення «у своїх інтересах» необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Установивши, що ОСОБА_3 , діючи за довіреністю в інтересах ОСОБА_1 уклала договір міни земельних ділянок із ОСОБА_2 , який є її чоловіком, у власних інтересах та інтересах своєї сім`ї, на шкоду інтересам довірителя, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання такого правочину недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 238 ЦК України.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 154/3223/15, від 22 серпня 2019 року у справі № 393/172/16-ц,

від 12 серпня 2020 року у справі № 393/99/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 393/98/18, а тому посилання у касаційній скарзі на неврахування наведених висновків Верховного Суду є неспроможними.

Щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо визначення початку перебігу позовної давності суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 372/772/16, 17 лютого 2021 року у справі № 623/3009/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 623/3009/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 363/1152/17, від 03 березня 2021 року у справі № 464/3135/19, від 03 березня 2021 року у справі № 172/264/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 288/1684/19, від 15 липня 2021 року у справі № 479/833/18.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Забезпечення принципів справедливості та верховенства права є завданням суду, проте вказані принципи мають бути об`єктивно застосовані щодо кожної із сторін у справі і враховувати правову позицію кожної з них.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі

№ 6-17цс17).

ОСОБА_1 , надавши ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважила її, у тому числі укладати всі передбачені законом угоди щодо управління і розпорядження майном, в тому числі земельною ділянкою тощо, проводити розрахунки за укладеними угодами, отримувати належне їй майно, гроші, а також підписувати всі необхідні документи, очевидно, що мала об`єктивну можливість та обов`язок цікавитися станом виконання ОСОБА_3 повноважень щодо розпорядження майном, тобто знати про стан своїх майнових прав. Касаційна скарга не містить доводів та посилань на докази, які б підтверджували, що протягом дії довіреності, а тим більше в межах трьох років після її закінчення, позивач об`єктивно не могла знати про укладений ОСОБА_3 від її імені оспорюваний договір міни, а отже, про порушення свого цивільного права, на захист якого вона звернулася із зазначеним позовом до суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не урахували висновків Верховного Суду щодо правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду викладеним у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 372/772/16, 17 лютого 2021 року у справі № 623/3009/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 623/3009/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 363/1152/17, від 03 березня 2021 року у справі № 464/3135/19, від 03 березня 2021 року у справі № 172/264/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 288/1684/19, від 15 липня 2021 року у справі № 479/833/18, згідно з якими при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій урахували зазначені висновки, та зважаючи на встановлені обставини у зазначеній справі, дійшли правильного висновку про те, що для ОСОБА_1 перебіг позовної давності розпочався з наступного дня після закінчення строку дії довіреності, тобто з 22 лютого 2014 року, що ґрунтується на вимогах закону та встановлених судами обставинах справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Згодою О.О.

Оскільки за результатами перегляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Згодою О. О. без задоволення, понесені заявником судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Згодою Олексієм Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 липня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року залишити без змін.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко